Тематичний репертуар стародруків. Структура ранніх книжкових видань. Редакторські та видавничі нововведення, спонукані друкарством.

Тематика стародруків і їх розподіл за жанрами відбивають загальні тенденції розвитку культури на світанку нової доби. Не випадково перші видання були літургійними і навчальними. Істотну частку друкованої продукції становили богословські і релігійно-полемічні твори, які відображали актуальні тенденції тодішнього культурного життя. Частка навчальних посібників становила лише 11% кількості публікацій. У суспільно-політичному русі особливо важливу роль відіграли книги, які прийнято називати полемічними. Це були публіцистичні твори з актуальних питань тогочасного церковного і громадського життя. Невід’ємною складовою частиною давньої друкованої книги, особливо літургійної, стали орнаменти (набірні, які друкувалися з вилитих подібно до шрифту орнаментальних елементів, і гравійовані — відбиті з дереворитних або мідеритних кліше), а також зображення (спершу виключно дереворитні, пізніше й мідерити — відбитки з мідних кліше). На Заході найдавніші літургійні книги наслідували книги рукописні, але дуже скоро розпочався зворотний процес: нові форми набору і прикрас, які з’явилися у друкованій книзі, стали впливати на книгу рукописну. Оскільки українська друкована книга мала замінити в богослужбовому вжитку рукописну, вона перейняла від неї обрисилітер, засади поділу тексту на розділи, підрозділи та рубрики, форму заголовків. Особливе значення в друкованій книзі посів титульний аркуш. Неодмінні атрибути титульної сторінки — назва книжки, набрана великими літерами, і вихідні дані, обрамлені дереворитною оздобною рамкою — " фортою", яка в ранніх виданнях має вигляд архітектурного порталу. З часом до чисто архітектурних колон стали додавати оздобний рослинний орнамент, — інколи бічні колони обплетені виноградною лозою. Архітектурна рамка доповнюється клеймами із зображеннями святих або свят, алегоричних композицій.

Становлення теорії тексту. Визначення тексту. Ознаки тексту. Структура тексту. Складне синтаксичне ціле (ССЦ) як мінімальна одиниця тексту. Поняття міжфразового зв’язку. Мовні засоби міжфразового зв’язку. ССЦ і абзац.

Текст(від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність.

Найістотнішими текстовими ознаками є (А. П. Загнітко): цілісність; зв'язність; структурна організованість; завершеність.

Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті — також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.

У сучасному мовознавстві виділилися два підходи у лінгвістичних дослідженнях текстів:

функціональна типологія (соціальні функції й мета використання текстів) іструктурна типологія (внутрішня організація текстів).

Перший напрям значно відтворює традиційну для риторики класифікацію, що зближує типи мовлення (тексту) з жанрами: це розповідь, опис, роздум. Інший, структурний, підхід («лінгвістика тексту») пов'язаний з виявленням, вивченням і моделюванням внутрішньотекстових зв'язків, причому вводиться поняття «компонента тексту» (абзацу, надфразної єдності, складного синтаксичного цілого).

Складне синтаксичне ціле — одиниця більша, ніж речення. Воно утворюєтьсякількома реченнями: простими неускладненими, ускладненими, складними елементарними і багатокомпонентними.Речення, які належать до складного синтаксично цілого, різні за своєю структуроюі самостійні, вільно поєднуються одне з одним передусім змістом. Зв’язки між такимиреченнями називають міжфразовими. Вони здійснюються за допомогою лексичноїпослідовності, а також спеціальних синтаксичних засобів.

Складному синтаксичному цілому властива єдність думки, вислову, теми, суб’єктивно-модального забарвлення. Це цілісне утворення, в якому зв’язок окремих реченьзумовлюється ставленням мовця (автора) до висловлюваного. Воно характеризуєтьсяі специфічною ритмомелодійною оформленістю: паузи між окремими реченнями вньому коротші, ніж паузи між блоками речень.

Складне синтаксичне ціле не можна ототожнювати з абзацом.

Абза́ ц (нім. Absatz, англ. Paragraph) — період мовлення, тексту, що складається з одного чи кількох речень, пов'язаних між собою за змістом.На письмі та при друці тексту длявиділення абзацу його пишуть чи набирають з нового, і, як правило, закінчують неповним рядком. Здебільшого перший рядок абзацу починають з відступом (абзацний відступ). Часто втипографіці та поліграфії саме цей відступ помилково називають абзацом.