Правова природа відносин на ринку цінних паперів

Вивчення курсу правове регулювання ринку цінних паперів на початковому етапі потребує вирішення питання щодо правової природи відносин, які складаються на цьому ринку. Дане питання має не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки відповідь на нього дозволяє правильно визначити нормативно-правові акти, що підлягають застосуванню при регулюванні відносин на ринку цінних паперів, при вирішенні тих або інших питань його організації та діяльності, а також у цілому мету, загальні засади, принципи і підходи, що мають бути взяті до уваги при такому регулюванні.

Одне з перших визначень ринку цінних паперів у вітчизняній юридичній науці ґрунтувалося на уявленні про цивільно-правову природу цього ринку. Вітчизняні вчені Н.С. Кузнєцова та І.Р. Назарчук визначали вказаний ринок як сукупність відносин цивільно-правового характеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів [Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування і функціонування (Юрінком Інтер, 1998), с. 8]. Однак обмеження ринку цінних паперів лише цивільно-правовими відносинами не знайшло підтримки навіть серед самих цивілістів. Так, відомий харківський цивіліст І.В. Спасібо-Фатєєва у тому ж 1998 р. цілком слушно відзначала, що між учасниками вказаного ринку виникають відносини не тільки майнового характеру (наприклад, при розкритті інформації виникають відносини, що не завжди регулюються цивільним правом), дії суб’єктів ринку цінних паперів не обмежуються лише здійсненням угод, за якими набуваються, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки сторін. Зокрема, при емісії цінних паперів, разом з діями, що породжують виникнення цивільних прав та обов’язків, здійснюються й дії, спрямовані на встановлення, зміну і припинення публічних прав та обов’язків – прийняття емітентом на себе обов’язків з розкриття інформації, становлення права емітента и відповідного йому обов’язку державних органів щодо розгляду поданих на реєстрацію документів у визначені строки тощо. Пізніше у 2002 р. Л.В. Панова у дисертаційній роботі „Проблеми правового регулювання ринку цінних паперів в Україні” з цивілістичних позицій досліджувала юридичну природу, теоретичні і практичні аспекти питань, які виникають при здійсненні господарської діяльності на ринку цінних паперів в Україні.

У науці фінансового права було запропоновано визначення фондового ринку як фінансово-правової системи, у рамках якої здійснюється обіг цінних паперів та відбувається оперативний і масштабний перерозподіл фінансового капіталу, нарощується його інвестиційний ресурс. Фінансове право при цьому було визначено в якості базового регулятора ринку цінних паперів (фондового ринку). [Приступко А.О. Фінансово-правове регулювання фондового ринку України: автореф., 2006]. Розуміючи прагнення представників фінансово-правової теорії підняти роль цієї правової галузі в регулюванні відносин на ринку цінних паперів (як і ринках фінансових послуг у цілому), а також не применшуючи фактичну роль фінансового права у такому регулюванні, все ж таки уявляється, що більш доцільно у питанні, яке розглядається, виходити з традиційної доктрини фінансового права, яка поки не зазнала фундаментальних змін у сучасний період. З урахуванням сказаного більш обґрунтованим здається сформульоване в адміністративно-правовій науці визначення ринку цінних паперів як сукупності цивільних, господарських та фінансових правовідносин, що опосередковують рух капіталу у формі цінних паперів [Остапович Г. М. Державний контроль на ринку цінних паперів України: автореф., 2006]. Більш докладна аргументація на користь такого розуміння буде подана нижче.

Для вирішення питання щодо правової природи відносин, які складаються на ринку цінних паперів (фондовому ринку), уявляється, слід виходити з того, що цей ринок як явище суспільного буття за своєю сутністю і змістом є економічним, господарським явищем. Призначення його полягає у виконанні відповідних функцій в економіці, які в загальному вигляді окреслені вище, і в кінцевому підсумку спрямоване на розвиток економічної сфери, підвищення ефективності суспільного виробництва. Наукова категорія „ринок цінних паперів (фондовий ринок)” – економічна за змістом, і у цій своїй якості відображає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, котрий знайшов своє вираження у формі цінних паперів.

Враховуючи це, закономірним і логічним буде припущення, що економічна категорія „ринок цінних паперів (фондовий ринок)” за своєю правовою формою є в цілому господарсько-правовою категорією. Відповідно відносини, що складаються на вказаному ринку, є переважною мірою господарськими, такими що регулюються нормами Господарського кодексу (далі – ГК) України та інших актів господарського законодавства. Адже саме ця галузь, як закріплено у преамбулі названого Кодексу, має на меті забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України. Господарсько-правовий характер категорії „ринок цінних паперів (фондовий ринок)” знайшов відображення й у відповідній науковій літературі [Хозяйственное право: учебник; под ред. В.К. Мамутова. – К.: Юринком Интер, 2002; у дисертаційних дослідженнях – Попова А.В. Правове становище професійних учасників ринку цінних паперів в Україні: автореф, 2006 та ін.; Полюхович В.І. Ряд статей та ін.].

На підтвердження припущення про господарсько-правову природу категорії „ринок цінних паперів (фондовий ринок)”, а, відповідно, і відносин, які складаються на цьому ринку, необхідно визначити ознаки, що характеризують ці відносини як господарські.

Насамперед слід відзначити, що за своїм економічним змістом зазначені відносини складаються з приводу господарської діяльності на вказаному ринку – діяльності у сфері суспільного виробництва (не у сфері споживання чи будь-якій іншій), спрямованої на досягнення відповідного соціально-економічного результату. Даний результат набуває вартісного характеру, що має цінову визначеність, і реалізується на ринку за плату, тобто функціонує як товар. Зазначена діяльність на ринку цінних паперів пов’язана з тією стороною суспільного виробництва, де знаходить своє відображення використання майна, де реалізуються право власності та інші майнові права. Здійснюється вона систематично, на професійній основі. І здійснення її засновано на поєднанні приватних інтересів учасників вказаного ринку та публічних інтересів суспільства, держави. Публічні інтереси пов’язані тут з необхідністю створення умов для функціонування ринку цінних паперів з огляду на його функціональне призначення як засобу мобілізації і розміщення фінансових ресурсів в економіці, захисту прав і законних інтересів учасників цього ринку, запобігання порушень на ньому. І, нарешті, ця діяльність є такою, що організує виробництво, тобто, організаційно-майновою діяльністю. Отже, діяльність на ринку цінних паперів відповідає основним ознакам господарської діяльності як вона відображена у господарсько-правовій теорії [Щербина В.С. Господарське право України, 2012; Хозяйственное право: учебник; под ред. В. К. Мамутова, 2002 та ін.] і визначена у законодавстві [ГК України, ст. 3]. І відносини, що складаються при її здійсненні, мають господарсько-правову природу.

Найбільшого підтвердження припущенню про господарсько-правову природу ринку цінних паперів спроможний надати докладний розгляд у відповідному аспекті суб’єктного складу відносин, що складаються на цьому ринку, адже, як відзначається у господарсько-правовій літературі, однією з основних ознак господарської діяльності є спеціальний суб’єктний склад її учасників. Доцільність такого розгляду обумовлюється результатами співставлення наведеної у ст. 1 ГК України характеристики господарських відносин як таких, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, і змістом легального визначення ринку цінних паперів, закріпленим у ст. 2 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 р..

Як категорія законодавча фондовий ринок (або ринок цінних паперів) у ст. 2 названого Закону офіційно визначений як сукупність учасників такого ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів).

Коло суб’єктів (учасників) ринку цінних паперів, визначене ст. 2 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок”, включає наступні групи таких суб’єктів: емітенти, інвестори, саморегулівні організації, професійні учасники. Докладна характеристика правовового положення цих учасників буде вивчатися у наступних темах курсу. Тут же для підтвердження припущення про господарсько-правову природу ринку цінних паперів слід відзначити таке.

Емітентами на ринку цінних паперів виступають суб’єкти, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери (акції, облігації, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати тощо) та беруть на себе зобов’язання щодо цих паперів перед їх власниками. Аналогічне розуміння поняття „емітент” характерне й для зарубіжного законодавства [Единообразный торговый кодекс США]. До емітентів згідно Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” належать переважно юридичні особи, які є господарськими організаціями (суб’єктами господарювання) за термінологією ГК України. Законодавчі акти встановлюють певні організаційно-правові форми функціонування емітентів як господарських організацій. Так, найбільш поширеним фінансовим інструментом на ринку цінних паперів України є акції, емітентами яких виступають акціонерні товариства, у тому числі щодо акцій корпоративних інвестиційних фондів емітентами є названі фонди, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства [Закон про ІСІ]. Облігації підприємств також розміщуються суб’єктами господарювання – господарськими організаціями (юридичними особами), у тому числі об’єднаннями підприємств, у випадках і порядку, передбачених законом. Емітентами іпотечних цінних паперів (іпотечних облігацій, іпотечних сертифікатів), а також сертифікатів фондів операцій з нерухомістю можуть бути виключно господарські організації – банки та інші фінансові установи, які відповідають встановленим вимогам і мають право на провадження зазначеного виду діяльності згідно до закону (мають дозвіл на здійснення емісії відповідних цінних паперів) [Про іпотечні облігації: Закон України від 22 грудня 2005 р., ст. 2; Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати: Закон України від 19 червня 2003 р., ст. 40; Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю: Закон України від 19 червня 2003 р., ст. 48]. Емітентами інвестиційних сертифікатів виступають господарські організації (юридичні особи) – компанії з управління активами пайових інвестиційних фондів [Закон про ІСІ, ст. 26, 29].

Тобто, найбільш значною і характерною групою емітентів на ринку цінних паперів слід вважати юридичних осіб – суб’єктів господарювання (господарські організації), які згідно зі ст. 143 ГК України мають право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам. Діяльність названих емітентів з розміщення цінних паперів здійснюється ними в економічній сфері (у сфері суспільного виробництва), пов’язана з наданням послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, і згідно ст. 3 ГК України є господарською діяльністю.

Разом з тим Закон України „Про цінні папери та фондовий ринок” до кола емітентів цінних паперів крім суб’єктів господарювання відносить також Автономну Республіку Крим і міські ради щодо розміщення облігацій місцевих позик та державу в особі уповноважених нею органів державної влади щодо розміщення державних облігацій та казначейських зобов’язань України. Відносини з розміщення перелічених цінних паперів названими групами емітентів не є господарськими. Як прямо зазначається у ст. 10, 11 названого Закону, емісія державних облігацій та казначейських зобов’язань є частиною бюджетного процесу, отже регулюється у цій частині нормами фінансового законодавства. Це стосується й облігацій місцевих позик, адже порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог Бю­джетного кодексу України [Про затвердження Порядку здійснен­ня запозичень до місцевих бюджетів: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 207]. Але наявність такого окремого, відмінного від загального, режиму регулювання емісії (не обігу!) чітко визначеного обмеженого кола видів цінних паперів, як уявляється, не змінює переважно господарсько-правову природу відносин, що складаються на фондовому ринку.

Щодо інвесторів у цінні папери то ними згідно Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” визнаються фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на такі папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та (або) набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів згідно до законодавства. Тобто, інтересом інвестора виступає отримання вказаного позитивного економічного результату від володіння цінними паперами. Інвестори – юридичні особи та фізичні особи–підприємці виступають як суб’єкти господарювання, які згідно згадуваній ст. 143 ГК України мають право придбавати цінні папери інших суб’єктів. Відносини цих інвесторів з іншими учасниками ринку цінних паперів є господарськими. Відносини ж за участю індивідуальних інвесторів – фізичних осіб, які не зареєстровані як суб’єкти господарювання (підприємці), не є господарськими і регулюються нормами цивільного законодавства.

Серед даної категорії учасників ринку цінних паперів ст. 2 вказаного Закону виділяє інституційних інвесторів, якими визнаються інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, фонди банківського управління, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Усі названі інвестори здійснюють відповідний вид господарської діяльності і є суб’єктами господарювання (крім пайових інвестиційних фондів, які не мають самостійної організаційної структури, не є юридичними особами та управління якими здійснюють компанії з управління активами, а також фондів банківського управління, які також не є юридичними особами, а являють собою грошові кошти їх учасників, передані у довірче управління уповноваженому банку та об’єднані ним). Діяльність інституційних інвесторів виступає як господарська відповідно до згадуваних вище ознак такої діяльності, відображених у господарсько-правовій теорії, визначених у ст. 3 ГК України, і здійснюється виключно чи переважно на фондовому ринку або на інших ринках фінансових послуг.

Ще одна група учасників ринку цінних паперів – професійні учасники. Згідно Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” професійними учасниками названого ринку вважаються юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі – НКЦПФР; до 23 листопада 2011 р. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку [Закон України від 7 липня 2011 р., Указ Президента від 23 листопада 2011 р.], далі – ДКЦПФР), провадять на цьому ринку професійну діяльність – з торгівлі цінними паперами, з управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність або діяльність з організації торгівлі. Названий Закон та інше законодавство конкретно визначають окремі види професійних учасників ринку цінних паперів і встановлюють певні організаційно-правові форми їх функціонування як суб’єктів господарювання – господарських організацій (юридичних осіб). Так, торговцями цінними паперами виступають господарські товариства, для яких операції з цими паперами є виключним видом діяльності, а також банки [Закон про ЦПФР, ст. 17]. Компанії з управління активами інституційних інвесторів – також господарські товариства, які здійснюють відповідну професійну діяльність [Закон про ІСІ, ст. 29; Закон про НПЗ, ст. 1]. Депозитарну діяльність на ринку цінних паперів здійснюють прямі учасники Національної депозитарної системи – депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів. Депозитарії цінних паперів – юридичні особи, які провадять виключно таку діяльність та можуть здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів, реєстраторами власників іменних цінних паперів виступають юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, а зберігачами є виключно комерційні банки або торговці цінними паперами [Закон про НДС, ст. 1]. Діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів здійснюють фондові біржі, які утворюються та діють в організаційно-правовій формі господарського товариства або дочірнього підприємства об’єднання торговців цінними паперами [Закон про ЦП та ФР, ст. 20, 21].

Слід відзначити, що Закон „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р. [Закон про ДР РЦП, абз. 10 ст. 1] до надання професійних послуг на вказаному ринку відносить і діяльність з визначення кредитного рейтингу (рейтингування), яка проводиться спеціалізованими організаціями — рейтинговими агентствами. Тобто, рейтингові агентства також належать до кола професійних учасників ринку цінних паперів.

Із сказаного випливає, що всі категорії професійних учасників ринку цінних паперів є суб’єктами господарювання. Слід відзначити, що дане положення було прямо закріплено в абз. 6 ст. 1 Закону „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” в редакції до 23 лютого 2006 р., згідно якого професійна діяльність на цьому ринку визначалася як діяльність суб’єктів господарювання, і який був виключений на підставі Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 р. Дане положення було відображено й у ст. 1 проекту самого Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” [реєстр. № 7818 від 15 липня 2005 р.]. Наявність у професійних учасників ринку цінних паперів якостей суб’єктів господарювання знайшла обґрунтування й у спеціальних юридичних дослідженнях [Попова А. В. Правове становище професійних учасників ринку цінних паперів в Україні: автореф.; Хозяйственное право: учебник; под ред. В. К. Мамутова. – К.: Юринком Интер, 2002]. Діяльність, яку професійні учасники провадять на ринку цінних паперів, виступає як діяльність господарська, оскільки вона у повному обсязі охоплюється охарактеризованими вище ознаками такої діяльності, визначеними господарсько-правовою теорією і закріпленими у ст. 3 ГК України.

Такі учасники ринку цінних паперів як саморегулівні організації професійних учасників згідно Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” являють собою неприбуткові об’єднання названих учасників, які провадять професійну діяльність на цьому ринку з торгівлі цінними паперами, з управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів). Саморегулівні організації утворюються відповідно до критеріїв та вимог, установлених НКЦПФР. Основним призначенням саморегулівних організацій є забезпечення провадження діяльності професійними учасниками – їх членами, розроблення і затвердження правил, стандартів професійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності. Саморегулівним організаціям згідно до законодавства (ст. 49 Закону “Про цінні папери та фондовий ринок”) НКЦПФР делегуються окремі повноваження з регулювання ринку цінних паперів. У теорії саморегулівна організація визначається як асоціація професійних учасників ринку цінних паперів, зареєстрована НКЦПФР, яка уповноважена: встановлювати стандарти професійної діяльності на вказаному ринку та правила професійної етики учасників цього ринку; захищати права та інтереси своїх членів та інших учасників ринку цінних паперів; вирішувати спори, що виникають у процесі здійснення професійної діяльності на цьому ринку; здійснювати контроль дотримання її членами законодавства про цінні папери, правил професійної діяльності та професійної етики, застосовувати до них передбачені локальними актами заходи впливу у випадку виявлення порушень норм, встановлених законодавством і актами саморегулівної організації, а також здійснювати інші повноваження, зокрема й ті, що делегуються їй НКЦПФР. Теоретичні висновки в основному знайшли відображення у нині чинному Положенні про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку, затвердженому рішенням ДКЦПФР від 17 лютого 2009 р. № 125. Це дає підстави кваліфікувати саморегулівні організації як особливі недержавні органи, що можуть здійснювати окремі елементи державного регулювання ринку цінних паперів. Делегування повноважень з регулювання ринку цінних паперів саморегулівним організаціям цілком відповідає світовій практиці, яка знайшла закріплення у 30 Принципах такого регулювання, затверджених Міжнародною організацією комісій з цінних паперів у 1998 році і поширюєтья в Україні.

У США, наприклад, управління економікою, фінансами та ринковою інфраструктурою побудовано на основі ринкового саморегулювання. Зокрема, СРО на РЦП мають широкі повноваження щодо регулювання діяльності професійних учасників ринку. Так, СРО, здійснюючи контроль за поведінкою своїх членів, можуть притягати їх до відповідальності у вигляді виключення з членів СРО або тимчасового призупинення членства в СРО, обмеження діяльності, функцій і операцій, накладення штрафу, засудження (висловлення недовіри), припинення діяльності або зв’язку з членом СРО тощо. В Україні СРО лише набувають широкого значення, оскільки рівень усвідомлення українськими учасниками ринку загальнонаціональних інтересів, а також рівень їх професійних та технічних можливостей поки що не дозволяє делегувати СРО повноваження, аналогічні тим, що отримали їх американські колеги.

З метою забезпечення стабільного розвитку та ефективного використання інструментів ринку цінних паперів, розвитку інвестиційних процесів, стабільного функціонування фінансової системи в цілому в Україні, як і в усьому світі, здійснюється державне регулювання вказаного ринку. Дещо випереджаючи подальше вивчення курсу в аспекті, який розглядається, доречно відзначити, що згідно ст. 166 ГК України, ст. 5 Закону „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” державне регулювання цього ринку здійснюють Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку та інші органи державної влади у межах повноважень, визначених законом. В адміністративно-правовій науці панує думка, що названі органи не входять до числа учасників ринку цінних паперів, оскільки вони безпосередньо не беруть участь у відносинах на цьому ринку. В багатьох інших наукових джерелах зазначені органи розглядаються як прямі учасники відносин, що складаються на ринку цінних паперів. Друга точка зору знаходить підтвердження й у зарубіжній практиці, де існує уявлення про відносини, котрі утворюють ринок фінансових послуг, як неоднорідні, такі, що включають відносини між професійними учасниками ринку (які у сфері електронної комерції прийнято позначати абревіатурою „B to B” – Business to Business), між професійними учасниками та клієнтами-непрофесіоналами, „недосвідченими інвесторами” (відповідно „B to С” – Business to Customer), а також відносини імперативного характеру між фінансовими установами та органами державної влади, що здійснюють регулювання названого ринку (відповідно „B to G” – Business to Governmtnt). У Російській Федерації, зокрема, держава в особі федеральних та регіональних органів виконавчої влади розглядається як учасник ринку цінних паперів, який виступає, з одного боку, в якості емітента державних цінних паперів, і з другого, в якості регулятора ринку.

Друга точка зору вважається більш обґрунтованою виходячи і з таких міркувань. В аспекті, що розглядається, мова йде про участь названих органів державної виконавчої влади (й органів місцевого самоврядування) в організаційно-господарських відносинах, в яких вони виступають у якості суб’єктів організаційно-господарських повноважень, наділених господарською компетенцією щодо суб’єктів господарювання – учасників ринку цінних паперів у процесі управління і регулювання цього ринку. Такими суб’єктами насамперед є названа вище НКЦПФР, її територіальні органи, а також інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють відповідні організаційно-господарські повноваження щодо учасників ринку цінних паперів у межах своєї компетенції, визначеної законодавством. Вказані органи – суб’єкти організаційно-господарських повноважень беручи участь в організаційно-господарських відносинах на ринку цінних паперів виступають як безпосередні учасники цього ринку.

Разом з тим, не завжди органи держави та органи місцевого самоврядування, що беруть участь у відносинах на ринку цінних паперів, виступають як суб’єкти організаційно-господарських повноважень. Це, зокрема, стосується Міністерства фінансів України, коли воно виступає емітентом щодо державних цінних паперів, відповідних органів Автономної Республіки Крим і міських рад як емітентів облігацій місцевих позик. У таких відносинах зазначені органи не мають організаційно-господарських повноважень щодо інших учасників ринку цінних паперів, а можуть бути визначені як емітенти з особливим статусом на цьому ринку. А от саморегулівні організації професійних учасників, хоча й не є суб’єктами організаційно-господарських повноважень у розумінні ГК України, у випадках делегування їм окремих прав з регулювання ринку цінних паперів наділяються відповідними організаційно-господарськими повноваженнями щодо суб’єктів господарювання. Тобто, вони можуть розглядатися як певного роду суб’єкти названих повноважень у відповідних організаційно-господарських відносинах на вказаному ринку.

Підводячи підсумок розгляду питання про господарсько-правову природу ринку цінних паперів (фондового ринку) слід відзначити, що на цьому ринку складаються відносини між його учасниками – суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та суб’єктами організаційно-господарських повноважень, тобто господарські відносини (господарсько-виробничі та організаційно-господарські згідно визначення, що міститься у ст. 3 ГК України). Саме ці відносини є такими, що переважають на вказаному ринку, і визначають у цілому його господарсько-правову природу. Поряд з господарськими відносинами на ринку цінних паперів складаються й інші – зокрема, фінансові (відносини емісії облігацій місцевих позик, державних облігацій і казначейських зобов’язань України) та цивільні (відносини за участю індивідуальних інвесторів – фізичних осіб, які не зареєстровані як підприємці). Але це не змінює в цілому господарсько-правовий характер категорії „ринок цінних паперів (фондовий ринок)” і не усуває можливість і доцільність застосування господарсько-правового підходу до правового регулювання відносин, що складаються на цьому ринку, а також і до теоретичного правового аналізу цих відносин та до їх вивчення.

Як відомо, зазначений підхід до правового регулювання відносин в економіці ґрунтується на розумінні господарських відносин, що складаються при керівництві (регулюванні, управлінні) і здійсненні господарської діяльності (відповідно відносини „по-вертикалі” і „по-горизонталі”) як єдиних за своєю природою, і в практичному плані виходить з необхідності комплексного, системного правового регулювання цих єдиних господарських відносин [Мамутов В. К. Совершенствование правового регулирования хозяйственной деятельности (методология, направления), с. 194 – 197; Знаменский Г. Л. Хозяйственный механизм и право, с. 20].

Стосовно ринку цінних паперів господарсько-правовий підхід полягає в тому, що відносини, які складаються на цьому ринку „по-горизонталі”, при здійсненні операцій з цінними паперами (при їх розміщенні, обігу, обліку, зберіганні тощо), а також відносини „по-вертикалі” – при організації, управлінні і регулюванні вказаного ринку мають єдину правову природу, є переважною мірою господарськими відносинами. Усі ці відносини об’єктивно потребують єдиного правового регулювання, а в теоретичному плані і відповідного наукового аналізу з точки зору господарсько-правового підходу.

Це обумовлює доцільність та результативність застосування господарсько-правового підходу у вивченні навчального курсу правове регулювання ринку цінних паперів.