Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Економічні основи банківського регулювання




 

Державне регулювання діяльності банківських установ - це комплекс заходів, яких вживають відповідні державні органи для підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і вкладників.

Функції регулювання та банківського нагляду в різних країнах світу виконує центральний банк держави або міністерство фінансів чи незалежне агентство. Центральний банк є основою фінансово-кредитної системи, чинним законодавством на нього покладається обов'язок стежити за станом і стабільністю фінансового сегмента економіки. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк України.

Методи регулювання використовуються в межах тих чи інших видів державного регулювання банківської діяльності. В економічній літературі представлені різні критерії класифікації видів регулювання діяльності банківських установ. В.І. Міщенко, посилаючись Бренда Рудольфа, пропонує наступну класифікацію видів державного регулювання банківської діяльності.

 

Рисунок - Види регулювання банківської діяльності

 

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків тієї чи іншої економічної ситуації (наприклад, кризи неплатежів). До цих заходів, зокрема, належать:

- вимоги щодо обсягу та структури власного капіталу;

- диверсифікація банківських ризиків (максимальний розмір позички на одного позичальника та інші види диверсифікації);

- обмеження виконуваних операцій.

Для зниження ризику функціонування можуть бути встановлені обмеження на деякі види діяльності банківських установ або на окремі види активних операцій.

Так, доволі часто обмежується право на безпосереднє володіння нерухомістю у зв'язку з високим ризиком і низьким рівнем її ліквідності. У деяких країнах, наприклад у США, банкам не дозволяється мати цінні папери підприємств, вартість яких зазнає великих коливань. Також діють обмеження прав гарантування на розміщення окремих цінних паперів або на надання кредитів особам, які мають доступ до конфіденційної інформації (інсайдерам).

Фактична дія превентивних заходів реалізується шляхом затвердження обов'язкових для виконання норм. Норми поділяються на функціональні та інституційні, вони регулюють ризики за операціями банківських установ.

Інституційні норми виражені у відносних величинах, які регулюють, в основному, організаційні питання, визначення цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій тощо.



На відміну від інституційних, функціональні норми мають визначене цифрове значення і можуть мати загальний чи селективний характер.

Так, за допомогою селективних норм визначаються коефіцієнти ризику за окремими операціями банку, а загальні норми впливають на кредитний ринок взагалі.

Протекційних заходів вживають для захисту від загрозливої для банку ситуації, що вже склалася, яка може спричинити неплатоспроможність, збитки, банкрутство. Тобто за допомогою цих заходів здійснюється захист банків та їх клієнтів від можливих наслідків фінансових ускладнень. До протекційних заходів, зокрема, належать:

- створення та функціонування фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- формування банківським установами резерву для відшкодування можливих втрат за позичками та іншими активами;

- рефінансування банківських установ центральним банком;

- цільова допомога інших фінансових органів.

Спеціальними протекційними заходами передбачається використання різних видів резервних фондів або інших коштів цільового призначення. Залежно від окремого банку і конкретної ситуації можуть вживатися так звані договірні дії, зокрема, підтримка регулюючими органами окремих банківських установ у вигляді рефінансування, надання гарантій, купівлі акцій тощо.

Два зазначені вище способи регулювання банківської діяльності, безперечно, тісно пов'язані між собою: протекційні заходи підвищують довіру вкладників до банківської системи, впливають на стабільність макроекономічних показників господарської діяльності; превентивні - забезпечують ефективність перших.



Детальніше розглянемо методи регулювання діяльності банківських установ, що застосовуються в Україні.

Основні питання регулювання банківської системи відображені в інструкції "Про порядок регулювання діяльності банківських установ", затвердженій постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368.

Для регулювання діяльності банківських установ в Україні застосовуються різноманітні методи та інструменти регулювання, які можна об'єднати у дві великі групи:

- адміністративні (прямі);

- економічні (непрямі).

-

Таблиця - Методи регулювання діяльності банківської установи

 

Групи методів Методи
Адміністративні - Ліцензування та надання дозволів на проведення окремих операцій; - Прямі обмеження обсягів операцій; - Прямі обмеження обсягів маржі.
Економічні - Облікова політика; - Норма обов’язкового резервування; - Операції на відкритому ринку; - Регулювання ліквідності.

 

Метою застосування цих методів є підтримка стабільності національної грошової одиниці, регулювання ліквідності банківської системи в межах грошово-кредитної політики, яку проводить НБУ.

Адміністративні (прямі) методипередбачають обмеження, заборони, що встановлює центральний банк для кількісних та якісних параметрів діяльності банків. Вони обов'язкові для виконання усіма діючими банківськими установами.

Допуск на ринок передбачає регулювання відкриття нових банків, їх філій, відділень, а також надання дозволу на проведення банківських операцій. Це реалізується за допомогою ліцензування або реєстрації й означає: допустити чи не допустити той чи інший банк на ринок.

Кількісні обмеження - це адміністративні або законодавчі заходи, які здійснюються міністерством фінансів і НБУ для обмеження обсягів кредитів, грошової емісії, окремих видів банківських операцій, розвиток яких держава намагається призупинити. Ці методи називаються ще вибірковими або селективними.

До кількісних обмежень належать:

1. Кредитні стелі. НБУ через встановлення нормативів кредитного ризику вводить обмеження:

2. Обмеження окремих видів банківських операцій застосовується щодо тих операцій, розвиток яких держава намагається стримувати.

3. Селективний кредитний контроль - це регулювання конкретних видів кредитів з метою стимулювання чи стримування розвитку окремих галузей (надання пільг при кредитуванні вугледобувної промисловості, підприємств агропромислового комплексу і т. ін.).

4. Фіксація маржі - встановлення обов'язкової маржі (різниці між курсами цінних паперів, валют, відсотковими ставками) при проведенні різних фінансово-кредитних операцій.

Економічні (непрямі)методи не передбачають прямих заборон або лімітів, їх дія має непрямий характер і ґрунтується на економічній зацікавленості банківської установи діяти відповідно до цих методів.

Методи регулювання діяльності банківських установ, які використовує НБУ на сучасному етапі, перебувають у процесі становлення. Можливість застосування багатьох непрямих методів через нерозвиненість ринкових відносин досить обмежена. Тому в своїй діяльності НБУ надає перевагу адміністративним методам регулювання, хоча позитивними зрушеннями слід вважати поступове впровадження загальноприйнятих у світовій практиці економічних методів.

Економічні нормативи вводиться з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.

Національний банк України установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

 

нормативи капіталу:

· мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1),

· достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2),

· співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3);

· норматив співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань (Н3-1);

нормативи ліквідності:

· миттєва ліквідність (Н4),

· поточна ліквідність (Н5),

· короткострокова ліквідність (Н6);

нормативи кредитного ризику:

· максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),

· великих кредитних ризиків (Н8),

· максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9),

· максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)-1,

загальної суми інвестування (Н12).

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н3, Н3-1, Н7, Н8, є регулятивний капітал банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10, Н11, Н12 є статутний капітал банку.

 

 

За надання Національному банку недостовірної інформації щодо економічних нормативів банки несуть відповідальність.

 

Нормативи капіталу


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал