Похідний попит, взаємозв'язок ринків продукту та факторів виробництва

Рішення фірм про те, скільки виробляти і як виробляти вираховують специфіку попиту на фактори виробництва (ресур­си). їх попит і пропозиція визначає як обсяги окремих факторів, що використовуються фірмами, так і їх ціни, а також доходи, отримані власниками цих факторів. Значна частина цих доходів надходить на продуктові ринки і йде на відшкодування витрат виробництва відповідних продуктів та формування прибутків підприємств. Усе це свідчить про наявність тісного взаємозв'язку між виробництвом і ціноутворенням на товари та послуги, виро­блені фірмами, з одного боку, і ціноутворенням та обсягом засто­сування фірмами вироблених факторів, а також доходами, які ці фактори приносять їхнім власникам, з другого боку.

Характерною рисою ринків факторів виробництва є те, що їх покупцями є фірми, а продавцями — домашні господарства.

В основі споживчого попиту є функція корисності. А в основі попиту на фактори виробництва — дохід, який фірма намагається отримати, виробляючи за допомогою цих факторів різні товари і послуги. Отже, фірма має попит на ресурси лише тому, що спо­живач має попит на товари, вироблені за допомогою цих ресур­сів, а не навпаки. Наприклад, взуттєва фабрика пред'являє попит на шкіру і працю взуттєвиків тому, що споживачі мають попит на шкіряне взуття.

Тому кожній фірмі уже на стадії організації виробництва і придбання ресурсів потрібна чітка орієнтація на майбутнього споживача. Саме існування фірм на ринку пов'язане лише з задо­воленням платоспроможних потреб людей. Поведінка фірми в умовах ринкової конкуренції підпорядкована принципу «Вироб­ляйте лише те, що зумієте продати, а не намагайтеся продати те, що зуміли виробити».

Тільки заради задоволення попиту на свою продукцію фірма взагалі купує ресурси. Тобто ринок об'єктивно встановлює пер­винність попиту на готову продукцію і вторинність попиту на фактори виробництва, який називають похідним попитом. Це найважливіша відмінність попиту на ринках факторів від попиту на ринках кінцевих товарів і послуг.

Формування попиту на ресурси в умовах ринкової економіки відбувається за такою схемою (рис. 12.1).

Рис. 12.1. Формування попиту на ресурси в ринковій економіці

У ринкових умовах встановлюється жорстока залежність розміру і структури попиту на фактори виробництва від вирішення завдання максимізації прибутку. Слід купувати стільки факторів виробництва скільки треба для максимізації прибутку. Таким чином, обсяг попиту на фактори виробництва визначається фірмою, виходячи з мети мак­симізації прибутку. Логіка вирішення цього завдання в принципі та­ка сама, що й оптимізації обсягу виробництва (див. теми 8—11) Оп­тимальний обсяг виробництва (максимізація прибутку) досягається тоді, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам (MR = MC). Відмінність лише в тому, що раніше вирішувалося пи­тання, до якого обсягу слід збільшувати обсяг виробництва (на рис. 12.1 це зображено стрілкою, що зв'язує прямокутники 1 і 2), а тепер визначається, в яких обсягах слід купувати додаткові ресурси (на рис. 12.1 це показано стрілкою, що зв'язує прямокутники 1 і 3).

Обсяг попиту на ресурс залежить від таких складників:

1) продуктивності (віддачі) фактора виробництва, тобто скіль­ки готової продукції можна отримати, використовуючи одиницю ресурсу;

2) ціни товарів, вироблених за його допомогою;

3) ціни самого фактора і, відповідно, витрат, які потрібні для його придбання.

Продуктивність змінного фактора (наприклад, праці) може вимірюватися не лише у фізичних, але й у грошових одиницях. Вартісним показником продуктивності фактора є граничний про­дукт фактора в грошовому вираженні, або граничний дохід від продукту використовуваного фактора. Граничний продукт фактора в грошовому вираженні (MRP£) — це добуток граничного фізичного продукту змінного фактора (L) і граничного доходу, отриманий від продажу однієї додаткової одиниці продукції:

(12.1)

де MRP_l — граничний продукт фактора в грошовому вираженні;

MP_l — фізичний обсяг граничного доходу;

MR — граничний дохід.

Таким чином, граничний продукт фактора в грошовому ви­раженні показує приріст загального доходу в результаті викори­стання додаткової одиниці змінного фактора L при незмінній кі­лькості всіх інших факторів. В умовах досконалої конкуренції, коли фірми є «ціноодержувачами», граничний продукт фактора L у грошовому вираженні — це добуток фізичного обсягу гра­ничного продукту фактора L і ціни одиниці продукції, що виро­бляється.

(12.2)

де P — ціна одиниці продукції, яка в умовах досконалої конкуре­нції дорівнює MR.

Показник, отриманий з формули (12.2), називають ще варті­стю граничного продукту.

Попит фірми на фактор виробництва (ресурс) відображає обе­рнений зв'язок між ціною одиниці ресурсу та відповідними його обсягами, які фірма бажає і може придбати протягом певного проміжку часу за інших незмінних умов

Розглянемо формування попиту на фактор виробництва, на­приклад, працю (L). Згідно з законом спадної віддачі, при не­змінному обсязі використання фірмою інших факторів виробниц­тва рівень граничного продукту праці (MP_l) буде зменшуватися мірою зростання кількості залученої праці (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Динаміка Рис. 12.3. Динаміка граничного

граничного продукту праці продукту праці в грошовому вираженні

Щоб вияснити, як зниження граничного продукту праці відо­бражається на доходах фірми, слід перейти від натуральних пока­зників до вартісних. Це досягається за допомогою побудови гра­фіка граничного продукту праці в грошовому вираженні, де на осі ординат фіксується ціна праці, а на осі абсцис — кількість за­лученої праці (рис. 12.3).

Зниження граничного продукту праці в грошовому вираженні (MRP_l) обумовлене зниженням граничного продукту праці (MP_l). Адже чим менше додаткових одиниць продукції виробляється за допомогою залучення додаткових одиниць праці, тим меншим буде і дохід від їх реалізації. Проте для максимізації прибутку фір­ма повинна враховувати не тільки граничний продукт фактора виробництва у грошовому вираженні, але й витрати, пов'язані з використанням додаткової одиниці цього фактора (MRC_l). Гра­ничні витрати на будь-який фактор виробництва — це приріст за­гальних витрат фірми (вартість факторів виробництва), виклика­ний залученням у виробництво кожної додаткової одиниці пев­ного фактора (у нашому прикладі L).

Приймаючи рішення про потрібну кількість ресурсу L, фірма звертає увагу, насамперед, на прибуток, який приносить їй кожна додаткова одиниця цього ресурсу. При цьому фірма порівнює внесок додаткової одиниці праці як у загальний дохід, так і у за­гальні витрати. Іншими словами, вона порівнює величини MRP_l і MRC_l для кожної додаткової одиниці ресурсу L. Тому для макси­мізації прибутку фірмі потрібно збільшувати використання фак­тора L доти, доки кожна наступна його одиниця забезпечує біль­ший приріст загального доходу, ніж приріст її загальних витрат.

Отже, загальне правило максимізації прибутку фірми, за умов оптимального використання змінного фактора виробництва, по­лягає в тому, що фірма збільшуватиме загальний прибуток при застосуванні додаткових одиниць цього фактора до тієї точки, в якій MRP_l = MRC_l (при цьому граничний прибуток фактора ви­робництва дорівнюватиме нулю.). Коли ж фірма є конкурентною як на ринку продукту, так і на ринку факторів виробництва, які вона купує, для максимізації прибутку вона залучатиме додаткові одиниці ресурсу до тієї точ­ки, в якій граничний продукт цього ресурсу у грошовому вира­женні дорівнює його ціні (MRP_l = P_l).

Коли фірма купує ресурс на ринку досконалої конкуренції, то вона є настільки малим його користувачем, що не може впливати на його ціну. За такої ситуації граничні витрати на ресурс дорів­нюють його ціні: MRC_l = P_l. Отже, за кожного додатково найня­того робітника фірма платитиме однакову ціну, яка дорівнюва­тиме встановленому рівню зарплати.