Правові аспекти охорони праці на підприємстві.

Гарантоване право на охорону праці закріплюється у трудовому договорі які укладаються між роботодавцем чи уповноваженою ним особою з однієї сторони, та працівником з іншою. Основним законом який гарантує право працівника на задовільні і безпечні умови праці є Конституція України в якій вказується, що кожна людина має право на безпечні умови праці, права працівників на безпечні умови праці гарантує ЗУ „ Про охорону праці ”, нормативно – правові акти з охорони праці які видані відповідним державним органом, внутрішні правила, інструкції та розпорядження.

Організацію охорони праці на підприємстві крім вище сказаних законів та нормативно – правових актів, регулює ЗУ „ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” згідно цього закону усі працівники підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. КЗпП також регулює умови праці працівників, він визначає розпорядок робочого дня, право працівників на відпустку, на відпочинок, на роботу відповідно до його фаху. Охорону праці регулює Міністерство праці та соціальної політики України, воно видає відповідні концепції управління охороною праці, накази, встановлює відповідні стандарти, інструкції які є обов’язкові для виконання, крім цього охорона праці регулюється указами Президента України які як правило направлені на зменшення травматизму та профзахворювання і підвищення умов праці.

Комітет з нагляду за охороною праці видає відповідні положення, накази, правила які з вище згаданими правилами та нормами враховуються роботодавцем при розробці внутрішніх правил щодо безпеки охорони праці.

Трудовий договір – є одним із гарантів на охороні праці жодна з умов трудового договору не може містити положення яке б суперечило чинному законодавству та нормативно – правовим актам з питань охорони праці в разі наявності таких суперечливих умов, договір вважається недійсним. В трудовому договорі вказуються всі умови праці, наявність небезпечних і шкідливих умов праці на робочому місці (якщо такі є), право працівників на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до трудового договору та чинного законодавства (КЗпП).

Опираючись на нормативно – правові акти та закони України, роботодавець або уповноважений ним орган повинен організувати охорони праці для різних груп працівників та створити їм належні умови праці:

- згідно ЗУ „ Про охорони праці ” для праці на важкій та шкідливій роботі роботодавець забезпечує працівників безоплатно лікувально – профілактичним харчуванням, молоком, газованою водою та іншим;

- відповідно до КЗпП працівники мають право на перерви оздоровчого призначення які також є оплатні, тривалість робочого часу повинна бути скороченою, оплата праці проводиться у підвищеному розмірі, та при такій роботі працівники мають право на пільгову пенсію. Роботодавець відповідно до укладеного договору може встановлювати додатково за свої власні кошти працівникам різноманітні компенсаційні виплати, премії, пільги;

- згідно ЗУ „ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” роботодавець зберігає місце роботи та середню заробітну плату на весь період до відновлення працездатності або до встановлення постійної втрати працездатності. Час перебування працівником (непрацездатним) зараховується до стажу роботи;

Але при виконанні законів України виникають певні недоліки з організації та управління охорони праці на підприємствах, ці недоліки виникають внаслідок:

- відсутності ефективної системи нагляду та застосування норм з чинного законодавства за порушення роботодавцем ЗУ „ Про охорону праці ” та інших законів, які регулюють питання з охорони праці;

- відсутності взаємодії роботодавця і профспілкового органу або комітету, а також інших громадських організацій з питань охорони праці, (ця взаємодія дала б більш чітке і правильне направлення в процесі формування та реалізації програм з охорони праці);

- недостатнє удосконалення взаємодії між органами, які здійснюють функцію управління охороною праці;

- неврахуванні в законах та нормативно – правових актах всіх факторів відповідно до нових умов, що спричиняють виробничий травматизм та професійні захворювання;

- відсутності чіткої і доступної системи інформаційного забезпечення робітників на підприємстві щодо існуючих і новоприйнятих нормативно – правових актів та законів з охорони праці;

- недостатності кваліфікованих фахівців з питань охорони праці, які б були спроможними у нових економічних і правових умовах на високому рівні опрацьовувати нормативно – правові акти та давати роз’яснення щодо них, зростання кількості більш досвідчених і кваліфікованих спеціалістів з даної галузі призвело до прискорення перегляду існуючої нормативно – правової бази в галузі охорони праці з метою її актуалізації;

- відсутності достатнього фінансування більшості підприємств, що не дає змогу підприємствам створити такі умови і таку базу по охороні праці працівників, яку вимагає законодавство.

- На ряду з усіма цими факторами, що негативно впливають на впровадження в життя законів в галузі охорони праці, треба більше уваги приділяти до формування більш відповідального ставлення до питань охорони праці з боку керівників усіх підприємств, установ, організацій, підвищення статусу служби охорони праці, не допущення її ліквідації або скорочення чисельності працівників цих служб;

На даний час далеко не всіх підприємствах служба охорони праці знаходиться у відповідному стані. На багатьох з них служба охорони праці знаходиться в скрутному становищі. Вона не взмозі виконувати вимоги нормативно – правових актів та інших законів, бо зі сторони держави встановлюються такі норми, які досить часто не відповідають тим можливостям, які є на даний момент у підприємств (усіх форм власності). Та як показала на практика, наше законодавство є досить не стабільним, воно часто змінюється, доповнюється, що в свою чергу призводить до частих протиріч між нормативно-правовими актами –це дає можливість роботодавцям ухилятися від відповідальності за порушення законодавства, порушувати конституційні права працівників та робити свою діяльність в обхід закону. Якби держав врегулювала законодавство, а саме головне ввела чітку і сувору систему відповідальності за його порушення, це б призвело до стабільних, реальних і діючих законів та надало б більшої захищеності працівникам в сфері їх трудової діяльності. Але існують і такі, на яких служба охорони праці має достатньє фінансування, що дає їй змогу втілювати в життя вимоги нормативно – правових актів та законів України. Забезпечувати працівників всією необхідною нормативно – правовою та фінансовою базою, а також достатньою кількістю кваліфікованих працівників, сучасним обладнанням та іншим.