Південний В'єтнам (1955—1975 рр.). Американська агресія проти В'єтнаму. Об'єднання В'єтнаму.

Поразка Франції у колоніальній війні підштовхнула СІЛА до більш ак­тивного проникнення на південь В'єтнаму. Такі дії США були продиктовані страхом поширення комунізму в Південно-Східній Азії. США у короткий термін створили у 1954 р. військово-політичний блок СЕАТО у складі США, Англії, Франції, Австралії, Нової Зеландії, Таїланду, Філіппін, Пакистану.

У 1956 р. у Південному В'єтнамі були проведені вибори до Національних зборів і прийнято конституцію, одна зі статей якої закріплювала антикомунізм як державну політику. США, Англія, Франція визнали цю державу і надали їй економічну і воєнну допомогу. У В'єтнам було направлено 3 тис. американських радників. Із 1955 по 1961 р. США надали В'єтнаму допомогу в розмірі 2 млрд. 118 млн. доларів і, крім того, на військові потреби 571, 3 млн. доларів. Використання цих коштів знаходилось у полі зору місії з контролю за використанням американської допомоги. Значна їх частина витрачалась на створення інфраструктури країни —- будівництво доріг, портів, аеродромів тощо. Була проведена аграрна реформа, будувались сільськогосподарські поселення, створювались споживчі кооперативи, надавались пільгові кре­дити, але при цьому зберігалось поміщицьке землеволодіння. У політичній сфері обмежувались політичні права і свободи, створювались концентраційні табори, а з 1959 р. діяли воєнно-польові трибунали.

У 1960 р. відбувся конгрес патріотичних сил, на якому був створений На­ціональний фронт визволення Південного В'єтнаму (НФВПВ). Організаційне оформлення фронту було завершено в 1962 р. Він об'єднав 20 політичних партій і організацій різного політичного спрямування — комуністів, со­ціалістів, радикалів. Спираючись на підтримку ДРВ, Національний фронт розгорнув активні бойові дії проти сайгонівського режиму. Урядові війська зазнали поразки.

Щоб урятувати своїх ставлеників, США поступово втягуються у в'єтнам­ську війну. З приходом до влади в США президента Дж. Кеннеді з'явились доктрини «гнучкого реагування» і «стратегії протиповстанської боротьби». У Вашингтоні вважали, що в Південному В'єтнамі проходить фронт боротьби з комунізмом і перемога партизанського руху може призвести до того, що «Тихий океан стане морем червоних» і США доведеться зайнятися обороною на своєму узбережжі.

У 1962 р. в Сайгоні було створено американське командування. Авіація США бомбардувала територій контрольовані партизанами. 1 жовтня 1963 р. у країні було встановлено військову диктатуру. Однак партизанський рух продовжував ширитися, і вже влітку 1964 р. дві третини Південного В'єт­наму перебували під його контролем.

У 1964 р. президентом США став Л. Джонсон. З його ім'ям пов'язана ескалація війни у В'єтнамі й поширення її на ДРВ. У США був розроблений план здійснення ударів по ДРВ, тому що без підтримки ДРВ партизанський рух не набув би такого розмаху. Приводом до агресії проти ДРВ став інцидент у Тонкінській затоці. 8 березня 1965 р. американські війська висадилися на узбережжі Південного В'єтнаму і розгорнули активні бойові дії проти партизанів.

Поступово кількість американських військ зросла до 550 тис. осіб. Але придушити партизанський рух їм не вдалося. Бомбардування ДРВ теж нічого не дали. Завдяки допомозі СРСР повітряна оборона В'єтнаму давала відсіч авіації США.