Розділ 1. Повтор у перекладознавстві

1.1. Дослідження повтору у перекладознавстві (зарубіжному та вітчизняному)

Будь-які природні закономірності є проявами стало відтворюваних, повторюваних процесів та явищ, отже, за повторюваністю чого-небудь можна виявити закономірність. Текст має значний набір різноманітних структур, і необхідно виявити одиниці і явища мови, через які реалізуються процеси організації та самоорганізації структури текстів. Аналіз повтору як рекурентних мовних знаків робить внесок у вивчення закономірностей структури тексту та його цілісності.

Повнота аналізу повторів є недосяжною без урахування їх ролі у побудові композиційної структури тексту, що в свою чергу, потребує детальної розробки теорії лінгвістичної композиції, поглиблення розуміння форми тексту, розробки з цією метою більш досконалих методик її аналізу. Таким чином, на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки перспективним є лише комплексне вивчення повтору при поєднанні системно-структурної та антропоцентричної (функціонально-діяльнісної) парадигм.

Звернення уваги на дослідження повтору в межах деяких лінгвістичних дисциплін, тобто психолінгвістики, лінгвістики тексту, теорії дискурсу та функціональної стилістики, риторики свідчить, з одного боку, про склад-ність цього явища, з іншого – про можливість та необхідність його комплексного аналізу.

У період античності фігури повтору розглядалися як основний об'єкт риторики, що мала справу з поетичною семантикою, і розумілися як засоби відхилення від норми і змінення змісту. В цілому класифікації словесних фігур свідчили про недооцінку їх лінгвістичних основ. Повтор як лінгвістичне явище вивчається з різними цілями приблизно з середини 1950-х рр. (праці Кисельова А.Є., Євгеньєвої А.П., Шведової Н.Ю., Анікіна О.І. та ін.). Перші огляди літератури з проблеми повтору розпочаті у зв'язку з вивченням стилістичної ролі повторів у французькій віршованій мові [3; 4]. Огляд досліджень повтору в лінгвістичних працях 1950-1990-х рр. виявляє, перш за все, екстенсивно-стилістичний шлях аналізу проблеми. Накопичено достатньо велику кількість різноманітних фактів щодо функціонування повторів у найрізноманітніших текстах: фольклорі, розмовній мові, стилістичному використанні повтору в різних текстах тощо. Вивчення повтору як прийому здійснювалося не на матеріалі літературної мови, а на основі текстів певної функціональної належності.

Слід зазначити, що повтор є певною ієрархічною системою, яка функціонує в різних функціональних стилях, виконуючи, однак, різні функції – від емоційно-експресивної до звичайного перерахування, опису, зіставлення окремих явищ, процесів та певної ритмічної організації тексту. Повтор вивчався в межах функціональної стилістики тексту в ракурсі обраного людиною мовного засобу організації тексту залежно від потреб спілкування в тій чи іншій сфері використання мови [5; 6; 7; 8; 9], як засіб стилістичного опису [3; 10; 11], як стильоутворюючий засіб [12]. Найбільш повно досліджені стилістичні функції повтору, встановлена поліфункціональність цього способу організації мовного матеріалу. За підрахунками Г.Г. Москальчук, за неповними даними (враховано лише близько 200 публікацій, які стосуються проблеми повтору) виявлено перелік,

що нараховує 80 функцій повторів [1: 22].

Проблемам повтору присвячено багато досліджень у англійській та американській літературі, оскільки цей стилістичний прийом чітко проявляється у всьому своєму різноманітті в творах англійських та американських авторів.

У деяких лінгвістів ми знаходимо лише певне тлумачення повтору без наведення будь-яких класифікацій, де повтор розглядається як елемент речення, що видозмінює його структуру. В окремих стилістиках взагалі уникають проблеми повторів, не розрізняючи імплікаційний та експлікацій - ний синтаксис, отже, не виділяють лексико-стилістичні фігури у мові. Більшість існуючих класифікацій мають один суттєвий недолік: критерії виділення типів повторів враховуються розрізнено, внаслідок чого класифікації є однобічними. Це призводить також до такого явища, як диспропорція між академічним та практичним підходом до даних фігур, коли академічні класифікації занадто узагальнені, а практичні занадто деталізовані. Труднощі в розумінні явища повторення в мові викликані невирішеністю ряду практичних та методологічних проблем лінгвістичного аналізу тексту.

Різноманітність видів і функцій мовних повторів привертають останнім часом увагу багатьох провідних дослідників (І. В. Арнольд, М.Я. Блох, О.А. Добіжа, Е.А. Іванчиковій, Р.А. Вафеева, Т.А. Хазахерова та ін.) Повтор як реалія функціонуючої мовної системи розглядається вченими з різних позицій: як граматичний засіб мови (Є.І. Іванчикова, Л.В. Лісоченко та ін), як експресивно-стилістичний засіб (А.Н. Кожин, Т.Г. Хазагеров та ін), як порушення мовної норми (І.В. Формановская, Т.А. Дегтярьова). У центрі уваги вчених виявився повтор як засіб посилення, актуалізації, гармонізації структури тексту (Г.Ф. Гаврилова, Є.І. Діброва, Л.В. Лісоченко, Н.А. Ніколіна, К.Е. Штайн та ін.).

У традиційних функціонально-стилістичних студіях повтор досліджувався в різних аспектах: у межах функціональної стилістики тексту (І.Р.Гальперін, І.В.Арнольд, В.А.Кухаренко, М.М.Кожина, Н.В.Данилевська, Г.Я.Солганік), як засіб стилістичного опису іноземних мов (І.М.Астаф’єва, Н.Т.Головкіна, Т.С.Дуднікова), як стильоутворюючий засіб (Н.С.Дужик), як засіб текстотворення (Г.О.Климов, О.С.Кубрякова), як засіб структурної організації тексту (А.Ю.Корбут, Г.Г.Москальчук, Н.Є.Цвєткова), в аспекті структурно-семантичних та синтаксичних особливостей функціонування (Н.І.Лихошерст, Н.І.Бєлунова). Ряд досліджень присвячено вивченню окремих видів повтору, а саме: дистантного (Н.О.Змієвська), синонімічного (А.Ю.Матуліте), синтаксичного паралелізму (В.О.Мальцев) тощо. У рамках психолінгвістики повтор вивчався як прояв фізичного стану особи (M.D.Rugg), як прояв підсвідомості (N.Hiroshi, N.G.Kanwisher, О.Ронен), як технічний прийом оповідача (J.Wong), як прояв вікових чи ментальних особливостей комунікантів (M.W.Prull, S.Soto-Faraco, J.R.Surber, L.Taylor Tracy, J.Ivanoff).

На сучасному етапі у лінгвістичних розвідках посилилась тенденція до комплексного аналізу повторів (О.В.Бекетова, І.В.Соколова), співвіднесення повтору з такими текстовими категоріями, як зв’язність (О.Ф.Папіна), авторська модальність (Л.М.Пишна), розгляду повтору в цілому тексті (О.Б.Лихачова, Г.Г.Москальчук), дослідження проблеми інтертекстуальності (Н.В.Черемісіна). Існуючі евристичні підходи, як правило, відповідають напрямку аналізу за мовним рівнем, на якому функціонує повтор, або за місцем повторюваної одиниці в структурі висловлювання (О.П.Сковородников).

Різні функції, які виконують повтори в комунікативному акті, неодноразово ставали об’єктом аналізу, хоча уніфікованих критеріїв щодо їх виділення ще й досі не напрацьовано. Більшість дослідників виділяють такі основні функції повтору, як комунікативна, емотивна, волюнтативна, апелятивна, контактовстановлююча, естетична та прагматична (О.М.Мороховський, Л.П.Єфімов, Т.П.Карпухіна, Н.Т.Головкіна, П.В.Вальков). Окрім того, констатується, що повтор може виконувати додаткові функції, які залежать від контекстних та позамовних факторів, а саме: текстоутворюючу, номінативну, імплікаційну, естетико-пізнавальну та багато інших (М.В.Галочкіна, З.М.Саріна, Є.Н.Кисловська, І.А.Синиця, Ж.С.Павловська, Р.В.Скляренко).

Також на сьогодні продовжують досліджувати мовностилістичні особливості перекладу різних типів тексту з іноземних мов на українську мову і навпаки, специфіку перекладу окремих категорій і пластів лексики, авторської концепції художнього перекладу В.І. Карабан, О.П. Рихло, О.А.Шаблій, В.В. Балабін, В.В. Мірошниченко, М.А. Венгеровський, Т.О. Качанівська, А.О. Савенко, О.М. Калустова, Л.В. Клименко, В.Г. Красильникова та інші. Розвиваючи ідеї класиків вітчизняного і зарубіжного мовознавства, які зробили фундаментальний внесок у дослідження художнього мовлення (В.В. Виноградов, М.М. Бахтін, Г.П. Кочур, М. Куліш, М. Старицький, І. Франко, В. Самойленко, В.Ф. Шишмарьов, В.Б. Шкловський, Р. Барт, Р. Якобсон, К. Горалек, Я. Мукаржовський та ін.), дослідники намагаються дати своє визначення традиційних мовних феноменів у світлі новітніх досягнень лінгвістичної думки і виникаючих нових теорій, аргументації, метафори, риторики, дискурсу, когнітивістики і т.д. Такий підхід до багатьох " одвічних" проблем загального мовознавства є цілком закономірний, оскільки він проливає світло на ще недостатньо пізнані властивості предмета і об'єкта (мови) у цілому. Аналогічні тенденції спостерігаються і в перекладознавстві. Однією з таких спроб є осмислення категорії художнього образу в когнітивносемантичному і психологічному аспектах, і виявлення специфіки його відображення в перекладі.

Що стосується досліджень на парі іспансько-українська художня література чи взагалі дослідження повтору у контексті мовних явищ серед українських перекладачів та мовознавців, до них зверталися І. М. Шиянова, О. В. Омельченко.

І. М. Шиянова у своєму авторефераті " Засоби відтворення функціональної перспективи речення в іспансько – українському перекладі" розглядає повтор як один із граматичних засобів вираження ФПР, що служить, передусім увиразненню або підсиленню реми. Його додавання, на думку дослідниці, сприяє підвищенню експресивності тексту перекладу. Також дослідниця робить один із висновків, що використання повтору модифікує структуру висловлення, увиразнюючи ФПР, а також, що, загалом цей засіб є джерелом підняття рівня експресивності висловлення і вживається переважно із стилістичною метою; у перекладі його потенціал відтворюється формальним аналогом, за допомогою іншого функціонального корелята або шляхом комбінування кількох засобів актуалізації. Також у авторефераті дослідниця зазначає, що у випадках додавання повтору в перекладі вона вбачає прояв більшої експресивності українського мовлення у художньому стилі.

О. В. Омельченко розглядає у своїй статті стилістичні фігури у художньому творі Гарсіа Маркеса " Осінь Патріарха" та їх аналіз в перекладі. Також досліджує різноманітність функцій та експресивних можливостей деяких стилістичних фігур, у тому числі й повтору.

За її спостереженнями однією із найвживаніших стилістичних фігур у романі є повтор. Це стилістична фігура, яка створюється нагромадженням певних мовних елементів (слів або словосполучень). Дія цієї стилістичної фігури пояснюється як посиленням впливу повторюваних елементів за кожним новим вживанням, так і тим, що сам факт повторення того самого слова чи словосполучення вносить до його сприймання певні зміни – об’єктивні (плив-плив сприймається усіма як тривала, довгочасна дія) і суб’єктивні (кожен по-своєму сприйме повтор слова далекий, у кожного це слово викличе інший ланцюг асоціацій). [Омельченко, с. 156]. Дослідниця робить висновок зі своєї статті про те, що якомога точніше відтворення синтаксичних фігур має бути одним із пріоритетів перекладача під час роботи над художніми текстами. Аналіз якості відтворення стилістичних фігур при перекладі може свідчити про рівень передачі ідіостилю автора. Стилістичні фігури синтаксису допомагають авторові впливати на формування думки читача, створюють його індивідуальний стиль і є чинниками, що розкривають ідею твору. [Омельченко; с. 161].

Перерахуємо основні недоліки існуючих підходів до дослідження повторів у сучасному перекладознавстві:

· недостатньо та фрагментатарно досліджені єдині концептуальні основи аналізу повтору як засобу організації тексту, а системна картина, яка могла б пояснити механізм його застосування та наявність відповідних рис, взагалі відсутня;

· не виявлена онтологія повторів, що унеможливлює змістовний перехід до збагнення категорій зв’язності та цілісності текстів;

· не визначена роль повторів у процесі самоорганізації тексту, що свідчить про недостатню реалізованість принципу антропоцентричності в лінгвістичних дослідженнях;

Ще складніше з межами контекстів, у яких розглядаються повтори. Слова " мікро - " і " макроконтекст" мало прояснюють суть явища, оскільки критеріїв щодо їх розрізнення не напрацьовано. Якщо в заголовку праці є словосполучення " повтор (чогось) у тексті", то, насправді, вивчається не текст, а саме це " щось" (морфема, словотворча модель, лексичні одиниці, синтаксичні конструкції тощо). Саме тому природа повтору як формоутворюючого фактора тексту в подібних дослідженнях не проявляється. Власне кажучи, повтор вивчено переважно в окремих фрагментах тексту. Окрім того, можна стверджувати, що переклад часто виконує ширші функції, ніж твір оригінальної літератури, і це стосується не лише творів " мертвими" мовами. Недарма А. В. Федоров порівнював переклад з вікном в інший світ, яке відіграє надзвичайно велику роль у розбудові власної літератури, мови і культури. [ Ч; с. 161-162].