М. Рильський

ТРОЯНДИ Й ВИНОГРАД, КРАСИВЕ І КОРИСНЕ.

1. (Під музику звучить легенда)

Був час, як почав на землі люд вмирати. Від якої хвороби ніхто не знав. Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними йшла хвороба. Не жалкувала ні молодих, ні старих. Надходив час, що вже і хоронити вмерлих нема кому.

А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п’ятеро дітей. Та наймолодша Іванка ще здорова. Турбується мати про донечку, як за скарбом найдорожчим. Аж не вберегла… Почала сохнути Іванка. Не їсти не хоче, а тільки п’є воду та блідне на очах. А ще просить матінку:

- Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята просять, що бідна жінка місця собі не знаходить. З тим минуло пару днів. Одного вечора прийшла до хати якась бабуся старенька.

- Слава Богові! – привіталась.

- Слава.

- Що, помирає останка? А могла б і жити.

- Як? Бабуню, сердечна, як? Благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!

Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:

- Повідаю тобі тайну тої хвороби, але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

- Присягаю… донечкою!

- Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників зросло. Сказав бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Ший чорні або червоні, щоб здалеку бачили. Але не говори нікому більше, бо смерть дочки побачиш на очах.

Вже за годину чорна і червона мережка опоясали дівочу сорочечку. І собі нашила. Як люди запитували, говорила, що для краси це все.

З тим вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А Маріїне серце стискається від болю, як бачить, що понесли небіжчика.

Одного разу прибігає вся в сльозах Іванка і тягне маму за рукав на сусідній двір. У маленькій домовині виносили з хати двійню хлопчаків., Іванчиних ровесників.

Змарніла Марія, аж світиться, все пестить і цілує дочку, думи в голові, як хмари.

- Боже милий, так то, моя надія! Господи, я не переживу її смерті!

… А люди мруть.

Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна.

- Шийте, шийте хрести. Вишивайте… Будете жити! Рятуйтеся.

Люди запиралися в хаті, думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять. Марія побігла додому, взяла на уроки Іванку і подибала до церкви. Забіла в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися. Обцілувала Марію дитину і мовила до людей.

- Не повірили? Думаєте, здуріла? Най буде Дітей мені ваших шкода – на тім зірвала з Іванки сорочку вишиту. Дитина на очах змарніла і померла.

- Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі, - та й впала мертвою коло дочки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і гори. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих сорочках. Та матері навчили дітей, а діти своїх дітей і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха, рушника.

ЗАПИТАННЯ ДО КЛАСУ.

1. Скажіть будь ласка, який зв'язок має ця легенда із вишитим рушником?

2. Чи вважають сьогодні рушник оберегом.

ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Сьогодні у нас – незвичайний урок,

Зібралось гостей тут багато.

Бо тема, яку ми розглянемо всі, - корінь квадратний.

Ідея уроку – теж не проста,

Вивчити треба багато

І корінь квадратний – важливий такий,

З корінням народу з’єднати.

(Оголошується тема та мета уроку)

ІІІ. Вікторина

Епіграфом нашого уроку є слова М. Рильського про єдність красивого і корисного.

Сьогодні ми спробуємо поєднати: корисне - квадратний корінь з красивим - українським рушником.

«Хата без рушника, що сім’я без дітей» - говорили в народі. Український рушник оздоблений квітами, зірками, птахами. Скільки він промовляє серцю кожного із нас! Рушник має таку ж давню історію як і наш народ! Він був невід’ємною частиною його буднів, і свят, і ритуалів. Оскільки рушник зроблений з матеріалу, який зберігати довго не можливо, тому можна судити про його існування з давніх археологічних розкопок, свідчень літописців і мандрівників. Мистецтво вишивки ведеться з сивої давнини і не переривалось ніколи. Елементи символіки сучасних узорів української вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд трипільські племена.

Історик Геродот свідчить, що вишивкою був прикрашений одяг скіфських племен. В Черкаській області (с.Мартинівка) був знайдений скарб, датований VI ст.н.е. Срібні бляшки з фігурками чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, нагадували ще донедавна вдяганні сорочки українських селян.

На рубежі ХVІ - ХVІІ ст. почалась епоха українського відродження і чи не найбільший розвиток вишивки. Вишиванням займалися у кожен вільний час, в період вечорниць, довгими осінньо-зимовими вечорами.

На рушниках наносили передані віками знаки-символи, які прочитувались. Невипадково, цілком правильно, вишивані рушники, вишивані сорочки називають оберегами. Ця традиція проходить через віки, відтоді як наші предки були дайбожичі - амулети готували з дерева, каменю, глини і тканини. На них наносились магічні знаки, які мали захистити житло. Оберег - рушник брали в дорогу, вірячи, що буде щасливою; на полювання - буде вдача; вішали в хаті, вірячи, що зло обмине або не матиме тої сили.

Першоосновою рушника було полотно (обрус), яке виготовлялося вручну і широко використовувалося в побуті від чого і стало називатися «ручником» а потім «рушником».

Відповідно до функції, які виконував рушник, йому давалися назви:

“утирач” - для обличчя та рук; - не вишиті, з цупких ниток. Гостеві завжди окремий утирач подавали, воду на руки зливали, показуючи свою повагу до нього;

“стирок” - для посуду, столу; - невідбілені рушники, зі стирачем ходили корову доїти, ним накривали хліб чи діжу з тістом. Такі рушники могли прикрасити непишними візерунками або витканими кольоровими смужками.

“кілковий” - обвішували фотокартки, дзеркала, картини.

“покутник”, ’’божник” - для прикрашання ікон;

“плечовий”, “сватальний” - для перев’язування сватів;

“намітка” - головний убір заміжньої жінки (рушник довжиною до 8 м)

Рушники біля вікон та дверей - ці рушники на кінцях повинні мати обереги, що бережуть оселю від злих сил. Обереги, як і узори, дуже різноманітні, та обов'язково мають бути безперервними. Часто це вишиті чоловічки, що немовби взялися за руки і не пускають злі сили.

(Записати до зошита)

Рушникове обличчя веселе,

Обліта коровай на столі,

Закликає гостей до оселі,

Випромінює щедрість землі.

Рушничок на стіні - давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері,

Він додому із далечі кличе,

Де в калині живуть солов’ї,

Він простелений тим, в кого серце

Не черствіє, й дарує тепло.

Хай цей символ сусідиться вічно,

В нашій хаті на мир, на добро.

А скільки пов’язано з ним звичаїв та обрядів. То ж давайте згадаємо з якими обрядами, традиціями українського народу він пов’язаний?