Податковий облік основних засобів - обліковуємо по новому

Забезпечення підприємства основними засобами являється одним із факторів, які впливають на ефективність виробництва.

В бухгалтерському обліку основні засоби регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». В податковому обліку після набрання чинності Розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі – Податковий кодекс) основні засоби обліковувалися за новими правилами і регулюються ст. 144-149 Податкового кодексу.

І. Визначення

Визначення основних засобів подано у Податковому кодексі з Розділі І, в статті 14, п.п.1.138. О сновні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Матеріальні активи, ціна яких менша ніж 2500грн, обліковуються в податковому обліку як запаси.

Проте, звертаю Вашу увагу, що у 2011р. відповідно до Розділу ХХ «Перехідні положення» (4 підрозділу, п.14 Податкового кодексу) межа для основних засобів встановлюється в розмірі понад 1000 гривень (без ПДВ).

ІІ. Надходження основних засобів

Податковий облік основних засобів за новими правилами Податкового кодексу наближений до бухгалтерського обліку основних засобів.

Аналогічно бухгалтерському обліку, основні засоби зараховуються на баланс за первісною вартістю. В свою чергу, первісна вартість основного засобу додатково (за їх наявності) може включати:

· суми, що сплачуються постачальникам та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

· реєстраційні збори, державне мито та інші аналогічні платежі;

· суми ввізного мита;

· суми непрямих податків у зв’язку з придбанням чи створенням основних засобів, але за умови, що вони не відшкодовуються;

· витрати на страхування ризиків доставки, транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

· фінансові витрати, які згідно з П(С)БО включаються до собівартості кваліфікаційних активів;

· інші витрати, що безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, придатного для використання із запланованою метою.

До придбання ОЗ в Податковому Кодексі прирівнюються:

· Внесення до статутного капіталу;

· Отримання ОЗ у фінансовий лізинг;

· Отримання в оренду основних засобів у складі цілісного майнового комплексу від державних органів приватизації або органів місцевого самоврядування;

· Отримання в господарське відання основних засобів, що не підлягають приватизації, за рішеннями центральних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, у разі зарахування на баланс.

Якщо ОЗ включений до статутного капіталу підприємства, то його первісною вартістю визнається вартість, погоджена засновниками підприємства (не вища звичайної ціни).

Якщо ОЗ отримано в обмін, то його первісна вартість дорівнює вартості переданого об’єкта, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації (не вище звичайної ціни об’єкта отриманого в обмін) (ст. 146.9-146.10 Податкового Кодексу).

ІІІ. Введення в експлуатацію та нарахування амортизації

Як і в бухгалтерському обліку, введення в експлуатацію об’єкта ОЗ супроводжується виданням відповідного Наказу по підприємству (ст.145.1.2 Податкового кодексу).

В Наказі необхідно зазначити таку інформацію щодо об’єкта основного засобу:

1. Група об’єкта амортизації і строк корисного використання.

2. Метод амортизації.

3. Стаття витрат.

Група об’єкта амортизації і строк корисного використання

Мінімальний строк корисного використання визначений в Податковому кодексі (ст. 145.1), і станове від 2 до 20 років в залежності від групи. Відповідно, всі основні засоби з метою податкової амортизації виділяються у 16 груп, на відміну від 4-х, які застосовувались раніше (таблиця 1).

Таблиця 8.1 - Класифікація основних засобів

Продовження таблиці 8.1

Таблиця 8.2 - Класифікація нематеріальних активів

Варто відмітити, що при введені об’єкта основного засобу в експлуатацію дуже важливим є не лише визначення приналежності об’єкта ОЗ до відповідної податкової групи, не менш значним є вибір методу податкової амортизації, та обов’язкове його визначення в Наказі про облікову політику підприємства (ст145.1.9) Аналізуючи ст. 145.1.9 напрошується висновок про те, що в бухгалтерському і в податковому обліку метод нарахування амортизації повинний бути однаковим.

Амортизація нараховується щомісяця, починаючи з місяця, що настає за місяцем введення об’єкта основних засобів в експлуатацію.

Методи амортизації в податковому обліку майже повністю повторюють методи амортизації бухгалтерського обліку, за винятком відсутності такого методу як «податковий», який і в бухгалтерському обліку вже не варто використовувати:

1) прямолінійного

2) зменшення залишкової вартості

3) прискореного зменшення залишкової вартості

4) кумулятивног о

5) виробничого

Є певні особливості застосування відповідних методів:

· Метод прискореного зменшення залишкової вартості - групи 4, 5.

· Прямолінійний або виробничий метод - групи 9, 12, 14, 15.

· 50/50, 100% - малоцінні необоротних матеріальні активи і бібліотечні фонди.

· Амортизація не нараховується - групи 1, 13.

Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

Стаття витрат

Відображення статті витрат в Наказі про введення об’єкта основного засобу в експлуатацію обумовлене необхідністю заповнення в Податковій декларації з податку на прибуток підприємства Додаток АМ. В цьому додатку потрібно за кожною групою амортизації відобразити:

· балансову вартість групи;

· загальну суму нарахованої амортизації

· амортизацію в розрізі віднесення на певний вид витрат (колонки 6-10).

Витяг із Додатку АМ (рис.1):

Рисунок 8.1 – Інформація щодо нарахування амортизації

ІV. Ремонт та поліпшенням об’єктів основних засобів

В бухгалтерському обліку витрати з поточного ремонту основних засобів відносяться до поточних операційних витрат і відображаються у міру їх здійснення, а витрати на капітальний ремонт об’єкта ОЗ визнаються витратами звітного періоду. В податковому обліку, на відміну від бухгалтерського, немає поділу на поточний і капітальний ремонт. Сума витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція) в розмірі, що перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп ОЗ, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року відноситься на об’єкт ОЗ, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення. Сума витрат, що не перевищує 10% - відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені.

Інформація щодо сум витрат на ремонт та поліпшення ОЗ відображається також у Додатку АМ до Декларації з податку на прибуток підприємств. Необхідно відобразити балансову вартість ОЗ, суму ліміту поліпшень, фактичні обсяги поліпшень, суми що відносяться на витрати звітного періоду, в тому числі окремо за кожним видом витрат, за винятком собівартості (витяг із Додатку АМ - рис.8.2):

V. Виведення з експлуатації

Виведення з експлуатації супроводжується наказом керівника підприємства за результатами:

- Ліквідації;

- Продажу,

- Консервації

- Конфіскація (примусове відчуження)

Якщо основний виводиться з експлуатації для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації, то амортизація об’єкта основного засобу призупиняється. (пп. 145.1.2ПКУ).

Ліквідація

У разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об’єкта основних засобів.

Продаж

За умови продажу об’єкта основних засобів сума перевищення доходів від продажу над балансовою вартістю окремих об’єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу включається до витрат. У разі ліквідації основних засобів у звітному періоді збільшуємо витрати на суму залишкової вартості основних засобів.

VI. Перехід на новий облік з 01.04.2011

Щоб налагодити облік основних засобів за новими правилами варто зробити ряд перетворень, що визначаються в Розділі ХХ «Перехідні положення».

Перш за все, необхідно:

1. Провести інвентаризацію основних засобів за даними бухгалтерського обліку станом на 1 квітня 2011р.

2. На основі інвентаризації скласти перелік всіх об’єктів основних засобів та визначити приналежність кожного із них до однієї із 16 груп що подані в ПКУ.

3. Визначити вартість, яка амортизується, по кожному об’єкту основних засобів. Ця вартість визначається з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, реконструкцію. важливим є те що до переоціненої вартості основних засобів не включається сума дооцінки основних засобів, що проведена після 1 січня 2010 року.

4. Визначити суму накопиченої амортизації по кожному об’єкту основних засобів за даними бухгалтерського обліку станом на 1квітня 2011р.

5. На основі проведеної інвентаризації порівнюємо дані бухгалтерського і податкового обліку:

· Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

· Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку більша, то сума, яка виникає, амортизується на загальних підставах.

6. Визначаємо строк корисного використання по кожному об’єкту, але не менше мінімально допустимого строку, що визначений в ПКУ(ст. 145.1).

7. Визначаємо метод амортизації кожного об’єкту основних засобів у відповідності з обліковою політикою підприємства.

Виконавши алгоритм переходу, отримані дані щодо груп, строків корисного використання та вартості об’єктів основних засобів використовуємо для нарахування амортизації в податковому обліку.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Мета та послідовнсть планування витрат підприємства.

2.Класифікація витрат.

3.Групування витрат за економічними елементами.

4.Розрахунок планових витрат за окремими елементами.

5.Залежність загальних витрат і собівартості одиниці продукції від обсягу виробництва.

6.Групування витрат виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за статтями калбкуляції.

7.Складання зведеного кошторису витрат на виробництво.

8.Складання планової (нормативної) калькуляції собівартості продукції.

9.Характеристика витрат, які не входять до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг).

10.Ціна як економічно-фінансовий важіль управління виробництвом за ринкових умов господарювання.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

-конспект;

- Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного.- К.: КНЕУ, 1999. №№ 81-87;

- Підготовка інформації щодо показників плану „По собівартості, прибутку та рентабельності” підприємств міста;

- Інд.завд.згідно варіанту (пр/р№6).

Тема Планування фінансів (Лекція 9. Заняття 26)

1.Фінансова стратегія.

2. Планування ліквідності, фінансової стійкості (самост.опрац.матер.)

1.Фінансова стратегія.

Фінансова стратегія підприємства - це генеральний план дій по забезпеченню підприємства грошовими засобами, що будується на основі фінансового аналізу, а також оптимізації основних і оборотних коштів, розподілу прибутку, безготівкових розрахунків, податкової і цінової політики, політики в області цінних паперів, прийнято розрізняти генеральну й оперативну фінансові стратегії, головну стратегічну мету, частки стратегічні цілі. Генеральна фінансова стратегія визначає діяльність підприємства, його взаємини з бюджетами всіх рівнів, утворення і використання доходу підприємства, розмір потреб і джерел фінансування на певний строк. Оперативна фінансова стратегія охоплює усі валові доходи і надходження засобів (розрахунки з покупцями за продану продукцію, надходження по кредитних операціях) і усі валові витрати (платежів постачальникам, заробітна плата, погашення зобов'язань перед бюджетами всіх рівнів і банками). Фінансова стратегія підприємства передбачає різні способи і дії для досягнення головної стратегічної мети, а саме: формування фінансових ресурсів і централізоване керівництво ними; виявлення вирішальних напрямків діяльності і зосередження на них фінансових резервів; облік фінансово-економічної обстановки і можливостей конкурентів і т. п.

Фінансовий план — відбиває в грошовій формі усю виробничо-господарську діяльність підприємства.

Головні задачі планування фінансових засобів складаються в:

- забезпеченні підприємства фінансовими ресурсами, необхідними для його виробничо-господарської діяльності;

- зниженні витрат виробництва і звертання і збільшення на цій основі нагромадження власних оборотних коштів;

- економічно доцільному використанні грошових ресурсів для фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціального розвитку колективу підприємства, виявлення і мобілізації резервів підприємства з метою підвищення рентабельності;

- встановленні оптимальних для підприємства фінансових відносин з держбюджетом, банківськими установами, податковою службою, іншими установами і фондами.

Основними фінансовими показниками є доходи підприємства від реалізації, платежі в державний бюджет, позабюджетні фонди і загальну суму прибутку. Формою фінансового плану служить баланс доходів і витрат, містить п'ять взаємозалежних розділів: доходи і надходження засобів; витрати і відрахування засобів; кредитні взаємини; взаємини з засновниками й акціонерами. Фінансовий план визначає структуру доходів і витрат підприємства на певний строк і регламентує терміни " а розміри обов'язкових платежів. Основою для складання фінансового плану є план по реалізації і план по собівартості на конкретний планований період.

Фінансові ресурси підприємства - грошові доходи, нагромадження і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат по розширеному відтворенню, економічному стимулюванню і задоволенню соціальних і інших нестатків працюючих.

Їхнє формування здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них засобів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу. Первісне утворення відбувається в момент установи підприємства, коли затверджується (створюється) статутний фонд.

Джерела фінансових ресурсів підприємства:

- акціонерний капітал;

- пайові внески членів кооперативів;

- галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур);

- довгостроковий кредит, бюджетні засоби.

Фінансування — процес утворення (виділення) і витрати коштів (фінансів) на виконання конкретних заходів чи робіт (наприклад, на капітальне будівництво і ремонт, придбання устаткування, створення нової техніки, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи і т. д.).

Бюджетне фінансування - безоплатне надання бюджетних засобів підприємствам (установам, організаціям) на здійснення і розвиток їхньої діяльності.

Так, з державного бюджету можуть фінансуватися вкладення в основні й оборотні фонди, державні об'єкти, що споруджуються. Поширюється і на більшість організацій, установ невиробничої сфери (навчальні заклади, лікарні і т. д.).

Здійснюється при науково обґрунтованому визначенні витрат на здійснення заходів з урахуванням їх необхідності й економічної ефективності, виявлення і використання усіх внутрішньогосподарських резервів, прогресивних норм витрати й інших факторів.

Фінансові зобов'язання підприємства -кредити, надані підприємству (компанії, фірмі і т. д.) для фінансування його діяльності (операцій) на умовах повернення в зазначений термін. Можуть приймати форму довгострокових кредитів (з терміном погашення, наприклад, більш одного року), короткострокових (на період до одного року).

Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді. При перевищенні доходів над витратами сума перевищення спрямовується до резервного фонду. Якщо витрати перевищують доходи, визначається сума дефіциту фінансових ресурсів, яку можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

Фінансові плани поділяються за тривалістю дії на:

- довгострокові (перспективні) на період 3-5 років із розбивкою по роках);

- поточні (на рік із розбивкою по кварталах);

- оперативні (на квартал із розбивкою по місяцях).

Фінансовий план є необхідною умовою для раціональної організації роботи на всіх ділянках фінансово – господарської діяльності підприємства.

Фінансове планування – це визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо – господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження.

Принципи фінансового планування:

- наукова обґрунтованість;

- єдність;

- безперервність;

- стабільність.

Основні завдання фінансового планування:

- забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

- визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

- виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

У процессы фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреби: коли і як саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.

Розрізняють потреби в основному та оборотному капіталі.

Під капіталом розуміють суму коштів, необхідну для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (надання послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.

Авансований капітал – це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання запасів виробництва і найм працівників. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів прийнято називати відповідно постійним і змінним капіталом.

У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела фінансування капітальних вкладень, до яких в сучасних умовах належать:

- власні фінансові ресурси;

- залучені фінансові ресурси;

- кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

- кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

- кошти іноземних інвесторів.

До власних фінансових ресурсів належать внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, резерви, які формуються в процесі господарської діяльності.

При умові недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення використовуються залучені кошти. Але це відбувається в тому випадку коли підприємству вигідно залучати фінансові ресурси, про що свідчать попередні розрахунки спеціалістів.

Зростання капіталу на підприємстві відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

У виробничій сфері оборотний капітал авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

Оборотні кошти (оборотний капітал) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання продукту.

Склад оборотних коштів – сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.

Оборотні кошти підприємств класифікується за трьома ознаками:

- залежно від участі їх у кругообігу коштів;

- за методами планування, принципами організації та регулювання;

- за джерелами формування.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормативні та ненормативні.

До нормативних оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

До ненормативних оборотних фондів включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

- власні та прирівняні до власних;

- залучені;

- інші.

Потреба в оборотних коштах є одним із об’єктів фінансового планування.

На практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий, економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес – плану, який охоплює й пов’язує виробничі і фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємства.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.

У разі зниження розміру оборотних коштів можливі перебої у постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводять до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції на підприємстві створюються виробничі запаси. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів для цих запасів визначається за формулою:

НОК=ОВ*N (9.1)

де НОК – норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів, тис. грн.

ОВ – одноденні витрати сировини, матеріалів і напівфабрикатів, грн.

N – Норма оборотних коштів, днів.

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності.

У широкому розумінні слова поняття рентабельності означає прибутковість, дохідність. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції (робіт, послуг) покривають витрати виробництва (обігу) і утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.

Економічна сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи показників. Загальний їхній зміст - визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники - вони практично не підпадають під вплив інфляції.

Рентабельність – співвідношення прибутку з авансовою вартістю або поточних витрат.

Основними показниками рентабельності, якими вимірюється дохідність підприємств в Україні, є наступні:

1. Рентабельність активів (майна) Ра показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи:

(9.2)

де А - середній розмір активів;

Пч - прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток).

2. Рентабельність поточних активів Рпа показує, скільки прибутку одержує підприємство з однієї гривні, вкладеної в поточні активи:

(9.3)

де Ап - середній розмір поточних активів.

Показник рентабельності виробництва знаходиться в прямій залежності від рентабельності продукції й оберненій залежності від зміни фондоємності продукції.

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондоємність, вище фондовіддача і в наслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення оборотності матеріальних оборотних коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.

Без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, яка має бути узгоджена з конкретними особливостями діяльності, конкретними змінами процесів у кожній функціональній ланці підприємства, засоби його оздоровлення нагадуватимуть лише тимчасову “косметичну” операцію. Найважливішу увагу в системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення та зміцнення рівня фінансової сталості підприємства – запоруки усунення неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.

Заходи що до зміцнення фінансової сталості підприємства можуть дати позитивні результати лише за умови обов`язкового і суттєвого оздоровлення його фінансів. Як доречно зазначив Я. Корнаї: ”Половинчатість одного комплексу заходів знижує ефективність іншого. Загальна сума десяти різних половинчастих результатів дорівнює не сумі п`яти повноцінних успіхів, а скоріше п`яти повним поразкам”

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступень прибутковості підприємства і характеризує рентабельність.

Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Підприємство рентабельно, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.

Рентабельність продукції – характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цій показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції.

, (9.4)

де П_Б — балансовий прибуток;

S_ЗАГ — загальна виробнича собівартість.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним робітником. Величина його залежить не тільки від виробітку робітників, але й від питомої ваги останніх в загальній чисельності промислово виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів, тривалості робочого дня.

Розрахунок впливу цих факторів здійснюється способами цепної підстановки, або інтегральним методом.

Бухгалтерський баланс є найбільш інформативною формою для аналізу й оцінки фінансового стану підприємства.

Уміння читати баланс базується на знанні змісту кожної його статті, способу її оцінки, ролі в діяльності підприємства, зв'язку з іншими статтями, характеристики цих змін для економіки підприємства.

Дослідження бухгалтерського балансу дає можливість: одержати значний обсяг інформації про підприємство; визначити ступінь забезпеченості підприємства власними оборотними коштами; встановити, за рахунок яких статей змінився розмір оборотних коштів; оцінити загальний фінансовий стан підприємства навіть без розрахунків аналітичних показників.

Бухгалтерський баланс є реальним засобом комунікації, адже завдяки йому керівники отримують уявлення про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, правильності обраного стратегічного курсу, порівняльних характеристик ефективності використання ресурсів і прийнятті рішень найрізноманітніших питань по управлінню підприємством. Аудитори отримують підказку для вибору правильного рішення в процесі планування своєї перевірки, виявлення слабких місць у системі обліку, а також можливих навмисних і ненавмисних помилок у зовнішній звітності клієнта.

На основі бухгалтерського балансу фінансові аналітики визначають напрямки аналізу підприємства. Значення бухгалтерського балансу є настільки важливим, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу. Основними напрямками аналізу для реальної оцінки фінансового стану є наступні:

1. Аналіз фінансового стану на короткострокову перспективу, який полягає в розрахунку показників оцінки задовільності структури балансу (коефіцієнт ліквідності, забезпеченості власними засобами і можливості відновлення (втрати) платоспроможності.

При характеристиці платоспроможності увагу в основному звертають на такі показники, як наявність коштів на розрахункових рахунках у банках, у касі організації, збитки, прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість, не погашені в термін кредити і позики, на оцінку положення організації на бланку цінних паперів.

2. Аналіз фінансового стану на довгострокову перспективу досліджує структуру джерел надходження коштів, ступінь залежності організації від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

3. Аналіз ділової активності організації, критеріями якої є:

1. широта ринків збуту продукції;

2. репутація організації;

3. ступінь виконання виробничого плану;

4. рівень ефективності використання ресурсів організації.

Для оцінки реальних аналітичних можливостей необхідно знати обмеження інформації, поданої в балансі:

Баланс - це підборка моментних даних на початок і кінець звітного періоду, тобто в ньому фіксуються сформовані до моменту його упорядкування результати господарських операцій. Він відповідає на запитання: “Що являє собою підприємство на даний момент? ”, але не відповідає на запитання: “В наслідок чого склалося таке положення? ” Закладений у ньому принцип використання історичних цін придбання оборотних активів суттєво спотворює реальну оцінку майна в цілому.

У зв`язку з переходом до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 3 2000 року в Україну ввели нові форми фінансової звітності.

Фінансова звітність характеризує фінансовий стан підприємства, результати його діяльності та рух грошових коштів за звітний період. З переходом україни до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку зростає значення фінансової звітності як інформаційної бази оцінки господарської діяльності.

Підвищений інтерес громадськості до фінансової звітності обумовлюється тим, що ринкові відношення передбачають відповідний економічний простір, у якому бере участь велика кількість юридичних і фінансових осіб. Отже фінансова звітність здійснює інформаційний зв`язок між юридичними і фізичними особами, дозволяє їм шляхом аналізу фінансової стійкості і платоспроможності виявляти підприємства, які цікавлять їх для ускладнення договорів, інвестиції коштів та прийняття управлінських рішень.

Правові засади регулювання, організації, введення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 червня 1999 року № 991-ХІV.

Цей закон визначає:

- загальні положення бухгалтерського обліку;

- державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

- організацію та ведення бухгалтерського обліку.

Аналіз показників фінансової звітності базується на одержанні відповідних коефіцієнтів та співвідношень, які характеризують різні аспекти діяльності підприємства.

Аналіз фінансової звітності за допомогою системи коефіцієнтів дає можливість користувачам цієї звітності оцінити фінансову стійкість підприємства, його ліквідність та ефективність діяльності, узагальнювати показники і порівнювати результати діяльності підприємства як в динаміці, так і результатами діяльності інших підприємств. Таким чином, коефіцієнтний аналіз дає можливість побачити зміни у фінансовому стані та результатах діяльності підприємства і допомагає користувачам звітності визначити тенденції та структуру можливих змін, що в свою чергу може підказати зацікавленим особам на ризики і можливості, що пов`язані з аналізуємим підприємством.

Систему коефіцієнтів можна умовно розподілити на певні групи. Коефіцієнти платоспроможності перш за все цікавлять кредиторів підприємства і тісно пов`язані з фінансовою стабільністю.

Для оцінки платоспроможності підприємства використовують такі показники:

- коефіцієнт покриття (Кп);

- коефіцієнт загальної ліквідності (Кл);

- коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал).

Для аналізу платоспроможності підприємства користуються показниками, які характеризують внутрішньо балансові співвідношення на початок та кінець аналізуємого періоду, або за декілька періодів.

У процессы фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреби: коли і як саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.

Розрізняють потреби в основному та оборотному капіталі.

Під капіталом розуміють суму коштів, необхідну для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (надання послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.

Авансований капітал – це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання запасів виробництва і найм працівників. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів прийнято називати відповідно постійним і змінним капіталом.

У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела фінансування капітальних вкладень, до яких в сучасних умовах належать:

- власні фінансові ресурси;

- залучені фінансові ресурси;

- кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

- кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

- кошти іноземних інвесторів.

До власних фінансових ресурсів належать внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, резерви, які формуються в процесі господарської діяльності.

При умові недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення використовуються залучені кошти. Але це відбувається в тому випадку коли підприємству вигідно залучати фінансові ресурси, про що свідчать попередні розрахунки спеціалістів.

Зростання капіталу на підприємстві відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

У виробничій сфері оборотний капітал авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

Оборотні кошти (оборотний капітал) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання продукту.

Склад оборотних коштів – сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.

Оборотні кошти підприємств класифікується за трьома ознаками:

- залежно від участі їх у кругообігу коштів;

- за методами планування, принципами організації та регулювання;

- за джерелами формування.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормативні та ненормативні.

До нормативних оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

До ненормативних оборотних фондів включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

- власні та прирівняні до власних;

- залучені;

- інші.

Потреба в оборотних коштах є одним із об’єктів фінансового планування.

На практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий, економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес – плану, який охоплює й пов’язує виробничі і фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємства.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.

У разі зниження розміру оборотних коштів можливі перебої у постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводять до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції на підприємстві створюються виробничі запаси. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів для цих запасів визначається за формулою:

НОК=ОВ*N, (9.5)

де НОК – норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів, грн.

ОВ – одноденні витрати сировини, матеріалів і напівфабрикатів, грн.

N – Норма оборотних коштів, днів.

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності.

У широкому розумінні слова поняття рентабельності означає прибутковість, дохідність. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції (робіт, послуг) покривають витрати виробництва (обігу) і утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.

Економічна сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи показників. Загальний їхній зміст - визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники - вони практично не підпадають під вплив інфляції.

Рентабельність – співвідношення прибутку з авансовою вартістю або поточних витрат.

Дані наведені з додатків № 3, 6

Основними показниками рентабельності, якими вимірюється дохідність підприємств в Україні, є наступні:

Рентабельність активів (майна) Ра показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи:

(9.6)

де А - середній розмір активів;

Пч - прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток).

2. Рентабельність поточних активів Рпа показує, скільки прибутку одержує підприємство з однієї гривні, вкладеної в поточні активи:

(9.7)

де Ап - середній розмір поточних активів

Показник рентабельності виробництва знаходиться в прямій залежності від рентабельності продукції й оберненій залежності від зміни фондоємності продукції.

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондоємність, вище фондовіддача і в наслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення оборотності матеріальних оборотних коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.

Без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, яка має бути узгоджена з конкретними особливостями діяльності, конкретними змінами процесів у кожній функціональній ланці підприємства, засоби його оздоровлення нагадуватимуть лише тимчасову “косметичну” операцію. Найважливішу увагу в системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення та зміцнення рівня фінансової сталості підприємства – запоруки усунення неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.

Заходи що до зміцнення фінансової сталості підприємства можуть дати позитивні результати лише за умови обов`язкового і суттєвого оздоровлення його фінансів. Як доречно зазначив Я. Корнаї: ”Половинчатість одного комплексу заходів знижує ефективність іншого. Загальна сума десяти різних половинчастих результатів дорівнює не сумі п`яти повноцінних успіхів, а скоріше п`яти повним поразкам”

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступень прибутковості підприємства і характеризує рентабельність.

Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Підприємство рентабельно, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.

Рентабельність продукції – характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цій показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції.

, (9.8)

де П_Б — балансовий прибуток;

S_ЗАГ — загальна виробнича собівартість.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності.

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним робітником. Величина його залежить не тільки від виробітку робітників, але й від питомої ваги останніх в загальній чисельності промислово виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів, тривалості робочого дня.

Розрахунок впливу цих факторів здійснюється способами цепної підстановки, або інтегральним методом.

Аналіз показників фінансової звітності базується на одержанні відповідних коефіцієнтів та співвідношень, які характеризують різні аспекти діяльності підприємства.

Аналіз фінансової звітності за допомогою системи коефіцієнтів дає можливість користувачам цієї звітності оцінити фінансову стійкість підприємства, його ліквідність та ефективність діяльності, узагальнювати показники і порівнювати результати діяльності підприємства як в динаміці, так і результатами діяльності інших підприємств. Таким чином, коефіцієнтний аналіз дає можливість побачити зміни у фінансовому стані та результатах діяльності підприємства і допомагає користувачам звітності визначити тенденції та структуру можливих змін, що в свою чергу може підказати зацікавленим особам на ризики і можливості, що пов`язані з аналізуємим підприємством.

Систему коефіцієнтів можна умовно розподілити на певні групи. Коефіцієнти платоспроможності перш за все цікавлять кредиторів підприємства і тісно пов`язані з фінансовою стабільністю.

Для оцінки платоспроможності підприємства використовують такі показники:

- коефіцієнт покриття (Кп);

- коефіцієнт загальної ліквідності (Кл);

- коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал).

Для аналізу платоспроможності підприємства користуються показниками, які характеризують внутрішньо балансові співвідношення на початок та кінець аналізуємого періоду, або за декілька періодів.

­­Коефіцієнт покриття обчислюється як відношення оборотних активів (запаси, дебіторська заборгованість, інші поточна заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, інші оборотні активи). До поточних зобов’язань і характеризує кратність покриття короткострокової заборгованості оборотними активами.

Кп на початок року = (9.9)

Кп на кінець звітнього періоду = (9.10)

По міжародним стандартам коефіцієнт покриття повинен бути на рівні 2-2, 5. В дирекції цей показник має низьке значення, це свідчить про те що підприємство живе лише одним днем, його розвиток має не стабільний характер, а також має проблеми з власними оборотними коштами. Для розрахунків по короткострокових зобов’язаннях оборотних активів не достатньо.

Виходячи з того, що поточні активи мають неоднакові можливості, щодо перетворення в гроші, тобто мають різні ліквідності аналізуючи фінансовий стан, підприємство використовує коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності (Кл) обчислюється як відношення суми найбільш ліквідних активів (грошових коштів + дебіторська заборгованість) до поточних зобов’язань. Товарно – матеріальні запаси при розрахунках цього показника виключаються з оборотних активів так як їх не можна швидко перетворити в грошові кошти.

Кл на початок року = (9.11)

Кл на кінець звітнього періоду =

(9.12)

Із розрахунків видимо, що коефіцієнт загальної ліквідності, як на початок та і на кінець звітного періоду менше одиниці і не забезпечує ліквідності. Аналізуючи платоспроможність ми бачимо, що коефіцієнт покриття та ліквідності мають низьке значення. Це означає, що у підприємства значні матеріальні запаси, або значні товарні залишки.

Аналізуючи далі баланс визначає, що підприємство не має ніяких поточних фінансових інвестицій. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) який обчислюється як відношення суми грошових коштів та їх еквівалентів (а на підприємстві це знаки поштової оплати – конверти, марки) і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов’язань.

Кал на початок року = (9.13)

Баланс ф№1 актив код рядка 220+230+240 кол4

Кал на кінець звітного періоду = (9.14)

Баланс ф№1 пасив код рядка620 кол4

Для визначення цього відсотка використовується такий показник як коефіцієнт автономії Ка. Він обчислюється як співвідношення суми власного капіталу до суми активів підприємства.

Баланс ф№1 пасив код рядка 380 кол3

Ка на поч. року (9.15)

Баланс ф№1 актив код рядка 280 кол3

Баланс ф№1 пасив код рядка 380 кол4

Ка на кінець звітного періоду = (9.16)

Баланс ф№1 актив код рядка 280 кол4

Кредитами банку підприємство у даному періоді не користувалось.

Для оцінки управління активами підприємства використовується коефіцієнт оборотності активів. Для цього використовується чистий доход (Валовий доход за винятком ПДВ) до середньої вартості активів.

Звіт про фінансові результати код рядка 035

Ко.а. = (9.17)

(баланс ф№1 актив код рядка 260кол 3+актив код рядка 260кол 4): 2

Цей показник характеризує суму доходу яку отримує підприємство від реалізації продукції на кожну гривню, що вкладена в активи підприємства.

Фінансування діяльності підприємства за рахунок довгострокових кредитів і позик дозволяє значно розширювати масштаби виробництва і отримувати більший прибуток. Сума власного капіталу та довгострокових кредитів і позик складають довгостроковий капітал підприємства. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів (К д. з) обчислюється як питома вага довгострокових позикових коштів у загальній сумі довгострокового капіталу.

При аналізі довгострокових залучених джерел фінансування слід враховувати, що перевищення їх розміру над сумою власного оборотного капіталу означає використання підприємством частини довгострокових позик на фінансування поточних операцій. Це збільшує витрати виробництва і свідчить про недостатній рівень менеджменту на підприємстві.

Особлива увага при аналізі використання активів приділяється управлінню оборотними активами: товарно-матеріальним запасам і дебіторській заборгованості. Головною метою оцінки цих активів є виявлення ознак зменшення вартості або над лишнього накопичення товарно-матеріальних запасів та рахунків дебіторів. При аналізі ці показники балансу зіставляються з сумою чистого доходу від реалізації продукції, або з собівартістю реалізованої продукції, тому що ці статті тісно взаємопов`язане.

Звіт про фінансові результати код рядка 035

К об. зап = (9.18)

(баланс ф№1 актив код рядка 100+110+120+130+140 кол 3+актив код рядка 100+110+120+130+140 кол 4): 2

Ціпоказники характеризують швидкість обороту матеріальних запасів протягом звітного періоду. Якщо зрівняти цей показник з відповідним періодом минулого року то можна побачити, що він зменшився на. Чим вище значення коефіцієнту оборотності товарно-матеріальних запасів тим краще, тому що низький рівень запасів зменшує ризик пов`язаний з неможливістю реалізації продукції та свідчить про ефективне використання активів.

Для оцінки доходності використовуються два показники рентабельності. Показник першого типу оцінують рентабельність по відношенню до реалізації, а показник другого – по відношенню до активів. Перший показник називається коефіцієнтом валового прибутку і розраховується як відношення суми валового прибутку до суми чистого доходу.Цей показник характеризує ефективність не лише господарської діяльності, а й процесів ціноутворення. Коефіцієнт валового прибутку показує скільки копійок валового прибутку приносить кожна гривня обороту.