Види тестових завдань. 3 страница

Головне в стратегії розв" язання конфліктів -- уявлення про те, що лише кооперація (увага до інтересів іншогонамагання задовольнити його інтереси) дає виграш обом сторонам конфлікту. Програш обох — цс джерело агресії, а виграш од­ного можливий лише за умов прояву або альтруїзму, або егоїзму.

Однак треба пам'ятати, що розв'язати конфлікт, тобто створити без­конфліктний стан, коли люди працюють у повній гармонії, неможливо. Це пов'язано з їхньою об'єктивною природою. Так народилася ідея управління конфліктами вироб­ленням індивідуальної стратегії і тактики продуктивної поведінки у конфліктній ситуації.

Для досить повної характеристики поведінки суб'єкта діяльності у конфліктній ситуації розглянемо двомірну модель регулювання конф­лікту, що має дві основні стратегії поведінки: кооперацію та наполег­ливість (настирливість).

Перша стратегія — кооперація. Це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія узгоджень, пошуку спільних інтересів (формула: «наш інтерес—у тому, щоб якнайкраще забезпечити інтереси іншої сторони»).

Друга стратегія — наполегливість. Передбачає реалізацію влас­них інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога або поразка). Прихильники цієї стра­тегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, на­магаються нав'язати власну думку тощо.

Кожна з цих стратегій може мати повну міру прояву — від міні­мального до максимального. Це дає можливість визначити п'ять осно­вних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях:

1. Уникнення — відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденцій прагнення досягти власних цілей; психологічні ознаки цього стилю поведінки: прагнення не брати на себе відповідальність за при­йняття рішення, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, вва­жати його безпечним; прагнення вийти із ситуації не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; бажання утриматися від суперечок, дискусій, заперечень опоненту, висловлювань своєї позиції.

2. Змагання — прагнення задовольнити свої інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом відвертої боротьби за свої інтереси, зайняття жорсткої антагоністичної позиції, за­стосування влади, тиску, використання залежності партнера; тенденція сприймати ситуацію як питання перемоги або поразки.

3. Прпстосування — жертовність щодо власних інтересів; цей стиль поведінки характеризується прагненням зберегти або налагодити приємні стосунки, забезпечити інтереси партнера згладжуванням супе­речності; готовність до дії на шкоду власним інтересам, відсторонення від обговорення суперечливих питань, примирення з вимогами, претен­зіями; прагнення підтримати партнера, щоб не зачепити його почуттів, шляхом піднесення загальних інтересів, замовчуючи розбіжності.

4. Компроміс — бажання запобігти конфлікту взаємними поступ­ками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але й не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.

5. Співробітництво — пошук альтернативи, яка повністю задово­льняє інтереси обох сторін шляхом відвертого обговорення; спільний і відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення; ініціа­тива, відповідальність і виконання розподіляються за взаємною згодою.

Визначити індивідуальні характеристики поведінки у конфлікті мо­жна за допомогою опитувальника К.Томаса.

Оптимального стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважає­ться така, в якій застосовуються усі п'ять стилів (кожен із них має зна­чення в інтервалі 5-7 балів, за опитувальником К. Томаса). Отже. не­обхідно з'ясувати власні якості особистості щодо стратегії поведінки у конфліктній ситуації з метою її оптимізації. Оптимізація поведінки пе­редбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкрет­них умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту. природа конфлікту, можливі наслідки тощо).

90. Специфіка людської комунікації. Її особливості(?).

В процесі спілкування люди обмінюються не лише інформацією, а й різними діями.

Вплив, як аспект спілкування, проявляється в організації спільних дій, що напрвлені на досягнення визначеної цілі в процесі спільної діяльності.

Взаємодії поділяються на дві групи:

дії, що підвищують ефективність спільної діяльності (кооперація)

дії, що, що знижують ефективність (конкуренція)

Спілкування, як взаємодія (інтеракція) певним чином координує дії окремих учасників спільної діяльності, визначая об»єднання індивідів в окремивй вид спільності - групу.

В групах виникаютьфеномени:

конформізм (панування суджень, думок)

нонконформізм (протиріччя точці зору більшості)

феномен лідерства

зсув ризику (почуття меньшої відповідальності)

В процесі розуміння однією людиною іншої є 2 рівня:

розуміння цілей, мотивів…

здатність приймати цілі, мотиви.

До способів розуміння відн.: ідентифікацію, емпатію, релаксацію.

На сприйняття впливають стереотипи.

92. Бар’єри взаєморозуміння. Трудноші в процесі спілкування у викладацький діяльності.

В процесі передачі/прийому інформації відбувається її суттєва втрата, що викликана бар”єрами спілкування. До них відносяться, перш за все, бар”єри пов”язані з кодуванням/декодуванням інформації. При кодуванні думка – мова губиться 30%; з внутрішнього в зовнішньє мовлення 80% тієї інформації, що перекодована у внутнєнню мову. В залежності від словарного запасу людини, що слухає, сприймається до 70%. Потальше гублення відбувається при перекладі в образи уяви і пам”яті.

В педагогічній діяльності в ході монологічного спілкування (лекція, урок), коли слухачі, як правило, не мають можливості вточнювати інфу, в пам”яті залишається всього 20% сприйнятого. Коли людина сприймає інформацію, що підкріплена наглядним матеріалом, вона запам”ятовує 50-70%. Якщо людина сама ососбисто виконує якусь вправу, то % запам”ятовування піднімається до 90.

91. Що дають Вам знання про спілкування для майбутньої професійної діял-ті та особистого життя.

Спілкування(С) - міжособистісна і мфжгроупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психіч.дія-ти, а саме інф-ю, думками, почуттями, оцінками. Інакше, С- взаємодія 2 або більше людей, яка спрямована на узгодження та об”єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Без С неможливе людське сус-во. С - є потреба людини як соц., розумної істоти, носія свідомості. Таким чином, С -потреба людини, необхідне для взаємодії з людьми, необхідне для самоствердження в сусп-ві, для впорядкування своїх думок, відносин. С властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно приймає найбільш досконалі форми, стає усвідомленим та опосередкованим мовою.

Знання про С дають можливість людям в процесі своєї діяльності уникати непорозумінь, досягати швидше мети своєї діяльності, активно розвиватися. Значення знань про С можна прослідкувати проаналізувавши функції самого С. Їх виділяють 8:

контактна, мета якої - встановити контакт як стан загальної готовності до прийнятт та передачі повідомлення і підтримки взаємозв”язку в формі постійної взаємноїорієнтованості.

інформаційний обмін повідомленнями, тб прийом-передача будь-яких відомостей у відповідь на запит, а також обмін думками, задумами,...

координаційна - взаємне орєнтування і узгодження дій при організації спільної діяльності.

емотивне збудження в партнері потрібних емоційних переживань, а також зміна з його допомогою власних переживань та станів.

розуміння - не лише адекватне сприйняття смислу повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (їх намірів, переживань, станів,...).

встановлення відносин - усвідомлення і форсування свого місця в си-мі рольових, статусних, ділових, міжособистісних і інших зв”язків сусп-ва, в якому буде діяти індивід.

здійснення впливу -зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера, в тому числі його намірів, установок, думок, уяв, потреб,...

спонукальна стимуляція активності партнера по С, яка спрямовує його на виконання тих чи інших дій.

93. Які комунікативні навички необхідно мати викладачу та економісту?

Навички -опанування до автоматизму способами використання певних засобів діяльн-ті, або це спосіб виконання дій, який в результаті вправлення став автоматизованим. До основних комунікативних навичок можна віднести:

мовленеве (вербальне) спілкування, до якої відносять впливовість, логіко-стилістична естетичність, лексична категоричність, емоційність, енергійність, орієнтованітсь, ідентифікованість. Мовленнєва діял-ть має відповідати таким вимогам, основними з яких є розбірливість, дохідливість, змістовність, упорядкованість, мотивованість, спрямованість на співрозмовника, переконливість, впливовість, щвидкість мовленнєвих реакцій, енергійність, емоційність.

невербалне С: володіння мімікою та пантомімікою, використання жестів, встановлення “контакту очей”, використання інтонації, відповідно підібрані сила, тембр, діапазон, тональність голосу, дикція, паузи, сміх, темп мовлення

орієнтування в ситуації- час, простір С, процес створення ситуації С з конкретними партнерами, і так званий вхід у цю ситуацію (розуміння і врахування актуалних соц.взаємовідносин, знаходження тем для С у кожному конкретному випаку).

сприймання і розуміння людини людиною(соц.перцепція):

створення творчого самопочуття (аспект дія-ті, об”єкт та суб”єкти починають активно взаємодіяти між собою)

володіння увагою

встановлення професійно-педагогічного контакту

самопрезентація

використання си-ми пристосувань

94. критерії ефективності комунікацій в умовах ринкової економіки.

Критеріями ефективності комунікацій в умовах ринкової економіки є ступінь володіння деякими уміннями. Людина-спеціаліст має уміти комунікативно спілкуватися. Володіння иакими уміннями:

володіння мовленнєвими засобами (вербальне спілкування);

володіння невербальними засобами (жести, міміка, пантоміміка, рухи по аудиторії, уміння враховувати особливості приміщення іт.д.)

соціальна перцепція – уміння сприймати і розуіти іншу людину.

Невербальні поділяються на оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка), паралінгвістичні (якість голосу, діапазон, тональність), екстралінгвістичні (включення пауз, сміху, покашлювань), проксемічні (простір і час організації комунік-ко процесу) підструктури неврбального спілкування.

Реалізація невербального компонента спілкування потребує оволодіння всіма його підструктурами.

Вербальне (мовленнєве) включає 3 взаємопов-ні елементи (зв”язок, інфор-я, вплив). Функції мовлення можна звести до 3 їх узагальнюючих: комунікативної (зв”язку), інформативної (передачі інф-ї), регулятивної (впливу).

Мовленнєва д-ть педагога, крім відповідності нормативним вимогам, основними з яких є розбірливість (відповідність закономірностям порогів відчуттів та сприймань), дохідливість (підбір засобів спілкування відповідно до закономіпностей сприймання, пам”яті, мислення, мовлення, уяви), змістовність (наявність нової інформації в порівнянні з тією, що є у співрозмовника), упорядкованість (структурна організованість, послідовність), повинна характеризуватись мотивованістю, спрямованістю на співрозмовника, швидкістю мовленнєвих реакцій, переконливістю, впливовістю, енергійністю, емоційністю, процесами ідентифікації.

Соціальна перцепція – здатність педагога на основі міміки, пози, рухів, мовленнєвих реакцій, поведінки визначати психічний настрій, емоційний стан, рівень знань.

95. Етапи процесу спілкування, їх особливості.

Необхідність визначення стадіальності спілкування зумовила дослідження в цій області. У вченні театрального педагога про сценічне спілкування визначені стадії цього процесу: орієнтування в умовах, що оточують, вибір об”єкта, підхід до об”єкта, привернення на себе його уваги, “зондування ” душі об”єкта, передача своїх бачень, зворотній зв”язок. Спираючись на дані положення можна вирізнити основні стадії педагогічного спілкування.

Перша стадія – орієнтування в умовах спілкування. На цій стадії проходить складний процес пристосування загального стилю спілкування до сьогоднішніх умов (лекції, уроку), що базуєтьмя на важливих моментах:

усвідомлення педагогом свого особистого стилю спілкування з учнями;

відновлення в комунікативній пам”яті попередніх особливостей спіл-ня з даною аудиторією;

уточнення стилю спілкування в нових комун-х умовах д-ті.

Якщо ж педагог вперше зустрічається з даною ауд=ю, то реалізація даної стадії спіл-ня зумовлюється також покомунік-ю атмосферою, яка складається на основі початкової інформації про учнів і учнів про педагога.

Іншими словами, стадія буде визначатись як орієнтування в ситуації спілкування, що включає три аспекти: 1.-орієнтування в просторових умовах, в обставинах, що піддаються зоровому та кинетичному сприйманню; 2.- орієн-ня в часових умовах (наявність чи відсутність дефіциту часу); 3.- оріен-ня в соціальній ситуації, тобто в актуальних соціальних взаємовідносинах, між тими, хто спілкується.

Друга стадія – привернення до себе уваги об”єкта спілкування.

Третя стадія – “зондування душі” об”єкта. Цю стадію треба розглядати як своєрідний пошуковий етап, на якому відбувається коригування раніше придуманих прийомів спілкування. Ця стадія має своєрідний предстартовий характер, бо на ній педагог уточнює свої уявлення про ситуацію спілкування, про рівень готовності до нього аудиторії.

Четверта стадія – передача свої “бачень ” ою”єкту за допомогою променевипускання. Це явище полягає у вмінні педагога використовувати міміку, мікроміміку, голос інтонаційну виразність мовлення, системи “пристосувань” з метою примусити об”єкт не тільки почути, але й побачити те, про що йде мова. У педагогічному спілкування цей етап буде розглядатися як етап вербального спілкування педагога із аудиторією.

П”ята стадія – зворотній зв”язок, який здійснюється в двох основних напрямках – змістовному і емоційному. Першочергова роль емоційного ефекту звор-го зв”язку, що сприймається через емоційний настрій аудиторії і виражається у її поведінці.

Паузи у мовленні визначаються як тимчасові зупинки його звучання. Розподіляють мовленнєвий поток на складові частини і відіграють значну роль в організації сприймання-засвоєння. Мовлення педагога без пауз сприймається аудиторією приблизно так, як мовлення у швидкому темпі. Характерною особливістю иакого мовлення є монотонність. Треба звернути увагу на те, що велика к-ть пауз уповілбнює його темп, негативно впливає на еф-ть сприймання. Потрібне використання логічних і організаційних пауз

96. Загальна характеристика засобів спілкування. Особливості їх використання у професійній діяльності.

Взагалі, засоби спілкування поділяються на вербальні і невербальні.

Невербальні поділяються на оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка), паралінгвістичні (якість голосу, діапазон, тональність), екстралінгвістичні (включення пауз, сміху, покашлювань), проксемічні (простір і час організації комунік-ко процесу) підструктури неврбального спілкування.

Кінетика включає жести, міміку, поставу, погляд, манеру одягатися, рух очей, який називають “контактом очей”.

Паралінгвістика включає силу голосу, дикцію.

Екстралінгвістика – темп мовлення повинен поєднуватися з тоном мелодикою мовлення, логічними наголосами, а також паузи, інтонація.

Проксеміка – просторові умови спілкування треба рогзглядати з точки зору місця розміщення і взаємного положення в просторі партнерів спілкування, включаючи відстань між ними. Як просторовий ел-т спілкування повинен вивчатись так званий персональний простір. Мірою персонального простору є відстань, на яку до даної людини може наблизитись інша.

Часові характеристики спілкування повинні мати такі показники: наявний об”єм часу, міра його достатності для спілкування, час проведення спілкування.

Реалізація невербального компонента спілкування потребує оволодіння всіма його підструктурами.

Вербальне (мовленнєве) спілкування.

Вивчаючи спілкування учнів і педагога можна визначити функції мовлення як встановлення взаєморозуміння, передача інформації, експресія та психологічна взаємодія. Іншими словами можна назвати отганізуючу, стимулюючу, контролюючу та реагуючу функції.

Оскільки в структурі спілкування виявляється наявність трьох взаємопов”яз-х елементів (зв”язок, інфор-я, вплив), то виділені функції мовлення можна звести до3 їх узагальнюючих: комунікативної (зв”язку), інформативної (передачі інф-ї), регулятивної (впливу).

Реалізація цих функцій можлива за умови, коли мовленнєвій діяльності педагога будуть притаманні певні істотні хар-ки. Однією із них є мовленнєва активність. До її ознак належать доцільність (комун-на необхідність даної акт-ті), важливість і актуальність змісту мовлення, швидкість мовленнєвих реакцій, точність вибору мовленнєвих засобів.

Основними харак-ми мовленнєвого компонента цієї д-ті є впливовість, логіко-стилістична естетичність, лексична катнгоричність, емоційність, енергійність, ідентифікованість.

Спілкування забезпечується мотивованістю мовлення, спрямованістю його на співрозмовника, ситуативною зумовленістю, емоційною забарвленістю. Передумови експресивності мовлення – чіткість дикції, чистота звучання голосу, лексичне багатство мовлення, вільне і точне вираження думок і почуттів.

Інтонаціну виразність же розглядають як основну характеристику мовлення педагога.

Аналіз цього дозволяю дійти такого висновку: мовленнєва д-ть педагога, крім відповідності нормативним вимогам, основними з яких є розбірливість (відповідність закономірностям порогів відчуттів та сприймань), дохідливість (підбір засобів спілкування відповідно до закономіпностей сприймання, пам”яті, мислення, мовлення, уяви), змістовність (наявність нової інформації в порівнянні з тією, що є у співрозмовника), упорядкованість (структурна організованість, послідовність), повинна характеризуватись мотивованістю, спрямованістю на співрозмовника, швидкістю мовленнєвих реакцій, переконливістю, впливовістю, енергійністю, емоційністю, процесами ідентифікації.

97 Мова як головний засіб спілкування (С), її складові хар-ки

Мова - вербальна комунікація, тб процес С з допомогою язика, або це таке С, в якому як знакова си-ма викор-ся мовлення, це си-ма фонетичних знаків, яка включає 2 принципи: лексичний та синтаксичний. Мовленєве С - комунікативна взаємодія суб”єктів, тб це комунікативнийй акт, в якому виділяють орієнтувальну та виконавчу частини. Орієнтуванльна -аналіз ситуації взаємоді та форму-ня плану дій, які необхідні для досягнення мети. Виконавча - найчастіше реалізується з урахуванням правил регуляції спільних дій і головне - зворотній зв”язок. У ході вербальної комунікації іде обмін інф-ю, кожен користується механізмами, які включають 3 блоки: блок говоріння, сприймання та внутрішнього мовлення.

Засобом вербальної комунікації є слова з закріленими за ним в суспільному досвіду значеннями. Слова можуть бути вимовлені вголос, про себе, написані чи замінені у глухих людей особливими жестами, які виступають носіями значень. Мова буває письмова та усна, а усна є діалогічна та монологічна. Найпростішим різновидом усної мови є діалог, тб розмова, яку підтримують співбесідники, разом обговорюючи та вирішуючи будь-які питання. Для розмовної мови характерні репліки, якими обмінюються люди, повторення фраз чи окремих слів, питання, доповнення, пояснення, використання натяків, різноанітних допоміжних слів. Особливості цієї мови значною мірою залежать від ступеню взаєморозуміння співрозмовників, їх взаємин.

Іншим різновидом усної мови є монолог, який вимовляє одна особа, звертаючисьдо іншої або до багатьох людей, які слухають її: це розповідь, доповідь, розгорнута відповідь. Монологічна мова складна в композиційному відношенні, вимагає закінченості думки, більш суворого дотримання граматичних правил, строгої логіки та послідовності при викладенні доповідача.

Письмова мова з”явилась набагато пізніше усної. Вона виникла як результат потреби С між людьми, розділеними простором та часом і розвилася від піктографії, коли думка передавалась умовними схематичними малюнками. Завдяки письму виявилось можливим найкращим чином передавати від покоління до покоління досвід, робити складні наукові узагальнення, досягти максимально вірних висловів, суворіше дотримуватись правил логіки та граматики, глибше продумувати зміст та спосіб виразу думок.

Механізми мови:

програмування мови- побудова змістового костяка мовного вимовлення, того що людина хоче сказати, для цього відбирається інф-я, яку він вважає важливою і відкидається непотрібна, другорядна.

побудова синтаксичної структури речення - прогнозується загальна конструкція фрази, її граматична форма, включаючи механізми, які забезпечують пошук потрібного слова, вибір звуків, що максимально точно його відтворюють.

промовлення - реальне звучання мови, таким чином розгортається процес “говоріння”, в ході якого комунікатор кодує інф-ю, яка передається.

Осн.компоненти акту комунікації: відправник, адресат, повідомлення, ідея, код, контекст, контакт.

Основну увагу слід звернути на код та контекст - сприймання та розуміння ситуації контакту і вибір способів С. Тут осн.увагу слід приділяти адресату, а не собі. На етапі виконання контролюється власні дії, повідомлення і підтримується контакт.

98.Невербальні засоби спілкування (С), їх хар-ка та доцільність викор-ня.

С не може бути подібним до передачі інф-ї по телеграфу, де комунікатор і реціпієнт обмінюються вербальними повідомленнями. В С людей включені також емоції, які певним чином відносяться і до С, і до тих, хто приймає участь в С. Ці емоційні стосунки, які супроводжують мовне висловлювання, утворюють особливий невербальний аспект обміну інф-ю, особливу невербальну комунікацію. Засобами невербальної комунікації є жести, міміка, інтонації, паузи, поза, сміх, сльози і інші засоби, які утворюють знакову си-му, яка доповнює та посилює, а іноді і замінює засоби вербаліки - слова.

Засоби невербаліки як своєрідна мова почуттів являються таким же продуктом суспільного розвитку, як і мова слів, і можуть не співпадати в різних національних культурах. В різних вікових групах для здійснення невербальної комунікації вибираються різні засоби (діти- плач). Суттєве важливе значення для посилення дії вербальної комунікації має просторове розміщення співрозмовників. За рахунок невербальних засобів С відбувається 40-80% повідомлень, 55% повідомлень сприймаються через позу, вираз обличчя, а 38% через інтонацію та модуляцію голосу.Відповідність використовуваних засобів невербальної комунікації меті та змісту мовної передачі інф-ї являється одним з елементів культури С. Ця відновідність особливо важлива для педагога, для якого засоби як вербаліки, так і невербаліки є інструментом його професійної діяльності.

Класифікація невербальних засобів комунікації:

Кінесика(оптико-кінетична і тактико-кінетична си-ма) - міміка, жести, пантоміміка, рухи тіла, дотиск, тиск, поцілунок.

Акустична си-ма = паралінгвістична си-ма (вокалізація, діапазон, тональність, інтонація) + екстралінгвістична си-ма (темп, паузи, сміх, плач,.кашель)

Проксеміка - си-ма орг-ї простору та часу С. Виділяють 4 територіальні зони С: інтимна (15-46 см), особистісна (46-120 см), соціальна (120-360 см), громадська (понад 360 см).

99.Помилки та бар”єри слухання. Їх джерела та можливість запобігання.

Мистецтво слухати одне з найважливіших в спілкуванні (С), саме воно є головним. Існують спеціально вироблені правила слухання.

1.найкращий співбесідник не той, хто вміє добре говорити, а той, хто вміє добре слухати.

2. людина схильна слухати іншу тільки після того, як вислухають її, але хто перший слухач - той умніший.

Чому ми не слухаємо:

не лише тому, що нам нецікаво, але і тому, що ми зайняті власними думками (щоб ефективніше відповісти, вразити співрозмовника).

емоційна неврівноваженість(можливо ми зайняті внутрішніми емоціями).

вражене самолюбство(неприємно слухати те, що робить замах на наш авторитет).

висловлення оцінок сказаному (не слухаємо тому, що вважаємо себе умнішими за інших, ми вже виставили їм оцінку).

втрата уваги до близьких людей (на них ми розслабляємося).

не володіння технікою слухання (треба навчитися слухати і точно розуміти).

Види слухання: нерефлексивне та рефлексивне. Нерефлексивне -слухання без аналізу, яке дає можливість співрозмовнику висловитись, воно полягає в умінні уважно мовчати. Основні правила нерефлексивного слухання: мінімум відповіді (невтручання в розмову), бути губкою, яка тільки вбирає все, про що говорять без відбору і сортування, звортній зв”язок. Нерефлексивного слухання недостатньо тоді, коли людина не має бажання говорити і коли є небезпека невірного тлумачення наших відповідей як згоди, хоча це лише допомога, щоб співрозмовник продовжував говорити. Рефлексивне слухання передбачає регулярне викор-ня зворотнього зв”язку з тим, щоб досягти більшої точності в розумінні співрозмовника. Для цього викор-я такі прийоми:

прийом з”ясування - звернення до промовника за деякими уточненнями (щоб уникнути непорозумінь);

перефразування - пересказати ту ж саму думку тільки іншими словами (допомагає зрозуміти на скільки точно ми зрозуміли слова співрозмовника);

резюмування - підбиття підсумків, сутність полягає в тому, що ми своїми власними словами підбиваємо підсумок думкам співбесідника);

відображення почуттів - бажання показати співрозмовнику, що ми його розуміємо, розуміємо його почуття, емоції, емоційний стан його.

Бар”єри слуханняє соціального та психологічного хар-ру. З однієї сторони такі бар”єри можуть виникати через те, що відсутнє розуміння ситуації С, яке викликане не лише різною “мовою”, якою говорять співрозмовники, але й відмінностями більш глибокого плану. Це можуть бути соц., політ., релігійні, професійні відмінності.

100. Вербаліка та невербаліка у спілкуванні керівника.

Вербальні: Мовлення пед-га грунтується на його вмінні розвинутого дихання. Наше мовлення відбувається за рах-к повітря, яке ми видихаємо.Гарно говорить та людина, яка вміє під час видиху видихати повітря порціями, частинами. В основі гарного мовлення лежить фонаційне дихання - дихання, що забезпечує мовлення.

Хар-ні риси фонац дих-ня: 1. видих повітря набагато довший, ніж вдох; 2. необхідно вміти видихати ритмічно, окремими порціями, що забезпеч можливість доводити своє мовлення до коми, крапки. Під час таких пауз педагог може добрати повітря, на якому далі продовжує своє мовлення. Фонац. диханняформується у людини за бажанням.

Важливу роль в мовленні відіграє і голос. В голосі виділяють: 1. Силу- здатність посилати звуки на відстань; 2.Тембр- забарвлення голосу. Але для того, щоб голос звучав, людина повинна вміти вимовляти всі голосні таприголосні звуки. Вимова і голос розвиваються шляхом виконання вправ.

Невербальні: 1. Оптикокінетичні: міміка, жести, рухи тіла, рухи ногами, рухи по аудиторії. 2. Паралінгвістика – засоби, що супроводжують мовлення людини: діапазон голосу та його тональність. 3. Екстралінгвістика – покашлювання, сміх. 4. Проксеміка – час та простір організації комунікативного процесу.

Педагог повинен вміти враховувати той обсяг часу, який йому відведено на спілкування з аудиторією, щоб вірно розподілити матеріал; а також враховувати час проведення заняття: перші уроки- характеризуються пасивністю аудиторії, останні аудиторія втомлена.

Педагог повинен враховувати розміри та форму аудиторії: 1. Найбільш сприятлива аудиторія, що має форму квадрату або прямокутника невеликих розмірів. 2. Кількість людей в аудиторії. 3. Розверненість фігури педагога – під яким кутом до аудиторії він буде стояти. 4. Відстань до педагога.

101. Спілкування та взаємодія.

Спілкування є особливим видом діяльності людини і аналізується, як діяльність, тобто в ньому виділяються:

- ціль;

- мотив;

- спосіб;

- результат.

Взаємодія – це форма організації якоїсь діяльності людей. Взаємодія може існувати в троьх формах:

Коли кожен учасник виконує свою частину спільної діяльності незалежно від другого.

Коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником.

Коли має місце одночасна взаємодія кожного учасника зі всіма осьанніми.

Але як відомо структура спілкування включає три компоненти, один з яких – інтерактивний – є взаємодією, визначає організацію спільної діяльності. Учасникам спілкування важливо не лише обмінятися інформацією, але й організувати обмін даними, спланувати спільні дії, тому можливий такий стиль спілкування, коли спілкування розглядається як взаємодія, що визначає рівні права суб’єктів взаємодії.

102. Позиції у спілкуванні. Проблеми, що виникають на підставі цього.

Позиції спілкування (3) (“Прибудови у спілкуванні”):

Позиція батька (“Прибудова зверху”). Незалежний, нікому не підлеглий, відповідальність бере на себе (самовпевнений, агресивний). Уділовому спілкуванні ця позиція може проявитись у критичний оціночній поведінці та менторських висловлюваннях.