Чисельність працівників наукових організацій України в 1995-2005 рр.

Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. - К.: Держкомстат України, 2006. - 362 с.

Важливою передумовою сприйняття національною економікою національних наукових знань є прискорення темпів оновлення вироб­ничих засобів у науково-дослідних і проектних організаціях, а також на підприємствах, де впроваджуватимуться інновації. Адже в серед­ньому рівень зносу основних фондів у промисловості України пере­вищує 50 %, а в окремих підгалузях він досягає 70 %. При річних ко­ефіцієнтах оновлення основних фондів в 1-1, 5 % застаріла частина фондів поновиться не раніше ніж через 50 років, а інша за цей час буде повністю морально та фізично зношена. Близько 70 % парку нау­кового обладнання перебуває в експлуатації понад 10 років, а чверть -понад 20 років. Майже три чверті обладнання, призначеного для вико­нання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, мають фізичну зношеність понад 50 %, а третина - повністю фізично зношена.

Незважаючи на недоліки у збереженні та використанні науко­во-технічного потенціалу, наука України має чимало суттєвих здобу­тків у своєму розвитку.

Насамперед, слід зазначити, що із загальної чисельності фахів­ців України, котрі задіяні у сфері наукових досліджень три чверті зайняті в галузі фізико-математичних, технічних, сільськогосподар­ських і медичних наук. За сприятливих умов, ці науковці здатні роз­робляти технологічні напрями розвитку науки і техніки, а також забезпечувати економіку нововведеннями для технологічного онов­лення виробництва (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Структура наукових і науково-технічних робіт в Україні за видами наук у 2001-2005 роках (у % до загального обсягу)

Джерело: розраховано за даними Держкомстату України за відповідні роки.

В останні роки зросли обсяги науково-технічних розробок, що були спрямовані на використання найбільш перспективних техноло­гічних процесів, у тому числі біоінформаційних, безвідхідних, аеро­космічних та інших технологій майбутнього. Переконливими дока­зами високотехнологічних і конкурентних можливостей України є серійне освоєння принципово нових моделей літаків АН-70, АН-140 та АН-38, участь у створенні ракетно-космічного комплексу мор­ського базування " Морський старт".

Високим рівнем технологічності відзначаються розробки кібер­нетиків, присвячені аналізу складних систем і інтерфейсів взаємодії інтелектуальних терміналів для корпоративних комп'ютерних мереж. Дослідження фізиків Національної академії наук України відкрива­ють перспективи для розробки надчутливих приладів обробки та збереження інформації. Дослідження енергетиків дали можливість розробити високоефективну технологію спалювання мокрих і сухих відходів вуглезабезпечення у циркулюючому киплячому шарі, що дозволить скоротити обсяг сухих відходів на території України. Крім того продовжується пошук нових нетрадиційних джерел енергії, створення технологій щодо використання геотермальних родовищ України.

Значна частина розробок, виконаних науковцями України, до­сягають і перевищують рівень зарубіжних аналогічних зразків тех­ніки.і технології, особливо в напрямі охорони здоров'я людини та довкілля.

Сучасний науковий світ визнає вітчизняні наукові школи, ство­рені провідними українськими вченими.

Такі школи створюються в багатьох галузях науки впродовж усього трансформаційного періоду і їх очолюють, як правило, видат­ні вчені, відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Так, ві­домий вчений у галузі механіки, фізики міцності матеріалів і конс­трукцій академік НАН України В. Панасик створив наукову школу, більшість представників якої працює у фізико-механічному інституті ім. Г.В. Карпенка над розв'язанням проблем тріщиностійкості конс­трукційних матеріалів, їх корозійності, а також методів і засобів не-руйнівного контролю механічних, фізичних і геометричних характе­ристик матеріалів і виробів, що характерні для розвинених країн світу.

В кінці XX і на початку ХХІ-го ст. у розвинених країнах світу, в тому числі і в нашій країні, бурхливого розвитку набула інформа­тизація суспільства. Академік НАН України І. Сергієнко - відомий вчений у галузі інформатики, обчислювальної математики, систем­ного аналізу і математичного моделювання, сформувався під впли­вом таких всесвітньо відомих науковців, як академіки В. Глушков, В. Михалевич, А. Дородніцин і сам став фундатором потужної школи з комп'ютерної математики та інтелектуальних інформаційних техно-

логій. Під його керівництвом розвивається наука актуальних про­блем обчислювальної та прикладної математики, теорії програму­вання та створення пов'язаних з нею комп'ютерних інтелектуальних технологій.

Академік Ю. Єрмольєв виховав плеяду талановитих науковців в галузі кібернетики, котрі опікуються розв'язанням проблем моде­лювання прийняття рішень в умовах ризику та невизначеності, гло­бальних тенденцій в атомній енергетиці тощо.

Дослідження, присвячені теорії хімічної будови, кінетики, тео­рії міжмолекулярних взаємодій, електрохімії, молекулярного матері­алознавства та інші розробки академіка В. Походенка - видатного вченого в галузі фізичної та органічної хімії.

Академік НАН України В. Локтєв зі своєю науковою школою продовжує традиції С. Корольова, І. Курчатова, С. Патона, І. Гама, М. Янгеля. 39 % наукової продукції, створеної під його керівницт­вом, що виходить за межі України, стосується фізичних досліджень, у тому числі лазерної фізики, напівпровідникової електроніки, фізи­ки металів і сплавів, низьких температур, радіоастрономії тощо.

Потужні наукові школи, засновані членом-кореспондентом НАН України А. Шанарою, ведуть дослідження в галузі розв'язання проблем гірничої справи, природокористування, екології, і, зокрема, геологічних засад технологій видобутку корисних копалин і проблем геологічної безпеки та сталого розвитку промислових регіонів.

Академік НАН України Ю. Шевченко, працюючи професором Київського національного університету будівництва та архітектури, багато сил і енергії віддав підготовці та вихованню кадрів у напрямі розв'язання найактуальніших проблем сучасної механіки твердого деморформованого тіла. На основі цієї роботи він заснував та очолює українську школу термопластичності з розробкою відповідних теорій і методів розрахунку на міцність і довговічність різних елементів машинобудівних конструкцій, що працюють за високих температур.

У сфері розробки нових екологічно чистих технологій викорис­тання вітчизняного вугілля в енергетиці заснована наукова школа академіка НАН України Ю. Корчевого. Останніми роками він багато уваги приділяє науковим дослідженням з розширення ресурсної бази

енергетики за рахунок утилізації мулів, шлаків та сухих відходів вуг-лезбагачення, захисту довкілля від викидів пилу, важких металів, оксидів сірки й азоту.

Академік НАН України В. Трефілов сформував Інститут мате­ріалознавства, який став лідером зі створення широкої гами новітніх функціональних і конструкційних матеріалів, у тому числі в галузі порошкової металургії.

Фундатором наукових шкіл в електроенергетиці став академік Б. Стогній, дослідники яких розвивають ключові наукові напрями цих шкіл, розробляють теорії, принципи, методи і засоби автоматич­ного керування та діагностики, підвищення надійності та економічної роботи електричних систем, ефективного використання енергетич­них ресурсів, електрообладнання на базі вивчення електромагнітних процесів в електроенергетичних системах.

В Україні створені відомі далеко за її межами наукові школи з природничих наук, що сприяли розвитку біотехнології. Так, академік С. Гершензон - творець нової еволюційно-генетичної концепції та наукової школи молекулярної біології та генетики. Цей класик гене­тики XX ст. заснував в Україні школу молекулярних генетиків і мо­лекулярних біологів, завдяки зусиллям яких створено Інститут моле­кулярної біології та генетики, що посів визначне місце у міжнародній спільноті генетиків. Доробок його залишився у непересічних особис­тих працях та у працях учнів і соратників - тих, хто першими у світі синтезували штучний ген гемоглобіну, відкривають і дотепер нові гени і перебудовують хромосоми, пов'язані з онкологічною патологі­єю, впроваджують досягнення генної терапії та генної фармакології. Академік НАН України К. Ситнік стояв біля витоків народження в Україні принципово нової галузі біології - інженерної ботаніки, його діяльність разом зі створеною ним науковою школою пов'язана з пи­таннями космічної біології.

Невпинний пошук нових досягнень здійснює академік С. Комі-саренко зі своєю науковою школою в галузі створення препаратів біологічно активних речовин, лікарських препаратів і засобів віта­мінних добавок для медицини і сільського господарства та інших галузей економіки, а також цільових комплексних програм, які пов'я­зані з розвитком науки про життя та біобезпеку в Україні.

Академік НАН України С. Свєчніков - учений-фундатор відо­мої вітчизняної наукової школи з оптоелектроніки та фізики напів­провідникових приладів.

Академік НАН України В. Шестопалов - вчений у галузі гідро­геології, екології та інженерної геології. Він - один із авторів концеп­ції програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, фунда­тор наукової школи та голова робочої групи з розв'язання програми створення сховища радіоактивних відходів.

В інституті монокристалів НАН України (м. Харків) під керів­ництвом академіка Семиноженка В.П. розроблено і впроваджено у виробництво нову унікальну технологію вирощування монокристалів сапфіру великих розмірів. Ця робота отримала Державну премію України в галузі науки і техніки за 2003 рік.

Вагомий внесок у розвиток економічної теорії трансформаційно­го періоду, який досить складно проходить Україна в умовах стратегі­чних викликів XXI століття, вносять провідні вчені-економісти Амо-ша О. І., Геєць В. М., Чумаченко М. Г., Чухно А. А., Данилишин Б. М., Лібанова Е. М.

Розвиток та діяльність наукових шкіл сприяє поліпшенню ви­користання наукового потенціалу, підвищенню його ролі в економіч­ному зростанні країни. Створення і діяльність наукових шкіл сприяє зростанню рівня творчості науковців, результативності наукових розробок з точки зору їх новизни і відповідності світовим тенденціям розвитку науки.

Разом з тим вітчизняна наука, особливо прикладна, відокрем­лена від реальної економіки і тому слабо сприймає її інноваційні потреби. В країнах із новою економікою (як, наприклад, Велико­британія), в основу якої закладено використання знань у сфері ви­робництва і послуг, галузевого підпорядкування науки взагалі не­має. Вона зосереджена в корпораціях, фірмах, університетських закладах і приватних лабораторіях. У зв'язку з цим слід відзначити, що в нашій країні питома вага заводського сектора (підприємств та науково-виробничих об'єднань) у виконанні наукових та науково-технічних робіт різко зменшилася.

Недостатніми для науково-технічного та інноваційного розвит­ку економіки є також інформаційне та фінансове забезпечення, від­сутність дійових маркетингових центрів у сфері наукової та науково-

технічної діяльності. Це не сприяє системному задоволенню попиту економіки на найбільш актуальні науково-технічні розробки та роз­витку ринку інноваційної продукції.

Статистичні дані свідчать про те, що в такій провідній галузі економіки, як промисловість, інноваційна активність в останні роки знижується (табл. 4.3).

Таблиця 4.3