Види тестових завдань. 1 страница

Тест - це сис-ма завдань специчної форми, певного змісту, різної складності, яка дозволяє якісно оцінити стр-ру і виміряти рівень знань, умінь та навичок. Тести: короткі - 10-20 завдань; середні; довгі - 500 і більше завдань.

Переваги тестів: можливість кількісного вимірювання рівня знань і складності завдань; незалежно від ВУЗа, школи, предмета, особистості педагога об’єктивність оцінки; найбільш повне охоплення знань; систематичність контролю; індивідуальний підхід; технологічність тестів (універсальність); виявляє антизнання.

Недоліки тестів: можливість вгадати; складність в створенні якісного тесту; наявність технічних засобів навчання.

Класифікація тестів:

засновані на виборі правильної відповіді з декількох (закриті, вибіркові);

на знаходження співвідношення між питаннями та відповідями;

які потребують позитивної або негативної відповіді;

засновані на дописуванні необхідного тексту;

завдання з недостаючими данними;

завдання на правильну послідовність.

68. УЯВЛЕННЯ ПРО АНДРАГОГІКУ. ПРИНЦИПИ.

Андрогогіка від грец слів чоловік і виховання – розділ педагогіки, що вивчає стимулювання та спрямування процесів виховання дорослих людей.

Вих дор людей від виховання дітей, юнаків, підлітків відрізняється тим, що базується на різному минулому досвіді (у дорослих він щначно більший) і на різному темпі протікання психічних реакцій (дорослі гірше запам”ятовують новий матеріал, нижча розумова реакція, наявність ситуативного мислення за аналогією, усталені стереотипи та установки мислення та поведінки).

Дорослі більше довіряють фактам, ніж сприймають на віру і краще колнтролюють свої емоції.

Отже, в основу виховання дорослих можна покласти принципи:

перевага фактичн матеріалу над емоц інфор-єю

ситуативна, а не абстрактна доказовість(на життєвих принципах)

опора на минулий досвід дорослого і загальнолюдські принципи

4. індивідуальний підхід в залежності від інтнлнкту і оточення, в якому форм-ся дорослий.

69. ОСВІТА В КУЛЬТ-МУ ПРОГРЕСІ ЛЮДСТВА.

Освіта, як основна категорія педагогіки - це процес і результат оволодіння учнями сис-м знань, умінь і наукових навичок, форм-ня на їх основі світогляду, морал-х і інш. якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей. Ще давні греки стверджували, що навіть всемогутні боги не можуть стерти, знищити подію, яка вже сталася. Але завдання істориків полягає в тому, щоб донести її до свідомості людини. Так з давнини кожна подія, кожне відкриття доносились до тих, хто навчався. На основі отриманих знань та вміючи їх застосувати на практиці, люди знаходили нові форми, пояснювали явища, відкривали таємниці та розвивали науки. І саме освіта відігравала в цьому вирішальну роль. Принцип неподільності, неперервності історичної освіти і виховання полягає в органічному поєднанні процесу набуття історичних знань із духовним збагаченням особистості, підпорядковуванні змісту освіти й виховання формуванню громадсько і національно свідомої особистості. З розвитком освіти зростає культурний рівень, самосвідомість та філософія життя. Освітньо-педагогічні зміни відбувалися та відбуваються в світовому масштабі в контексті заг-цивілізаційних трансформацій. Зараз вони зумовлені як значним поширенням нових освітніх технологій, що грунтуються на викор-ні можливостей суч-ної комп’ютерної техніки, так й істотним розширенням можливостей і потреб в індивідуальному, особистому розвитку людини. Ці та інші чинники зумовлюють певний динамізм в освітянському просторі світи. Перед освітою стоїть завдання - вироблення світосприйняття, яке потрібне для орієнтації людини в світі. Освіта - запорука майбутнього, важлива складова його безпеки.

70. ПОЛІТИКА РЕФОРМ ОСВІТИ В УКР. СТАН І ПЕРСПЕКІИВИ.

Бурхливо відбувається реформування змісту освіти з часу набуття Укр. статусу незалежної держави.

З початку 90-х і до 1994 р. було визначено пешорядним завданням реформування освти з її деполітизацією та набуттям націон-го хар-ру, закладались основи неперервної освіти. 3 листопада 1993 р. Президентом Укр. була підписана націон-на програма «Освіта», яка і визначила націон-ну спрямованість освіти, навчання і виховання та виступила найважливішим принципом реформування заг-освітньої, професійної та вищої школи. Однак цілісного реформ-ня не відбулося.

Новий етап - 1996-99 р., коли після ухвалення Закону У. «Про освіту» (1996) розпочалася робота над держ. стандартами заг-освітньої підготовки учнів. У 1996 р. для забезпеч-ня еквівалентності сер. освіти в різних типах навчальних закладів через поетапне введення держ. стандартів освітніх галузей, Колегія МО прийняла Концепцію держ. стандарту (куди входило 8 освітніх галузей). Зміст галузей повинен мати українознавчу основу, враховувати прогресивний вітчизняний та світовий досвід.

У зв’язку з підготовкою і ухваленням Закону про загальну середню освіту (1998-99) відбулося принципово нове осмислення усіх складових заг-ної сер. освіти, як соц-ної інституції, як цілісної сис-ми. Згідно Закону, з 2001р., має здійснюватись поступовий перехід до 12-річного терміну навчання у заг-освітніх навч-х закладах (І ступінь - 4 року; ІІ - 5 років і ІІІ - 3 роки). Також Закон регламентує наповнюваність новостворених класів та тривалість уроків в усіх класах з 1вересня 1999р.

Вища освіта - Укр. в 97р. підписала Ліссабонську конвенцію про взаємовизнання кваліфікації в галузі вищої освіти, отже Укр. увійшла до європейського освітянського простору. Впровадженню багатоступеневої сис-ми освіти сприяють зміни в мережі ВУЗів в 99р. Понад 100 навч-х закладів 1-2-го рівня акредитації ввійшли до складу ВУЗів 3-4-го рівнів. Це дало змогу створити інтегровані навч-ні плани і програми, залучити професуру до викладацького процесу на нижчих рівнях освіти, зміцнити матер. базу навч-го процесу. Перспективним є розширення можливості держ-х ВУЗів готувати фахівців на платній основі, причому набір на контрактній основі здійс-ся в межах ліцензованих обсягів після зарахування на місця держ. замовлення. Перспективною формою платного навч-ня є екстернат - дозволяє обдарованим студентам самостійно опанувати програму навчання, здобути освіту за коротший термін.

Перспективні напрямки розвитку освіти Укр: радикальна гуманітаризація освіти; демократизація освітянського процесу; створення єдиної комплексної сис-ми освіти; інтеграція в євро- і світовий освітянській простори.

71. Поведінковий портрет за даними спостереження.

Спостерігаючи за людьми, їх роботою, навчанням, спілкуванням, можна зробити висновок щодо відмінностей у їх поведінці. Поведінку людини неможливо відокремити від тієї ситуації, в якій вона розгортається, тому поведінковий портрет, який складається за даними польового, прихованого спостереження за певною людиною, повинен включати дані спостереження як за її поведінкою, так і за ситуацією в якій остання має місце

До основних параметрів поведінкового портрету ососбистості належить:

† Окремі особливості зовнішнього вигляду, які мають значення для характеристики людини, за якою ведеться спостереження: стиль одягу, зачіска, байдужість до свого зовнішнього вигляду або надання йому особливого значення тощо.

Пантоміміка: постава, хода, жестикуляція, особливості рухів, характерні пози.

Міміка: загальний вираз обличчя, ситуації. в яких міміка буває особливо активною або скутою.

Мовна поведінка: мовчазність або говірливість, багатослів" я або лаконізм, стилістичні особливості мови, зміст і культура мовлення, інтонації, темп мови, наявність пауз.

Поведінка по відношенню до інших людей: становище у колективі і ставлення до цього, спосіб встановлення контактів і характер спілкування (ділове, особистісне, ситуативне, егоцентризм, співробітництво), стиль спілкування особистості (орієнтація на себе або на співбесідника), позиція у спілкуванні (активна або пасивна, споглядальна, агресивна, прагнення до домінантності), наявність суперечностей у поведінці.

Поведінкові прояви ставлення до самого себе: до власної зовнішності, особистих речей, власних переваг та недоліків, можливостей та здібностей.

Поведінка у психологічно значущих ситуаціях: при виконанні важливих завдань, доручень; у конфліктах.

Поведінка у осн. діяльності (ставлення до навчання)

Приклади характерних індивідуальних вербальних (словесних) штампів, а також висловлювань, які характеризують світогляд, інтереси і життєвий досвід особистості.

Провівши спостереження, у поведінковому портреті особистості виокремлюють головні та другорядні риси, найбільш та найменш характерні індивідуальні риси, а також спостерігач висловлює власне ставлення до описаних ним подій і розуміння їх змісту. Далі відбувається ідентифікація поведінкового портрету

72.Особливості дослідження типів темпераменту за методикою Айзенка

Темперамент — це біологічний фундамент особистості, який базу­ється на властивостях нервової системи, пов'язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. Темперамент успадковують, а тому зу­силля людини мають спрямовуватися не на його зміну, а на те, щоб йо­го знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній ді­яльності. Цс зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль поведінки людини та способи організації нею своєї діяльності.

Генетично детерміновані властивості, що визначають атрибут стру­ктури особистості, зв'язав з темпераментом Г. Айзенк. В якості показ­ників основних властивостей особистості було обрано екстраверсію— інтроверсію і нейротпзм як емоційну нестійкість, напруження, емо­ційну збудливість, депрссивність. Виразність цих властивостей пов'я­зана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів та їх міцністю, ба­лансом процесів збудження — гальмування в центральній нервовій си­стемі та рівнем активації кори головного мозку з боку ретикулярної формації.

емоційна стабільність характеризується врівноваженістю, стійкістю до перешкод, холодністю, негнучкістю, нездатністю співчувати пере­живанням інших;

емоційна нестабільність — це постійне емоційне напруження, пе­реживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і поми­лок, самочвинувачсіііія, прагнення до самовдосконалення;

екстраверсія - спрямованість назовні, екстраверти потребують від зовнішнього середовища постійної стимуляції, вони товариські, праг­нуть до нових вражень, схильні до ризику, готові до швидких реакцій;

їхня поведінка характеризується розкутістю, вони оптимістичні, веселі, запальні та агресивні, сприймають людей і явища поверхово;

інтроверсія — спрямованість усередину, на себе; інтроверти живуть багатим внутрішнім світом, чим стимулюють свою життєву активність. Вони замкнені, малотоварнські, загальмовані, серйозні, витримані, лю­блять порядок, схильні до самоспоглядання, уникають компанії, віддані дружбі з обмеженим колом людей. Встановлено зв'язок між цими психічними властивостями і фізіологічними показниками. Так, відмінності між екстравертами та ін­тровертами корелюють з більш ніж 50 фізіологічними показниками.

Для екстраверта (порівняно з інтровертом) характерним є:

трудність щодо вироблення умовних рефлексів; більша терпимість до болю; товариськість, імпульсивність, недостатній самоконтроль, відвертість у почуттях, життєрадісність, впевненість у собі, невитриманість тощо.

. Особливості поведінки інтроверта: зануреність у себе; труднощі щодо встановлення контактів з людьми, адаптації до релігій; висока оцінка етичних норм, планування майбутнього, контроль своїх почуттів тощо.

На одному полюсі нейротизму— нейротики, які відрізняються: нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів. емоційною нестійкістю, лабільністю (рухливістю) вегетативної нерво­вої системи; збудженістю, змінністю настрою, чутливістю, загальмованістю, не­рішучістю.

Другий полюс нейротизму— це емоційно стабільні люди, для яких характерні спокій, врівноваженість, впевненість, рішучість.

Показники екстраверсії—інтроверсії і нестабільності—стабільності взаємозалежні та біполярні. Кожний з них — це континуум між двома полюсами крайнощів вираження особистісних властивостей. Поєднан­ня цих двох різного ступеня виразності властивостей і становить своє­рідність особистості. Характеристики більшості людей частіше тяжі­ють до центру. А віддаленість є свідченням ступеня виразності від­повідної властивості.

Зв'язок цих двох чинників опису особистості з тинами темперамен­ту (холерик, сангнінік, флегматик, меланхолік) ілюструє «коло Айзснка» Показники рівнів екстраверсії та нейротизму визна­чаються затестом-опитувальником ЕРІ (Г. Айзенка).

-

Інтроверсія Екстраверсія

73. Індивідуально-психологічні риси особистості

Індивідуально-психологічними особливостями, які відрізняють одну людину від іншої і є передумовою успішного виконання нею певної діяльності є її здібності.

В психолог. науці під терміном здібності розуміють такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність оволодіння нею знаннями, вміннями, навичками.

Передумовою для розвитку здібностей є задатки—вроджені анатомо-фізіологічні та ф-ціональні особливості людини, що є підгрунтям для р-ку здібностей. Поряд з цим поняттям вживається поняття «схильність», тобто вибіркова спрямованість людини на певну д-ть, яка спонукає особу займатися останньою. Основою ссильності є глибока стійка потреба особистості в діяльності, прагнення вдосконалити вміння та навички, котрі пов¢ язані з даною д-тю.

Виділяють такі рівні здібностей: середні, обдарованість, талант, геніальність.

Середні зд-ті – наслідувально - стереотипні, на основі яких проходить виконавча д-ть.

Обдарованість – початок творчості в якій– небудь сфері д-ті, яка наближається до сер. рівня культури даного сусп-ва.

Талант – творчп д-ть в одному обмеженому напрямку.

Геніальність – синтез декількох талантів із збільшеними на основі деяких міжпредметних зв¢ язків здібностями до більш високомасштабних узагальнень.

Рівні здіб-тей розрізняються ступенем загальних якостей:

1 Від ступеню пасивного відображення до ступеню активної самостійної д-ті.

2 Від ступеню стереотипної активності до рівня творчої д-ті.

3 Ступенем мотивації д-ті – від сер. інтересу до пост. потреби.

4 Ступенем працездатності

5 Результатами д-ті для самої людини, для інших людей, для сусп-ва, науки, істор. прогресу.

74 Особистісні фактори ефективної д-ті.

Для успішного виконання особистістю певної діяльності відіграють велику роль не тільки її здібності, але і безліч особистісних факторів. Ось деякі фактори, що обумовлюють ефективність д-ті: цілеспрямованість, імпульсивність, впевненість у спілкуванні, схильність до ризику, мотивація до успіху, ригідність, рівень домагань.

Важливою для планування різних видів д-ті, особливо навчальної та професійної, і прогнозу майбутньої життєдіяльності та самореалізації в сферах праці, сім¢ ї, дозвілля є важливою цілеспрямованість та пртилежна до неї риса особистості – імпульсивність. Імпусивність обумовлює недостатність самоконтролю у спілкуванні та діяльності, нестійкість орієнтацій та інтересів.

Тенденція до ризику в умовах небезпеки не є базовою рисою психічного складу людини, однак вона дає можливість прогнозувати ймовірність ризикованих дій людини, виходячи за межі та загальноприйняті рамки. Ризик розуміється як дія «на удачу» з надією на щасливий кінець або як можлива небезпека. Як правило, чим вищою є мотивація людини до успіху, тим нижчою є її готовність до ризику. Сильна мотивація до успіху і висока готовність до ризику призводять до того, що з такими людьми рідше трапляються всілякі негаразди.

Ригідність є рисою особистості, яка вважається психологами однією з головних. Вона являє собою складність (навіть до нездатності) у зміні наміченої людиною програмид-ті в умовах, що об¢ єктивнопотребують її перебудови. Виділяють когнітивну, афективну та мотиваційну ригідність. Когнітивна ригідність виявляється у ттуднощах перебудови сприймання та уявлення у зміненій ситуації. Афективна ригідність проявляється унадзвичайно низькій рухливості афективних (емоційних) відгуків на об¢ єкти емоцій, що змінюються. Мотиваційна ригідність проявляється у слабко рухомій перебудові системи мотивів у обставинах, що потребують від суб¢ єкта гнучкості та зміни характеру поведінки. Рівень ригідності, яка проявляється суб¢ єктом, обумовлюється взаємодієюйого особистісних особливостей із х-ром середовища, враховуючи ступінь складності завдання, яке стоїть перед ним, її привабливості для нього, наявність небезпеки, одноманітність стимуляцій і т.і.

Під рівнем домагань розуміють прагнення особистості до досягнення цілей того ступеню складності, на який людина вважає себе здатною. Тобто це прагнення особи на основі усталеної в її досвіді певної оцінки власних можливостей посісти найкраще місце у шкалі цінностей.

75. Мотиви діяльності.

Потреби людини суб'єктивно пе­реживаються нею як бажання, потяг або прагнення. Сигналізуючи про виникнення потреб та про їхнє задоволення, ці переживання регулюють діяльність людини, стимулюючи або послаблюючи її. Наявність потреби та її безпосереднього, чуттєвого виразу (бажання, потягу тощо) ще не є достатньою умовою для того, щоб діяльність щодо її задоволення могла здійснитися. Для нього необхідний об'єкт, який, відповідаючії пот­ребі за змістом, став би збудником діяльності, надав би їй конкретної спрямованості. Людині притаманні вищі форми відображення дійс­ності, а тому об'єкти, які збуджують діяльність, можуть поставати у формі ідеї чи морального ідеалу. Саме цей усвідомлюваний образ, який збуджує діяльність, орієнтує її на задоволення певної потреби, називають мотивом діяльності, що реалізується.

Мотиви діяльності людини можуть поставати в її свідомості як конкретні чуттєві або розумові образи поряд з асоційованими з даними образами уявленнями (наприклад, для мандрівника образ вогнища асоціюється з теплом, світлом, відпочинком тощо). Мотив може збуджувати часткову, конкретну дію і прямо збігатися з ціллю даного діяння (або конкретної дії), з тим. що досягається в результаті виконання дії. В складніших випадках мотиви можуть не збігатися з ціллю окремої дії безпосередньо, а потребують багатьох дій, до­сягнення численних часткових цілей. Іноді діяльність, що відповідає такому мотиву. може відбуватися протягом значного періоду часу —місяці, роки. Проте мотиви і цілі дій людини не збігаються за своїм суттєвим значенням; так, залежно від життєвих обставин один і той самий мотив може реалізуватися в різних за своїми цілями діях. а зовні однакові дії можуть мати різні мотиви.

Мотиви поділяються на: ведучі і другорядні, усвідомлювані і неусвідомлювані. Усвідомлювані мотиви, коли людина усвідомлює, що спонукає її до дії (інтереси, переконання, прагнення)дають можливість поставити перед собою мету.Неустановлювані мотиви-- цеустановки і потяги до виконання певної діяльності.

всі спонукання до діяльності складаютьмотивацію поведінки особистості.

Розуміння мотивів діяльності та уявлення про механізми їхнього утворення мають дуже важливе значення і для особистості як суб'єк­та діяльності. і для наукового розуміння психологічного змісту даних процесів. Саме від мотиву залежить, що (в психологічному розумінні) являє собою та чи інша дія, який суб'єктивний сенс вона має для даної людини, як відтворює її внутрішній світ, «картину її «Я». Мотиви діяльності людини відображають найхарактерніші для неї способи реагування на ті чи інші елементи довколишньої (зов­нішньої) та прихованої (внутрішньої) сфери існування людини. Рі­вень усвідомлення мотивів власної діяльності висвітлює притаман­ний людині спосіб реагування на окремі явища: спонтанні дії, ске­ровано організовані дії тощо. Змістовний «масштаб» мотивування людиною сііоїх дій характеризує як змістовий простір її реального та духовного існування, так і особистісну «зрілість» в оволодінні предметним світом та пласними переживаннями взаємодій із цим світом. Узагалі мотиваційна сфера особистості формується, розви­вається та реалізується відповідно до формування, розвитку та послі­довного виявлення «Я» конкретної особистості.

76. Локус контролю та сфера професійної діяльності.

Якщо людина більшою мірою бере відповідальність за події, що відбуваються в її житті на себн, то це є показником внутрішнього (інтернального) контролю. А якщо вона має схильність приписуватії відповідальність за все зовнішнім чинникам, знаходячи причину в інших людях, у своєму оточенні, у своїй долі або у якомусь випадку, то це свідчить про її зовнішній (екстернальний) контроль. Інтернальність - екстернальність — це два полюси локалізації контролю над зна­чущими для особистості подіями, які відбуваються в житті та діяль­ності. Локус контролю як риса особистості пов'язує між собою почуття

відповідальності, усвідомлення людиною сенсу її життя, готовність до активності, а також переживання, пов'язані з «Я - концепцією».

Характерний для індивіда локус контролю (інтернальнии — екстернальний) — трансситуативний і характеризує поведінку особистості і при досягненнях, і при невдачах у будь-яких сферах життєдіяльності. Все це дає підстави віднести інтернальність - екстернальність до най­важливіших рис особистості.

Інтсрнальність людини полягає в тому, що вона вважає: все, що з нею трапляється, залежить від її особистих якостей (компетентність. цілеспрямованість, здібності тощо), є закономірним результатом її вла­сної діяльності, інтерналів характеризує також емоційна стабільність. моральна нормативність, довірливість, сердечність, витонченість, това­риськість та сильна воля.

Працівники-інтернали — високовідповідальні, послідовні у дося­гненні цілей, схильні до самоаналізу, незалежні, продуктивні при при­йнятті рішення і в ситуаціях, пов'язаних із ризиком, вони завжди готові відкласти якесь миттєве задоволення заради досягнення нехай і відда­леного, але більш цінного результату. Інтернали більше за екстерналів впевнені, що добра робота веде до високої продуктивності, а висока продуктивність — до більшої «винагороди», їхня загальна задоволе­ність працею значно вища, ніж у екстерналів.

Екстернальна людина впевнена, що її успіхи і невдачі є наслідком різних зовнішніх сил та умов (випадковість, везіння, тиск оточення, інші люди тощо). Незадовільна оцінка її діяльності знайде пояснення такого типу: «вчасно не повідомили», «неякісне пояснили», «ліфт зламався» то­що. Для екстерналів характерні: безвідповідальність, тривожність, ба­жання знову і знову відкласти реалізацію своїх намірів, їм властиві також підозрілість, депресивність, агресивність, конформність, догматизм, ав­торитарність, безпринципність, цинізм. Стиль керівництва екстерналів більше директивний і частіше базується на негативних санкціях.

77.ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ В УМОВАХ ГРУПОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Існують різні позиції, які особа може займати в групі. Сучасна психологія виділяє офіційну (або формальну) та неофіційну структуру взаємин у групі. Офіційна структура відношень – це сис-ма позицій, що задаються ззовні, суспільством, і є необхідною для функціонування даної групи; особи, які їх займають такі позиції, мають чітке уявлення про свої права та обов’язки. У неофіційній міжособистістній системі відносин позиції обумовлюються індивідуальністю кожного і особливостями групи. Соціальна позиція хар-ся 2 параметрами: соціальна поведінка (- це реальні вчинки, завдяки котрим людина стверджує себе у бажаній ролі) та соц. очікування (- це відношення оточуючих до позиції певної особи).

Раніше у педагогіці в основному звертали увагу на офіційну стр-ру кол-ву, забуваючи про важливість впливу неофіційної стр-ри (неформальних малих груп). Такі самовиникаючи групи є досить тісними об’єднаннями декількох осіб, які виникають внаслідок безпосередніх, порівняно постійних та активних взаємозв’язків на засадах значних для них установок, інтересів, цінностей сумісної діяльності та спілкування. Наявність малих груп пояснюється вибірковістю людського спілкування. Всі угруповування в кол-ві завжди займають своє особливе місце у двох ієрархіях. Перша – це ієрархія угруповань за авторитетністю. В групі завжди можна виділити більш чи менш авторитетне угруповання, яке і визначає норми та цінності. Друга ієрархія – це ієрархія угруповань за цінностями та інтересами. Одні малі групи виникають і можуть бути створеними на засадах більш глибоких духовних запитів, більш змістовних інтересів, ніж інші.

Особливе місце серед внутрішньогрупових позицій посідає позиція лідера, що пов’язана з успішністю виконання тих задач, які є нагальними для групи. Саме лідер обумовлює норми та цінності даного колективу; це найбільш авторитетна особистість. У колективі одночасно можуть бути декілька лідерів, оскільки різноманітні обставини висувають тимчасових, ситуативних лідерів. Коли в групі дійсно кілька лідерів, то це позитивний момент, оскільки розмаїття лідерів забезпечує різнобічність життя групи, але при одній умові: їх моральні цінності не повинні входити у протиріччя одні з одними.

Говорячи про особливості в умовах групової взаємодії, слід сказати і про такий феномен, як конформізм – підкорення суджень, дій, поведінки індивіда груповому тиску у випадках розбіжності у точках зору людини та групи. Тоді як неконформізм – це намагання б-яким шляхом спростувати думку більшості.

78. ПОНЯТТЯ “РЕАЛЬНА ГРУПА” І “СТРАТЕГІЯ ПОВЕДІНКИ”. ОСОБЛИВОСТІ СТРАТЕГІЇ – СУТНІСТЬ І ПРИЧИНИ

Спілкування як взаємодія погоджує дії окремих учасників спільної діяльності, об’єднує індивідів у групи. Група – це обмежена спільності людей, що відокремлюється на основі спільної діяльності. Слід зазначити, що особливістю функціонування групи є те, що наслідки її діяльності є продуктом не індивідуальної, а спільної групової взаємодії. У психології виділяють кілька різновидів груп, у тому числі й контактні (реальні) групи, які об’єднують людей, що мають спільні інтереси з тієї чи іншої галузі життя чи діяльності (родина, студентська група, робочий колектив т. д) Реальні групи класифікуються в залежності від кількості учасників (великі та малі); від умов виникнення (лабораторні [спеціально створені для експерименту] та природні [існують у реальних життєвих ситуаціях]); в залежності від цінності групи для індивіда виділяють групи членства, де індивід присутній в силу обставин, хоча й не поділяє установки цієї групи; та референтні групи, які є для людини еталоном, тб орієнтиром для поведінки. Реальні групи можуть також бути формальними, коли їх діяльність закріплюється спеціально; та неформальними, коли мета діяльності та обов’язки визначаються самою групою.

6 основних тенденцій поведінки людини у реальній групі: 1) до залежності – проявляється внутрішнє прагнення людини до прийняття групових стандартів та цінностей; протилежною є тенденція до незалежності 2) до спілкування – контактність, прагнення налагоджувати емоційні зв’язки як в своїй групі, так і за її межами; протилежною є тенденція до замкненості 3) до боротьби – активне прагнення особистості брати участь у груповому житті, добиватися більш високого статусу у системі міжособових стосунків; протилежною є тенденція до уникнення – прагнення уникнути взаємодії, зберегти нейтралітет у групових суперечках та конфліктах, схильність до компромісних рішень. Кожна з цих тенденцій має внутрішню та зовнішню характеристики, тобто можуть бути внутрішньо притаманними особистості, а можуть бути зовнішніми по відношенню до неї, бути “маскою”.

79 Поведінка особистості у конфлікті.

Конфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих цілей, ін­тересів, позицій, думок, поглядів суб'єктів взаємодій. В основі будь-якого конфлікту перебуває конфліктна ситуація, тобто збіг обставин з протилежними тенденціями. Щоб конфлікт почав розвиватися, потрі­ бен інцидент, необхідно, щоб якась сторона почала діяти, зачіпаючи ін­тереси іншої. Якщо протилежна сторона відповідає такими самими ді­ями, то конфлікт із потенційного перетворюється в актуальний.