Характеристика управління економікою в сучасний період.

Управління економікою в сучасний період носить в основному регуляторний характер, тобтострямоване лише на загальне впорядкування суспільних відносин у конкретній сфері економіки, що здійснюється відповідно до вимог законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин - установлення загальних правил, нормативів, стандартів того або іншого виду діяльності.

Регулювання з боку держави застосовується для забезпечення безпеки громадян від можливих несприятливих наслідків ведення господарської діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних дій комерційних організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального державного резерву.

Тому всі засоби, використовувані при реалізації адміністративно-правового впливу на економічні відносини, мають певну специфіку:

- використовуються органами виконавчої влади;

- застосовуються на основі правових норм;

- пов'язані з визначенням меж господарської діяльності;

- їхнім призначенням є визначення статусу суб'єктів підприємницької діяльності й установлення можливого для них виду поводження;

- контроль за здійснюваною діяльністю, своєчасність застосування засобів забезпечення й примуси у випадку відхилення від виконання встановлених обов'язків і заборон;

- часто пов'язані із установленням реєстраційного, повідомного або дозвільного адміністративно-правового режиму;

- формою їхнього вираження, як правило, є індивідуальні рижики акти виконавчої влади, адміністративні договори, акти реєстрації й т.п.;

Засобом захисту публічних інтересів в економічній сфері визначають правила за допомогою встановлення загальних для всіх суб'єктів комерційної діяльності економічних параметрів.

Методи управління економікю поділяються на прямі та опосередковані.

До методів прямого державного впливу зокрема належать:

- державні замовлення й контракти на поставку продукції;

- визначення стратегічних цілей розвитку економіки, їхнє відображення в індикативних планах, державних програмах;

- ліцензування операцій по експорту й імпорту товарів;

- державна підтримка програм, контрактів і замовлень;

- установлення нормативних вимог до якості й сертифікації технологій і продукції.

Прямі методи державного регулювання не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками й опираються на силу державної влади.

Методи непрямого впливу, навпаки, використовують такі важелі, за допомогою яких впливу піддається поведінка господарюючих суб'єктів, їхні інтереси й стимули. Це важелі податкової, кредитної, зовнішньоекономічної, валютної, амортизаційної політики. Дія непрямих регуляторів є безадресним, має автоматичний характер.