Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Концепція сталого розвитку






Можна говорити про три найбільш загальні концепції відносин “суспільство - природа”: 1) людина повністю залежить від природного середовища своєї життєдіяльності; 2) людина – “вінець природи”, стоїть над нею і повною мірою користується нею; 3) людина і природа являють собою два світи, які співіснують в одній і тій самій сфері (географічна оболонка Землі) і повинні гармонічно взаємодіяти між собою. На даний час останній підхід стає домінуючим.

Перші техногенні катастрофи в історії цивілізації відбулись у регіонах масового зрошуваного землеробства. У долинах Нілу, Тігру і Євфрату, Інду, Гангу, Хуанхе формувались “річкові цивілізації” (за Л.І.Мечниковим), які зникали внаслідок неправильного ведення водного господарства і суцільного засолення грунтів. Вже на початку нової ери спостерігається масове вирубання лісів, яке занепокоювало тогочасних політиків і вчених (Овідій, Пліній, Тацит.). У цей час формуються перші екологічні обмеження: римський сенат відхилив проект регулювання паводків Тібру з екологічних міркувань; у Персії річки охоронялись дуже суворо аж до заборони мити руки в них і т.д.

Різко загострили взаємини суспільства з природою середньовічні міста з їх вкрай низькою санітарною впорядкованістю. У цей час триває вирубання лісів та обміління річок в Європі. Зростає індустріальне виробництво з його масовим техногенним навантаженням на довкілля. На рубежі ХІХ – ХХ століть поступово формуються уявлення про глобальний характер взаємодії суспільства і природи. Протягом другої половини ХХ ст. частішають періоди “великих засух”, поширюється опустинення сільськогосподарських земель. Конференція ООН по довкіллю і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) так оцінила сучасний стан взаємодії з природою: деградаційні зміни у різних регіонах створюють потенційну, а в окремих випадках і реальну загрозу дестабілізації світової екологічної системи та самому існуванню людства.

Більшість розвинених країн посилює соціально-екологічну орієнтацію господарства і має очевидні результати покращення екологічної ситуації. Протягом 1970 –1990-х рр. автотранспорт США зменшив викиди в повітря свинцю на 97%, окису вуглецю – на 59%. Але західна модель розвитку зберігає свою споживчу орієнтацію, яка знов і знов посилює техногенний тиск на природу. На одну людину в розвинених країнах споживається природних ресурсів у десятки разів більше, ніж у слаборозвинених. Головним напрямком соціально-економічного зростання в розвинених країнах стало впровадження енергозберігаючих технологій.

Ще більш складними і гострими є проблеми країн, що розвиваються. З одного боку, вони вже наочно знайомі з “антибіосферною” економікою розвинених країн. З другого – вимушені розміщувати на своїй території найбільш брудні і екологічно небезпечні виробництва розвинених країн. Слаборозвинені країни перебувають у своєрідному “зачарованому колі”: бідність загострює соціально-екологічну ситуацію, а погіршення стану довкілля посилює соціально-економічні проблеми. Ще в 1970-х роках країни, що розвиваються, вважали, що “бідність” – це хороша основа для того, щоб у подальшому економічному зростанні уникнути екологічних проблем, не повторити попередні антиекологічні дії розвинених країн. Але цей міф швидко розвіявся. В таких країнах більша частина населення жорстко прив’язана до землі і не може реально зменшити техногенне навантаження на неї та запобігти її деградації.

Англійський термін “sustainable” (тривалий, стійкий, безперервний, такий, що підтримує) у словосполученні “ sustainable development ” вперше з´ явився у доповіді “Всесвітня стратегія охорони природи”(1980), що була представлена Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів і був перекладений як “ сталий розвиток” або стійкий розвиток. Цей термін набув поширення після публікації доповіді “Наше загальне майбутнє” (1987), підготовленої Комісією ООН по довкіллю та розвитку (“комісія Брундланд”). Висновки цієї доповіді були покладені в основу заключних рішень міжнародної конференції: “Ріо-92”, де сталий розвиток визначався як такий, що забезпечує стабільне економічне зростання і не допускає деградаційних змін довкілля. Сталий розвиток забезпечує потреби як сучасних, так і наступних поколінь. Загальний висновок конференції такий: якщо нинішні тенденції до зростання чисельності населення, забруднення довкілля, виснаження природних ресурсів залишаться незмінними, то на Землі протягом найближчих 100 років будуть досягнуті межі зростання. Найбільш ймовірним наслідком такої ситуації стане раптове і обвальне зменшення населення й обсягів виробництва.

Концепція сталого (стійкого) розвитку набуває значного поширення як одна з провідних глобальних проблем людства, що має міждисциплінарний характер і розглядається в багатьох аспектах і ракурсах. Найбільш істотні серед них такі:

1) усвідомлення потреби безумовного зберігання природно-ресурсного потенціалу біосфери, природного середовища життєдіяльності суспільства; це головний фактор виживання цивілізації; всі попередні тенденції світового розвитку розглядають як нестійкі, і їх продовження неминуче призведе до соціально-екологічних катаклізмів; людство наближується до порогу асиміляційної ємкості біосфери, коли йдеться не лише про вичерпання ресурсів, але й про неможливість повної і безпечної утилізації відходів життєдіяльності людства;

2) все більшої популярності набувають концепції антизростання; нестримне і неконтрольоване збільшення споживання загрожує швидким вичерпанням ресурсів та деградацією довкілля; йдеться про певні обмеження кількісного зростання й поступового переходу до нових якісних показників життя, що враховують такі обмеження;

3) все частіше звучить теза щодо справедливого розподілу світових ресурсів між багатими і бідними, між Північчю і Півднем; йдеться про загальну потребу підвищення рівня життя населення бідних країн, з одного боку, й про певні “самообмеження” та “раціоналізацію” споживання в багатих країнах.

Сталий розвиток трактують у вузькому та широкому розумінні. Вузьке розуміння акцентує екологічні проблеми й збереження біосфери. У широкому розумінні сталий розвиток - це новий тип функціонування цивілізації, нові параметри людського розвитку: соціальні, економічні, екологічні, культурні, політичні.

Досягнення сталого розвитку у широкому розумінні має такі основні напрямки й аспекти.

Економічний аспект: господарська діяльність людства повинна орієнтуватись не на зростання споживання ресурсів біосфери, а на його раціоналізацію; подальший розвиток повинен виходити не із збільшення матеріального виробництва, а з інтенсифікації господарства за рахунок новітніх технологій. Глобальну рівновагу можна зберегти лише за умов досягнення екологічної та економічної стабільності. У 1960-х роках був утворений Римський клуб (The Club of Rome) - міжнародна організація по дослідженню глобальних проблем сучасності та довгострокових перспектив розвитку людства. У доповідях цього клубу було показано, що всі основні компоненти світового господарства – населення, споживання ресурсів, виробництво, забруднення довкілля – невпинно зростають. При цьому зростання має експоненційний характер і постійно прискорюється (табл.4). Економічне зростання світового господарства розпочиналось з дуже малих темпів – менше 1% за рік, а далі ці темпи збільшувались до 5 - 10%. Високі темпи економічного зростання, з одного боку, що надають, відповідні можливості нарощування обсягів виробництва, наведенні в таблиці 4, є благом, оскільки вони забезпечують зростаючі потреби населення, а з другого – злом, бо вони спричиняють все більше техногенне навантаження на довкілля та його деградацію.

Таблиця 4

Співвідношення темпів економічного зростання та обсягів виробництва

Річні темпи зростання, % Час подвоєння обсягів виробництва, років
0, 1  
0, 5  
1, 0  
3, 0  
5, 0  
7, 0  
10, 0  

 

Демографічний аспект: виважена демографічна політика в різних країнах і регіонах повинна стати обов’язковою складовою сталого розвитку. Все більш помітну роль у стратегії економічного зростання відводять питанням народонаселення, зокрема необхідності регулювання його приросту в країнах з високим рівнем народжуваності та недостатньо високим економічним розвитком. На міжнародній конференції по народженню та розвитку (Каїр, 1994 р.) наголошувалось, що в рамках макроекономічного підходу і секторальної економіки рідко приділяється увага демографічним питанням. Безумовне включення питань народонаселення в економічні плани і стратегії розвитку не тільки прискорить темпи сталого економічного розвитку і пом’якшить проблеми бідності, але й буде сприяти досягненню соціальних цілей у сфері народонаселення та підвищення якості його життя.

Соціальний аспект: сталий розвиток орієнтований на подолання великої різниці в рівнях доходів і якості життя між різними країнами, різними групами і прошарками населення.

Екологічний аспект: будь-яке господарське рішення повинно враховувати близькі і далекі його соціально-екологічні наслідки. Реальний природно-ресурсний потенціал біосфери обмежений. Тому, необхідні певні норми, регламенти та обмеження щодо його використання.

Культурологічний аспект: традиційні стереотипи й орієнтири життєдіяльності повинні замінюватись новими поглядами; потрібен перегляд споживчого підходу; потрібне розуміння єдності національно-регіональних цінностей і глобальних загальнолюдських пріоритетів.

Прогностичний аспект: ефективність управлінських рішень стане значно вищою, якщо вони спиратимуться на достовірне прогнозування процесів соціально - економічного розвитку на основі концепції сталого розвитку.

Сталий розвиток – багаторівневе поняття. Його індивідуальний рівень виходить з того, що будь-які зміни довкілля спричинені діяльністю окремої людини. Потрібні радикальні зміни індивідуальної свідомості кожної людини щодо можливих наслідків своєї особистої діяльності. Будь-яка глобальна проблема людства обов’язково має і свій “індивідуальний вимір”. Локальний рівень проблеми сталого розвитку зумовлений колективним характером життєдіяльності. Збалансовані взаємини господарства і природи акцентуються на рівні локальних соціумів та соціальних інтеграцій – поселень, підприємств. Саме на цьому рівні формується екологічне підприємництво, екологічні інвестиції. Національний і глобальний рівні інтегрують індивідуальні, групові й загальнолюдські аспекти стійкого розвитку. Взаємодія населення – господарства – природи потребує певної регламентації й управління на національному і глобальному рівнях. Йдеться про всесвітню комісію по сталому розвитку, членами якої повинні стати представники всіх країн.

 

Запам’ятайте:

· Загальновизнаною концепцією взаємодії суспільства і природи у наш час стала їхня “коеволюція”, гармонійне співіснування в межах єдиної й цілісної ландшафтної оболонки землі.

· Попередні концепції повної залежності суспільства від природи (географічний детермінізм) чи безоглядного панування людства над природою (конструктивна географія радянських часів) втратили свою значущість.

· Перші технології катастрофи в історії людства відбувались у так званих “річкових цивілізаціях” із масовим поширенням зрошувального землеробства внаслідок суцільного засолення ґрунтів.

· Уявлення про глобальний характер взаємодії суспільства і природи та про її можливі негативні наслідки формуються на межі ХІХ –ХХ століть.

· У наш час більшість країн посилює соціально – екологічну орієнтацію своїх економік.

· Дуже складними й гострими є екологічні проблеми у слаборозвинених країнах, які обізнані з гірким екологічним досвідом прискореного розвитку своїх більш розвинених сусідів, але не мають реальних альтернатив щодо свого зростання.

· Сталий (стійкий) розвиток – це така концепція розвитку країн і регіонів, що забезпечує стабільне економічне зростання і не допускає деградаційних змін довкілля.

· Концепція сталого розвитку має міждисциплінарний характер, і в її реалізації приймають участь різні науки.

· Головними складовими сталого (стійкого) розвитку є такі його аспекти: економічний, демографічний, соціальний, екологічний, прогностичний.

Контрольні питання та завдання

1. Назвіть і поясніть три найбільш загальні методологічні схеми взаємин” суспільство - природа”. Яка з них найбільш поширена у наш час, чому?

2. Порівняйте екологічну ситуацію та еколого – економічну політику розвинених і слабо розвинених країн. Якою мірою слабо розвинені країни можуть врахувати негативний досвід щодо прискореного економічного розвитку та його екологічних наслідків?

3. Як формувалась концепція сталого (стійкого) розвитку?

4. Характеризуйте головні аспекти концепції сталого (стійкого) розвитку.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.