Одиниці ландшафтногоподілу тери­торії. Всі ці одиниці, незалежно від розміру і складностібудови, мають загальнуназву - природні територі­альні комплекси (скорочено ПТК).

Тема 2.

ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО ЯК НАУКА

Основні питання:

1. Об'скт ландшафтознавства. Поняття про природні територіальні
комплекси.

2. Предмет ландшафтоіїїавет«м

3. Місце ландшафтознавства у системі географічних наук.

4. Мета і головні завдання ландшафтознавства.

5. Структура лаидшафгознава па.

6. Роль і місце ландшафто'ні.пві'іг.а н системі підготовки вчителя
географії.

Рекомендована література: [81, с. 14-19; І35, с. 5-23; 191: 320: 347. с.27-56]

2.1. Об'єкт ландшафтознавства. Поняття про природні гсрігіоріальііі комплекси

За прийнятими в філософії ознаками, наявність у наукового напря-мку власного об'єкта і предмета досліджень дає підстави для його ви­значення як самостійної галузі знань. Об'єктом дослідження ландшаф­тознавства с географічний ландшафт, а також більші і менші за нього

одиниці ландшафтногоподілу тери­торії. Всі ці одиниці, незалежно від розміру і складностібудови, мають загальнуназву - природні територі­альні комплекси (скорочено ПТК).

Основоположником вчення про
природний комплекс вважається
В.В.Докучаєв». Він першим висунув
ідею про загальний зв'язок природ­
них явищ, про тісну взаємодію всіх
компонентів природного середови­
ща і необхідність особливої науко­
вої дисципліни, то повинна займа­
тися вивченням взаємовідношень
між живою і неживою природою.
Кінцеве визначення ця ідея знайшла у учнів В.В.Докучаева. А.Н.Краснов в роботі " Основи землезнавства" [1895] вперше визначив географію як науку про географічні комплекси (сполучення), а Г.Н.Висоцький в ро­боті " Про карту типів місцезростан­ня" [1904] поставив питання про необхідність вивчення і картографу­вання природних територіальних єдностей.

Природними територіальними комплексами, за пропозицією М.А.Солнцева, умовились називати природні комплекси, які складають­ся з усіх основних компонентів при­роди (гірських порід, рельєфу, при­земного шару повітря, поверхневих і підземних вод, грунтів, рослинно­сті та тварин), тобто є повними, на відміну від неповних - одно- чи двочленних. Одночленними природними комплексами називають ком­плекси, які утворюють окремі природні компоненти. Так, наприклад, фітоценоз - це природний комплекс, який утворюють лише рослини, зооценоз утворюють лише тварини і т. д. Такі природні комплекси є об'єктом досліджень відповідних галузей фізичної географії: фітоцено­зи вивчаються геоботанікою, зооценози - зоогеографією і т. д. Компле­ксна фізична географія розглядаю їх лише як окремі природні компоне­нти. Двочленними природними комплексами називають комплекси, які складаються з двох природних компонентів. Прикладом двочленного природного комплексу є біоценоз, до складу якого входять взаємо­зв'язані фітоценоз і зооценоз.

Об'єктом ландшафтознавства є повні природні територіальні комплекси, що являють собою ціпісне і закономірне поєднання при­родних компонентів, які взаємодіють і утворюють єдину нерозрив­ну систему.

За розмірами і складністю внутрішньої організації ПТК дуже різно­манітні: від невеликих і досить однорідних за природними умовами до величезних, складних і досить різнорідних. В сучасній фізичній гео­графії розрізняють ПТК трьох основних організаційних рівнів: а) пла­нетарного, б) регіонального, в) локального. До ПТК планетарного рівня відносять географічну оболонку в цілому, материки і океани. Одиниця­ми регіонального рівня є фізико-географічні країни, зони, провінції, області і райони. До одиниць локального рівня відносять ландшафти, а також місцевості, урочища і фації, які їх складають. Найбільш просту внутрішню організацію мають ПТК локального рівня. Із збільшенням рангу ступінь складності і площа ПТК зростають, оскільки вони вже включають в себе певну кількість ПТК більш низького рангу.

• Таким чином, під природними територіальними комплексний '.

• розуміють ділянки географічної оболонки, які якісно відрізняються \ І від інших ділянок, відділяються від сусідніх комплексів природними \ І межами та являють собою цілісне і закономірне поєднання приро- •: дних компонентів або комплексів нижчого рангу. •

В сучасному ландшафтознавстві використовуються декілька термі­нів для позначення основного об'єкта дослідження: " природний тери­торіальний комплекс", " географічний комплекс" (скорочено - " геоком­плекс"), " ландшафтний комплекс", " географічна система" (скорочено -" геосистема"). Вони розглядаються як синоніми. Більш конкретне ви­значення має термін " природний територіальний комплекс". Суттєва незручність цього терміну - громіздкість. Частково вирішує цю про­блему використання його абревіатури - ПТК. Термін " геокомплекс" втричі коротший, але може використовуватися і для позначення об'єктів соціальної і економічної географії, що здатне викликати плу­танину. Проте він має універсальний характер і, на відміну від ПТК, може використовуватися для позначення як територіальних, так і аква-льних природних комплексів. Універсальне значення має і термін " гео­система", запропонований в 1963 р. В.Б.Сочавою. Недоліком, як і у ви­падку з терміном " геокомплекс", є можливість використання терміну " геосистема" для позначення об'єктів соціальної і економічної геогра­фії. Термін " ландшафтний комплекс" несе в собі тавтологію: поняття " ландшафтний" вже містить у собі уявлення про комплексність. Але, якщо розглядати слово " ландшафтний", як таке, що поєднує всі таксони ландшафтного поділу території, словосполучення " ландшафтний ком­плекс" здається достатньо зручним для використання його як загально­го для природних комплексів будь-якого рангу.

До цього слід додати, що під територіальними жомшкксами розу­міють наземні природні комплекси або природні комплекси суходолу. Проте ландшафтознавством вивчаються не тільки н; аземні, але і водні або аквальні природні комплекси (ПАК).

2.2. Предмет ландшафтознавства

Об'єкт пізнання існує незалежно від знань про нього, бо існував і до їх появи. Предмет пізнання, навпаки, формується самим знанням. Предметом будь-якої науки являються властивості об'єкта, про який отримано або має бути отримано достовірне наукове знання. Основни­ми властивостями ПТК вважають генезис, цілісність, поліструктур-ність, ієрархічність, здатність до функціонування, динамічність, само­регуляцію, стійкість, еволюційність, господарську цінність.

Генезис або походження - це властивий для будь-якого ПТК спосіб виникнення і розвитку, шо обумовлює наявність характерних тільки для нього властивостей і ознак, за якими його відрізняють від інших ПТК. Наслідком спільного генезису є однаковість типових рис у різних ПТК, їх цілісність як комплексів.

Поняття " цілісність ПТК" іаключасться в тому, шо кожний ПТК розглядається як єдине, відносно автономне ціле і відділяється від ін­ших ПТК об'єктивно існуючими на місцевості природними межами. Цілісність ПТК обумовлена спільністю походження і розвитку його складових (природних компонентів га більш дрібних ПТК), характери­зується упорядкованістю внутрішньої структури і забезпечується взає­мозв'язком і взаємозалежністю елементів внутрішньої структури - його складових частин.

Являючись єдиною, цілісною матеріальною системою, тобто воло­діючи властивістю неперервності (континуальиості), ПТК не є чимось однорідним або аморфним і складається із різнорідних структурних частіш, отже володіє властивістю переривчатості (дискретності) або поліструктурності. Поліструктурність - це наявність у ПТК внутрі­шньої різноманітної структури. Розрізняють вертикальну (або радіаль­ну) і горизонтальну (або латеральну) структуру. Вертикальна структура виражається в ярусному розміщенні природних компонентів, що скла­дають ПТК, горизонтальна - в упорядкованому розміщенні ПТК ниж­чих рангів в межах ПТК вищих рангів. Розрізняють також і часову структуру, під якою розуміють закономірний набір станів ПТК, які ри­тмічно змінюються в межах певного характерного інтервалу часу.

Існування ПТК різних рангів і, відповідно, різної складності, О6У5 мовлює наявність у ПТК певної підпорядкованості, тобто ієрархії. Ієра­рхія - це розташування ПТК в певному порядку від вищого до нижчого відповідно до складності внутрішньої структури, тобто сувора супід­рядність ПТК. Верхній рівень на ієрархічних сходах займають ПТК планетарного організаційного рівня, середній - ПТК регіонального рів­ня, нижній - ПТК локального рівня. Найвище місце в ієрархії ПТК запмас географічна оболонка, найнижче - ландшафтна фація. Вузловою одиницею в ієрархії ПТК вважасті-ся ландшафт.

ПТК, як будь-якій матеріальній системі, властиві ЗМІНИ, які обумо­влені наявністю внутрішніх і зовнішніх факторів впливу. До внутрі­шніх факторів впливу відносяться спонтанні процеси переміщення та трансформації речовини і енергії, які протікають всередині ПТК, до зовнішніх -процеси обміну речовиною і енергією між різними ПТК, а також вплив господарської діяльності людини. Вся сукупність спон­танних процесів переміщення, обміну та трансформації речовини і ене­ргії всередині ПТК або між різними ПТК намивається функціонуванням ПТК. Здатність до функціонування * найважливішою властивістю ПТК.

Зміни ПТК бувають зворотними і незворотними. Зворотні зміни, тобто зміни у просторі й у часі без перебудови внутрішньої структури, із збереженням певного характеру фуішііоіїуваннч називаються липа-мікою ПТК, а здатність ПТК до таких змій - динамічністю або мінливі­стю. Прикладом динамічних змін ПТК є послідовна зміна температури повітря або грунту на протязі доби або року, поява та зникнення сніго­вого покриву тощо. Зворотністі. змін забезпечується здатністю ПТК до саморегуляції, під якою розуміють властивість ПТК зберігати типові для нього риси завдяки функціонуванню. А здатність ПТК зберігати властиві йому внутрішню структуру і характер функціонування, або повертатись до вихідного стану після його порушення, називається стійкістю ПТК.

Стійкість і мінливість дві діалектично взаємозв'язаних властиво­сті ПТК, пізнання яких має виключно важливе значення для прогнозу­вання розвитку ПТК. Розвитком або еволюцією ПТК називають незво-ротні зміни, які призводять до перебудови їх внутрішньої структури, а здатність до таких змін - еволюційністю ПТК. Стійкість структури ПТК відносна. ПТК розвиваються безперервно, але у різною швидкістю, і потрібний більш або менш тривалий строк, щоб трансформація їх внут­рішньої структури стала помітною.

Останньою, але не менш важливою властивістю ПТК є здатність до продукування біомаси, тобто родючість, отже наявність у нього пев­ного природно-ресурсного потенціалу або господарська цінність.

• Таким чином, предметом ландшафтознавства с властивості \ \ і ознаки ПТК як природних тіл і об 'ектів природокористування: \

• генезис, просторова структура, тенденції функціонування, дииа- і І міхи і розвитку, стійкість до зовнішнього впливу і можливості:: саморегуляції, природно-ресурсний потенціал.

2.3. Місце ландшафтознавства у системі географічних наук

Ландшафтознавство, як самостійна наука, входить у систему при­родничих географічних наук, до яких належать загальна фізична гео­графія і галузеві фізико-географічні науки - метеорологія, кліматологія, гідрологія, океанологія, геоморфологія, ґрунтознавство, біогеографія. Природничі географічні науки об'єднуються в одну систему завдяки спільності об'єкта досліджень - географічної оболонки. Проте галузеві фізико-географічні науки вивчають лише одну із сфер географічної оболонки: метеорологія і кліматологія - погоду і клімати Землі; гідро­логія - води суходолу і т. д. А загальна фізична географія є комплекс­ною наукою, оскільки предметом її дослідження являються не окремі компоненти географічної оболонки, а їх територіальні поєднання -природні територіальні комплекси.

Відповідно до поділу географічної оболонки на планетарні, регіо­нальні і локальні ПТК, загальну фізичну географію поділяють на зага­льне землезнавство, регіональну фізичну географію і ландшафтознавс­тво. Об'єктом дослідження загального землезнавства є ПТК планетар­ного організаційного рівня, регіональної фізичної географії - одиниці регіонального організаційного рівня. Ландшафтознавство вивчає оди­ниці локального рівня - ландшафти, місцевості, урочища і фації.

Проте В.О.Ніколаєв ще в 1979 році наголошував на тому, що різ­ких рубежів між названими розділами фізичної географії немає і вони взаємно пов'язані один з одним, а ландшафтознавство вже давно не за­микається на вивченні урочищ і фацій. За допомогою його методів ус­пішно вивчають не тільки елементарні природні комплекси, але і ланд­шафтну структуру регіонів різної розмірності - фізико-географічних районів, провінцій, областей, країн. В.О.Ніколаєвим розроблений само­стійний науковий напрям ландшафтознавства - " регіональне ландшаф­тознавство", предметом дослідження якого є ландшафтна структура фізико-географічних районів, провінцій, областей і країн. Але мова в даному випадку йде не про окрему науку, а про розділ певної науки -ландшафтознавства. Отже, будь який напрям фізичної географії, об'єктом дослідження якого є одиниці ландшафтного поділу території, слід розглядати як один із наукових напрямів ландшафтознавства, або

як один із розділів ландшафтознавства. Звідси висновок: •..••••................................................................................

• ландшафтознавство, разом з землезнавством і регіональною фізи- '.

• чною географією, є одним з розділів загальної фізичної географії, \ І який вивчає природні територіальні і аквальні комплекси різної \: розмірності як складові частини географічної оболонки Землі.

2.4. Мета і головні завдання ландшафтознавства

Метою ландшафтознавства є дослідження властивостей ПТК різ­них рівнів організації як природних тіл і об'єктів природокористування. Звідси витікають головні завдання ландшафтознавства. Першим з них є дослідження і картографування просторової структури ПТК різних рівнів організації. Воно дозволяє встановити різноманітність ПТК, сис­тематизувати і класифікувати їх для загальнонаукових та прикладних цілей і виконується шляхом польових досліджень.

Наступним завданням є вивчення функціонування, динаміки і роз­витку ПТК, тобто сукупності всіх процесів переміщення, обміну і трансформації речовини і енергії всередині ПТК або між різними ПТК, а також сукупності кількісних і якісних змін морфологічних і морфоме-тричних параметрів ПТК внаслідок спонтанного (природного) розвитку і впливу господарської діяльності людини. Воно виконується шляхом стаціонарних і напівстаціонарних досліджень, а також методом порів­няльного аналізу різночасових аеро- і космічних фотознімків. Складо­вою частиною цього завдання є вивчення історії формування ПТК шля­хом поетапної реконструкції ландшафтних комплексів, які існували в минулому для встановлення закономірностей їх розвитку і складання ландшафтного прогнозу. Рішення цього завдання значною мірою зв'язано із пізнанням просторової структури ПТК.

Наступним важливим завданням ландшафтознавства є оцінка впли­ву господарської діяльності на ПТК і стійкості ПТК до антропогенного впливу. Це завдання виконується на основі матеріалів польових дослі­джень і картографування ПТК і дозволяє встановити можливості їх са­морегуляції та вимоги до раціонального використання і охорони.

Завданням, що завершує будь-яке ландшафтознавче дослідження, є оцінка природно-ресурсного потенціалу ПТК, під яким розуміється мі-/ ра придатності ПТК до різноманітного господарського використання. Воно завершується розробкою рекомендацій щодо раціонального вико­ристання і охорони ПТК.

•«••••••••••••••••«••••••••••••■ •••«•••••••••«••••••••••••••••••••••••••••••••••••••а

• Таким чином, головними завданнями ландшафтознавства с: •

• 1) дослідження і картографування просторової структури ПТК •

• різних рівнів організації; 2) вивчення функціонування, динаміки і \ І розвитку ПТК; 3) оцінка впливу господарської діяльності людини \: на ПТК і стійкості ПТК антропогенного впливу; 4) оцінка природ-: '. ио-ресурсного потенціалу ПТК; 5) розробка рекомендацій по раціо-: І наіьному використанню і охороні ПТК.

2.5. Структура ландшафтознавства

У якості головних структурних частин ландшафтознавства М.А.Солнцев ще в 1964 році виділів наступні: 1) морфологія ландшаф­ту - розділ, що займається вивченням внутрішньої будови, морфологі­чної структури географічного ландшафту; 2) динаміка ландшафту -розділ, що вивчає процеси, які протікають в ландшафті і безперервно змінюють його; 3) систематика ландшафтів - розділ, що займається питаннями типології, класифікації і систематики географічних ланд­шафтів; 4) прикладні дослідження ландшафтів - розділ, що займається питаннями застосування ландшафтних методів дослідження території при вирішенні наукових і практичних проблем господарства; 5) мето­дика ландшафтних досліджень і ландшафтного картографування.

Зберегли свою актуальність морфологія, динаміка і систематика ландшафтів. Про розвиток морфології ландшафту свідчить розробка поняття про " ландшафтне різноманіття". Дуже динамічно розвивається і розділ " динаміка ландшафтів", свідоцтвом чого є систематична поява нових повідомлень про розробки з цієї тематики. Широкого розвитку набуло прикладне ландшафтознавство, яке почало навіть розгалужува­тись відповідно до об'єктів природокористування на агроландшафтоз-навство, меліоративне ландшафтознавство, рекреаційне ландшафто­знавство і т. д. Агроландшафтознавство вивчає ступінь сприятливості ландшафтних умов для ведення сільського господарства. Меліоративне ландшафтознавство оцінює ландшафтні комплекси з точки зору необ­хідності і можливості їх меліорації. Рекреаційне ландшафтознавство вивчає ступінь сприятливості ландшафтних умов для організації відпо­чинку. Більш докладно суть різних галузей прикладного ландшафто­знавства висвітлена в темі № 8 " Прикладні дослідження ландшафтів".

Методика ландшафтних досліджень і ландшафтного картографу­вання зникла як самостійний відділ, оскільки стала невід'ємною части­ною всіх інших напрямків ландшафтознавства. Проте з'явились нові відділи, які сформувались відповідно до предмету, а головне методів досліджень: геофізика ландшафтів, геохімія ландшафтів, антропогенне ландшафтознавство, урбаністичне ландшафтознавство, палеоландшаф-тознавство, історичне ландшафтознавство, аквальне ландшафтознавояг-во, космічне ландшафтознавство, ландшафтна екологія.

Геофізика ландшафтів вивчає фізичні процеси в ПТК. Геохімія ландшафтів вивчає хімічні процеси функціонування ПТК, а саме мігра­цію, розсіювання та акумуляцію хімічних елементів всередині ПТК і між різними ПТК. Антропогенне ландшафтознавство вивчає зміни при­родних ландшафтів, викликані впливом господарської діяльності людини. Урбаністичне ландшафтознавство, яке можна розглядати як час­тину антропогенного ландшафтознавства, досліджує: особливості фор­мування і розвитку урбанізованих ландшафтів - ландшафтів міського середовища. Палеоландшафтознавство вивчає палеоландшафти -ландшафтні комплекси, які існували в далекому, доісторичному мину­лому. Історичне ландшафтознавство вивчає зміни ландшафтних ком­плексів, які відбулися за історичний час, тобто за останній після появи людини етап в розвитку природи. Аквальне ландшафтознавство дослі­джує водні або аквальні ландшафтні комплекси. Космічне ландшафто­знавство досліджує земні ландшафти за допомогою космічних леталь­них апаратів. Ландшафтна екологія вивчає негативні зміни умов існу­вання рослин, тварин і людини внаслідок господарської діяльності лю­дини. Більш докладно суть цих галузей ландшафтознавства висвітлена в темі № 7 " Галузеві напрями ландшафтознавства".

• Головними структурними частинами ландшафтознавства \

• є: 1) морфологія ландшафту; 2) систематика ландшафтів; 3) • І динаміка ландшафтів; 4) геофізика ландшафтів; 5) геохімія •: ландшафтів; 6) ландшафтна екологія; 7) антропогенне ландша- •: фтознавство; 8) палеоландшафтознавство; 9) історичне ланд-: '. шафтознавство; 10) аквальне ландшафтознавство; 11) космічне і

• ландшафтознавство; 12) прикладне ландшафтознавство.: