Розкрити специфіку профорієнтаційної роботи на уроках трудового навчання.

Першочергове значення в моральному вихованні дітей має профорієнтаційна робота. Її мета в початкових класах полягає в тому, щоб сформувати в учнів позитивне ставлення до фізичної праці, повагу до людей праці. Учитель повинен дати молодшим школярам певну суму знань не про ті чи інші професії, а формувати у них установку на працю, на свідому діяльність як одну з вищих цінностей людського життя.

Усі робочі операції являють собою трудові дії. Тому оволодіти тими чи іншими трудовими діями - означає засвоїти способи поводження тими інструментами чи пристроями, з допомогою яких виконується дана дія.

Розрізняють два рівні засвоєння трудових дій: первинний і вищий.

Уміння в процесі навчання удосконалюються, досягають свого вищого рівня, який забезпечує точне, швидке і впевнене виконання дій. Такий рівень засвоєння дій називається навичками.

Щоб повністю оволодіти трудовими діями, необхідно навчити учнів швидко і точно визначити відхилення (помилки) в трудових діях і своєчасно виправляти їх. Виправляючи помилки в оволодінні трудовими діями, учні повніше і глибше засвоюють способи виконання дії.

Значний вплив на оволодіння учнями трудовими діями мають раніш засвоєні ними трудові дії, які можуть або прискорювати, або гальмувати засвоєння нових дій. Позитивний вплив набутого досвіду на засвоєння нових дій називається переносом, а негативний - інтерференцією.

Виникає перенос тоді, коли в раніш засвоєних трудових діях є подібні елементи, що і в діях, які вивчаються. Цей фактор впливає на побудову навчального процесу в тому плані, що дії, які засвоюються, повинні спиратись на раніш набуті і бути основою для успішного оволодіння наступними діями.

11Висвітлити історико-педагогічний аспект розвитку трудового навчання в загальноосвітній школі незалежної України. В Україні трудове навчання в окремих школах було запроваджено у 80-х роках XIX ст., хоч перший ремісничий клас було відкрито в Одеському навчальному окрузі ще в 1865 р., тобто раніше, ніж будь-де на території Російської імперії. Педагоги вели постійні пошуки власної системи трудового навчання. У другій половині 80-х років XIX ст. ручна праця почала поширюватися як на міські, так і на сільські школи України. Найвищими темпами ручна праця поширювалася в Одеському навчальному окрузі, в інших навчальних округах ця справа була поставлена набагато краще, ніж в цілому по Російській імперії У 1884 р. в Петербурзькому педагогічному інституті викладачі інституту К. Ю. Цируль та А. Ф. Котоков під керівництвом директора інституту К. К. Сент-Ілера розробили програму трудового навчання, а точніше програму ручної обробки деревини. Ця програма була модифікованим варіантом шведської предметної програми трудового навчання, розробленої Отто Саломоном. Як і шведська система трудового навчання, програма К. Ю. Цируля (так її здебільшого називають) строго регламентувала весь процес діяльності учнів. Було визначено цілком певний перелік виробів для виготовлення, для кожного виробу вказувалися розміри окремих деталей, регламентувалися послідовність робіт, інструменти і навіть порода використовуваної деревини. Для будь-якої самодіяльності й творчості учнів ця програма зовсім не залишала місця.Програму К. Ю. Цируля не схвалювали навіть деякі чиновники від освіти, Вони виступали за таку систему ручної праці, яка мала б загальноосвітній характер, тобто була засобом розумового, фізичного і морального розвитку особистості.У 1888 р. Київське товариство грамотності організувало перші літні курси з ручної праці для вчителів міських шкіл. Через рік, 1889 р. у Києві А. Луцкевич уперше видав посібник для вчителів народних шкіл, у якому, крім програм занять городництвом, садівництвом, бджільництвом та шовківництвом, було вміщено програму та методичні матеріали для організації занять з обробки деревини Відповідно до цієї програми, на основі простих заготовок у вигляді круглої палиці, учні мали виготовити спочатку геометричні фігури (призми, піраміди, конуси тощо), потім - іграшкові предмети, а вже після цього за допомогою різноманітних з'єднань - столики, ящики тощо А. Вержбицький звернувся до питань трудового навчання школярів з самого початку своєї педагогічної діяльності, тобто у другій половині 80-х років XIX ст. Він знайомився з різними технічними посібниками і самостійно оволодівав практикою ремесла. В " Педагогічному календарі" за 1890 - 1891 рр. він уперше ознайомився з викладом системи ручної праці К. Ю. Цируля і захопився нею. З 1893 р. А. Вержбицький розпочинає викладання ручної праці в училищі, щоправда без систематизованої програми. Згодом в училищі було створено майстерню для практичних робіт, що стимулювало подальші творчі пошуки вчителя. Т. Г. Лубенець працював народним учителем, викладачем гімназії, Він багато зробив для організації дошкільної й початкової освіти, значну увагу приділяв питанням розвитку трудового навчання Спираючись на ідеї О. В. Духновича, Т. Лубенець вимагав будувати трудове навчання на принципах народності. Це означало, що ручна праця мала приносити практичну користь сільським дітям, які могли б навчитися виготовляти граблі, вила, виконувати ремонтні роботи тощо. Курс ручної праці Т. Г. Лубенець пропонував починати ще в дитячому садочку з дітьми 4 - 8 років. Для дітей цього віку він розробив програму, яка включала роботу з глиною (ліплення), папером (згинання, вирізування, клеєння, плетіння) і картоном (вирізування і склеювання іграшок та різного роду коробочок). Такі роботи можна було продовжувати і в першому класі. Після цього приступали до обробки деревини, виготовлення з неї різних корисних речей. Я. Ф. Чепіга у своїй праці " Проект української школи" (1913 р.) сформулював основні принципи, яким мала відповідати ручна праця як навчальний предмет. Він вважав, що ручна праця повинна стати " головним двигуном у розумовому розвитку" учнів. Без ручної праці в широкому розумінні цього слова, вважав педагог, не може бути ні фізичної, ні розумової праці.У своєму проекті української шестирічної школи Я. Ф. Чепіга пропонує таку програму ручної праці: в перших трьох класах перевага надається ліпленню та плетінню з ниток; в IV класі - обробці паперу і картону; в V класі - роботі в деревообробній майстерні, де учні виготовлятимуть хатні меблі; в VI класі - учні мають самостійно виготовляти різні побутові речі, а також практично ознайомлюватись з різними сільськогосподарськими машинами (з виконанням операцій розбирання та складання). У цей самий період діти повинні відвідувати з метою екскурсії заводи. Отже, Підсумовуючи, можна зробити такий висновок: передові педагоги України на межі XIX - XX ст. не сприйняли офіційну програму ручної праці, підготовлену К..Ю. Цирулем, і розробляли власні програми, які враховували як специфіку життя українського суспільства, на той час переважно сільського, так і передові досягнення світової педагогічної думки. Вивчення ручної праці в цей період здійснювалося не лише в загальноосвітніх, а й у спеціальних навчальних закладах, зокрема в сільськогосподарських школах. У своїй доповіді " До питання про викладання ручної праці в нижчих сільськогосподарських школах" В. В. Немицький спинився на тих недоліках, які заважають здійснювати повноцінну підготовку учнів сільськогосподарських шкіл на заняттях з ручної праці. Основними причинами, які гальмують цю справу, на думку В. В. Немицького, є відсутність підготовлених викладачів ремесла та навчальних програм.

Крім того, комісія наводить перелік методичних вимог, яким повинна відповідати організація діяльності учнів: 1) ступінь точності обробки повинен відповідати призначенню предмета (не можна, наприклад, кришку для діжки обробляти так, як предмети, призначені для полірування); 2) прийоми обробки мають бути раціональними (не можна застосовувати стамеску там, де потрібно пустити в діло лучкову пилку; не можна користуватися напилком там, де можна використати стамеску); 3) усі роботи повинні виконуватися за робочими кресленнями; широко має практикуватися креслення деталей самими учнями перед їх обробкою; 4) практичні завдання мають відповідати знанням і здібностям учнів, причому ступінь складності їх у застосуванні вже вивчених прийомів обробки, особливо в роботах, що мають характер складання, повинна відповідати набутим учнем умінням (для цього, крім основних завдань, на яких учні вивчають прийоми обробки, повинні бути підготовлені паралельно подібні завдання з різним ступенем складності); 5) час, який учні витрачають на виконання тієї чи іншої програмної роботи, особливо на перших уроках, коли учні ознайомлюються з основними прийомами обробки, не повинен бути занадто надмірним; 6) при виконанні завдань учні не повинні бездумно виконувати вказівки вчителя: " тепер про свердли", " зараз запиляй" тощо, а наперед знати весь хід виконуваної ними роботи і мати перед собою по можливості виконаний власноручно рисунок цієї роботи або її креслення чи зроблений від руки ескіз, з усіма потрібними робочими розмірами; 7) учні повинні бути попередньо ознайомлені з тими матеріалами та інструментами, які використовуватимуться в роботі