Нормативно-правова основа функціонування ринку цінних паперів в Україні

Процес формування вітчизняної правової бази, яка регламентує процедуру створення та функціонування фондового ринку, пов’язаний з прийняттям Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України [19] та Конституції України від 26 червня 1996 р. Першими нормативними актами, які регулювали вказаний ринок стали Закони України „Про власність” від 7 лютого 1991 р., „Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 р., „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. та інші.

З прийняттям Закону „Про цінні папери та фондову біржу” в Україні вперше серед країн колишнього СРСР була створена законодавча база для цивілізованого процесу зародження ринкових відносин у сфері обігу цінних паперів. Нині цей закон втратив чинність. Замість нього діє названий вище Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 р. Цей Закон регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування цього ринку. Закон з урахуванням сучасних реалій встановлює види цінних паперів та загальні засади їхнього правового режиму, визначає види професійної діяльності на фондовому ринку та загальні вимоги до професійних учасників цього ринку, регламентує порядок емісії цінних паперів, розкриття інформації на фондовому ринку, встановлює основні положення щодо його регулювання.

Важливим кроком у формуванні нормативної бази функціонування фондового ринку стало прийняття Верховною Радою України постанови від 22 вересня 1995 р. „Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України”. Концепція, головною метою якої було наголошено становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки, визначила пріоритетні напрями розвитку законодавства України про цінні папери.

Ще одним важливим нормативним актом у цій сфері є Закон України від 30 жовтня 1996 р. „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Цим Законом визначені мета та форми державного регулювання вказаного ринку, види і компетенція органів виконавчої влади щодо його державного регулювання, повноваження цих органів, встановлена відповідальність за правопорушення на фондовому ринку. Законом встановлено, що спеціальним органом, який здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, є Державна (нині Національна) комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Характеризуючи законодавчі джерела правового регулювання фондового ринку слід відзначити ще ряд законів України. Так, Законом „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р. визначаються правові засади та загальні правила обігу в Україні цінних паперів у документарній та бездокументарній формі, особливості засвідчення переходу та реалізації прав власності на цінні папери, основи депозитарної, розрахунково-клірингової діяльності та діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Важливе значення має Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 р. Цей Закон визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів.

Закон „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19 червня 2003 р. встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управління цими коштами. Закон „Про іпотечні облігації” від 22 грудня 2005 р. визначає правові засади випуску та обігу іпотечних облігацій, вимоги до їх іпотечного покриття, а також особливості державного регулювання і нагляду у цій сфері. Закон „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р. встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Важливе значення має і Закон України „Про акціонерні товариства” від 17 вересня 2008 р. [30], який визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов’язки акціонерів тощо.

Особливо слід відзначити загальні основоположні кодифіковані акти законодавства – Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р., які зробили значний внесок у розвиток і функціонування організаційно оформленого фондового ринку.

Окреме місце у регулюванні відносин на фондовому ринку Україні займають підзаконні акти, і насамперед акти Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, зареєстровані у Міністерстві юстиції України.

Оцінюючи в цілому національне законодавство про ринок цінних паперів, можна зробити висновок, що в Україні в основному створена нормативно-правова база функціонування вказаного ринку. На перший план висувається завдання повної та послідовної реалізації названих та інших законодавчих і підзаконних нормативних актів у цій сфері з метою отримання позитивного ефекту від реалізації закладеного в них потенціалу, вдосконалення цих нормативно-правових актів на основі аналізу наслідків їх реалізації.

Головними факторами успішного функціонування ринку цінних паперів нині виступають такі. По-перше, це забезпечення ефективної мобілізації та розміщення його учасниками фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, тобто побудова цього ринку таким чином, щоб інвестиції спрямовувалися у сфери господарювання, які їх найбільш потребують, та ефективно там використовувалися. І, по-друге, всебічний захист прав інвесторів і контроль за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері. Адже ефективність та відкритість функціонування ринку цінних паперів безпосереднім чином взаємопов’язані, оскільки обізнаність інвесторів щодо реального стану на вказаному ринку, надійне забезпечення їхніх інтересів є необхідними умовами для максимально ефективного використання інвестиційного потенціалу населення та економіки, розширення кола таких інвесторів, залучення все нових інвестицій.