ВИСНОВОК. Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:

Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:

Б.Шоу у творі „Пігмаліон” також аналізує поняття відповідальності перед людиною, перед суспільством.

Давньогрецький міф про скульптора Пігмаліона є прецедентним сюжетом, еволюція якого у різних історико-культурних контекстах отримує своєрідне тлумачення у Ж.-Ж. Руссо, В.-С. Гілберта, Т. Смоллетта, Д. Б. Шоу та інших.

„Пігмаліон” Б. Шоу представляє собою картину становлення людини, динаміку розвитку її свідомості. Перед нами п’єса „про диво народження людської особистості – народження, яке завжди пов’язане для Шоу з запереченням загальноприйнятих уявлень та ідеалів”. Створення Прекрасного стає одним із лейтмотивів п’єси. П’єса Б. Шоу не повторює стародавній міф, а відтворює його у руслі реалістичного світогляду.

П’єса Б. Шоу наводить нас на думку про відповідальність людини за свої вчинки, учить поважати будь-які прояви чужої особистості. Небажанням же визнавати права інших на індивідуальність людини лише обмежує власний розвиток, тому що сама закриває собі шлях до збагнення нового й незвіданого.

У творчості Веллса набула свого найповніше втілення традиція Дж. Свіфта. У Г. Веллса англійська дійсність представлена щонайменше гротескно, ніж в великого попередника. Для письменника " наука в оточуючому її божевільному світі - це страшний Дух руйнації, викликаний до життя заклинаннями таїнств алхіміка у сутінках лабораторій. Не випадково майбутнє яких у його романах забарвлене в лиховісний багровий колір світових воєн та соціальних катаклізмів." Соціальна функція науки трактується Г. Веллсом в свифтіанскій традиції.

Доктор Моро і Гриффин, належать до людського роду, є рідними братами марсіан з " Війни світів", що майже встановили на Землі царство терору, про яку мріяв Гриффин.

У романі " Острів доктора Моро" у центрі - постать вченого. Це особливо важливо, що у творчості Веллса мотив соціальної відповідальності вченого звучить сильніше, ніж у попередній літературі, можна говорити і новий тип героя-ученого. О.С. Ромм зазначає, що " найважливішим для Веллса є виявлення соціальних зв'язків, однак змінених, по тому, яке відкриття здійснилося".

Він забув про моральну відповідальність вченого наслідки свого відкриття і вже цим прирік себе на загибель.

Роман М. Шеллі “Франкенштейн, або Сучасний Прометей” (1818) є одним із найвідоміших і найбільш успішних готичних романів. Порушена у ньому проблема завжди була актуальною. Людина завжди прагнула стати творцем. На рівні літератури першим втіленням такого бажання був міфічний Пігмаліон. Та не забуваймо, що скульптор створив лише мармурову оболонку. Зародження життя було для стародавніх греків таємницею, якою володіли лише боги, тому саме вони вдихнули життя у творіння митця. Мотиви деміургії присутні у народних та літературних казках. Пантеїстичне світосприйняття, відчуття твірної енергії у кожній часточці природи зумовлює те, що людська уява не шукає причини, чому істоти зі снігу, тіста, дерева тощо оживають ніби самі по собі. Наукові відкриття підсилюють віру людини у власні сили й здатність творити. Письменники різних епох та у різній творчій манері – від фантастичної до сатирично-викривальної – зверталися до бажання людини змінити природу. Крім твору М. Шеллі, а також повість М. Булгакова “Собаче серце”, роман Г. Веллса “Острів доктора Моро”. Твір М. Шеллі належить до так званої другої хвилі звертання англійських письменників до природи жаху. “Франкенштейн” зазнав багатьох перевидань, був переосмислений та трансформований у різних художніх формах – спочатку у театрі, а потім і в кіномистецтві. Саме “завдяки” популярності у масовій культурі відбувається метонімічне зміщення-змішування образів творця і його творіння, молодого науковця Віктора Франкенштейна та народженої у лабораторії безіменної істоти. Ім’я творця із роману М. Шеллі повсякчас ототожнюється із його творінням, а саме слово “Франкенштейн” вже стало загальною назвою, що вживається на означення. [15, 302].

Рівень освіти людей є одним з головних критеріїв потенційних можливостей розвитку будь-якого суспільства. Ці можливості найбільш повно реалізуються за вимогою забезпечення органічного взаємозв’язку освіти, науки, виробництва. Створення матеріальних і духовних багатств суспільства залежить від загального рівня науки і від прогресу техніки, від застосування науки до виробництва. Показником розвиненості та демократичності суспільства є доступність благ науки, освіти і культури для всіх прошарків населення.
Наука, техніка, освіта об’єктивно повинні розглядатися в органічній єдності, яка випливає з їх функцій та змісту. Наука може розглядатися і як інститут, і як метод, і як накопичення традицій, знань, і як важливий фактор підтримки і розвитку виробництва, і як один з найбільш сильних факторів, що формують переконання і відношення до світу і людини. В свою чергу, техніка являє собою сукупність штучно створених засобів діяльності людей. А сфера освіти є постачальником спеціалістів для різноманітних галузей народного господарства, науки, культури. Тут ведеться науково-дослідна робота теоретичного й прикладного характеру, здійснюється перепідготовка і підвищення кваліфікації викладачів і спеціалістів.

Отже, призначення і функції вказаних галузей взаємообумовлені та взаємопов’язані.
Важливо пам’ятати про високу місію і відповідальність учених за наслідки своєї творчості, за долю людства. Адже в наш час досягнення наукової думки, в тому числі і в галузі атомної енергії, неодноразово використовувалися не для створення, а для руйнування. Реальну загрозу для людства являють собою екологічні проблеми, викликані непродуманими діями в галузі науково-технічного прогресу.

В умовах розбудови незалежної України по-сучасному звучать слова М.С.Грушевського про те, що межі всіх потреб національного життя потреба рідної школи найголовніша тому, що народ, який не має своєї школи, може бути лише пасинком чужих народів, бо ніколи не виб’ється на самостійний шлях існування. Він уважав, що українці повинні мати свою власну вищу школу, де б усі науки викладалися українською мовою і українськими професорами, щоб різноманітні потреби українських громадян задовольнялися українською наукою, щоб українці жили своїм власним і повним життям. Він закликав «дати українцям повну свободу і можливість розвивати свою писемність, науку і мистецтво, своє життя суспільне».

Незалежна держава Україна повинна мати національну систему освіти й науки, тому що кожна нація, більша чи менша, має свої якісні особливості, свою специфіку, яка належить тільки їй і яка виявляється в національній культурі. Разом з тим важливо пам’ятати, що наука, техніка, освіта не мають національних меж, вони створюються всіма народами.

Кожний народ, у залежності від конкретно-історичних умов, вносить свій вклад у розвиток світової науки і техніки.

Тому потрібно розглядати розвиток науки, техніки і освіти в контексті як світової історії та літератури так і вітчизняної.