Олельковицький ренесанс

У другій половині ХV ст. значно пожвавлюється в українських землях культурне й економічне життя. Виділяються Київ і Галицька земля. Міста отримують магдебурзьке право, що означає самостійне правління громади. Пожвавлення торгівлі, солевиробництва сприяє культурним контактам з іноземцями, зокрема Італією. У Києві 1440 р. відновлюються княжа династія Олельковичів. Політичне відродження пов’язане з економічним і культурним, що вимагало поглиблення практичних знань і світської науки.

За правління Олельковичів розпочата відбудова зруйнованих соборів і церков Києва, заново розписаний Успенський собор Печерської лаври. Відбудовують руйновані татарами Десятинну церкву, Софійський та Михайлівський собори, інші храми на території міста. Поновлюється літературне життя. Зусиллями членів Печерського монастиря створюються перші пам’ятки українського книжкового мистецтва – “Листвиця” (1455 р.) та “Златоструй” (1474 р.). У 1460 – 1462 рр. здійснені дві ґрунтовні редакції Києво-Печерського патерика, що засвідчує інтерес до власної історії, насамперед Києва, прагнення повернути йому колишню славу, а також мати своїх власних святих і святі місця, обрані самою Богородицею. Помітне культурне піднесення у той час і в Галичині, яка входила до Польської держави і перебувала в безпосередній близькості до Західної Європи. Відомі документи Львівського архіву, де засвідчено, що міщанин Степан Дропан уже 1460 р. друкував книги. Свою друкарню він після смерті заповів Онуфріївському монастирю. Згодом, у XV ст. прибув до Львова Іван Федорович і “занедбане друкарство відновив”. Уже в другій половині ХУІ ст., а саме у 1491 р., у Кракові в друкарні німця Швайпольта Фіоля старанням галицьких культурних діячів і міщан виготовлені перші друковані книги церковнослов’янською мовою: “Осьмигласник”, “Часословець”, ”Тріодь пісна” і “Тріодь цвітна”. Їх поява була зумовлена потребами і запитами культурно-національного піднесення, яке переживала у той час українська земля.

Кириличне письмо в Україні доби Середньовіччя є вагомим чинником розвитку культури. Поряд з книгодрукуванням ширилися й рукописні книги, що засвідчує потребу суспільства у знаннях. М.Боянівська, дослідниця рукописної книги XV – початку XVII ст., нарахувала в Галицьких землях 175 переписувачів книжок, серед яких були ченці, світські грамотні люди, а також представники “білого” духовенства. У XV ст. переписувачами найчастіше були ченці, адже обмежений характер освіти зумовив ситуацію, коли більшість освічених осіб перебували в монастирях. У XVI ст. серед переписувачів переважають світські особи, що спричинене поширенням і освіти, і книгопереписування. Провідне місце у книгопереписуванні початку XVII ст. належить також світським людям. Книги писали і в селах, і в містах, однак, переконана М.Боянівська, саме в містах зі середини XVI ст. книгопереписування сформувалось у професію.

Правління Олельковичів у Києві та піднесення Галицької землі можна розглядати як справжній культурний ренесанс, який мав умовну назву “Олельковецький”. Відбувся переворот у світогляді людини, поворот у культурі від Візантійських джерел до Західної Європи, помітний інтерес до власної історії, що означає відродження у власному розумінні слова. Відомо, що саме такі риси дослідники приписують ренесансній культурі.