Тілесний «образ я » та харчова поведінка як важливий компонент життедіяльності особистості

1.1. Особливості та специфіка тілесного «образу Я»

Соціальне середовище характеризується динамічністю та постійним ускладненням, стимулюючи особистість бути активною, конкурентоспроможною, успішною. Сучасна людина прагне відповідати соціальним вимогам не тільки досягаючи певного соціального статусу (маючи ділові зв'язки, високі матеріальні можливості тощо), але й використовуючи фізичні можливості для адаптації в соціумі, зокрема привабливу зовнішність.

На думку Г. В. Іванченко, сучасна культура, орієнтується на максималізацію задоволення при мінімумі зусиль. Ж. Бодріяр характеризує сучасну людину як підприємство по насолоді та задоволенню, відзначаючи, що вона зобов'язана бути щасливою, закоханою, сексуальною, активною, ейфорійною і динамічною [14]. Піклуючись про привабливість зовнішності, вона звертається за допомогою до дієт, занять спортом, до косметологів та естетичної хірургії [21].

Слід підкреслити стрімкий розвиток сфери естетичної хірургії, спрямованої на корекцію зовнішності. При цьому, якщо на момент виникнення естетичної хірургії (1890) до її послуг звертались люди, що мали об'єктивні вади (вроджені дефекти зовнішності, ускладнення після травм і аварій), то на кінець ХХ ст звернення до естетичної хірургії стало буденною справою для більшості людей, що не мають об'єктивних підстав для корекції зовнішності. Сьогодні сам факт перенесеної операції став елементом соціального престижу, змінивши оцінку і ставлення суспільства до такого не безпечного способу корекції зовнішності.

На наш погляд, цікавим є факт появи в Росії наприкінці 90 -х рр.. ХХ ст нового прикладного напрямку в психології - псіхокосметології «вчення про психологічні засоби і методи поліпшення зовнішності і привабливості людини»[6, c.6]. Вчені даного напряму вважають, що «попередженням мімічних зморшок повинні займатися не стільки медики і косметологи, скільки психологи»[6, c.6].

Тілесний «образ Я», є джерелом задоволеності життям, способом впливу на інших людей і засобом досягнення бажаного результату.

Аналіз літературних джерел зарубіжної та вітчизняної психологіі з означеної проблеми дозволив виділити ряд факторів, що детермінують ставлення людей до власної зовнішності: це культурні особливості суспільства; гендерні стереотипи зовнішньої привабливості; сімейне оточення засоби масової інформації (ЗМІ); реальна фізична зовнішність; соціальний вплив; особистісні особливості.

Дослідники різних напрямків - філософи, культурологи, соціологи, психологи (Н. Рамсі, Д. Харкорт, А Фернхем, У Еко, І Биховська, Н.Вульф, Г. Іваніченко, Т Чередніченко, М. Носоченко)доводять, що зовнішня привабливість людини є невід'ємним атрибутом культури будь-якого суспільства [24, c.21].

Багато авторів підкреслюють розбіжність еталонів краси і зовнішньої привабливості у чоловіків та жінок. Жінки в більший мірі відчувають на собі соціокультурні впливи, пов'язані з ідеалізацією зовнішнього вигляду. І.С. Клецина зазначає, що приваблива зовнішність є однією з основних, в ієрархії життєвих цінностей жінки [9]. І. С. Кон підкреслює, що головним суб'єктом і носієм соціальних змін, які ламають звичний гендерний порядок, є не чоловіки, а жінки, соціальне становище, діяльність і психіка яких змінюються, зараз значно швидше і радикальніше, ніж у чоловіків» [10].

Н. Рамсі, Д. Харкорт підкреслюють, що причина незадоволеності зовнішністю пов'язана з впливом батьків. Вони відзначають, що ставлення до зовнішності у дітей формується під впливом занепокоєння і тривожності щодо власної зовнішності у батьків, а також оціночних висловлювань батьків про зовнішність дітей. С. Хартер, приходить до висновку, що діти з сімей, які суворо дотримуються соціальних норм, найбільш схильні до стресів, пов'язаних з зовнішністю [21].

Образи зовнішньої привабливості та краси, які транслюють ЗМІ, вважаються фахівцями, важко досяжними. Р.Харріс вважає, що ЗМІ занадто часто зображують жінок юними красунями, обов'язок яких залишатися молодими і привабливими, щоб приносити задоволення чоловікам. Варто жінці перестати бути молодою і привабливою, вона стає об'єктом насмішок. В основі такого критичного відношення лежить насамперед думка про те, що жінка не повинна дозволити собі постаріти.

Аналізуючи жіночі журнали, О. А. Вороніна прийшла до висновку, що всі журнали присвячені тому, як навчити жінку бути красивою, доглянутою і сексуальної лялькою, мета життя якої - бути забавою чоловіка і вміти приносити йому задоволення»[2].

Н. Рамсі наводить результати дослідження незадоволеності зовнішністю у людей з явними фізичними дефектами (заяча губа, вовча паща, парез лицьового нерва та ін.) Емпіричні данні дозволили зробити висновок, що психологічні переживання людей, що мають фізичні дефекти, є властивими людям без фізичних дефектів В. А. Лабунська відзначає що одним з інструментів соціального впливу на самооцінку зовнішності є мода, дрес-код, дрес-лук. При цьому людина відчуває залежність від «правил чужої гри»[12].