Підклас Брієві, або Бріїди (Вryidae).

Гаметофіт, або статеве покоління, брієвих мохів складається з протонеми і листостеблового гону. Протонема має здебільшого нитчасту будову, звичайно дуже розгалужена, зелена; розвивається вона з спори. На протонемі утворюються особливі бруньки, з яких розвиваються листостеблові гони (гаметофори). З появою їх протонема звичайно відмирає.

Стебла брієвих мохів або не розгалужені зовсім, або галузяться моноподіально, рідше дихотомічне. Вони прямостоячі або лежачі (сланкі), досить простої внутрішньої будови, тобто слабко диференційовані на епідерму, кору і основну тканину. У самому центрі стебла іноді міститься центральний тяж з тонкостінних клітин.

Листок являє собою одношарову пластинку різної форми (округлої, яйцеподібної, лінійної, ланцетної тощо) з серединною жилкою, що має звичайно кілька шарів; іноді її немає.

Антеридії і архегонії виникають на верхівках стебел або на кінцях бічних відгалужень на одній або на різних рослинах. У першому випадку гаметофіт двостатевий, у другому — одностатевий. Антеридії і архегонії розміщені звичайно групами і виникають з епідермальних клітин. Антеридії мають форму видовжених міхурців з короткими ніжками. Між ними часто розвиваються нитко- або булавоподібні волоски, так звані парафізи. Такі скупчення антеридіїв, оточених зовні листками, часом забарвленими, називають іноді чоловічими «квітками». Відповідно скупчення архегоніїв з парафізами називають жіночими «квітками».

Архегонії мають звичайну для мохоподібних будову, але на відміну від печіночних мохів у них шийки довші, а черевце має не одношарову, а багатошарову стінку. Після запліднення стінка черевця дуже розростається, утворюючи так звану каліптру, яка ніби ковпачком закриває коробочку спорогонія. Спорогоній (спорофіт), який розвивається з заплідненої яйцеклітини архегонія (запліднення відбувається під час дощу або великої роси), є, як правило, диплоїдом, тобто ядра його клітин мають подвійну кількість хромосом. Ніжка спорогонія буває різної довжини і складається з суцільної тканини. Верхній кінець ніжки здебільшого розширений в апофізу, яка є водночас основою коробочки.

Коробочка складається з спороносної частини, або урни, і кришечки. У центрі урни завжди є колонка. Стінки урни здебільшого багатошарові, в епідермісі їх часто є продихи, особливо в нижній частині. Кришечка конічна, опукла, плескувата тощо. Зверху вона накрита ковпачком, що є залишком архегонія. Між кришечкою і краєм урни є пояс клітин з потовщеними стінками, який називається кільцем. При достиганні спорогонія кришечка разом з ковпачком відокремлюється від урни і відпадає, а спори висипаються. Кільце в одних мохів відпадає разом з кришечкою, а в інших залишається на урні. Розсіювання спор із коробочки в більшості зелених мохів регулюється так званим перистомом — одним або двома рядами зубців, розташованих по краю урни. Якщо зубці розміщені в один ряд, перистом називається простим, а якщо в два концентричні ряди, то подвійним.

Потрапивши в сприятливі умови, спора проростає, утворюючи нитчасту протонему. На ній розвиваються особливі бруньки, що дають початок листостебловим рослинам моху. Але, крім розмноження спорами, зелені мохи здатні до вегетативного розмноження за допомогою виводкових бруньок, виводкових тілець, виводкових гонів тощо.

Брієві мохи — один з найбільших підкласів серед мохоподібних; налічує він понад 13500 видів, об'єднаних у 657 родів, 80 родин. Поширені ці мохи в усіх частинах світу — від тропіків до холодних полярних областей. Особливо велика різноманітність мохів спостерігається в гірських тропічних областях з вологим кліматом. У сухих і пустельних областях мохів або зовсім немає, або вони зустрічаються дуже рідко. У сприятливих умовах брієві мохи ростуть дернинами, купинами або подушками на ґрунті, скелях, стовбурах дерев, а деякі навіть у прісних водоймах. У лісах і на луках брієві мохи нерідко утворюють суцільні покриви, іноді на великих площах.

У лісових рівнинних районах України, у Гірському Криму і Карпатах налічується понад 500 видів брієвих мохів. У Сибіру брієві мохи досить широко представлені багатьма порядками, родинами і видами, кількість яких ще остаточно не встановлена. Цей найбільший із листостеблових мохів підклас поділяють останнім часом не менше як на 13 порядків.