Для того, щоб бюджетне правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі такі ознаки: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність; винність; караність.

Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю того блага, на яке посягає злочин; шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Друга ознака злочину – кримінальна протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

Третя ознака – винність – указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини – це не злочин.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

Для України на даному етапі її розвитку небезпека злочинів скоєних, як у бюджетній сфері зокрема, так і в економічній сфері вцілому очевидна. Сучасна економіка являє собою досить складну систему, кожна частина якої взаємопов’язана між собою. Важливу роль для сучасного етапу розвитку економіки відіграє податкова та бюджетна системи, які поступово модернізуються, набирають більшого законодавчого регулювання своєї діяльності. Проте досить гостро за останні декілька років постає проблема виявлення, реагування та профілактики злочинів і злочинності в даній сфері, звідси, відповідно, й недосконалість нормативно-правового забезпечення в даному напрямі.

За статистичними даними МВС України, тільки за останні три роки кількісний показник злочинів, пов’язаних з незаконним використанням бюджетних коштів, виріс майже в два рази. Лише за період 2002 року внаслідок вжитих заходів органами внутрышніх справ України було викрито понад 5 тис. злочинів у даному напрямку, а сума викрадених бюджетних коштів становила 253 млн. грн. Незважаючи на здійснення державою ряду позитивних заходів, спрямованих на стримування злочинності в бюджетній сфері, остання, за оцінками спеціалістів, стала в Україні найбільш криміногенною. Саме у ній використовується значна кількість засобів та методів одержання незаконних доходів. Виходячи з аналізу стану злочинності в бюджетній сфері, держава намагається вирішити дану проблему шляхом криміналізації все більш широкого кола суспільно небезпечних діянь застосуванням санкцій з позбавленням волі (криміналізація переважає декриміналізацію, а пеналізація переважає депеналізацію). Проте давно відомо, що найбільш ефективне не кримінальне покарання, а профілактика злочинів. Застосування кримінального покарання, особливо за злочини в бюджетно-податковій сфері, де працюють, в основному, особи з високим інтелектуальним потенціалом, може нанести державі більше шкоди, ніж користі. Тому очевидно акцент необхідно перенести на ранню стадію – запобігання і профілактики злочинів, щоб не бути вимушеним карати за нього.

Указом Президента України була затверджена “Комплексна програма профілактики злочинності на 2001–2005 рр.”, яка передбачає створення атмосфери нетерпимості до злочинності, викорінення корупції, зменшення кримінального тиску на економічні відносини. Дана програма містить суттєві положення щодо протидії економічній злочинності, зокрема й у бюджетній сфері, усунення причин та умов, які сприяють її розвитку, закріплює прийняття більш ефективних заходів щодо зміцнення співробітництва правоохоронних органів у даному напрямі. Втім вона недостатньо враховує стан злочинності в даній сфері.

Загострення криміногенної обстановки в бюджетній системі, звичайно, викликає адекватну реакцію держави. Безперечно, кожна держава захищає свої економічні інтереси, зокрема шляхом криміналізації небезпечних діянь у цій сфері, адже нові соціально-економічні умови породжують нові соціально-небезпечні діяння, що потребує внесення коректив у законодавство. У попередньому кримінальному кодексі законодавцем було розширено сферу захисту відносин у бюджетно-податковій сфері (ст. 148–2 з 1993р, ст. 80–3 з 1997р. ст. 80–4 з 1997р. та ін). У нині діючому Кримінальному кодексі України збільшилась загальна кількість складів злочинів, що посягають на бюджетно-податкову сферу, а більшість санкцій даних статей передбачають покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Одним із позитивних моментів є те, що в діючому КК України статті вищевказаних складів злочинів віднесено законодавцем до одного розділу – “Злочини у сфері господарської діяльності”, проте як у КК України 1960 р. дані статті було розміщено в різних главах (інші злочини проти держави, господарські злочини). Втім слід вказати і на недоліки. По-перше, четверта частина складів злочинів закріплена в діючому КК України, що посягають на відносини в бюджетно-податковій сфері, викликає сумнів і в цивілізованих країнах не переслідується кримінальним законодавством. Якщо такі злочини, як ухилення від сплати податків (ст. 212 ККУ), виготовлення або збут підроблених грошей (ст. 199 ККУ), легалізація грошових коштів, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 ККУ), є загальновизнаними міжнародною практикою, то порушення законодавства про бюджетну систему (ст. 210 ККУ), порушення порядку випуску та обігу цінних паперів (ст. 223 ККУ) та деякі інші є досить сумнівними складами злочину, адже це більш адміністративні, дисциплінарні та фінансові правопорушення. По-друге, сьогодні спостерігаються традиційні тенденції “боротьби із злочинністю”, зокрема і в бюджетно-податковій сфері, переважно кримінально-правовими заходами, застосовуючи надмірне втручання держави в економічні відносини. При цьому недостатньо використовуються кримінологічні заходи щодо профілактики та протидії злочинності в даній сфері. По-третє, поширенню злочинності та її стимулювання в податковій та бюджетній системі сприяє незабезпеченість правового регулювання цієї сфери, неузгодженість та недосконалість окремих законодавчих актів. Перед усім це стосується неузгодженості положень Закону України “Про банки та банківську діяльність” із Законами України “Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про міліцію”, “Про службу безпеки України”, “Про прокуратуру” в частині надання інформації про законність здійснення фінансових операцій. Очевидно, що потрібно вдосконалювати законодавство, яке стосується фінансових відносин та діяльності правоохоронних органів.

Аналіз динамічних змін щодо застосування різних видів кримінальних покарань дає свідчення про те, що інтенсивне зростання економічної злочинності, особливо в бюджетно-податковій сфері, незважаючи на кількість виявлених злочинів та кількість осіб засуджених до позбавлення волі, підштовхує до пошуку нових заходів профілактики, з акцентом на заходи соціально-економічного характеру. Очевидно, що спочатку необхідний глибокий як економічний, так і кримінологічний аналіз, щоб остаточно з’ясувати найбільш небезпечні діяння, що можуть завдати значної шкоди податковій та бюджетній системі, а потім робити відповідні висновки щодо відокремлення та декриміналізації сумнівних злочинів, криміналізації дійсно небезпечних злочинів, доцільності переведення деяких складів злочину до адміністративної, фінансової чи дисциплінарної відповідальності. Важливим моментом у сучасних умовах розвитку є необхідність виділення злочинів у сфері економіки в окремий розділ, і тому дане питання повинне враховуватись у подальшій законотворчій діяльності.

Якщо діюче законодавство не забезпечує профілактику нових видів економічної злочинності, потрібна цілеспрямована робота щодо зміни та доповнення законів або створення принципово нових нормативно-правових актів. Наприклад, діюча боротьба із злочинністю в усіх країнах мала реальні результати тільки після прийняття комплексних законів, потім – внесення до них доповнень, введення в дію нових законодавчих актів – створення цілих галузей існуючого законодавства[22].

Особи, що вчинили діяння, які порушують бюджетне законодавство України, але не мають такої ж суспільної небезпеки, як злочини притягуються до відповідальності у порядку встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За вчинення адміністративних правопорушень в бюджетній сфері можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові;

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт[3].

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених, види адміністративних стягнень. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом. Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Щодо адміністративних стягнень за порушення законодавства у бюджетній сфері України слід відзначити, що винні особи можуть лише бути покарані шляхом накладення штрафу, оскільки інше кодексом України про адміністративні правопорушення у відношенні суб’єктів адміністративних правопорушень у сфері бюджетного процесу не передбачено. Проводячи аналіз динаміки законотворення у сфері бюджетних відносин стає очевидно, що в державі, на всіх рівнях, привернуто велику увагу до питань регулювання діяльності в сфері бюджетного процесу та посилення контролю за за даним процесом. Про вказане свідчить той факт, що протягом одного 2001 року до нормативних актів, що регламентюють притягненя осіб до відповідальності (кримінальний кодекс, кодекс про адміністративні правопорушення) було внесено ряд спеціальних статей з мето посилення контролю у сфері бюджетного процесу. Оскільки, внесення до кримінального кодексу України у частині визначення злочинів у бюджетній сфері нами було розглянуто вище, то зупинимося безпосередньо на зінах у Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Законом України від 15.11.2001 р. N 2787-III було доповнено КУпАП статтею 164-12 “Порушення законодавства про бюджетну систему України”. Дана стаття передбачає притягнення до відповідальності осіб за використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством. Статтею встановлена відповідальність за дане правопорушення - накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Визначення нецільового використання бюжетних коштів наведено у Бюджетному кодексі України. Стаття 119 визначає: нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису, має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України[2].

У разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідні посадові особи притягаються до відповідальності згідно з законом.

Виходячи з вище наведених норм бюджетного кодексу України ми можемо відмітити, що

Щодо дисциплінарної відповідальності за бюджетні правопорушення, то слід відмітити, що даний вид відповідальності регламентовано, в основному нормами трудвого права України і за порушення дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством. Дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення від порушника трудової дисципліни має бути отримано письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни у бюджетній сфері, може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення орган, що накладає стягнення повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.