Тема 7-9. Філософія в Україні: історія та проблеми

Антеїзм – від античного міфічного персонажа Антея, який був могутній і нездоланний, доки торкався матері-землі. 1) єднання людини з рідною землею; 2) особливість українського світосприйняття, виражена в вірі в особливу творчу силу землі, що знайшло вираження у любові до природи.

Антитетика – метод викладу змісту філософських текстів Г. Сковороди, через застосування низки протилежних понять як-от: скінченний-нескінченний, цілий-розпадливий. видимий-невидимий, єдиний-многий тощо.

Громада (у соціальній концепції М. Драгоманова) – соціальна молекула гармонійно поєднаних індивідів майбутнього соціалістичного суспільства, що базується на самоуправлінні.

Деїзм – позиція в філософії Київо-Могилянської академії, згідно з якою, Бог, створивши світ, надалі не втручається в його поступ.

Екзистенційність – особливість української філософії, що має практичну спрямованість з центральною проблемою: існування людини, нації, держави.

Ієрархізована спільнота – термін соціально-філософської концепції Д. Донцова, який означає, що традиційно в структурі українського суспільства існував прошарок «добірних людей», які брали на себе відповідальність за подальший поступ України, тобто у суспільстві чітко виокремилися два прошарки: еліта і маси.

Індивідуалізм – особливість українського світогляду, що виражена позицією у якій пріоритет цінності особи домінує над цінністю суспільства як цілого, у чільних представників духовної еліти виявлявся у формі прагнення до духовного усамітнення (І. Вишенський, Г. Сковорода, П. Куліш, М. Гоголь та ін.)

Ірраціоналізм – 1) філософська течія, що заперечує можливості розуму проникати в сутність буття; 2) невід’ємна риса українського світосприйняття, яка вбачає в основі світу Вищу незбагненну розумом силу, яка все проймає і все утримує (Г. Сковорода, П. Куліш, Д. Донцов та ін.).

Істинна людина ( у філософії Г. Сковороди)– це невидима натура в людині, її духовно-душевний центр, вічність, Бог.

Концепція двоїстої істини – позиція, обстоювана в Київо-Могилянській академії та була поширена в європейській філософії Середньовіччя, згідно з якою, існують істини віри й істини розуму.

Кордоцентризм – одна з особливостей української національної філософії, що полягає в осягненні людиною навколишнього світу й самої себе не так мисленням, як «серцем» – емоціями, почуттями, переживаннями.

Серце (у філософії П. Юркевича) – 1) означник станів душі напівсвідомих і несвідомих; 2) джерело всіх помислів і вчинків людини; 3) означник цілості світу людини.

Сродна (споріднена) праця – (згідно з Г. Сковородою) вид діяльності, який відповідає природним схильностям та здатностям людини, приносить їй радість, задоволення, щастя. Це праця за покликанням, що надається Богом, але віднаходиться людиною.

Суб’єктивізм (суб’єктивність) – 1) ставлення до буд-чого на основі власних симпатій, настрою, схильності; 2) особливість українського національного світосприйняття, що проявляється у ставленні до чогось, а найперше до природи у формі сентиментальності, ліризму та естетизму.

Філософія серця – офіційна назва української національної філософії, яка виражає світоглядні особливості народу і стверджує, що наші думки, вчинки, поведінка зумовлені неусвідомлюваним духовно-душевним центром, що означений символом «серце».

Філософія українського романтизму – система філософських смислів та ідей викладених не в формі філософської системи чи теорії, а як система символів та смисло-образів національної культури репрезентованих у художніх текстах представниками українського романтизму.

«Хутірська філософія …» – постромантичний текст П. Куліша, який є спробою створити основи соціально-філософської концепції українського суспільства, що відповідають філософії та ідеології європейського консерватизму. Український хутір, на його думку, зберіг необхідні для розвитку нації принципи й традиції. Це, насамперед, традиції господарювання, адміністрування, народну культуру, мову, християнську мораль.

Тема 10. Філософія і наука: