Боротьба за незалежність В'єтнаму.

У 1941—1945 рр. Територія В'єтнаму була окупована японськими вій­ськами.

На Потсдамській конференції було прийнято рішення про поділ В'єт­наму на окупаційні зони з метою забезпечення роззброєння японських військ: південна частина країни була визнана англійською зоною впли­ву, північна — США, які передали окупаційні функції військам Чан Кайши.

2 вересня 1945 р. було проголошено Демократичну Республіку В'єтнам (ДРВ), президентом і прем'єр-міністром якої став Хо Ші Мін. Але Франція не визнала незалежність ДРВ. У вересні 1945 р. на півдні В'єтнаму виса­дились французькі війська. Франція взяла курс на відновлення своєї коло­ніальної влади. У січні 1946 р. з країни було виведено англійські війська, у березні — китайські. Обов'язок управляти країною взяла на себе Франція, яка вела бойові дії в 1945—1946 рр. на півдні В'єтнаму, а потім — у масш­табах усієї країни.

Проголосивши утворення Демократичної Республіки В'єтнам, уряд Хо Ші Міна провів низку реформ, а саме:

— відмінялися колишні податки;

— на 25 % скорочувались орендна плата і земельний податок;

— конфісковувалась земельна власність французьких колонізаторів і розподілялась між селянами;

— встановлювався восьмигодинний робочий день;

— почався процес ліквідації неграмотності.

У 1946 р. відбулися загальні вибори до Національних зборів, на яких впевнено переміг В'єтмінь — Національний фронт, створений з ініціативи Компартії Індокитаю. 9 листопада 1946 р. було прийнято конституцію ДРВ.

У березні 1946 р: Франція і ДРВ підписали попередню домовленість, згідно з якою Франція визнавала ДРВ складовою частиною Індокитайської Федерації і Французького Союзу. На півдні В'єтнаму намічалось проведення референдуму щодо майбутньої долі країни, а на територію ДРВ тимчасово вводилися французькі війська.

Проте згодом Франція, усупереч угоді, проголосила утворення в Південно­му В'єтнамі Республіки Кохінхіну і на півночі В'єтнаму двох автономних держав. 23 листопада 1946 р. було здійснено варварське бомбардування Хайфона, унаслідок якого загинуло 20 тис. осіб. Це поклало початок зброй­ній інтервенції проти ДРВ. В'єтнамські сили самооборони чинили запеклий опір наступаючим колонізаторам. Найбільші бої розгорілися у районах міст Ханой, Хює, Намдінь. У джунглях і гірських районах з'явилися бази опору. Франція, намагаючись закріпити свою владу у В'єтнамі, створила на півночі маріонетковий уряд на чолі з Бао Даєм, в яким уклала договір. Франція визнавала незалежність В'єтнаму й отримувала право будувати у В'єтнамі військові бази та контролювати зовнішню політику, але покін­чити з ДРВ не вдалося.

Перемога революції у Китаї сприяла антиколоніальній війні в'єтнам­ського народу. СРСР розцінював ДРВ як передовий рубіж боротьби проти «імперіалізму» і надав їй військову допомогу. 1950 р. став переломним у боротьбі з колонізаторами. В'єтнамська народна армія (ВНА) перейшла в контрнаступ. Після тривалих боїв у районі Денб'єнфу (березень-травень 1954 р.) французькі війська зазнали поразки.

21 липня 1954 р. Франція змушена була підписати Женевські домов­леності, згідно з якими до проведення загальних виборів (липень 1956 р.) країну було поділено на дві зони. Французькі війська припиняли бойові дії і виводилися з території ДРВ. У колоніальній авантюрі Франція втратила 92 тис. своїх солдатів.