Переваги факторингу

1. Домовленості про резервні кредити стенд-бай (Stand-by Arrangements) (з 1952 р.) для стабілізації платіжного балансу, дефіцит якого має тимчасовий або циклічний характер, в межах одного-двох років з можливим його продовженням до 4-5 років, за середньою ставкою 3, 25% (країна може взяти на рік до 200% квоти, загалом – до 600% квоти).

2. Механізм розширеного кредитування (Extended Fund Facility) (з 1974 р.) – можуть сягати до 600% квоти країни, для підтримки середньострокових програм (3-4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми, звичайно за ставкою 4, 5% річних. Умова – 3-річна програма реформ

Потребують виконання певних умов, за недотримання яких МВФ може призупинити фінансування

3. Гнучка кредитна лінія – без встановленого ліміту, верхньої межі процентної ставки, більш широкі терміни надання кредиту; для країн “з міцними основами макроекономічної політики”

4. Компенсаційні та надзвичайні кредити (ССФФ) – для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на 3-5 років). Викуп національної валюти здійснюється у строк до 5 років, звичайно - на умовах 3, 25% річних.

5. Фінансування системних перетворень (СТФ) –

цей механізм запроваджений у 1993-1995 рр. для

країн з перехідною економікою, які мали значні

проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу

від торгівлі на базу неринкових цін до торгівлі на

ринковій основі

6. Стабілізаційний (“буферний”) кредит (БСФФ)

– для фінансування запасів сировини в зв'язку з

несприятливою кон'юнктурою на світових ринках (на

3-5 років). Починаючи з 1984 р. цей механізм не

використовувався

7. Фінансування структурної перебудови (САФ)

– для надання пільгової допомоги найменш

забезпеченим країнам-членам Фонду. Сума, яка може

бути надана країні, становить не більше 50% квоти з

річними лімітами 15, 20 та 15% для першого, другого

та третього року відповідно. Кредити надаються за

0, 5% річних на строк до 10 років

8. Розширене фінансування (ЕСАФ) – для структурної перебудови зовнішніх

розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3 років), відсоткова ставка 0, 5%.

Умови, що висуває МВФ:

· Свобода руху капіталу;

· Зменшення бюджетних дефіцитів

· Широка приватизація державних підприємств, навіть в інфраструктурних галузях національної економіки;

· Обмеження кредитування через високі процентні ставки – згасання розвитку промисловості;

· Скорочення соціальних програм та реформа житлово-комунального сектору (безкоштовна освіта, медичне забезпечення, суспільний транспорт, дешеве житло);

· Скорочення заробітних плат та обмеження діяльності профспілок;

· Експортно-орієнтована політика;

· Податкова реформа, як правило, зі зростанням виплат середнім класом, дрібним та середнім бізнесом;

· Підтримка стабільності національної валюти через обмеження грошової маси;

· Гнучкий курс національної валюти.

Україна – ЄБРР

Україна стала членом МБРР у вересні 1992 р.

Світовий банк розробляє та фінансує проекти на прохання уряду України

На сьогодні Світовий банк затвердив для України більше 4, 5 млрд. дол. США на здійснення інвестиційних операцій

Реалізовано 19 проектів.

Розподіл проектів

Загалом – 36 кредитів на суму понад 5 млрд. дол. США

Реалізовано 19 проектів.

Розподіл коштів:

на проекти в соціально-гуманітарному секторі припадає 33% від загальної суми запозичених Україною коштів,

на підтримку фінансового сектору - 32%,

на сферу енергетики і муніципальної інфраструктури -14%

на агропромисловий комплекс — 12%,

на розвиток державного сектору - 8% від загальної суми позик.

Проекти МБРР в Україні

За новими, схваленими 12 лютого 2008 року Радою Виконавчих директорів МБРР, фінансовими умовами максимальний кінцевий термін погашення позик подовжено до 30 років для всіх нових позик і гарантій.

Попередньо кінцевий термін погашення для України, як країни-позичальника третьої категорії за рівнем доходів (ВНД на душу населення від 1 736 до 3 595 доларів США), складав 25 років для позик з фіксованим спредом, 17 років для позик зі змінним спредом.

За останні 15 років МБРР було запропоновано Україні ресурсів на суму понад 6, 9 млрд. доларів США (з яких на сьогодні використано 4, 7 млрд. дол. США).

Міжнародна асоціація розвитку

Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків з найрозвиненіших країн; внесків, які час від часу отримують з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів.

Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від Світового банку, ця установа має спільний з ним персонал і організаційно-технічні засоби. Членами МАР є 163 країни.

Україна та МФК

1992 р. – початок діяльності в Україні (початок технічної допомоги малому та приватному сектору економіки)

1993 р. – Україна стає членом та акціонером МФК

з листопада 1994 р. МФК реалізує в Україні проект підтримки приватного підприємництва

до 1 жовтня 2006 р. МФК інвестувало 571 млн. дол. в 32 проекти

2006 р. - обсяг інвестицій МФК зростає 2-й рік поспіль до 295 млн. дол.

Основні напрями співпраці Держінвестицій та МФК:

енергозбереження;

сільське господарство, у тому числі переробка та виробництво продуктів харчування;

с/г машинобудування.

Регіональні валютно-фінансові організації

Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн в різних регіонах були створені регіональні банки розвитку:

1960 р.- Міжамериканський банк розвитку (53 країни);

1964 р. – Африканський банк розвитку (75 країн);

1967 р. - Азійський банк розвитку (14 країн);

1991 р. - Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР)

Мета: сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. Основними об'єктами кредитування ЄБРР є приватні фірми і державні підприємства, що приватизуються, а також знову створювані компанії, включаючи спільні підприємства з міжнародними інвестиціями. 60% його ресурсів спрямовано на розвиток у цих країнах приватного сектора, а 40% - на розвиток інфраструктури.

Пріоритетними сферами фінансування в Україні є конверсія, сільське господарство, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона довкілля, сприяння розвитку банківського сектору.

Проекти ЄБРР в Україні:

Проекти ЄБРР

З 1992 по 2004 р. загальна вартість проектів за участю ЄБРР – 3 020 млн. євро, з них фінансування ЄБРР – 1 519 млн. євро, кредити – 1 319 млн. євро, вкладень у акціонерний капітал – 103 млн. євро, гарантій – 56, 4 тис. євро;

Портфель ЄБРР в Україні нараховує 133 проекти із загальним обсягом фінансування 2, 86 млрд. євро (71% у приватному секторі, 29% - у державному)

Станом на сьогодні в державному секторі України реалізується 8 проектів ЄБРР

· “Реконструкція Старобешевської ТЕС”. Сума кредиту 93, 1 млн євро.

· Третій проект „Ремонт автомобільної дороги „Київ – Чоп”. Сума кредиту 200 млн. євро.

· “Модернізація після завершення будівництва другого блоку Хмельницької АЕС та четвертого блоку Рівненської АЕС”. Сума кредиту 42 млн. дол. США.

· „Будівництво високовольтної повітряної лінії в Одеській області – будівництво лінії електропередачі 330 кВ Аджалик-Усатове”. Сума кредиту 25, 75 млн. євро.

· “Фінансування Української ЕСКО (друга фаза)”. Сума кредиту 20 млн. дол. США.

· „Впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на залізницях України”. Сума кредиту 120 млн. дол. США

· „Ремонт автомобільної дороги Київ-Чоп”. Сума кредиту 200 млн. євро.

· „Будівництво повітряної лінії 750 кВ в Рівненська АЕС - Київська”. Сума кредиту 150 млн. євро.

Обсяги офіційного і приватного боргу Паризькому клубу кредиторі окремими країнами світу станом на 31 грудня 2009 року, млн. дол. США

Україна та Паризький клуб

Програма МВФ про структурну перебудову економіки було затверджено у 1999 році;

13.07.2001 – Україна підписала угоду з ПКК про реструктуризацію зовнішнього боргу. На 31 грудня 1999 р. борг перед фінансовими установами становив 12437 млн. дол. США. Мета - реструктуризувати борги по кредитах, гарантованих або застрахованих урядом, урядових кредитах, наданих Україні до 31.12.1998 р. (не включено відсотки по виплатам процентів за державним боргом). Умови списання – “ класичні ”, вони передбачали виплату суми зобов'язань, поза межами офіційної допомоги розвитку протягом 12 років з трирічним пільговим періодом.

Сума боргу перед клубом – 1100 млн. дол. США із терміном погашення 1 січня 2000 р.;

В 2001 р. звернення за додатковою позикою – 578 млн. дол. США: переговори про реструктуризацію боргу, який не підпадав під борг в рамках ОДР. Термін погашення кредиту (поза межами кредитів ОДР) – 12 років, пільговий період – 3роки до 2005 р., проста пролонгації виплат. Країни кредитори – Франція, Німеччина, Італія, Японія, США.

6.5. Проблема зовнішньої заборгованості та шляхи її розв‘язання

Зовнішня заборгованість (external debt) – фінансові

зобов’язання держави (зовнішні позики та несплачені

за ними відсотки) перед зовнішніми кредиторами

(міжнародними валютно-кредитними організаціями,

а також урядами, центральними та приватними

банками інших країн та ін..), які підлягають сплаті в

установлені терміни.

Функції зовнішнього боргу:

1) перерозподіл капіталів на фінансовому ринку

2) концентрація капіталу

3) мінімізація витрат обігу при розрахунках за рахунок використання кредитних розрахункових одиниць

Причини виникнення зовнішнього боргу

· Високий рівень дефіциту бюджету, який покривається зовнішніми запозиченнями

· Зростаюча ставка обслуговування боргу (через рефінансування та зростання процентних ставок по країнах з великими боргом)

· Зростаюча вартість обслуговування боргу через девальвацію валютного курсу

· Проблеми з внутрішнім ринком запозичень

· Невеликі розміри внутрішніх заощаджень,

· Від'ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій

· Значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів, та інші.

Показники зовнішньої заборгованості

· зовнішній борг/експорт (275%),

· зовнішній борг/ВНД (50%),

· платежі з обслуговування боргу (основний борг, % та комісії)/експорт (30%),

· офіційні резерви/сума боргу,

· міжнародні резерви/імпорт,

· частка короткострокового боргу в загальному,

· частка довгострокового боргу в загальному,

· частка боргу міжнародним організаціям,

· короткостроковий борг/резерви,

· борг на душу населення

Проблема зовнішньої заборгованості

До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та МФІ.

В кінці 70-х - на початку 80-х років до процесу кредитування підключилися комерційні банки. Вони скористалися надлишком “нафтодоларів” країн-членів ОПЕК. Кредити надавалися для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей.

За період з 1970 по 1996 роки зовнішній борг країн, що розвиваються, зріс з 68, 4 млрд. дол. до 2, 3 трлн. дол. Тільки на обслуговування цього боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд. дол.

Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник “вторинний ринок боргів”, на якому зі знижкою (30% номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобов'язаннями на початку 90-х років перевищив 100 млрд. дол.

Управління державним боргом

Управління державним боргом – сукупність

заходів щодо оптимізації державного боргу, його

погашення і обслуговування, а також умов

здійснення державного запозичення

Методи управління зовнішнім боргом

Ринкові - викуп своїх боргів країною-емітентом на ринку зовнішньої заборгованості

Неринкові:

А. Рефінансування – домовленість між сторонами

про надання нової позики, призначеної для

погашення раніше здійснених запозичень

Б. Реструктуризація – продовження термінів

зовнішнього боргу та виплат по ньому шляхом

випуску нових боргів з іншими термінами погашення

з частковим списанням суми старого боргу

В. Рекапіталізація – випуск цінних паперів

(облігацій) на суму боргу з іншими термінами

обертання та відсотковими платежами

Г. Конверсія – переведення боргу в інвестиції

країни-кредитора, погашення боргу товарними

поставками, обмін боргу на боргові цінні папери

третіх сторін

Д. Новація – суб’єкти зберігаються, а форма

змінюється: заборгованість за товарними поставками

переводиться в займ, передачу акцій компаній,

передачу власності

Є. Пролонгація – подовження термінів погашення

Ж. Уступка права вимоги – заміна одного

кредитора іншим (продаж дебіторської

заборгованості).

Тема 7. Світовий ринок праці

Тема 7. Світовий ринок праці

7.1. Міжнародна міграція як форма міжнародних економічних відносин

7.2. Сутність та особливості формування світового ринку праці

7.3. Сегменти та структура світового ринку праці, їх характеристика та динаміка розвитку

7.4. Особливості розвитку світового ринку праці

7.5. Україна на світовому ринку праці

Поняття міграція

Міграція (лат. migratio) означає переміщення, переселення.

Міграція робочої сили — це:

1) переселення працездатного населення з одних

держав до інших строком більше ніж на рік, викликане причинами економічного чи іншого характеру;

2) переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи; 3) процес організованого або стихійного переміщення працездатного населення з країни до країни, викликаний причинами економічного характеру;

4) стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є взаємопов'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку;

7.2. Сутність, структура та особливості формування світового ринку праці

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система

відносин, що виникають між державами з приводу

узгодження попиту та пропозиції світових трудових

ресурсів, умов формування робочої сили, оплати

праці та соціального захисту.

Світовий ринок праці виступає як загальна сукупність трудових ресурсів, що пропонуються та купуються в різних країнах на основі попиту і пропозиції.

Сутність, структура та особливості формування світового ринку праці

Виникнення і розвиток міжнародного ринку

робочої сили обумовлений факторами:

· зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці.

· циклічний фактор,

· впровадження нових інформаційних технологій,

· структурні зміни в економіці,

· посилення міждержавної

· міжфірмової конкуренції.

Фактори впливу на розвиток світового ринку праці

Циклічні кризи

Нова стратегія фірм на ринку зайнятості:

а) зменшення витрат шляхом збільшення робочого часу (США в 90-х – 41 год. + 4, 4 год. понаднормових)

б) стримування рівня заробітної плати (зарплата 18% працюючих у США у 1999 р. не сягала офіційного рівня бідності);

Перерозподіл праці на користь сектору кваліфікованої праці за рахунок вимивання місць з сектору низькокваліфікованої робочої сили (ОЕСР – 50-60% вакансій припадає на перший сектор, 10-15% робочих місць оновлюється)

Розширення прав підприємців з найму та звільнення робочої сили

Фактори довгострокового впливу

· Поступове старіння населення на необхідність впровадження пенсійних реформ (розширення пенсійного віку)

· Досягнення кращих результатів економічної діяльності за рахунок підвищення продуктивності праці (скорочення кількості працюючих)

· Структурні зміни в економіці країн

· Посилення міждержавної та міжфірмової конкуренції

Чинники впливу на формування ринку праці

1. Чисельність населення

Темпи приросту населення світу досягли свого

максимуму у 1960-70-х рр. (2% на рік) і скоротилися

до 1, 17% на рік протягом 2000-х рр. (до 2050-х рр. –

0, 36% на рік)

Зменшуватиметься чисельність населення

розвинених країн, навіть з урахуванням міграції

Збільшення показнику урбанізації населення – від

76% у Латинській Америці та 72% у Європі до 41% в

Азії та 39% в Африці)

В Індії, Пакистані, Нігерії та ДРК приріст

населення до 2050 р. перевищить цифру у 100 млн. осіб, ряд країн втратять населення (Росія – 33 млн., Україна – 15 млн., Японія – 25 млн., Німеччина – 8, 4 млн., Польща – 7, 7 млн.). Крім цього, розвинені країни стикаються з проблемою швидкого старіння свого населення.

2. Посилення соціальної орієнтації світової економіки,

демократизація трудових відносин,

3. Інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили,

стандартизація умов життя і праці людей у різних частинах планети,

4. Розвиток та вдосконалення особистості на основі загальнолюдських цінностей.

Характеристики сучасного світового ринку праці

1. Зростає нерівномірність розміщення робочої сили по країнах та відмінності в їх відтворенні на національному рівні;

2. Зростає мобільність капіталу та праці, попит пред’являється і на іноземну робочу силу;

3. Поглиблюється взаємозалежність між національними ринками праці;

4. Посилюється мобільність різних категорій міжнародних мігрантів, що чинить вплив на рівень доходів, як в країнах експортерах, так і в країнах-імпортерах робочої сили;

5. Модифікується структура та характер конкуренції на міжнародному ринку праці;

6. Зростає попит на категорію висококваліфікованих кадрів.

Порівняно нові риси ринку праці

1) суттєво збільшився лаг між проходженням економікою промислово розвинутих країн нижчої кризової точки і початком поліпшення ситуації на ринку робочої сили (зараз – 11 місяців).

2) нетиповою для фази пожвавлення є мляве зниження таких показників використання робочої сили, як чисельність змушених працювати неповний робочий тиждень, а також чисельність тих, хто претендують на робочі місця, але припинили активні пошуки роботи.

3) ситуація на ринку праці впродовж останнього десятиліття характеризується різким звуженням можливостей для звільнених повернутися на попереднє місце роботи;

4) посилення соціальної орієнтації світової економіки;

5) демократизація трудових відносин;

6) інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили;

7) стандартизація умов життя і праці людей у різних частинах планети;

8) розвиток та вдосконалення особистості на основі загальнолюдських цінностей.

Кількісні виміри міграційних процесів

· кількість емігрантів, що виїхали з конкретної країни за певний проміжок часу;

· кількість іммігрантів, що прибули до країни;

· співвідношення емігрантів і іммігрантів (міграційне сальдо);

· кількість емігрантів (іммігрантів) за професіями, спеціальностями, галузями, віком тощо;

· питома вага іммігрантів в загальній чисельності зайнятих у країні взагалі і в окремих галузях.

· середня оплата (погодинна, місячна, річна) іммігрантів взагалі і в розрізі окремих галузей та її співвідношення з оплатою праці резидентів;

· річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів в платіжному балансі країни тощо.

На сьогодні сформувалися й активно функціонують кілька регіональних ринків праці:

· Південноамериканський,

· Північноамериканський,

· Європейський,

· Близькосхідний,

· Африканський

7.3. Сегменти та структура світового ринку праці, їх характеристика та динаміка розвитку

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються сегменти.

Перший сегмент охоплює робочу силу, яка

характеризується відносно постійною зайнятістю,

стабільністю трудових навичок, високим рівнем

кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою

ієрархією кваліфікації.

Це загалом привілейований шар працівників з

розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем

розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг).

Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар

зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН,

спеціалізованих органах ООН, Міжнародному

валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.).

Рух даної категорії мігрантів активізувався на

початку 1990 рр., особливо до країн ЄС, що пояснювалось стрімким розвитком сектору ІКТ.

Сегменти світового ринку праці

Наймання працівників у такі організації відбувається

на чисто міжнародній основі і, як правило, з

урахуванням лише професійної придатності. Цей

ринок праці має певну тенденцію до розширення з

огляду на зростання міжнародних зв'язків та

загострення глобальних проблем.

На поч. 1990-х рр. – 1/4 загального обсягу мігрантів

до США становили висококваліфіковані;

Резиденти з Азії складають найбільший сегмент

міжнародних мігранті, 34% - висококваліфіковані, які

прямують до країн ЄС.

У 1990 і 2000р. Канада та США прийняли 65%

висококваліфікованих мігрантів з усього світу;

В 2001р. кожний 10-й (з вищою освітою),

народжений у країнах, що розвиваються, проживав у

країнах Західної Європи, Північної Америки та в

Австралії

Сегменти світового ринку праці

Другий сегмент міжнародного ринку праці —

робоча сила, яка походить з районів світу з відносно

низьким рівнем економічного розвитку

Серед цих працівників треба вирізнити специфічний

загін так званої нелегальної робочої сили, чималі

потоки якої спрямовуються в індустріальні країни,

зокрема США.

До цієї категорії працівників можна приєднати також

«екологічних біженців», котрі через катастрофічні

природні умови (наприклад, посуха) змушені

покидати свої насаджені місця, шукати роботу в

інших країнах та регіонах.

Працівники, що пересуваються між країнами

нелегально, по суті не мають юридичних і

політичних прав. За необхідності приватні компанії

легко можуть позбавитись їх, вдаючись до

депортації.

Сегменти світового ринку праці

Третій сегмент – робоча сила поділена за віковими

й професійними особливостями, ознаками тієї або

іншої культури, традиції, а також національними,

расовими та статевими ознаками.

Четвертий сегмент, який пов'язаний з

використанням висококваліфікованих спеціалістів

(наукових працівників, інженерів, аналітиків систем

та ін.), а також фахівців у галузі інформатики,

менеджерів і тощо.

Специфіка - завдяки розвинутій мережі

телекомунікацій певна частина інтелектуальної

робочої сили може брати участь у виробничому

процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від

місця її перебування.

П’ятий сегмент – жіноча робоча сила

Формується шостий сегмент – це «транснаціональна

робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна

висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-

який момент задовольнити попит на робочу силу з

боку підприємств, розташованих у різних районах

світу. Такі групи утворилися, наприклад, у країнах

Азії, Західної Європи, Африки, в районі

мексикансько-американського кордону.

7.4. Особливості розвитку світового ринку праці

1. За останнє 10-ття економічне зростання більшою мірою привело до зростання продуктивності праці і меншою – до зростання зайнятості.

2. Продуктивність праці у світовому масштабі збільшилася на 26%, а чисельність працюючих у світі виросла лише на 16, 6%.

3. Безробіття вдарило перш за все по молодих людях (від 15 до 24 рр). У 2006 р. у світі налічувалося 86, 3 млн. безробітних молодих людей – 44% загальної чисельності безробітних у світі.

4. Розрив у рівні зайнятості чоловіків і жінок залишається значним. У 2006 р. частка працюючих жінок, старших за 15 років, склала лише 48, 9% (порівняно з 49, 6% в 1996 р.). Рівень зайнятості чоловіків становив 75, 7% в 1996 році і 74% в 2006 р.

5. У 2006 р. частка сектора послуг у глобальній зайнятості зросла з 39, 5 до 40% і вперше перевищила частку сільського господарства, яка знизилася з 39, 7 до 38, 7%. У промисловому секторі працюють 21, 3% загальної чисельності працюючих.

6. Збільшення протягом 2009 р. на 64 млн. осіб кількості людей, що живуть за межею бідності

7. Зростання безробіття країнах в цілому на величину від 0, 5% (Ірландія, США, Ісландія) до 1% (Іспанія, країни Балтії). По світу – на 1, 5%, до 8, 7% (7, 2% у 2008 р.)

Тенденції в зайнятості на регіональному рівні

Рівень безробіття:

1. Найсуттєвіше зниження рівня безробіття відбулося в країнах з розвинутою економікою і державах ЄС (в період з 2005 - 2006 рр. знизився на 0, 6% і склав 6, 2%)

2. Рівень безробіття в країнах Східної Азії склав 3, 6%, залишаючись, таким чином, найнижчим у світі.

3. Рівень безробіття в країнах Південної Азії склав 5, 2%, в країнах Південно-Східної Азії і Тихого Океану – 6, 6%.

4. В країнах Ближнього Сходу і Північної Африки, як і раніше фіксується найвищий рівень безробіття у 2006 р. - 12, 2%

5. В СНД рівень безробіття серед молоді склав 18, 6%. В більшості країн серед безробітних молодих людей більше жінок, ніж чоловіків.

Особливості розвитку світового ринку праці у 2007-2008 рр.

Після чотирьох років зниження рівня безробіття, у 2007р. вперше, експертами було зафіксовано зростання даного показника до рівня 5, 7%, у 2008 р. – 6%;

За абсолютними показниками безробіття у світі оцінюється на рівні - 190 млн. чол.,

Серед яких 109 млн. - чоловіки в 83 - жінки;

Обсяги безробітних серед молоді – 76 млн.;

43, 3%- зайняті у секторі послуг, 33, 5%- у сільському господарстві; 23, 2% - у промисловості;

609 млн. зайнятих (20, 6%) працює менш ніж за 1, 25 дол. на день, 1206 млн. (40, 6%) - менш, ніж на 2 дол. на день;

Біля 62 млн. – зайняті в мережах ТНК

Приблизно 600 тис. – зайнятих в офшорних зонах

Міжнародна асоціація професіоналів в області аутсорсингу

IAOP (International Association of Outsourcing Professionals)— Міжнародна асоціація професіоналів в області аутсорсингу – міжнародна організація, що формує галузеві стандарти та підтримує розвиток аутсорсингу. Вона об'єднує понад 40 000 клієнтів, консультантів та постачальників послуг, асоціація допомагає компаніям підвищити ефективність процесу аутсорсингу, покращити показник залучення міжнародних інвестицій та розширити можливості використання послуг аутсорсингу в бізнесі.

Динаміка ринку ІТ-послуг в Україні в 2008 р

Нові форми зайнятості

Лізинг персоналу - оренда персоналу на

довгостроковій основі. Компанія-наймач оплачує

тільки послуги агентства-лізингодавця, не

пов'язуючи себе із співробітником юридичними

відносинами. Фахівець числиться в штаті компанії-

лизингодавця; надання тих, що знаходяться в штаті

лізингового агентства співробітників клієнтові на

відносно тривалий термін - від трьох місяців і до

декількох років. До лізингових агентств

підприємства-користувачі звертаються найчастіше

тоді, коли виникає необхідність в тимчасовому наймі

певних категорій працівників

Темпінг - набір персоналу на короткостроковий

період (звичайно до трьох місяців). Найчастіше ця

послуга використовується при проведенні

маркетингових заходів або виконанні невеликих

проектів. Підбір фахівця проводить рекрутингове

агентство, і воно ж несе відповідальність за

співробітника;

Аутстаффінг

1) залучення компанією позаштатного спеціаліста

(фрілансера), який має відповідні знання, професійні навики та досвід на період виконання відповідного проекту

2) виведення співробітника за штат компанії-

замовника і оформлення його у штат компанії провайдера, при цьому він продовжує працювати на попередньому місці і виконувати свої обов'язки, але обов'язки роботодавця по відношенню до нього вже виконує компанія-провайдер;

3) агентство-лизингодавець приймає в свій штат фахівця, що вже працює в

клієнтській компанії. При цьому відповідальність несуть обидві сторони, а формальну роботу (оформлення трудової книжки, відрахування податків і т. д.) бере на себе агентство-лизингодавець

7.5. Україна на світовому ринку праці

Демографічна ситуація в Україні в 2008 р.

А) На 1 січня 2009 р., в Україні, чисельність наявного населення становила 46 143 тис. осіб.

Б) Упродовж січня–грудня 2008 р. кількість населення зменшилась на 229 тис. осіб, або 5 осіб на кожну 1000 жителів

В) Загальне природне скорочення населення – 243 864 осіб. Природний рух міського населення: -3, 9 осіб на 1000 жителів, сільського -8, 3 на 1000 жителів.

Г) Число прибулих в Україну на постійне проживання зросло з 22, 3 тис. осіб до 24, 9 тис. осіб, а кількість вибулих за межі країни зросла з 15, 6 тис. до 16, 6 тис. осіб.

Д) Серед прибулих 79% становили іммігранти з країн СНД і 21% – з інших країн.

Е) Серед вибулих 66% виїхали до країн СНД і 34% – до інших країн.

Безробітні, визначені за методологією МОП

Особи віком 15–70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом основним умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом названого періоду з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) були готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також ті, які проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

Характеристики українського ринку праці у 2009 році

· Середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15–70 років1 становила 22, 3 млн. осіб, з яких 20, 4 млн. були зайняті економічною діяльністю, а решта (1, 9 млн.) – безробітні;

· Рівень безробіття (за методологією МОП) економічно активного населення віком 15–70 років – 8, 6%, а працездатного віку – 9, 4%.

· Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, зросла з 536, 7 тис. осіб на 1 грудня 2009р. до 542, 8 тис. осіб на 1 січня 2010р.

· Кількість зареєстрованих безробітних на 1 січня 2010р. становила 531, 6 тис. осіб;

· Із них допомогу по безробіттю отримували 76, 9%.

· Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій – посаду службовця, а майже кожний шостий не мав професійної підготовки.

· Із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у грудні 2009р. на допомогу по безробіттю було витрачено 346, 7 млн.грн.

· Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 528, 9 тис. Осіб;

· Середній розмір допомоги був 655, 56 грн., що дорівнює 88, 1% законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати (744 грн.).

· Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакансій) 42, 1 % передбачалася для робітників, 42, 6 % – для службовців і майже кожне 7 вільне робоче місце – для осіб, які не мають професії.

Тема 8. Міжнародна трудова міграція

Тема 8. Міжнародна трудова міграція

8.1. Сутність, причини і види міжнародної трудової міграції

8.2. Етапи розвитку міжнародної міграції

8.3. Напрямки міграції робочої сили. Світові міграційні центри

8.4. Економічні і соціальні наслідки міжнародної трудової імміграції та еміграції

8.5. Регулювання міжнародних міграційних процесів

8.6. Україна в світових міграційних процессах

8.1. Сутність, причини і види міжнародної трудової міграції

Міграція населення:

1) це переміщення людей, пов'язане із зміною їх постійного місця проживання.

2)як одна із форм міжнародних економічних відносин являє собою переміщення (переселення) працездатного населення за межі країни.

3) як економічна категорія міграція робочої сили є безпосереднім проявом існування міжнародного ринку праці, що охоплює різноспрямовані потоки мігрантів, які перетинають національні кордони внаслідок нерівного як кількісного, так і якісного розподілення світових трудових ресурсів.

Мета міжнародної міграції робочої сили — прагнення до поліпшення свого матеріального становища — залишається незмінною на протязі останнього століття.

Види міжнародної трудової міграції

1. За характером переміщення населення:

а) внутрішня міграція;

б) зовнішня міграція:

· трудовій,

· сімейній,

· рекреаційній,

· туристичній.

в) інтеграційна міграція;

2. За часом:

а) остаточна (незворотна) міграція;

б) тимчасова (зворотна) міграція;

в) сезонна міграція;

г) маятникова міграція;

Види міжнародної трудової міграції

3. За напрямком руху:

а) еміграція;

б) імміграція;

в) рееміграція;

г) репатріація.

4. За організацією:

а) добровільна міграція — не примусове переміщення населення;

б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо);

в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;

г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

Види міжнародної трудової міграції

5. За правовим статусом:

· легальною

· нелегальною.

6. За професійним складом:

а) міграція робітників;

б) міграція спеціалістів;

в) міграція представників гуманітарних професій.

7. За якісним складом:

а) міграція робочої сили низької кваліфікації;

б) міграція робочої сили високої кваліфікації;

в) міграція вчених (" відплив мізків").

“Відплив мізків"

Вперше така категорія мігрантів, як «мізки», виникла у США в

1949р. Поняття «відплив умів» вперше було використане в 1962

р. у доповіді Британського королівського товариства при

позначенні еміграції вчених, інженерів і техніків з

Великобританії до США.

На даний момент, не існує загальноприйнятого визначення

явища «відпливу мізків»:

· це середній технічний і медичний персонал, крім фахівців творчих професій;

· наукові кадри;

· представники творчої інтелігенції, творці та носії духовних та культурних цінностей.

Фактори, що обумовлюють відтік мізків:

· незатребуваність їх творчих здібностей і професійних знань, результатів наукової діяльності;

· відсутність можливості здійснити впровадження розробок на батьківщині.

· значне скорочення внутрішніх витрат вчених на дослідження і розробки;

· незахищеність прав власності на продукт інтелектуальної праці;

· рівень престижу науки в суспільстві;

· низьку моральну оцінку кваліфікованої праці; атмосферу вразливості, незахищеності, в якій виявилася наука і зайняті в цій сфері,

· неясність для вчених перспектив своєї кар'єри і діяльності;

Фактори, що обумовлюють відтік мізків:

8) пріоритетність можливостей професійної реалізації і

задоволення професійних очікувань і вимог

перед чинником географічного місця

використання своїх знань

9) гідний рівень заробітної плати, високий рівень

матеріально-технічного оснащення робочого місця, хороші

умови праці і життя;

10) є відсутність внутрішнього споживача, тобто масштабного

внутрішнього ринку високих технологій;

11) матеріальні, інформаційні та інші обмеження можливостей

ознайомлення з роботами іноземних колег.

Чинники “привабливості” країн-імпортерів для “мізків”

· висока заробітна плата, здатна забезпечити гідні умови життя і праці;

· поліпшення матеріально-технічної бази досліджень;

· можливість доступу до сучасного устаткування і засобів комунікації;

· акумуляція наукових знань;

· підвищення кваліфікації і інтелектуального потенціалу вченого;

· можливість професійної самореалізації, кар'єрне зростання, а саме заняття високих наукових або адміністративних посад як результат підвищення значущості наукових кадрів для організації;

· досягнення більшої конкурентоспроможності;

· можливість міжнародних контактів і залучення до висококласного середовища професійного спілкування;

· відбувається формування якісно нового типа дослідника, відповідного принципам розвитку і функціонування інформаційного суспільства;

· здобуття нових знань, навиків, досвіду.

Основні причини міжнародної міграції робочої сили:

Одним із базових і вельми поширених пояснень причин і чинників міграції є положення про те, що вона обумовлена сумарною дією чинників виштовхування і тяжіння, які мають економічну, демографічну, соціальну і політичну природу.

Основа такого підходу була закладена ще в теорії Е. Лі, розробленій в 60-ті роки XX століття.

Згідно з теорією «тяжіння-виштовхування» (pull-push) у країнах виїзду виділяється визначальна роль виштовхуючих» чинників, а в країнах в'їзду - відповідно роль «притягуючих» чинників.

Причини:

· незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень зубожіння і т. д.).

Коефіцієнт Джині — показник нерівності розподілу деякої

величини, що приймає значення між 0 і 1, де 0 означає

абсолютну рівність (величина приймає лише одне значення), а 1

позначає повну нерівність. Найбільш відомим коефіцієнт є як

міра нерівності доходів домогосподарств деякої країни чи

регіону. Коефіцієнт Джині для доходів домогосподарств є

найбільш популярним показником економічної нерівності в

країні.

Основні причини міжнародної міграції робочої сили:

· стабільний порівняно високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);

· порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;

· соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;

· природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

6) політичні причини;

7) військові причини;

8) релігійні причини;

9) національні причини;

10) культурні причини.

Міжнародній міграції робочої сили характерні такі закономірності розвитку:

· переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків;

· зростання демографічних факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили;

· розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);

· розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т. д.) та збільшення форм міграції;

5) збільшення обсягів нелегальної міграції;

6) збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів

(робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;

7) глобальний характер міжнародної міграції робочої сили. Це

означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн

світового співтовариства;

8) інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили. Це

означає зростання кількості і швидкості міграції населення.

Етапи розвитку міграційних потоків:

Перший етап (Стародавні цивілізації) Економічна могутність

усіх стародавніх цивілізацій була створена за рахунок праці

примусово переміщених великих мас людей

Другий етап (Середні віки) Найбільш популярною формою

міграції в Європі була наймана військова служба

Третій етап ( з 1650 по 1850 рр.) первісна або “стара”

міграція: Великі географічні відкриття. Чітка спрямованість

двох основних міграційних потоків:

· із Старого Світу до Нового (Північна та Південна Америка, Вест-Індія);

· примусовий вивіз рабів з Африки до Америки.

Четвертий етап міжнародного переміщення трудових

ресурсів з кінця XIX початку XX ст. з Європи у країни

Америки, Австралію, Нову Зеландію Зниження кількості

емігрантів з Англії, Іспанії, Нідерландів, Португалії і стрімке

зростання – з Австро-Угорщини, Росії, Німеччини, Італії.

Наприкінці ХІХ століття відбувалась масова еміграція

нацменшин (фіннів, поляків, прибалтів, українців) з Росії до

США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки і

Аргентини. Масова еміграція солдат і офіцерів Білої Армії,

дворян, інтелігенції, промисловців, чиновників після

більшовицької революції 1917 року і громадянської війни в

Росії.

П'ятий етап (кінець І Світової війни – початок ІІ Світової

війни) – скорочення масштабів міжнародної міграції робочої

сили, що зумовлено світовою економічною кризою 1929—1933

рр. та замкнутістю розвитку Радянського Союзу.

Шостий етап (ІІ Світова війна) Насильницьке переміщення

військовополонених і остарбайтерів, численні потоки біженців.

Сьомий етап ( після ІІ Світової війни і тривав до кінця 80-х р.)

різке зростанням міжнародної міграції як з політичних, так і з

економічних причин. Виникнення незалежних держав внаслідок

краху колоніальної системи зумовили появу зворотних потоків

мігрантів, насамперед, з числа інтелігенції з метрополій до

колишніх колоній і домініонів.

Серед причин міграції цього періоду переважають економічні,

що пов’язані з пошуком забезпеченого, заможного життя.

Диверсифікація потоків як за географічним походженням

мігрантів, так і країн-реципієнтів. К 70-м рокам в загальній

кількості іммігрантів поступово зростає доля прибулих з

Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується

доля європейців.

Стрімке зростання прибулих в метрополії з колишніх колоній і

домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис.

алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із

Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До

Англії, наприклад, з 1946 року по 1959 рік прибуло тільки з

Ірландії 350 тисяч осіб.

Час створення, становлення і ліквідації так званої “системи

гостьових робітників” (“guestworker system”), яка в найбільш

організованому класичному вигляді була впроваджена у

Німеччині (ФРН): Федеральний Офіс Праці здійснював

організований набір (вербування) робочої сили, перевіряв

виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи

тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати

Федерального Офісу і використовували робітників у

виробництві. Умови найму були юридично закріплені у

двосторонніх угодах між ФРН та країнами-експортерами:

спочатку з Італією, пізніше – з Грецією, Туреччиною, Марокко,

Португалією, Тунісом і Югославією. Це сприяло масовому

збільшенню числа мігрантів. Загострення

соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші

чинники призвели до ліквідації “guestworker system” в 1973 році

Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних,

релігійних та різних форс-мажорних обставин. В 1956 р.

європейці вперше з часів ІІ світової війни знов зіткнулись з

таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році – з