Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Концепція територіальних структур






Географи поширюють на територіальну організацію суспільства системний підхід, за яким ТОС – це геосистема, складена множиною географічних об'єктів, пов'язаних в єдине ціле відношенням просторової (геопросторової) впорядкованості. Головне системоутворююче відношення в теорії систем називають структурою систем. Відношення просторової впорядкованості стосовно ТОС представляє її територіальну структуру. У суспільній географії генералізоване й схематизоване представлення ТОС регіону у вигляді карти або картосхеми називають територіальною структурою регіону.

Звичайно територіальну структуру показують як множину економічних центрів різних рангів та транспортних магістралей або комунікацій різної інтенсивності. Ранги економічних центрів представляють пунсонами різних розмірів, комунікації (зв’язки) - лініями різної ваги (ширини), які називають епюрами. Більш деталізовано територіальну структуру можна характеризувати також за просторовим розподілом земель різного використання: земельні угіддя, землеволодіння й землекористування та ін. В оглядових (середніх і дрібних) масштабах елементами територіальної структури можуть бути адміністративно-територіальні одиниці, географічні райони (природні, етносоціальні, економічні та ін.) або регіони, країни, групи країн.

 
 

Територіальні структури (ТС) можна систематизувати за ієрархію їх основних економічних центрів та їх взаємним розміщенням, а також за конфігурацією та інтенсивністю зв’язків між ними. Розглянемо кілька найбільш характерних типів територіальних структур (рис. 5).

 

 

Рис. 5. Основні типи територіальних структур господарства

 

1. Моноцентричний, або моноядерний радіально-кільцевий, тип ТС (рис.5.а) формується навколо великих міст. Для нього характерна наявність одного головного, сильно вираженого центру, навколо якого кільцями розміщені економічні центри більш низьких рангів. Супутні центри тяжіють до головного, і їх радіальні зв’язки є найбільш інтенсивними. Кільцеві транспортні магістралі навантажені значно менше, ніж радиальні. Зв’язки більшої частини економічних центрів між собою здійснюються, знов-таки, через центральне місто, що сприяє його випереджаючому зростанню, з одного боку, та перевантажує його транспортну систему і ускладнює транзит вантажо- і пасажиропотоків – з другого. Для ТС такого типу характерна велика нерівномірність щодо розвитку центральних і периферійних об’єктів і територій і зростаюча перевантаженість – демографічна, інфраструктурна, економічна, екологічна – центрального ядра. Класичний приклад ТС такого типу центральна (столична) частина Російської Федерації, де навколо Москви сформувалась “ідеальна” радіально-кільцева система комунікацій та супутників. Типові риси такої ТС можна побачити на рівнинній частині Львівської області, де потужним ядром розселення та комунікацій є Львів.

2. Поліцентричний (багатоядерний) регулярно-вузловий тип ТС (рис.5.б) характерний для освоєних територій, де розміщені численні економічні центри одного і досить високого рангу. В цьому разі немає очевидної “столиці” краю (регіону), транспортна межа з’єднує всі головні центри своєрідною решіткою магістралей, яка може бути регулярно-трикутною або регулярно-чотирикутною. Головні центри мають свої супутники – міста більш низьких рангів, а головні магістралі – численні відгалуження. ТС такого типу має очевидні переваги щодо можливих обсягів транзитних вантажо- і пасажиропотоків, а також відносно більшої рівномірності розвитку головних економічних центрів та запобігання їх перевантаженню. Такий тип ТС характерний для центральних чорноземних губерній Росії, певною мірою – для Білорусі. Близьким до цього типу ТС є розміщення головних економічних центрів та магістралей у Правобережній Україні (регіони Поділля та Полісся).

3. Поліцентричний (багатоядерний) лінійно-вузловий тип ТС (рис.5.в) характерний для регіонів, які мають потужну транспортну вісь, - магістральну колію чи автостраду, судноплавну річку. ТС такого типу сформувались у нашій країні вздовж Дніпра, у Прикарпатті. У Російській Федерації такий тип ТС характерний для Поволжжя та Південного Сибіру (Транссибірська магістраль). Щодо напрямків основних вантажо- та пасажиропотоків, то вони зосереджуються вздовж транспортної вісі та поперечних транзитних магістралей, зумовлюючи швидке зростання міст, що розміщені на їх перехрестях.

4. Поліцентричний (багатоядерний) приморсько-фасадний тип ТС (рис. 5.г) формується вздовж густозаселених морських і океанічних узбереж. Основні економічні центри – морські порти, розміщені лінійно, вздовж берегової лінії. Від них в глиб суші йдуть потужні транспортні магістралі, що обслуговують усі порти. Міста суходолу “ешелоновані” відносно морського фасаду, який зосереджує більшу частину населення, інфраструктури та господарської діяльності регіону. До портів тяжіють так звані “хінтерланди”, прилеглі території та міста, господарська діяльність яких тісно пов’язана з морем та портами. Це перехідна смуга по відношенню до приморської (фасадної). Території, віддалені від узбережжя, формують периферійну (окраїну) смугу, господарство якої вже не пов’язане з морем, і рівень інтенсивності якого значно нижчий, ніж у приморсько-фасадний чи перехідній зонах.

Підкреслимо, що транспортні зв’язки між головними центрами – портовими містами значно слабші, ніж зв’язки кожного з них з глибинними “суходільними” містами. Згадаємо як приклад залізничні магістралі Одесса – Котовськ – Вапнярка, Одеса – Арциз – Рені та Одеса – Колосовка – Миколаїв. Перша з них має високу пропускну здатність і виділяється дуже високими вантажо- та пасажиропотоками. Дві інші – “поперечні”, такі, що з’єднують портові міста між собою. Технічні характеристики цих залізниць набагато гірші, їхня пропускна здатність невисока, швидкість сполучення вкрай мала (пасажирський поїзд з Одеси до Миколаїва рухається 6 годин, хоча пряма відстань між ними сягає лише 120 км). Приморсько-фасадний тип ТС характерний для приморських регіонів України – Причорноморського та Приазовського. Таку ж територіальну структуру маємо в Прибалтиці та на багатьох інших морських і океанічних узбережжях.

5. Поліцентричний (багатоядерний) басейновий тип ТС (рис.5.д)властивий регіонам із значними покладами мінеральної сировини та розвиненою гірничодобувною промисловістю, видобутком нафти та газу. Численні поселення виникають у місцях розробки сировини і зосереджуються навколо великих родовищ. С часом сусідні селища зливаються і утворюють міста та міські агломерації. Розміщення таких міст і агломерацій нерівномірне, оскільки воно залежить від місць розробок сировини. Навколо основних економічних центрів виникають супутні центри другого-третього і т.д. порядків, прив’язані до середніх і малих родовищ. Транспортна мережа пов’язує дрібні центри з середніми, середні – з великими. За своєю конфігурацією така ТС нагадує зонтичну квітку (кріп, морква, борщівник та ін.), і її називають “зоряною”, маючи на увазі зірки святкового фейєрверку. ТС такого типу характерні для Донбасу та інших вугільних родовищ країни, для залізо- і марганцеворудних розробок, для територій з розробкою калійних солей (Калуш, Стебник) та сірки (Розділ, Яворів).

6. Моноядерний лінійно-розгалужений тип ТС (рис.5.е) формується у районах початкового (піонерного) господарського освоєння. Головне місто виконує функції організаційного центру освоєння краю. Від нього в глиб суходолу прокладають одну (іноді дві-три) головну магістраль, орієнтовану на розробку мінеральної сировини, заготівлю деревини, морський чи мисливський промисел. З часом від головної магістралі виникають відгалуження, які дозволяють розширити та інтенсифікувати господарське освоєння території. Вся територія України має достатньо високий рівень господарського освоєння, і тому даний тип ТС може зустрічатися фрагментарно в місцях нових нафтових і газових промислів. Класичними прикладами ТС такого типу можуть бути господарські структури навколо Норильська, Магадана і Якутська.

Запам'ятайте:

· ТОС можна розглядати як геосистему, складену множиною географічних об'єктів, які пов'язані в єдине ціле відношенням просторової (геопросторової) впорядкованості.

· Просторову впорядкованість географічних об'єктів і явищ у складі ТОС називають її структурою або територіальною структурою (ТС).

· Найбільш поширеним є представлення ТС на картах середніх і дрібних масштабів множиною економічних центрів різних рангів та різнопорядковими комунікаціями між ними. Для більш деталізованої ТС додатково показую землеволодіння та різні види використання земель.

· За конфігурацією та взаємним розміщенням основних економічних центрів та головних магістралей певні розрізняють типи ТС: а) моноядерний радіально-кільцевий; б) поліядерний регулярно-вузловий; в) поліядерний лінійно-вузловий; г) поліядерний приморсько-фасадний; д) поліцентричний басейновий; е) моноцентричний лінійно-розгалужений та ін.

Контрольні питання та завдання

1. Наведіть визначення ТОС як геосистеми. Характеризуйте системоутворюючі відношення в ТОС.

2. Що називають структурою систем? Що являє собою територіальна структура (ТС) у системному представленні ТОС?

3. Поясніть, які елементи ТОС показують на географічних картах різних масштабів і як їх формалізують у відповідних ТС.

4. За якими ознаками встановлюють типи ТС при дослідженні ТОС у середніх і дрібних масштабах?

5. Характеризуйте ТС різних типів, наведіть приклади регіонів з ТС різних типів:

а) моноцентрична (моноядерна) радіально-кільцева ТС;

б) поліцентрична (поліядерна) регулярно-вузлова ТС;

в) поліцентрична (поліядерна) лінійно-вузлова ТС;

г) поліцентрична (поліядерна) приморсько-фасаднаТС;

д) поліцентрична (поліядерна)ТС басейнового типу;

е) моноцентрична (моноядерна) лінійно-розгалужена ТС.

6. Порівняйте різні типи ТС за їх перевагами чи недоліками щодо забезпечення соціально-економічних зв'язків.

 

6. Планування території. Генеральна схема планування території України

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про розроблення проекту Генеральної схеми планування території України“ (1997 р.) Українським державним інститутом проектування міст “Діпромісто” з участю Ради по вивченню продуктивних сил НАН України, академічних та відомчих науково-дослідних інститутів та установ був розроблений проект Генеральної схеми планування території України. Надалі Генеральна схема планування території України була затверджена Законом України (7 лютого 2002 р.) і запропонована до реалізації центральним і регіональним органам державної влади та місцевого самоврядування.

Генеральна схема (ГС) планування території України визначає пріоритети та концептуальні засади планування і використання території країни, вдосконалення систем розселення, забезпечення сталого розвитку регіонів і населених пунктів, розвитку виробничої, інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, формування національної екологічної мережі. Вона включає такі складові: (а) аналіз стану використання території України; (б) обґрунтування основних напрямків використання території України; (в) пропозиції щодо реалізації ГС. Сучасне використання території країни відзначається надмірним техногенним навантаженням на довкілля, високим ступенем його забруднення та природно-техногенних небезпек. Для існуючої системи розселення властива неузгодженість соціального, економічного, містобудівного та екологічного аспектів розвитку населених пунктів та прилеглих територій, надмірна концентрація населення та виробництва у великих містах, уповільнений розвиток більшості середніх і малих міст, селищ і сіл, недостатній рівень розвитку соціальної та інженерно-територіальної інфраструктури.

У ГС території систематизовані за видами переважного використання таким чином:

(1) території з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою - зони урбанізації, в тому числі:

(1а) з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння (міста з населенням понад 500 тис. жителів, а також міста Севастополь, Сімферополь, Херсон, їх приміські зони; центральна частина Донбасу);

(1б) з високим рівнем виробничо-містобудівельного освоєння (приміськи зони Києва, Черкас, Чернігова, Житомира, Вінниці, Полтави, Сум і Кіровограда; райони, що оточують центральну частину Донбасу;

(1в) із середнім рівнем виробничо-будівельного освоєння (Красноперекопський і Керченський промислові райони АР Крим; Нікопольський марганцеворудний басейн та Західний Донбас; території, що прилягають до решти обласних центрів та розвинених промислових центрів з населенням понад 50 тис. чоловік, які відіграють роль переважно міжрайонних центрів розселення);

(2) території переважно агропромислового виробництва та сільської забудови - зонисільського господарства;

(3) території та об’єкти природно-заповідного фонду, ліси, водно-болотні вгіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші природні території, важливі для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття - зони національноїекологічної мережі;

(4) зона радіаційного забруднення, в тому числі території: а) відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення; б) гарантованого добровільного відселення; в) посиленого радіоекологічного контролю.

ГС визначає території, розвиток яких потребує державної підтримки, обгрунтовує напрямки та пріоритети розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі. Реалізація ГС розрахована на два етапи: 1) 2001-2010 рр.; 2) 2011-2020 рр. На першому етапі передбачене вдосконалення законодавчого, наукового, інформаційного, проектного, організаційного забезпечення планування території на загальнодержавному рівні та здійснення першочергових заходів, зокрема організація моніторингу подальшої реалізації ГС. Протягом другого етапу необхідно здійснити всю заплановану систему заходів щодо планування території, відповідно до завдань ГС.

Генеральна схема планування території України включає 15 проектних картографічних розробок, які представлені такими картами:

1. Планувальна структура та види переважного використання території;

2. Територіальна організація національної екологічної мережі;

3. Система транспорту;

4. Оцінка містобудівного потенціалу;

5. Зони стимулюючого впливу транспортних коридорів на прилеглу територію;

6. Господарське зонування території;

7. Комплексна оцінка території за рівнем її господарсько-містобудівного освоєння;

8. Природно-заповідні та оздоровчо-рекркаційні території;

9. Територіальна організація туризму;

10. Системи розселення;

11. Транзитні газопроводи;

12. Магістральні газопроводи;

13. Магістральні нафтопроводи;

14. Продуктопроводи;

15. Електропостачання.

З представлених картографічних проектних розробок 11 є компонентно-галузевими, такими, що характеризують окремі галузі як чинники планувальної організації території, а 4 являють собою комплексні й синтетичні характеристики території з їх відповідними якісними та кількісними градаціями. Коротко прокоментуємо їх.

На карті планувальної структури та видів переважного використання території показані функціональні зони та режими їх господарського використання. Додатково виділені проблемні ареали за рівнями природно-техногенних небезпек, інтенсивності використання території та її інфраструктурного облаштування.

Рівень містобудівного потенціалу території характеризований за десятьма показниками, кожен з яких може мати три якісні градації за інтенсивністю використання території - найбільший, середній, найменший. Перелік показників такий:

1) магістрально-інженерно-транспортна інфраструктура - залізниці, автодороги, трубопроводи, ЛЕП (км / кв.км);

2) водні ресурси (кв.м / куб.км);

3) соціальна інфраструктура (кв.м житла/осіб);

4) основні фонди промисловості (млн.грн/1 тис.кв.км);

5) щільність населення (осіб / кв.км);

6) рівень урбанізації (% міського населення; % населення великих та крупних міст);

7) містобудівне освоєння території (% забудованих земель);

8) щільність екомережі (% земель природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні);

9) природно-заповідний, оздоровчо-рекреаційний та історико-культурний потенціал;

10) щільність планувального каркасу - транспортні коридори, головні ріки та моря, прикордонні смуги (% території).

За сумарними оцінками цих 10-и показників, кожний з яких може мати одну з трьох якісних градацій - багато, середньо, мало, визначають загальний рівень містобудівного потенціалу (області) як найвищий (1), високий (2) чи значний (3).

Значний інтерес для суспільно-географічних досліджень представляє карта господарського зонування території. Розробники встановили 9 функціональних типів господарського використання території з переважанням несільськогосподарської діяльності. З них 7 - монофункціональних (з переважанням одного типу - А-G) і 2 - поліфункціональних, серед яких поєднання типу А з іншими типами та поєднання всід інших типів (без типу А). На карті виділені території з переважаючим розвитком:

А - високо- та середньотехнологічних промислових виробництв з приміським типом сільського господарства; для них пріоритетним є розвиток комплексу постіндустріальних видів діяльності (передусім продукування іннновацій);

В - середньо- та високотехнологічних промислових виробництв, частково із приміським типом сільського господарства, з пріоритетом модернізації виробництва, його часткової переспеціалізації, із орієнтацією на продукування інновацій;

С - середньо-, а в окремих випадках високотехнологічних промислових виробництв по переробці місцевої сировини, з пріоритетом модернізації виробництва, його часткової перепрофілізації;

D - видобувної промисловості, виробництв по переробці мінеральної сировини, чи (та) технологічно зв’язаних з ними матеріало- та енергоємких виробництв важкої індустрії, допоміжних виробництв, з пріоритетом модернізації виробництва на основі новітніх екофільних, ресурсозберігаючих технологій, зниження техногенного пресингу на природне середовище;

Е - депресивних виробництв вугільної промисловості з пріоритетом галузевої реструктуризації та модернізації виробництва, зниження техногенного пресингу на природне середовище;

F – лікувально-, оздоровчо-, спортивно – рекреаційних, бальнеологічних та інших лікувальних ресурсів чи їх поєднань, з пріоритетом модернізації сфери сервісу, формування оздоровчо – туристичних комплексів та індустрії розваг міжнародного рівня;

G – прикордонних (у тому числі і приморських) транзитно – транспортних функцій, з пріоритетом розвитку сучасних перевалочно – складських комплексів, виробництв по доробці, сортуванню, пакуванню вантажів, збиранню готових виробів і т.п.

Наступні вісім функціональних типів (Н1 - Н8) характеризують сільськогосподарське використання територій. Розробники ГС розрізняють території, де агрокліматичні умови визначають переважаючий розвиток зональноспеціализованих виробництв агропомислового комплексу, з пріоритетом інтенсифікації сільського господарства та модернізації виробництв по переробці місцевої сировини:

Н 1 – м´ ясо – молочне скотарство, виробництво м´ ясної і молочної продукції; вирощування цукрових буряків і виробництво цукру; вирощування та переробка картоплі і льону (в гірських районах Карпат м´ ясо – молочне скотарство, вівчарство та підсобне землеробство);

Н 2 – м´ ясо – молочне скотарство, виробництво м´ ясної і молочної продукції, вирощування та переробка картоплі і льону;

Н 3 – вирощування цукрових буряків і виробництво цукру; зернове господарство; м´ ясо – молочне скотарство і свинарство, виробництво м´ ясної і молочної продукції;

Н 4 – зернове господарство; вирощування цукрових буряків і виробництво цукру; вирощування соняшнику та олійножирове виробництво; молочно – м´ ясне скотарство і свинарство, виробництво молочної і м´ ясної продукції;

Н5 – зернове господарство; вирощування соняшнику і олійножирове виробництво; молочно – м´ ясне скотарство і свинарство, виробництво молочної та м´ ясної продукції;

Н6 –зернове господарство; виноградарство та виноробство; вирощування овочів і фруктів та плодоовочеконсервне виробництво; м´ ясо – молочне скотарство свинарство, вівчарство, птахівництво, виробництво м´ ясної та молочної продукції;

Н7 - вирощування овочів і фруктів, плодоовочеконсервне виробництво; виноградарство та виноробство; вирощування й переробка тютюну та ефіроолійних культур; м’ясо – молочне скотарство, виробництво м’ясної та молочної продукції;

Н8 – виноградарство та виноробство; вирощування овочів і фруктів та плодоовочеконсервне виробництво; вирощування та переробка тютюну.

Окремий функціональний тип (I) утворюють лісоресурсні території тривалого освоєння (з пріоритетом раціонального використання лісу, відновлення його природоохоронних функцій). В окремий тип (F) виділені території, вилучені із господарського використання внаслідок аварії на Чернобильській АЕС - зона відчуження.

Карта комплексної оцінки території систематизує ділянки і райони за трьома ознаками:

1) рівні господарсько-містобудівного освоєння території – низький, нижче середнього, середній, високий, надвисокий, критичний;

2) рівні забезпеченості території природними ресурсами містобудівного розвитку – високий, середній, низький;

3) рівні природно – техногенної безпеки території – високий, середній, низький.

Комплексну оцінку території встановлюють за просторовим поєднанням тих чи інших якісних градацій трьох зазначених ознак.

Наведений перелік комплексних синтетичних карт дає оцінку містобудівного потенціалу території України, характеризує господарське використання територій, функціональне (господарське) зонування території країни, показує комплексну господарсько –містобудівну оцінку територій. Він може бути цікавим і корисним щодо вибору напрямків і тем суспільно – географічних досліджень для потреб планування територій.

Запам’ятайте:

● Генеральна схема планування території України була розроблена відповідно до постанови Кабінету Міністрів (1997 р.) і затверджена Законом України (2002 р.).

● За господарським використанням території поділені на чотири види, серед яких перший – з інтенсивною переважно промисловою міською житловою та громадською забудовою, додатково членований на три підвиди.

● Реалізація Генеральної схеми розрахована на два етапи:

1) 2001 – 2010 рр. – здійснення підготовчих заходів;

2) 2011 – 2020 рр. – реалізація всієї системи заходів.

● Генеральна схема включає 15 проектних картографічних розробок, серед яких 11 компонентно-галузевих карт і 4 комплексні й синтетичні проектні розробки:

= карта планувальної структури та видів переважного використання території;

= рівень містобудівного потенціалу території;

= карта господарського зонування території;

= карта комплексної оцінки території.

Контрольні питання та завдання

1. У який час і для чого розроблялась Генеральна схема планування території України? Які етапи і терміни встановлені для її реалізації?

2. Характеризуйте складові частини Генеральної схеми (ГС) та їх зміст.

3. Як систематизовані в ГС території за видами переважного господарського використання?

4. Які проектні картографічні розробки включає ГС? Назвіть компонентно-галузеві та комплексні (синтетичні) картографічні розробки ГС.

5. За якими показниками оцінюють містобудівний потенціал у ГС? Як визначають сумарний містобудівний потенціал території?

6. Назвіть функціональні типи використання території, представлені на карті господарського зонування України у ГС.

7. Характеризуйте функціональні типи використання території з переважанням несільськогосподарської діяльності.

8. Назвіть функціональні типи, що представляють сільськогосподарське використання території.

9. За якими ознаками розроблена в ГС карта комплексної оцінки території країни?

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.