Методологія, онтологія, ідеї соціальної філософії

Атрибут – 1) невід’ємна властивість об’єкта, без якої він не існує; 2) філософський термін. Так Декарт називав основну властивість субстанції. Атрибут тілесної субстанції він назвав протяжність, а духовної – мислення. У вченні Спінози субстанція має безліч атрибутів. Матеріалізм XVIIІ ст. атрибутами матерії називав рух і протяжність, марксистська філософія до атрибутів матерії зачисляла рух, простір, час, відображення і системність.

Афект за Спінозою – почуттєві стани: пасивні – викликані незадоволеними потребами, активні – виражені прагненнями задовільнити свої вимоги, а після задоволення постають станами радості.

Виключаюча індукція – на випадок потреби в повній індукції, якої досягти важко, Ф. Бекон замість досягнення її повноти пропонує враховувати негативні випадки, тобто «відхилення» від звичного ходу речей.

Дедукція – одна з форм умовиводу, при якій на основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне положення

Детеологізація природи – усування з природи Бога.

Дуалізм – принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності двох субстанцій – духу і матерії.

Емпіризм – напрям в теорії пізнання, який вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід.

Емпірія – 1) заснований на відчуттях людський досвід; 2) спостереження в природних умовах, на відміну від експерименту.

Ідоли пізнання – похибки у пізнанні, що базуються на упередженнях, які сягають укорінених чи вроджених в розумі людини уявлень і фікцій.

Індукція – форма умовиводу, де на підставі знання про окреме, робиться висновок про загальне; спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

Інтелектуальна інтуїція – у філософії Декарта, процес усвідомлення самоочевидних тверджень на основі існування вроджених у людини певних понять і суджень.

Картезіанство – сукупність вчень, що виходять з дуалізму Р. Декарта.

Критичний метод – спосіб пізнання природних і соціальних явищ та процесів, актуалізований добою Нового часу та Просвітництва, який базується на принципі сумніву: «De omnibus dubitandum est» (У всьому належить сумніватися).

«Логіка серця» за Б. Паскалем – Паскаль, виходячи з розуміння двоїстої природи людини (духу й матерії), говорить про особливість пізнання істини, яке полягає в ненадійності як чуттів, так і розуму. Ці джерела лише затемнюють одне одного. Істинне пізнання здійснюється не розумом, а серцем. Серце дає нам знання початкових первнів: простору, часу, руху, числа, а через пошуки щастя серце веде людину до Бога.

Матеріалізм – 1) Учення про фізичний зміст речовини в природі. У цьому значенні цей термін ужив у XVII ст. англійський фізик, хімік і філософ Роберт Бойль; 2) У філософському значенні як протилежність ідеалізму з’являється в Г. Ляйбніца. Матеріалізмом називають вчення або філософську течію, що за субстанцію світу бере матерію.

Модус (у філософії Спінози) – вияв єдиної субстанції (Абсолюту) в реальному світі через властивості речей і явищ.

Монада – найпростіша, неподільна духовна єдність, першопочаток, основа явищ.

Монадологія – вчення про монади у Г. Ляйбніца.

Монізм – філософський принцип пояснення світу як прояву єдиного начала.

Окказіоналізм – напрям у філософії 17 ст., що виходив з дуалізму Декарта і трактував душу й тіло як різнорідні сутності що не мають між собою жодної взаємодії.

Плюралізм – філософська концепція, згідно з якою існує множинність субстанційних першопочатків.

Принцип сумніву (у філософії Р. Декарта) – вихідне твердження філософії Декарта, яке означає вагання людини щодо думок, поведінки, почуттів, а також існування речей явищ дійсності. Цей принцип став, у Декарта, засобом очищення розуму і шляхом до встановлення самоочевидного знання.

Раціоналізм – філософський напрям, що єдиним джерелом і критерієм пізнання вважає розум, якому властива здатність пізнавати закони розвитку природи і суспільства.

Свобода (в етиці Б. Спінози) – пізнана необхідність, що означає такий ланцюг пізнаних причин, на основі якого душа набуває більшої влади над своїми пристрастями, афектами, а, отже, менше від них страждає.

Сенсуалізм – напрям в теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань.