Центриситетом.

6. Геометрична і магнітна осі стрілки мають збігатися. Сучасні

магнітні стрілки бусолей роблять з тонких пластинок, які встановлюють ребром

на шпилі. Завдяки цьому практично уникають незбігання магнітної та

і еомстричної осей стрілки.

7. Площина діоптрів має бути перпендикулярна до площини кільця

Спчолі. Для перевірки бусоль встановлюють горизонтально і на віддалі близько

10 м від неї підвішують нитковий висок. Площина діоптрів має збігатися з

ниткою виска. Якщо ця умова не виконується прилад передають у майстерню.

8. Нульові поділки зовнішнього (азимутального) та внутрішнього (рум-

пічного) кілець мають міститися в одній вертикальній площині. Повертаючи

бусоль, встановлюють її так, щоб північний кінець стрілки збігався з нульовою

поділкою румбічного кільця. Після цього повертають діоптри доти, доки

нульова поділка верньєра під предметним діоптром не збігатиметься з ну-

льовою поділкою азимутального кільця. Візуючи діоптрами, виставляють вср-

ін кально в їхньому створі віху на віддалі не менше ніж 20-40 м. Перевіряють,

чи віха розміщена на продовженні лінії, що проходить через кінці магнітної

і' грілки. Перевірку бажано виконувати на горизонтальному майданчику.

1.3.23. Бусольне знімання ділянки місцевості.

Ув'язування полігона графічним способом

Знімальні роботи починають із закріплення на місцевості вершин зімк-

нутого бусольного ходу (полігона) кілками або дерев'яними стовпами. Бусоллю

вимірюють прямі та зворотні магнітні азимути або румби, а мірною стрічкою -

довжини всіх сторін полігона. Виконують також знімання ситуації.

Для вимірювання напрямів бусоль центрують за допомогою виска над

кожною вершиною полігона. Бусоль встановлюють горизонтально. Для

контролю обов'язково вимірюють прямі та зворотні азимути чи румби. Румби

мають бути однакової величини в градусах, але протилежних назв (наприклад,

прямий румб - ПнС, зворотний - ПдЗ), а азимути повинні відрізнятися на 180°.

У градусних значеннях прямих та зворотних азимутів чи румбів можна

допускати розбіжності до 20'. Якщо ж розходження більші, треба з'ясуват и їх

причину повторними спостереженнями. На покази магнітної стрілки можуть

впливати сторонні предмети та інші чинники.

_ Розділ I

Коли в тій чи іншій точці неможливо надійно виміряти азимут або румб,

(имірюють горизонтальний кут між напрямками, що виходять з точки,

сористуючись зовнішнім (азимутальним) кільцем бусолі та діоптрами, що

ювертаються незалежно від кільця. Для цього достатньо, встановивши кільце

іерухомо, спрямувати діоптри на задню віху і відлічити, а потім - на передню

ііху і знову відлічити; різниця першого та другого відліків і буде значенням

горизонтального кута у заданій вершині полігона. Враховуючи, що азимути

румби) вимірюють з точністю 15-20', лінії полігона слід вибирати не

горотшими ніж 10 м, але не довшими за 200 м, оскільки на довгих лініях буде

шачне спотворення в положенні на плані кінцевих точок таких ліній.

У результаті виконання бусольного знімання виконавець складає схему, на

ЇКІЙ показує станції, їхні номери, назви румбів ліній ходу та їхні величини.

Після складання схеми викреслюють план знімання у заданому масштабі.

Досвід показує, що найкраще план будувати за румбами, користуючись

гранспортиром, лінійками, трикутниками, а лінії відкладати в масштабі за

допомогою поперечного масштабу та циркуля-вимірника.

Нехай бусольний хід складається з чотирьох станцій. Результати знімання

записано на схемі та в польовому журналі. Приймають лівий край аркуша за

напрям магнітного меридіана. Першу точку полігона наносять в довільному

місці, але так, щоб план розмістився на вибраному аркуші паперу. Через точку 1

прокреслюють напрям магнітного меридіана (лінію, паралельну до лівого краю

аркуша). За допомогою транспортира у точці 1 від північного кінця магнітного

меридіана відкладають кут, що дорівнює румбу лінії 1-2. Прокреслюють напрям

лінії 1-2. Довжину лінії 1-2 відкладають у заданому масштабі за допомогою

поперечного масштабу та циркуля-вимірника. Отримують точку 2'. Далі через

точку 2' прокреслюють магнітний меридіан (не враховуючи зближення

меридіанів і приймаючи, що всі меридіани - паралельні). Будують румб лінії 2-

3. Прокреслюють напрям 2-3' і відкладають у масштабі довжину лінії 2-3.

Отримують точку 3'. Аналогічно продовжуючи побудови, одержують поло-

ження точок 4' та 1' (рис. 1.3.44).

Якби знімальні польові роботи і всі креслення виконувались безпо-

милково, то кінець останньої лінії мав би точно збігтися з початковою точкою 1.

Оскільки виникають похибки під час вимірювань в полі та викреслювання

плану, то кінець останньої лінії, зазвичай, не збігається з початковою точкою,

наприклад, розміщений у точці Г. Отже, зімкнений на місцевості хід на плані не

зімкнувся. Лінія між точками 1' та 1 називається нев'язкою. Напрям нсв'язки

показано стрілкою від точки Г до точки /. Якщо нев'язка /х викликана

Загальні відомості з топографії'

накопиченням невеликих випадкових помилок, то її довжина - абсолюти

величина, яку визначають графічно (за масштабом плану), не новішії

перевищувати 1/300 від усього периметра ходу. Тобто

Р 300'

-Ln.2'

Пн

(1.3.42

4 4'

Рис. 1.3.44. Побудова плану бусольного знімання

2 3 4 1

Рис. 1.3.45. Розподіл лінійноїнев'язки

Таку нев'язку можна розподілити пропорційно до довжин ліній. Розподіл

нев'язки виконують графічно (див. рис. 1.3.45). На прямій лінії у масштабі, в 2 4

рази меншому порівняно з масштабом плану, відкладають від точки 1 всі лінії.

Н результаті отримують на прямій точки 2', 3', 4', V. Потім через ці точки

будують до прямої перпендикуляри. На перпендикулярі від точки /'

підкладають таку нев'язку fs, такою, яка виміряна на плані. З'єднують точки /

з вершиною перпендикуляра, що побудований в точці /', нахиленою лінією. Ця

Розділ I

іія відсікає від прямої 1-І' відрізки перпендикулярів, на які потрібно змістити

JKH 2', З', 4'. Залишається визначити напрями, за якими необхідно переміщати

точки. Зрозуміло, що оскільки точка 1 нанесена довільно, то її положення є

{помилковим. Тому точку 1' будемо переміщати вздовж стрілки аж до

гання її з точкою 1. Очевидно, що й інші точки слід переміщати в цьому

зрямку. Дня цього через точки 2', 3', 4' проводять лінії, паралельні до не-

(зки / у, і на них відкладають відрізки 2'-2", З'-3", 4'-4". Ці відрізки можна

$рахувати аналітично, знаючи довжини ліній та fs. Однак їх достатньо

значити графічно. Нові положення точок 2, 3, 4 є виправленими. Ці точки

днано суцільними лініями, які утворюють зімкнутий (ув'язаний) полігон.

1.3.24. Оцінка точності результатів вимірювань

Виміряти величину - це значить порівняти її з іншою величиною, прий-

гою за одиницю міри. Досвід показує, що окремі результати найретельніших

сторазових вимірювань тієї самої величини відхиляються в той чи інший бік

, дійсного значення. Це пояснюється тим, що процес вимірювання неминуче

іроводжується похибками.

Отже, в результаті вимірювань спостерігач отримує не істинну величину,

ише наближене значення фізичної величини.

За джерелом походження розрізняють такі види похибок:

• особисті похибки спостерігача;

• інструментальні похибки;

• похибки методу вимірювань;

• похибки за вплив зовнішнього середовища.

За характером похибки поділяють на два класи:

• грубі;

• неминучі (систематичні та випадкові).

До грубих похибок належать ті, які виникають в результаті недбалого

сонання вимірювального процесу - прорахунки у вимірах, спричинені

'важністю спостерігача, несправністю приладу тощо. Грубі похибки

іучають із результатів вимірювань, переважно повторними вимірюваннями

) іншою методикою.

Систематичні похибки виникають з визначеного джерела та мають

іначений знак та величину. Ці похибки підпорядковуються відомим

тематичним законам, їх можна врахувати чи мінімізувати їх вплив. їх можна

іучити за допомогою методики.

Загальні відомості з топографії'

Випадкові похибки завжди супроводжують вимірювання. Закономірності

випадкових похибок проявляються в масиві вимірів та зумовлені точністю

приладу, кваліфікацією спостерігача та іншими факторами. їх вплив можна

послабити, підвищуючи якість та збільшуючи кількість вимірювань, а також

виконуючи належне математичне опрацювання результатів вимірювань.

Під випадковою похибкою Д, розуміють різницю між вимірюваним

значенням випадкової величини х т а точним значенням X, тобто

Д, (1.3.43)

де і=1, 2,..., п.

Властивості випадкових похибок вимірювань проявляються в масивах

вимірів. їх характеристики такі:

а) властивість обмеженості: випадкові похибки за абсолютним

значенням для заданих умов вимірювань не перевищують визначеної межі

| Д І < Агр\

б) властивість ____________симетричності: додатні та від'ємні значення похибки

рівпоможливі та за більшої кількості вимірювань однаково часто виникають;

в) властивість унімодсиїьності: малі за абсолютним значенням випадкові

похибки виникають у разі вимірювань частіше, ніж великі;

г) властивість компенсації: середнє арифметичне із значень випадкових

похибок за нескінченного зростання кількості вимірювань прямує до нуля,

тобто володіє властивістю компенсації