Повтор, його види та функції у художньому творі

Серед лінгвістів, що займаються проблемами стилістики, немає єдиної думки про класифікацію стилістичних засобів. Деякі вчені пропонують виділяти тропи і фігури, під якими розуміються лексичні та синтаксичні зображально-виражальні засоби, що виконують спеціальну стилістичну функцію.

У сучасній лінгвістиці повтор справедливо вважається багатоаспектним, складним і різнофункціональним явищем. За останні десятиліття у вітчизняній науці накопичено досить ємний матеріал у галузі дослідження повтору, що потребує осмислення та певного узагальнення. До цього часу, незважаючи на стабільну цікавість до проблеми повтору, варто відзначити недостатню розробленість питання про розуміння його як одного із елементів ідіостилю автора або стилістичного прийому в межах конкретного періоду в літературі. Варто зазначити, що для встановлення типології повтору важливим постає врахування ємної кількості критеріїв (структурних, функційних, семантичних, стилістичних тощо).

Повтор у художній прозі має функцію логічного виділення ключового слова у реченні. Повтор примушує читача зупинитися і подумати про значення повторюваної одиниці. Він широко використовується для передачі різних відтінків психологічного стану героїв: роздуму, суму, згадки тощо.

Художній текст має здатність концентрувати дуже велику інформацію на невеликому відрізку. Концентрації інформації в художньому тексті збагачують численні парадигматичні та синтагматичні зв'язки, створення контекстуальних мотивувань, додаткових конотацій.

Сутність повтору в іспанській мові ми бачимо в ідентичному відтворенні лінгвістичних одиниць (фонеми, морфеми, слова, словосполучення і речення). [ Браво Утреро; 5]. В стилі художньої мови ми зустрічаємо повтор звуків: " Aho r a esc r ibo sob r e Staling r ado"; " mi r á ndote mo r i r Staling r ado" / P. Neruda/; повтор морфем: " …esas camisas que empiezan a descocer se y a cocer se, a romper se y a zurcir se …" /C. J. Cela/; повтор слів: " Este Siringingo quiere ser un vive-bien completo. Como buen vive-bien no puede jorobar el lomo, porque tiene un espinazo de cemento" /S. Feijoó /; повтор словосполучень: " Un pie en una bañ adera no pasa de ser un pie en una bañ adera " / A. Carpentier /; повтор речень: " Luego, al parecer, no hay iglesias. No hay iglesias" / A. Carpentier /.

В іспанській прозі серед повторів іменників особливе місце займають власні назви та прізвища головних героїв літературного твору. Особливо, це притаманне творчості Каміло Хосе - Сели. [Шишкова, с.44]

За характером повторюваної лінгвістичної одиниці в іспанській мові виділяють 4 типи повторів:

а) звуковий повтор

б) морфемний повтор

в) лексичний повтор

г) синтаксичний повтор

Кожен з цих типів повтору можна підрозділити по віддаленості повторюваних одиниць на: а) контактний: повтор, що зустрічається в межах одного речення; б) дистантний: повтор, що охоплює більш, ніж одне речення. Якщо дистантний повтор зустрічається в межах надфазової єдності, то ми називаємо його близькодистантним. Дистантний повтор, що зустрічається за межами однієї надфазової єдності, називається далекодистантним.

В залежності від кількості повторюваних одиниць в іспанській мові виділяють одноразовий та багаторазовий повтор.

Аналіз функціонування повтору в тексті дозволив встановити дві його функції: експресивно – емоційну і текстоутворюючу.

Експресивно-емоційною функцією повтору ми називаємо використання цього стилістичного прийому, який призводить до породження нового емоційного забарвлення тексту в цілому чи окремої його складової частини. Можна говорити про два типи емоцій, які формуються завдяки повтору: позитивні та негативні.

Інша функція - текстоутворююча – заключається у здатності повтору виступати в тексті як засіб, що пов’язує різні його частини.

Іншими словами, текстоутворююча функція повтору розуміється як використання його в якості засобу формального чи тематичного (смислового) об’єднання фраз.

Інформація, яку несе повтор, зазвичай, має додатковий характер. Він направлений, з одного боку, на підсилення емоції, а з іншого – на встановлення семантичного і формального зв’язку між частинами тексту.

Нерідко повтор переносить нас до тієї інформації, про яку в тексті вже повідомлялось раніше. В цьому особливо проявляється ретроспекція як категорія тексту.

З обома функціями повтору пов’язана спроможність цього стилістичного прийому підтримувати внутрішній ритм тексту.

У " Практичній стилістиці сучасної української мови" (К., 1987) поняття повтору визначається наступним чином: " повтор – це фігура мови, що полягає у дво – або кількаразовому використанні тотожних чи подібних (як у формальному, так і в семант. аспектах) звуків, слів або їх частин, синтаксичних конструкцій, ужитих компактно або дистантно, для досягнення відповідного виражального чи виражально-зображального ефекту".

Зупинимося детальніше на системі типів і видів повтору, запропонованих мовознавцями. Традиційно повтори поділяються на:

· відповідно до мовного рівня – на фонетичні, лексичні, синтаксичні, граматичні тощо;

· залежно від точності відтворювання мовних одиниць – на повні та часткові;

· відповідно до функцій у мові – на композиційні (анафора, епіфора, паралелізм, хіазм тощо);

· за місцем розташування повторюваних компонентів – на контактні, дистантні та далекодистантні (контакний - це це повторення слів, фраз тощо, розташованих поруч; дистантний - це відтворення слів, словосполучень та ін., розташованих поруч, але таких, що входять у різні словосполучення або речення; далекодистантний - це відтворення слів, синтаксичних конструкцій і под., віддалених одне від одного словом, групою слів, реченням, а іноді – цілим текстовим уривком);

· залежно від семантично-стилістичного призначення повтори поділяються на: а) ті, що вживаються для виділення, підкреслення в тексті певного слова, для обігрування певних лексем або значень; б) такі, що передають семантику роздумів, сумнівів, вагань мовця; в) ті, які вживаються для вираження інтенсивності вияву позначуваної ознаки, дії, почуття, великої кількості і т.п.;

Також повтор може реалізовуватися в явищах ампліфікації, плеоназму, тавтології тощо. Кожне наступне вживання тієї самої лексеми сприяє нарощенню смислів, тобто розвитку особливої, релевантної тільки для певного тексту семантичної структури повторюваного слова, яка на відміну від словниково запрограмованої характеризується індивідуальністю і не може бути відтвореною у своїй цілісності в інших текстах, що й засвідчує її контекстуальну закріпленість. Це в першу чергу торкається слів ключових і тематичних, специфіка яких відображена в їхніх назвах: вони позначають поняття вузлові для сюжетно-тематичного руху твору. І.В. Соколова зауважує, що повтор має вплив на реалізацію прагматико-комунікативної настанови мовця, і пропонує дослідження повтору на фоно-морфологічному та лексико-синтаксичному рівнях, а також як ізоморфного явища у міжрівневій взаємодії. С.Є. Балашова стверджує, що повтор як художній прийом наділений особливими можливостями для виділення основної думки, посилення емоційності, побудови тексту, тому використання цього прийому митцями слова стає предметом подальшого вивчення його функціональних можливостей. З.П. Куликова пропонує класифікацію повтору, що ґрунтується на протиставленні двох його різновидів – експліцитного та прихованого. До експліцитного, або матеріально вираженого, належать фонетичний, словотвірний, лексичний, синтаксичний повтор. Прихований, або матеріально не виражений, повтор передбачає повторення основної семантики слів. Це повтор семантичний, що будується на неодноразовому вживанні слів, пов’язаних синонімічними, антонімічними, гіперо-гіпонімічними відношеннями, відношеннями семантичної.

А. Ф. Папіна вибудовує систему типів і видів повтору в художніх текстах таким чином. Повтори з різнорідністю лексико-семантичною й позиційною: 1) синонімічний повтор; 2) антонімічний повтор; 3) перифрастичний повтор; 4) гіпонімічний повтор; 5) омонімічний та неонімічний повтор; 6) паронімічний повтор; 7) семантичний повтор. Повтори граматичні в тексті з послідовним і паралельним зв’язком: 1) анафоричний займенниковий повтор; 2) граматичний повтор засобів вираження кожної з п’яти категорій: учасників комунікативного акту, учасників подій, події, часу (і виду), простору й оцінки (раціональної та ірраціональної, аксіологічної). Ірраціональна (аксіологічна) оцінка послуговується також і звуковим повтором (звуковим символізмом).

У дослідженні Т. В. Жук за основу прийнято класифікацію повторів за характером їхньої структурної організації. За цим критерієм дослідниця виділяє: а) простий контактний повтор; б) розширений повтор; в) кільцевий повтор; г) повтор-підхоплення; д) ланцюжковий повтор. Щодо структурної організації авторка пропонує розрізняти такі види лексичних повторів: контактний; дистантний, концентрований; перманентний. Відповідно до розуміння лексичного повтору як поліфункційного засобу семантичного зв’язку тексту Т. В. Жук виокремлює такі види: a) номінаційно-ланцюжковий повтор; б) тотожний лексичний повтор; в) синонімічний повтор; г) антонімічний повтор. За структурно-стилістичним критерієм (за виявом у межах художніх тропів, стилістичних фігур), узявши за основу класифікацію Ю. Ю. Волянської виділяємо такі види повторів: морфемний повтор, ітеративні, лексичні, синтаксичні, емфатичні повтори.

Розглядаючи роль повторів у тексті, завжди відмічають їх
функцію зв’язку, їх участь в утворенні когерентності тексту.
Розвиток тієї чи іншої мікротеми здійснюється за допомогою
контактного повтору – підхоплення, що виконує смислову та
структурну функції. Повтор виділяє значимі фрагменти тексту, сприяє, з одного боку, створенню зв’язності тексту та розмежування мікротем – з іншого боку. Велике значення для лексико-семантичної єдності відіграє принцип ізотопії, основою якого є семантичний повтор, що виконує експресивну функцію підсилення, градації або уточнення, виступає яскравим стилістичним прийомом. Ще одним важливим для текстової організації видом повтору є синтаксичний паралелізм, тому що він встановлює у тексті відношення особливого роду смислової еквівалентності. Текстові повтори слугують розвитку думки та відповідно розвитку семантичного простору тексту.

Завдяки повторам створюється загальна ідея, повтор є певним кодом, за допомогою якого відбувається переключення з одного предмета на інший, який за задумом автора тексту є другорядним. Повтор слугує створенню іншого ефекту: він є фоном, на якому яскравіше виступають інші смислові елементи тексту, оскільки увагу читача, в першу чергу, привертає нова інформація, а вже відоме виступає фоном, необхідним для кращого сприйняття нового матеріалу. У художньому тексті повторюваність виконує також естетичну функцію, коли активізує сприйняття читача і реалізує естетичні принципи автора. Повторюваність фраз підтримує канву художньої розповіді та слугує організації композиційної структури тексту.

За частиномовним критерієм розрізняємо лексичний повтор, що реалізується на рівні лексичних одиниць й поділяється на простий (одиниця-елемент повтору не зазнає формальних змін, окрім граматичних флексій), словотвірний (повторювані одиниці є спільнокореневими або належать до однієї словотвірної парадигми) та синонімічний (одиниця входить до однієї семантичної парадигми), а також граматичний, який охоплює займенниковий, сполучниковий та синтаксичний, коли повторюються словосполучення або цілі предикації.

Перший критерій визначає композиційну природу повтору тобто синтаксичні патерни, у яких він проявляється на рівні текстової категорії зв’язності, другий – одиниці різних мовних рівнів, що наповнюють ці патерни. У ході аналізу мовного матеріалу обидва критерії враховуються комплексно.

Як стилістичний засіб, що сприяє відображенню хвилюючих моментів у житті людини, стану збудження, підвищеного реагування на щось, повтор не тільки підкреслює смисловий, а й емоційний момент. Повторюючись, слова чи словосполучення створюють почуттєву домінанту розпачу, гніву і т.п..

У художньому тексті найчастіше застосовується лексичний повтор. Це навмисне неодноразове використання одиниць мови для надання тексту експресивності або акцентування уваги читача, слухача на якомусь певному моменті. Чим ближче їх розташування один до одного, тим імовірніше, що адресат їх помітить. Сам термін " лексичний повтор" вже дає зрозуміти, що в цьому випадку однакові одиниці, які зустрічаються багато разів поспіль, – це слова. Використовують його тільки тоді, коли мовець бажає лише в цілому відзначити застосування одних і тих же лексем. Коли ж стосуються побудови повтору, його організації, то використовують терміни, що дають більш точну характеристику. Це, наприклад, стик, епіфора, кільце, анафора і багато інших. І в художньому тексті і в розмовній мові лексичний повтор відіграє величезну роль і виконує декілька функцій, а саме:

· передача монотонності дій, їх одноманітності;

· додання висловом ясності, завдяки чому виклад перестає бути туманним, незрозумілим;

· лексичний повтор сприяє тому, що висловлювання набуває велику емоційну силу, вона наростає і оповідання стає більш напруженим;

· підкреслення, виділення в мові тієї групи слів, яка несе особливу смислове навантаження;

· пом’якшення переходу від однієї теми висловлювання до іншої;

· зв’язування синтаксичних конструкцій в тексті. Це відбувається завдяки особливому ритму, образующемуся при повторенні словосполучень або слів;

· уповільнення розповіді.

Лексичний повтор у творах класиків – це засіб, що допомагає зробити висловлювання виразним, зв’язати між собою фрази (по ланцюжку), загострити сенс, спосіб звернути увагу читача на підтекст.

Синонімічний і антонімічний лексичні повтори відіграють значну роль у витворенні змістової єдності цілого тексту, бо синонімічний повтор – " повторення, яке відбувається як заміна одного слова іншим синонімічним", антонімічний же полягає у введені слів із протилежним значенням до двох чи кількох сусідніх речень, причому це не руйнує зв'язність тексту, а, навпаки, її підтримує. Наприклад: Лукаш все життя був закоханий у якусь неймовірно вродливу Олену, дружину його університетського однокашника, але беріг це. Як найбільшу таємницю. Схороняв її навіть тоді, коли його друга й товариша заарештували і вислали в беріївський гек. Шануючи пам'ять Олениного чоловіка, він промовчав. Слова " берегти, схороняти, шанувати, мовчати" в даному тексті постають контекстуальними синонімами, що набувають спільних сем завдяки задуму автора - дбати про цілісність доброї пам'яті й дружби свого однокашника, і в той же час синоніми актуалізують важливу ланку життя людини, яка змушена тримати свою таємницю в собі протягом тривалого часу.

Як бачимо, визначень повтору та його функцій існує немало, у кожного дослідника і мовознавця воно має в деякій мірі відмінне один від одного значення, тому для подальшого аналізу тексту у практичній частині ми візьмемо за основу визначення повтору і його функцій з підручника А. П. Коваль " Практична стилістика сучасної української мови".

Дія стилістичної фігури повтору на слухачів і читачів перевірена давно, вона пояснюється як посиленням впливу елементів, що повторюються, за кожним новим вживанням, так і, що сам факт повторення того самого слова чи словосполучення вносить у його сприймання певні зміни – об’єктивні і суб’єктивні.

Повторюватись можуть, крім слів і словосполучень, окремі звуки, а також корені слів, їх основи (зі зміною або без зміни звукового складу).

У художній літературі парні повтори (словесні, фразові чи звукові) також виконують величезну кількість найрізноманітніших текстових завдань. Наприклад, повтор увиразнює ноту іронії в тексті. Проте, найчастіше парні повтори розраховані на створення колориту вільної, невимушеної розмовної стихії: " А пани-сусіди нашу панію похваляють-величають: ото хазяйлива! Ото розумна! Дарма, що молоденька, — добре б нам усім у неї вчитись! " (Марко Вовчок).

Парні повтори — як експресивний засіб — закріплюються у лексичному складі мови у формі сталих словосполучень (мов стрель стрельнув, як лизень злизав; ждали-ждали, та й жданики поїли; нога за ногою та ін.). Вони широко представлені і в художніх текстах: "...звідти він, звідти. З часів лицарських, далеких... Профіль орлиний і сам як орел! Тільки й бракує, що шаблі при боці та шапки-бирки на голові..." (О. Гончар). Повтор в усному монологічному мовленні (у межах речення) часто є результатом намагання утримати в пам'яті співрозмовника нитку розповіді. Найчастіше це трапляється тоді, коли речення розривається вставною чи вставленою конструкцією, і є небезпека, що слухач забув початок речення: " Я пам'ятаю, як колись ганили одного з найбагатших у лексиці наших поетів, Миколу Бажана за те, що його твори " важко читати", що їх " доводиться читати з словником", а Микола Бажан одповів тоді своїм обвинувачам — це, до речі, були його " товариші по перу", що корисно буває й до словника заглянути. Іменно так!» (М. Рильський).

У безсполучникових конструкціях сурядного типу повтори допомагають у створенні розважливого, уповільненого або й зовсім повільного ведення розповіді (так створюється епічність викладу): " Війни, війни, війни. Гинуть люди, гинуть міста, навіть камінь розпорошується, безслідно зникають витвори людського генія, що їм судилося безсмертя" (П. Загребельний).

В інших випадках, при наявності відповідної інтонації й контексту, повтори можуть створювати враження пришвидшеного мовлення, навіть своєрідної скоромовки: " Натомившись вже стояти, Галя сіла, та чобіт не зняла і заснула в чоботях, прибираючись на другий день рано-рано-ранісінько йти далеко-далеко-далеко-далеченько гуляти" (Марко Вовчок). Те саме слово, повторюючись у різних словосполученях, набуває кожного разу іншого відтінку значення; при цьому основне значення слова увиразнюється, у слові начебто відроджується його емоційність, його драматична напруженість.

Експресивний повтор — обов'язковий компонент і текстів іронічних, саркастичних, і текстів гумористичних. У поетичних творах різні види повторів створюють ритм, а оскільки ритм скріплює частини в єдине поетичне ціле, то повтори є водночас і засобом композиції (вони беруть участь у створенні і цілого, і його частин).

Композиційну роль у художніх текстах відіграють також кільцеві повтори, рефрен, лейтмотив. Оскільки повтор є визначальною рисою самого життя (ритмічність проходження процесів у живих організмах — одна з ознак життя), то цілком природно, що і в текстах нехудожніх повтор також наявний, тільки виконує він там функції інші, ніж у художньому тексті. У науковому стилі повторюваність термінів є однією з його визначальних рис (йдеться насамперед про повторюваність термінів у межах абзаца, де цей термін виражає основну, провідну думку абзаца): " Але ж очевидно, що ев-клідів простір є не єдиний простір, в якому діє якась фундаментальна група. Замість цього простору ми можемо взяти будь-який інший простір і, вважаючи його за дотичний, побудувати ріманову геометрію, на зовсім іншій основі. Ця думка, взагалі кажучи, не є новою, і ми маємо численні простори з тією чи іншою фундаментально-груповою зв'язністю. Але наша мета буде полягати в тому, щоб таким простором був саме ріманів простір" (журн.).

У публіцистичному стилі, в різних його жанрах, повтор виконує і ті функції, які накладає на нього науковий текст, і ті, які притаманні йому в художніх текстах і покликані впливати на почуття читача.

Повтор як засіб увиразнення семантики повторюваного слова: " Критика у критиків зараз не особливо в пошані. Це не парадокс. Критик повинен критикувати, бо і в підкресленні негативного, в боротьбі з відсталим також є ствердження позитивного, прогресивного" (газ.).

Повтор-нагнітання: " Одного вірша про Мерані, одного цього вірша, що так яскраво й пристрасно виражав гордість і впевненість людини в її боротьбі з чорною долею, з чорною тьмою, з чорними злоокими круками старого світу, — одного цього вірша було б досить, щоб заслужити вдячність людства, ввійти в його пам'ять, обезсмертити своє ім'я" (М. Бажан). Повтор досить прозорого евфемізму для створення гумору: " Пише автор коротко. Тож і я не буду довго розводитись — не буду зупинятись й на тому окремому, що належить до " на жаль" — не воно виражає, як мовиться, творче обличчя молодого гумориста. Та й коли він забуде про те " на жаль" у майбутньому, то критики не загаються нагадати. А я йому про " на жаль" скажу краще колись на вухо" (А. Косматенко). Отже, у смисловому плані повтор — не механічний процес, а важливий момент організації тексту, не менш відповідальний, ніж вибір і вживання іншого, нового слова.

У стилістичному плані повтор — явище в тексті дуже виразне: він уповільнює або пришвидшує темп, впливає на ритм, виступає як одиниця композиційна та архітектонічна. У місцях повтору зростає динамічність і смислова насиченість, ці місця стають емоційно-експресивними центрами тексту. Досі ми говорили про повтор, не закріплений за певним місцем у тексті. Проте серед стилістичних фігур є й такі повтори, сила впливу яких прямо пов'язана з їх місцем у тексті. Це анафора, епіфора, епанафора і анепіфора. Анафора — повторення того самого слова або словосполучення на початку окремих співвідносних між собою відрізків мовлення (словосполучень у межах речення, речень, абзаців, строф).

Мета анафори у наукових і публіцистичних текстах — зосередити увагу на повторюваному слові, актуалізувати його. В публіцистиці це завдання ускладнюється додатковим навантаженням — вплинути ще й на емоції читача. Такий вплив може обмежуватись намаганням викликати лише почуття естетичного задоволення від чіткої, пружної фрази. Проте найчастіше — це завдання викликати потрібні авторові емоції (позитивні чи негативні): " Як я багато щастя знав у житті! Щастя боротьби, напруження волі, труда! Щастя любові, й грізних битв, і перемог мого народу у велетенській боротьбі труда з капіталом. І щастя моїх перемог" (О. Довженко). Епіфора — повторення кінцевих елементів співвідносних відрізків мовлення (декілька речень або їх частин, декілька абзаців, декілька поетичних строф закінчуються тим самим словом або словосполученням). Епіфора підсилює значення повторюваного компонента, підбиває підсумки як у логічному, так і в емоційному плані: " І довго стояв тут козак, на воду дивився, та думав, та слухав, та есе любив. І гнівався, і вбивався, і все любив. І ображався, і жалів, і все любив. Сильніше від гніву, туги, образи була лю-бов" (Марко Вовчок).

Анафори й епіфори у тексті, більшому за речення, виконують ще й архітектонічну функцію: вони допомагають організувати текст, а водночас і членують його на закінчені (у змістовому і формальному плані) частини: " Ми не загинули. Ми живі. Попереду нам, як скіфам, степи стеляться порожні. Лише літаки в небі гудуть: XX вік".

Ось ще зразок організації більшого за речення фразного контексту за допомогою анафори: " Коли роботи скінчились, Замфір міг бути певним, що на його винограднику нема більш філоксери. Не стало теж і розкішних кущів, з якими зв'язано стільки спогадів, які годували його життя ціле. Не стало тих бочок вина, про які він марив, не стало шматка хліба... Багато дечого не стало; пропали й дерева, посаджені дідом, прадідом, може... лишились тільки дрібні діти, божевільний батько і хвора, безсила від перевтоми жінка. Лишився біль у серці та безталання — і більш нічого... Ах, правда: лишилась ще глуха ненависть до всього, що зветься паном, що має спільність з школою, наукою, з законом" (М. Коцюбинський).

Анепіфора (кільце строфи)—фігура, в якій речення або абзац починається і закінчується одним і тим же словом або словосполученням.

Епанафора (композиційний стик)—стилістична фігура, яка полягає у повторенні на початку нового речення слів, якими закінчилося попереднє речення: «А поки що шаблюку свою козак Мамай гострив щодня. Гострив щодня, та й тупив щодня, від каїнів усяких відбиваючись» (О. Ільченко).

Частковий повтор — повторення коренів, основа слова, повторення того самого слова в іншій формі, повторення слова в межах фразеологічної одиниці (у збереженій або видозміненій формі) та ін..

Тавтологія — повторення того самого кореня в різних словотворчих формах (цілий-цілісінький, правда-праведна, сила-силенна, диво-дивне, ридма ридати та ін.).

Підсилення одного слова його модифікованим варіантом створює експресію, повертає слову його первісну образність. Наприклад: ненавидіти — лютою ненавистю ненавидіти -, багатство пливе — багатство плавом пливе; прошу тебе — прошу тебе просьбою та ін..

Повторення того самого сполучника в кожному наступному реченні при одноманітній будові їх, бідній лексиці й убогій інтонації, яка їх супроводить, виступає ще й як ознака примітивності мислення, що також використовується як прийом характеристики дійових осіб художнього твору: " Га то, моє серденько, моя невістка незугарна тобі ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять, а як помаже комин, то всі віхті знать. А вже лаятись та мене не слухати, мабуть учив її сам Довбиш укупі з Довбишкою. Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу-буджу, кричу-кричу, а вона вивернеться на полу,, здорова, як кобила, та тільки сопе..." (І. Нечуй-Левицький).

ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ

Проаналізувавши теоретичний матеріал по темі та перекладознавчі дослідження, які стосуються повтору в мові оригіналу та перекладу, ми зробили висновки, що повтор, як явище, є малодослідженим у перекладознавстві саме на прикладі пари іспансько-художньої літератури, хоча є перекладознавчі дослідження, які включають в себе огляд повтору та його функцій в художній літературі. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки перспективним є лише комплексне вивчення повтору при поєднанні системно-структурної та функціонально-діяльнісної парадигм. І в іспанській і в українській мові повтор виконує, в основному, дві функції: емоційно – експресивну та текстоутворюючу, також функціями повтору можуть виступати: функція нагнітання стану персонажу і образотворча функція. Визначення і функції повтору як стилістичного засобу в теоретичних дослідженнях обох мов, в основному, співпадають.