Реферат. На тему:”Психологічні фактори на

з предмуту: ОПУД

На тему: ”Психологічні фактори на

підприемстві”

підготував тудент

гр.Б-42(160)

Єрмоленко Сергій

м.Кривий Ріг

Зміст
Вступ....................................................................................................................3
1. Психологічний анліз професійної діяльності..............................................5
2. Профісійна деформація особистості та синдром „емоційного
вигорання” в професіі........................................................................................8
3. Емоції та потреби в діяльності особістості.................................................12
4. Професійні особливості емоційно-вольової сфери особистості...............15
5. Психологічні питання підвищення працездатності...................................18

Заключення........................................................................................................24
Список літератури.............................................................................................26
Вступ
Психологія праці – одна з важливіших залузей психологічної науки. Вона вивчає різноманіття проявлень психіки в трудовій діяльності. Її розвиток в різноманітних видах праці, вплив довготривалої роботи на психіку, зпіввідношення органічних процесів праці психічним та психофізиологічним особливостям людини та інші прояви особистісних, психологічних та індивідуально-типологічних факторів у праці.[2, 4-5]
Людина в процесі праці реалізує свої свідомі цілі, які вона ставить перед собою. Маючи ідеальний образ того. яким повинен бути результат її діяльності. Крім того, тут відмічається дуже важливийдля психології момент, що в процесі праці робітник відчуває не тільки фізичну, а й психологічну напругу, потребуючу від неї вольових зусиль.
Психологічну діяльність людини в процесі праці неможна вивчати в розриві від способу виробництва, т.б. від виробничих відносин та сил. Виробничі сили опреділяють особливості психічної діяльності працюючуї людини. Виробничі відносини оказують виключно великий вплив на психіку людини, отже, на весь процес праці.
При вивченні психологічних закономірностей діяльності працюючої людини неможна ігнорувати індивідуальні особливості працюючих людей, так як робітники однієї кваліфікації можут виконувати однакову роботу по-різному при різній мотивації, цілеспрямованності. Використовуючи різні прийоми в залежності від індивідуального стилю праці.
Кінцева мета досліджень в галузі психології праці складається в опримізації трудової діяльності. [6, 7-10]
В епоху інформаційних технологій та комунікацій великий інтерес являє тема профісійної деформації особистсті, яка зведена з синдромом „емоційного вигорання” в професіі.
1. Психологічний анліз професійної діяльності
Особливо швидко змінюються професії в останні часи, коли бурхливо протікає технічний прогрес та відбуваються значні змінив соціальній сфері. Одні професії зникають, а замість них з’являються інші. Інколи професія не змінюється за назвою, але зміст її істотно змінюється. [2.6-7]
Існує декілька засобів класифікації професій. Клімов Є.А. запраопонував оригінальне згруповання професій за предметом праці, за тим, на що зпрямована основна увага працівника, об’єднав професії у настіпні п’ять типів:
1. „Людина-людина” – предметами праці являються люди (вчитель, керівник, лікар та інші).
2. „Людина-техніка” – предмети праці: машини, апарати, прилади (водій, фотограф та інші).
3. „Людина-природа” – предмети праці: земля, вода, рослини, тварини (геолог, кінолог, ветеринар та інші).
4. „Людина-знакова система” – предмети праці: умовні знаки, формули, слова (економіст, математиик, програміст та інші).
5. „Людина-художній образ” – предмети праці: художні образи, їх елементи (артист, ювелир та інші).
Професії можна розрізняти за класами:
1. Гностичні (знання, пізнання) професії можна зустріти в будь-якому з описаних вище типів. При цьому вимагається гостра цікавість до ознак, властивостей певних предметів, яскраво виражена пізнавальна активність, спостережливість та стійкість уваги.
2. Преобразуючі професії пов’язані з активною зміною властивостей, станів предметів праці, перетворення розуміється дуже широко, наприклад надання нових властивостей предмету праці.
3. Вишукувальні професії, потребуючі постійного пошуку найкрашого рішення складної психологічної задачі, оперативного пошуку за малий проміжк часу, наприклад, праця опративного працівника, журналіста, санітарного лікаря та інші.
Можна класифікувати професії за ознакою предметних та соціальних умов праці:
1. праця в умовах звичайного, побутового мікроклімату;
2. праця з перебування на відкритому повітрі з різкими перепадами температури та вологості;
3. праця в незвичайних умовах (під землею, під водою, на висоті, в повітрі);
4. праця з підвищеною моральною видповидальність за здоров’я, життя, матеріальні цінності. [6, 59-61]
В останні часи професії стаєть все більш універсальними та професія „людина-людина” включає в себе і „людина –знакова система, так як в наші часи важко собі уявити будь-яку працю без інформаційних технологій – інтернету, комп’ютеру. Це сумісництво збільшує фізичне, розумове та емоційне навантаження на людину, що часто призводитт до збільшеня помилок, стресу, депресії та формує негативне ставлення до роботи. Призводить до внутрішньому емоційному спустошенню.
2. Профісійна деформація особистості та синдром „емоційного вигорання” в професіі
В кінці ХХ віку величезну цікавість дослідників викливав феномен „емоціонального вигорання” як специфічний вид професійного хронічного стану людей, працюючих з людьми (вчителів, психологів, психіатрів, священників, юристів та ін.).
Термін „емоційне вигорання” ввів американський психіатр Х.Дж. Фрейденберг (1974) для харакеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному та тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при надаванні професійної допомоги. Спочатку цей термін опреділявся як стан знесилення, з відчуттям особистої непотрібності. Потім феномен „емоційного вигорання” був деталізован, в результаті чого виділився його синдром Б.Пельман та Е.Хартман, обобщили багато означень „вигорання”, виділили три головних компонента: емоційне або фізичне знесилення, деперсоналізація та знижена робоча продуктивність.
Емоційне знесилення проявляється в відчуттях емоційного перенавантаження та в відчутті зпустошонності, вичерпності своїх емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватись роботі з таким же воодушевлінням, бажанням, як раніше.
Деперсоналізація пов’язана з вининенням ровнодушного та навіть негативного відношення до людей, за місцем роботи. Контакти з ними становляться формальними, безособистісними; виникаючі негативні установки можуть спочатку мати скритий характер та проявлятися во внутрішньому стриманні роздратування, яке з часом проривається на зовню та призводить до конфліктів. Побібні стани мають місце в замкнутих робочих колективах, виконуючих довгий час (до півроку) спільну роботу.
Знижена робоча активність та продуктивність проявляється в зниженні самооцінки своєї компетентності, недовольство собою, негативним ставленням до себе.[5, 221-222]
Професійна деформація особистості вивчається в психології праці. Це важливий момент в пррофесійній діяльності. Роздивимся фактири, які впливають на професійну деформацію особистості.
Професійна деформація особистості – це зміна якостей особистості (стеріотипів сприйняття, цінносних орієнтацій, характеру, способів спілкування та поведінки), яке наступає під впливом виконання професійної діяльності. Формується професійний тип особистості, який може проявлятися в професійному жаргоні, манерах поведінки, фізичному вигляді. [2., 63]
Деформація особистості в результаті професійної діяльності залежить від психоемоційних особистісних властивостей.
В „емоційному вигоранні” грають роль три основні фактори: особистісний, рольовий та організаційний. [8, 12-13]
Серед особистісних сосбливостей, сприяючих „вигоранню”, виділяють емпатію, гуманність, м’якість, вовлікаємість, ідеалізованність, інтровертированість, фанатичність (Х. Фрейденберг). У жінок емоційне знесилення наступає швидше, ніж у чоловіків, однак це підтверджується не в усіх дослідженнях. А.Прайнс з колегами (1982) встановив зв’язок „вигорання” з почуттям значущості себе на робочому місці, з професійним просуванням, автономією та рівнем контролю зі сторони керівництва. Значимість роботи являється барєром для розвитку „вигорання”. В той же час невдоволеннсть професійним ростом, потреба в підтримці, недолік автономії сприяють „вигоранню”. В.І. Ковальчук (2000) відмічає роль самооцінки та екстернального локусу контролю. Людям з низьким рівнем самооцінки та екстернальним локусом контролю більше загрожує напруження, тому вони більш підлягают „вигоранню”. [7, 221-222]
Існують зовнішні фактори „вигорання”, к огранізаційному фактору, сприяючому розвитку „вигорання”, відносять: багаточгодинний характер роботи, не оцінюваємий належним чином, маючий складний зміст операцій, вимагаючий продуктивності; неадекватність характеру керівництва до змісту роботи.
В.І. Ковальчук (2000) відмічає, що серед організаційних факторів „вигорання” існують такі його причини: черезмірний рівень напруги та об’єм роботи. Нереальні сроки сдачі матеріалу, монотонність роботи, фізична втома, недостатній відпочинок, напруженість та конфлікти на роботі, емоційна насиченість та когнітивна складність комунікації. [7, 222-223]
Нудьга та пов’язаний з нею стан монотонії являється за своїми характеристиками протилежним стану емоційної напруги. Вона часто зустрічається на виробництві.
В психологічній літературі вперше зустрічається про стан монотонії в праці Г. Мюнстерберга (1912). Вивченням цього стану цікавляться фіщзиологи, психологи та соціологи. Монотонність впливає на ефективність діяльності, настрій людини, на його розвиток особистості. Канадський вчений В. Герон (1957), вивчавший вплив монотонної оточуючої обстановки на психіку та діяльність людини, прийшов до вивиду про необхідність постійнї зміни сенсорного оточення людини для її нормального існування. [9, 20-21]

3. Емоції та потреби в діяльності особистості
Величезний вплив на зниження мотиваційного потенціалу оказує „професійне вигорання”. Синдром „вигорання” являє собою багатоміриний конструкт, набор негативних психічних переживань, „знесилення” від довгого впливу напруження в професіях, які пов’язані з інтенсивними міжособистісними взаємодіями, що супроводжуються емоційною насичеісю ата когнітивною складністю.
Емоційне знесилення проявляється в відчуттях емоційнї перенапруги та почутті зпустошеності, вичерпаності емоціональних ресурсів.[4, 314]
При профвідборі необхідно відхиляти кандидатури з тенденцією до істерії, невротичності, психотизму, циклотимності, афективності, паранояльності та інші, оскільки подібними індивідами можуть створюватись осередки емоційної конфліктності не по суті справи, а в силу свойого психічного складу.
Тому основною вимогою до психоемоційним особистісним якостям слід вважати відсутність вираженої емоційної акцентурованості, особливо маючої фрустровану (т.б. створюючу напруження, породжуючу закомплексованість) спрямованність.
В той же час такі психоемоційні властивості, як комунікабельність, співчуття, відкритість, природність, почуття гумору, естетичні проявлення, можуть в значній мірі гармонізувати міжособистісні стосунки при виконвнні службових обов’язків.[ 12, 212-213]
Основний вихідний момент, опреділяючий природу та функції емоцій, заключається в тому, що в емоційних процесах встановлюється зв’язок, взаємовідношення і з ходом подій, відбувається у зв’язку або в розріз з потребами індивіда, ходом його діяльності, напрямків на вдоволення цих потреб, з однієї сторони, і рухом внутрішніх органічних процесів, охоплюючих основні вітальні функції, від яких залежить життя організму в цілому, - з іншої; в результаті індивід налаштовується для належної дії або протидії.
Співвідношення між цими двома рядами явищ в емоціях опосередовано психічними процесами – простою рецепцією, сприйняттям, осмисленням, свідомим передбаченням результатів ходу подій або дій.
Емоція, яка відбиває заключене в потребі подвійне активно-пасивне ставлення людини до світу, двобічне, виявляється і роль емоцій в діяльності людини: емоції формуються в ході людської діяльності, направленої на задоволення його потреб; виникаючи, таким чином, в діяльності індивіда, емоції або потреби, переживаємі у вигляді емоцій, являються разом з тим підштовхуванням до діяльності.
Потреби людини не сводяться вже до одніх лише органічним потребам; у неї виникає ціла ієрархія різноманітних потреб, інтересів, установок. В силу різноманіття потреб, інтерсів, установив особистості одна і та ж дія або явище в співвідношенні з різноманітними потребами може мати різне і навіть протилежне – як позитивне, так і негативне – емоційне значення. Одна і та ж подія може, таким чином, виявитися протилежним – позитивним або негативном – емоційним знаком. Звідси часто притиворечивість, роздвоєність людських почуттів, їх амбівалентність. Звідси зсуви в емоційній сфері, коли у зв’язку з зсувами у напрямку особистості почуття, яке викликає то або інше явище, більш або менш миттево переходить в свою протилежність. Тому почуття людини не определимі співвідношенням з ізольовано взятими потребами, а зумовлених їх місцем в структурі особистості в цілому. Опреділяючись співвідноешнням ходу подій, в які вовлечон індивід, та його портеби, почуті людини відображують будову його особистості, виявляючи її направленість, її установки; що залишає людину байдужою і що торкається її почуттів, що її радує і що засмучує. [9, 552-554]
4. Професійні особливості емоційно-вольової сфери особистості

При психологічному аналіз трудової діяльності емоційно-вольову сферу, треба розглядати разом з особливостями особистості. Якщо казати про будь-яку діяльність, то вона викликає до себе певне ставлення, емоційне переживання. З чим це пов’язано? Це пов’язано з мотивами, з потребами людини, інтересами до роботи. Це так звані спільні емоції в праці. Вони можуть бути як позитивними, так і негативними.[11, 58-59]
Позитивні емоції, це наприклад вдоволення соєю працею, почуття долгу, змагання. Це перш за все стосується тих випадків, коли люди хоча й працюють, але ця праця їх не подобається. Вони виконують її через почуття долгу. Цілий ряд досліджень показав, яке величезне значення має позитивне та негативне ставлення до праці. Якою дюдина займається. Люди, яким конкретна праця приносить задоволення, як правило, працюють краще. Люди, яким праця не подобається, не дивлячись ні на те, що вони ніби-то стараються, дають більш низьку виробничість праці.
В психології праці також важливо враховувати і специфічні емції, які викликаються безпосередньо конкретною трудовою діяльніятю. Ці ємоції видяляються в першу чергу як професійно важливі. Вони підрозділяються на дві групи. Перша підгрупа –це ті емоції, які пов’язують взаємостосунки людей з колективом в процесі даної колектианої праці. Цей ряд праці виділяється совмістно групами робутників, очолюваних начальником відділу. Тут потрібно правильно підбирати колективи, щоб вони були згуртовані, так як порушення нормальних відносин в колективі призводить низьких виробничих результатів.
Другий підвид професійних емоцій – це ті емоції, які виникають в процесі самої праці. Це перш за все, ті професії, в яких можуть виникати аврійні ситуації і де неправильне, затримане прийняття рішення може призвести в умовах високої емоційної напруги до аварії (пілоти, верхолази, оператори на АЕС та ін). В цих професіях емоційно нестійкі люди не можуть працювати. Для цих професій стійкість емоціонально-вольової сфери – най головніша професійна ознака. Звісно, почуття інтересу до даного виду праці, почуття відповідальності може на якийсь час стримувати емоційну нестриманість людини, але ця праця буде даватись їй з великою напругою, буде наступати раніше втома, і тому немає сенсу говорити про те, що в тих професіях, де можуть бути складні аварійні ситауції, не повинні працювати люди, нестійкі в емоційно-вольовій сфері.
Цілий ряд професій прд’являє особливі вимоги до різних особливостей особистості людини: охайність, організованість, педантичність та інші.
Разом з вивченням професійно важливих ознак потрібно звертати увагу на індивідуальні особливості людини, на індивідуальний стиль діяльності як один зі способів адаптації до професії. Для того щоб зрозуміти індивідуальні особливості, індивідуальний стиль діяльності, потрібно проводити порівняльний аналіз тих робітників, які виконують одну і ту ж роботу, використовуючи при цьому різноманітні прийоми та дії. [6, 95-97]
Деформація особистости в професійній діяльності пов’язаною з видповідальностью за життя інших людей (медики), і де відбувається постійна емоційна напруга та в випадку невдалого лікування пацієнта або летального ісходу, прояввляється комплекс провини та виникає депресія, якщо не зпрацьовує компенсаторний механізм захисту. В професійній діяльності людина-людіна за класифікацією Климова Е.А. [6, 57], пов’язаної з постійною комунікацією з часом відбувається оскуднення емоційно-вольової сфери.[6, 56]
5. Психологічні питання підвищення працездатності
Задачою всіх наук, в тому чисті й психології праці, полягає в тому, щоб створити такі умови праці, які називаються опимальними саме тому, що вони мене ніж інші умови, впливають на закономірну зміну працездатності.
Професійна діяльність, яка протікая навіть в оптимальних умовах, потребує певних енергетичних витрат організму, викликаючих зміни в фізиологічних системах та психічних процесах людини. Це зумовлено тим, що на працьову діяльність впливають різноманітні фактори соціально-психологічної та фізичної середи, характер, організація та оценка роботи, а також мотиви, інтереси, потреби, знання, вміння та стан людини.
Тут складно переплітаються біологічні, психологічні, соціальні та економічні фактори працьової діяльності, які впливають на працездатність людини та на продуктивність її праці. Ці фактори мають подвійний характер. Вони можуть або сприяти підвищенню працездатності, або впливати негативно на неї.[2, 51-53]
В рамках психології праці проблему працездатності доволі важко виділити особливо в психологічному аспекті. Доволі важко відірвати психологію від цілого ряду інших дисціплин. В її вивченні повині брати участь різні спеціалісти в галузі гігієни, психології, фізиології праці та технічної естетики. Тому проблему працездатності потрібно роздивлятися як комплексну, її повинна вивчати ергономіка.
Працездатність можна роздивлятися як здатність людини піжтримувати належний рівень праці протягом більш менш довгого часу при високих кількісних показниках праці. Вона являється динамічною системою, так як впродовж робочого дня спостерігається її колеблення під дією факторів, виділених раніше.
Для вивчення працездатності різними авторами виділяється декілька періодов, або фаз, характеризуючих її динаміку. Виділяють шість періодів.
Перший період називають періодом впрацьовування. З початку робочого дня відбувається повільне підвишення працездатності, причому продовження цього періоду залежить і від характеру праці, і від кваліфікації виконавця.
Далі наступає другий період оптимальної проаціздатності, протягом якого можуть бути незначні колеблення продуктивності та працездатності, але спостерігається максимальна мобілізація організма й волі. Цей період повинен бути самим довгим.
Третій період – період повної клмпенсації. В цьому періоді проявляються елементи втомлення (відволікаемість, зміна характеру рухів), але продуктивність залишається на тому ж рівні за рахунок вольового зусилля людини.
Четвертий період –період зниження максимальної працездатності. Компенсація стає нестійкою в результаті нарастання втоми. В цей період відбувається явне зниження працездатності, але в випадках виконання жорстко регламентованої праці (наприклад, при здільній оплаті праці) за рахунок вольового зусилля спстерігається так званий кінцевий прорив.
П’ятий період характеризується підвищенням продуктивності праці навіть на фоні наростаючої втоми.
У випадку продовження праці наступає шостий період, в якому спостерігається прогресивний спад працездатності організму та продуктивності праці у зв’язку з розвитком втоми.
Втома – психофізиологічне явище, яке переживає людина після довгої напруги. Кожна людина відчувала почуття втоми, тому що втома може виникати після праці, особливо в людей, з підвтщенним почуттям долгу. У випадках, коли люди відчувають зниження працездатності, вони, не дивлячись на це, намагаються за допомогою вольвових зусиль підтримувати високий рівень працездатності. Та навпаки, почуття втоми може наступати дуже рано, коли людина не вдоволена працею. За об’єктивними показниками вона еще не повинна втомитися, тобто з психофізиологічної точки зору ще немає ознак втомлення, але разом з тим людина відчуває почуття втоми. Це передчасне почуття втоми, залежить від того, подобається або не подовається робота, вдоволена або невдоволена людина організацією праці та стосунками з колегами. Втома, яка продовжується довгий час, призводить до перевтоми. Причому перевтома перш за все сказується на психічній діяльності людини та особливо на согласованнні психічних процесів. Під впливом втоми може спостерігатися розлад вищих психічних функцій.[2, 60-65]
Праця завжди викликає втому. Звичайно втома знімається перервами, відпочинком після праці, відпустками, які даються працівникам для відновлення працездатності. Якщо відбувається кумуляція втоми тобто.накопичення втоми в результаті несспівпаданні між працею та відпочинком, то це може переходити у стан перевтоми, який буде в подальшому, навіть після відпочинку, сказуватися на працездатності людини.
Існують приклади висого рівня працездатності в особливо важких умовах діяльності навіть при кумуляції втоми.Треба мати на увазі, що може наступити такий момент, коли ця кумуляція втоми призведе до того, що буде спостерігатись навіть розлад психічної діяльності.
Існує цілий ряд заособів зниження професійної втоми з метою збереження здоров’я працюючих, підвищеня працездатності та виробничості праці. Одним з таких засобів являється режим праці. Режим праці розуміється як режим, включаючий в себе періоди праці та відпочинку Розглянемо два питання: вимушені паузи в праці та їх вплив на працездатність та режим праці і відпочинку.
Паузи в праці – одна з форм відпочинку. Але якщо це паузи затягуються та особливо вимушеними (простої в праці), то вони можуть мати й негативні наслідки. Частіше всього це пов’язано з недостатньо хорошою орагнізацією праці. На перший погляд уявляється, що пауза – це позитивний момент для працівника. Та вимушені паузи в праці, призводять до порушення звичного стереотипа діяльності, її ритма, та викликають у працівників негативні емоції. Це зумовлене тим, що людина починає хвилюватися чрез необхідність виконати завдання. Після таких вимушених простоїв працездатність не відразу відновлюється, найголовніше те, що з’являються помилки в праці.[2, 68-70]
Таким чином, вимушені паузи можуть сприяти розвитку втоми та зниженню працездатності.
Режим праці та відпочинку - це сторого встановлений порядок чергування праці та відпочинку. Оптимальний режим праці та відпочинку повіинен забезпечуати високий рівень працездатності протягом довгого проміжку часу та сприяти збереженню здоров’я працівників.
Режим праці та відпочинку повинен будуватися з рахунком особливості професії та психофізиологічних закономірностей даної діяльності. Як відмічає Асєєв В.Г., режим праці й відпочинку повинен проектуватися з урахуванням даних про динаміку працездатності людини та зміни психофізиологічних функцій в процесі праці та повинен відповідати таким вимогам, як: попереджувати розвиток втоми, сприяти хорошому самопочуттю та збереженню високих показників функціонального стану організму протягом праці, забезпечувати високу виробничість праці
[1, 121]
Важливими моментами режиму праці та відпочинку являються кількість, розподіл прерв на відпочинок протягом усього робочого дня.
Перерви повинні попереджувати початок зниження працездатності. Частота, доажина та змвст перерв залежить від характеру виконуємої праці та конкретних умов праці. При монотонній прці від час перерви потрібно зробити гімнастику для особливо загружених груп м’язів.
Перерви можуть бути музичними: вводиться функційна музика для створення приємного емоційного наторю працівників. Поряд з внутрішніми мікроперервами існує велика перева, під час якої працівник може відпочити та поїсти.
Раціональна організація режиму праці та відпочинку сприяє не тільки підвищенню виробничості праці, збереженню здоров’я, але й може бути регулятором вдоволеності людини своєю професією [8, 107-111]
Заключення
Данна тема актуальна в наші часи тим, що професії стають більш унгіверсальними, що призводить до збільшення інформаційного та емоційного навантаження на людину.
Основні задачі, які стоять перд психологією праці в прикладних дослідженнях, - це гуманізація праці та підвищення її виробничості. Під гуманізацією праці розуміються профілактика перевтоми, професійних хвороб, попередження виробничих травм та професійної деформації особистості, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвтку працівників та розвитку їх здібностей. [2, 11]
Теоретичним фундаментом для рішення прикладних задач в галузі психології праці повинні служити досліждення в галузі наступних наукових поблем:
1. Вивчення шляхів встановленя гармонії між людиною та її професією. Вивчення закономірностей становленя динамічної рівноваги системи „суб’єкт праці-професійне середовище”;
2. Вивчення структури та динаміки професійно важливих властивостей індивіда та особистості;
3. Вивчення структури вмінь та навіків, забезпечуючих рішення професійних задач в оптимальних та експериментальних умовах, а також факторів, опреділяючих стійкість та динаміку цієї стуктури;
4. Вивчення структури працьових установок та мотивів працьової діяльності, закономірностей формування та пербудови цієї стуктури;
5. Вивчення струкрури станів людини в праці та закономірності цих станів;
6. Вивчення взаємозв’язків індивідуальних властивостей, відношень особистості и психічних станів як фактора вдалості та безпечності праці.
[2, 13]
Шлях становлення гармонії між людиною і її професією – компенсація недостатньо вираженої властивості або комплексу властивостей іншою властивістю. Одні й ті ж самі професійні задачі можуть виконуватися за допомогою різноманітних властивостей.
В будь-якій професійній діяльності бере участь ціла людська особистість, а не якась то ні було окрема психічна функція. [2, 17]
Вивчення професійної деформації та емоційного вигорання особистості в професійній діяльності, має велике значення в професійній діяльності, для покращеня продуктивності праці працівників.
Список літератури
1. Асеев В.Г. Преодаление монотонности труда в промышленности. И., 1974. -230с.
2. Дмитриева М.А., Крылов А.А., Нафтульев А.И. Психология труда и инженерная психология: Учеб. Пособие/ Под ред. Крылова А.А. – Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та, 1979, - 224с.
3. Журавлев П.В., Карташов С.А., Маусов Н.К., Одегов Ю.Г.Персонал словарь понятий и определений.М.: „Экзамен”, 2000. – 512с.
4. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2004. – 509с.
5. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. – СПб.: Питер, 2001. – 752с.
6. Климов Е.А. Введение в психологию труда: Учебник для вузов. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. – 312с.
7. Ковальчук В.И. Психологическое выгорание тренеров.- СПб., Питер, 2000. -120с.
8. Котелова Ю.В. Очерки по психологии труда. Изд-во московского университета, 1986. – 120с.
9. Ломов Б.Ф. Основы инженерной психологии. Учеб. Пособие. М.: «Высшая школа», 1977. – 335с.
10. Маслоу А. Мотивация и личность. – 3-е изд. – Спб.: Питер, 2003. – 352с.
11. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2002. – 702с.
12. Тараненко В. Управление персоналом, корпоративный мониторинг, психодиагностика. Изд-во «Ника-Центр», 2002. – 235с.