Історична та справедлива оцінка в формуванні вартості підприємства

На сьогодні більшість вітчизняних підприємств оцінюють активи та зобов’язання використовуючи загальні методичні підходи визначенні відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, які регулюють той чи інший об’єкт оцінки.

Всі активи повинні відображатися у фінансовій звітності за їх номінальною грошовою вартістю, то в тій сумі, у яку вони обійшлися підприємству на дату придбання. Історичність або принцип фактичної собівартості передбачає здійснення адитивного процесу накопичення витрат протягом всього життєвого циклу використання об’єкта в господарській діяльності підприємства. Історична вартість не може бути суб’єктивною. На відміну від обліку за справедливою вартістю, який потребує професійних суджень та спеціальної експертизи, первісну вартість легко обґрунтувати. За принципом історичної собівартості в системі формування та управління вартістю підприємства пріоритетним є використання історичної оцінки в якості бази для розрахунку показників вартості. Однак на сьогодні залишається невирішеною проблема можливості використання принципу історичної собівартості для оцінки факторів генерування й руйнування вартості, оскільки відображення в балансі здійснюється за зниженою вартістю, що призводить до виникнення прихованих резервів – не пред’явленого майна капіталу. Існують наступні недоліки, які зумовлюють обмежене використання принципу історичної собівартості в сучасних умовах розвитку: - неможливість адекватного відображення прибутку та вартості активів підприємства під час зміни цінових рівнів; - неможливість відобразити цінність активу на основі понесених на його одержання витрат; суперечність із принципом обачності (консерватизму). Обмеженість такої моделі полягає в тому, що вона базується на принципі фактично здійснених операцій та фактично понесених витрат. Таким чином, бухгалтерська логіка ефективності діяльності підприємства, що передбачає порівняння понесених витрат з одержаними доходами, не відповідає основоположній концепції сучасної теорії створення економічного прибутку, яка полягає у врахуванні альтернативних варіантів вкладення капіталу з визначеним ступенем ризику та відповідним економічним ефектом. Історичний підхід ігнорує фундаментальні змінні, що впливають на економічну вартість: вільні грошові потоки, інвестиційний горизонт та ризики.

Основним аргументом щодо необхідності застосування оцінки активів і зобов’язань за їх справедливою вартістю є те, що одержана на основі такого методу інформація має високу цінність для інвесторів та інших користувачів фінансової звітності, підтвердженої аудитором. Справедлива вартість адекватно відображає інтереси учасників ринку в умовах непередбаченості зовнішнього середовища господарської діяльності. Перевагою використання справедливої вартості є відображення поточних ринкових умов (фінансова звітність відображає вплив поточної кон’юнктури ринку на фінансові інструменти) та підвищує прозорість звітності (інвестори й інші користувачі мають більш повне уявлення щодо поглядів менеджменту на результати функціонування компанії.

Використання альтернативних варіантів для оцінки справедливої вартості призводить до порушення взаємозв’язків поточної вартості надходження із вартістю продаж, підвищенням трансакційних витрат, втрати якостей корисності, достовірності і «чесності» справедливої вартості, реалізованої в МСФЗ, для її використання в якості основи побудови системи формування та управління вартістю підприємства. Справедлива вартість має потенціал для поліпшення стратегічного управління шляхом надання відповідної інформації для зацікавлених сторін, в цілому, вона сприяє легітимізації соціальних конфліктів між учасниками торговельних відносин. Використання в бухгалтерському обліку справедливої вартості дозволяє вирішити проблему підвищення релевантності облікової інформації в умовах зростаючих потреб користувачів. Але відсутність досвіду застосування таких методів оцінювання на основі соціалістичної моделі обліку призводить до неадекватного їх сприйняття на рівні національної бухгалтерської субкультури. Також справедливу оцінку важко здійснити в умовах функціонування неактивних ринків, де відсутня інформація про аналогічні операції.

Передивіться,

В сучасних умовах розвитку національної системи бухгалтерського обліку одним із ключових принципів обліку згідно Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (ст. 4) [191] є принцип історичної (фактичної) собівартості, який передбачає, що пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання. В англо- та німецькомовних працях цей принцип трактується як “принцип історичної вартості”, а також в якості концепції “історичної вартості” або “історичної оцінки”.

Історичність або принцип фактичної собівартості передбачає здійснення адитивного процесу накопичення витрат протягом всього життєвого циклу використання об’єкта в господарській діяльності підприємства.

Використання концепції історичної оцінки має тривалу історію та пов’язане з перевагами її практичного застосування, основною з яких є достовірність інформації. Достовірність історичної оцінки обґрунтовується можливістю перевірки результатів її проведення на основі первинних документів, які підтверджують процес накопичення історичної вартості, що є майже неможливим для ринкового та дохідного підходів до оцінювання.

На відміну від обліку за справедливою вартістю, який потребує професійних суджень та спеціальної експертизи, первісну вартість, як правило, легко обґрунтувати [196, с. 21]. Таким чином, можливість підтвердження історичної оцінки є вагомим аргументом у її застосуванні в системі обліку для забезпечення цілей користувачів такої інформації. Зміна таких цілей у бік релевантності інформації на перевагу її точності зумовлює необхідність перегляду методів оцінки, які повинні використовуватись в обліковій системі.

За принципом історичної (фактичної) собівартості в системі формування та управління вартістю підприємства пріоритетним є використання історичної оцінки в якості бази для розрахунку показників вартості. Однак, на сьогодні залишається невирішеною проблема можливості використання принципу історичної (фактичної) собівартості для оцінки факторів генерування й руйнування вартості.

Проблема використання історичної оцінки в бухгалтерському обліку для відображення вартості підприємства була актуальною ще на початку ХХ ст. Так, у 1910 р. львівський вчений П. Цьомпа відмічав, що відображення в балансі цінностей здійснюється за заниженою вартістю, що призводить до виникнення прихованих резервів – не пред’явленого майна капіталу.

Таким чином, історичний підхід до оцінки, що використовувався для складання балансів, не дозволяв одержати інформацію про реальну вартість підприємства.

існують наступні недоліки, які зумовлюють обмежене використання принципу історичної собівартості в сучасних умовах розвитку економіки: – неможливість адекватного відображення прибутку та вартості активів підприємства під час зміни цінових рівнів; – неможливість відобразити цінність активу на основі понесених на його одержання витрат; – суперечність із принципом обачності (консерватизму).

В сучасних умовах можливі наступні моделі ведення бухгалтерського обліку на основі використання принципу історичної (фактичної) собівартості (рис. 2.4).

Актуальність досліджень щодо використання справедливої вартості в бухгалтерському обліку. Для оцінки вартості підприємства, залежно від наявної інформації про об’єкт оцінювання, можуть використовуватись різні підходи та методи, спрямовані на задоволення потреб різних груп користувачів інформації про вартість. Однак застосування одного з методів не дозволяє одночасно забезпечити потреби всіх користувачів, оскільки орієнтоване на конкретну групу, що зумовлює необхідність пошуку таких методів оцінки, які б забезпечували одержання справедливої вартості облікових об’єктів.

Протягом багатьох років дослідниками в сфері обліку висловлюються різноманітні думки з приводу доцільності або недоцільності застосування методу оцінки за справедливою вартістю. Прихильники необхідності забезпечення надійності системи обліку виступають проти використання справедливої оцінки, а також будь-яких прогнозних чи стратегічних параметрів в бухгалтерському обліку. Прихильники задоволення зростаючих потреб користувачів в прогнозній обліковій інформації про потенційні доходи і вартість підприємства дотримуються позиції необхідності усунення історичної оцінки як основного методу обліку та впровадження концепції оцінки за справедливою вартістю. Представники першої групи переважну увагу приділяють оцінці прибутку підприємства (доходів і витрат, на основі яких він розраховується). Представники другої групи приділяють увагу оцінці статей балансу, на основі якої можна визначити вартість підприємства, а одержаний підприємством рівень прибутку вважають похідним показником функціонування підприємства, який має другорядну роль при визначенні вартості підприємства.

Переваги та недоліки використання справедливої вартості в системі бухгалтерського обліку

З огляду на існуючі позиції науковців та практиків можна стверджувати, що використання в бухгалтерському обліку справедливої вартості дозволяє вирішити проблему підвищення релевантності облікової інформації в умовах зростаючих

потреб користувачів. В той же час, діюча концепція справедливої вартості,

реалізована в національних та міжнародних стандартах бухгалтерського обліку, не

позбавлена недоліків її практичного застосування:

– її використання пов’язано з підготовкою фінансової звітності в умовах невизначеності відносно майбутніх (прогнозних, стратегічних) подій та оціночних

значень, прийнятих при розрахунку допущень, що підвищує суб’єктивність облікових

та звітних показників;

– концепція справедливої оцінки сьогодні не може бути адекватно сприйнята на

рівні національної бухгалтерської субкультури, що зумовлено відсутністю досвіду

застосування таких методів оцінювання на основі соціалістичної моделі обліку;

– справедливу оцінку складно здійснити в умовах функціонування неактивних ринків, де відсутня інформація про аналогічні операції.