Формування національної гідності української людини в період національно культурного піднесення 20-х років ХХ ст. та їх особливості.

20-30-ті рр. Для культурного будівництва в Україні цього періоду було

характерне певне українське відродження (20-ті) і крайня ідеологізація

культурного життя (30-ті рр.).Держава турбувалася про розвиток освіти.Швидкими темпами неграмотність ліквідувалась. З 1923 р.проводилася політика коренізації з метою забезпечення підтримки з боку населення. На 1927 р. майже всі школи, половина технікумів і чверть

інститутів використовували українську мову навчання. Проте справжнє

вирішення національного питання не відповідало інтересам Сталіна: на

початку 30-х політику коренізації було припинено.

20-ті рр. - це процес творчого злету української науки. Розгорнули свою

діяльність математики Д. Граве, фізики М. Крилов та М. Боголюбов. Л.

Ландау став ініціатором досліджень з термоядерного синтезу. Значний

внесок у теорію освоєння космосу зробив Ю. Кондратюк (О. Шаргей).

Значні досягнення відбулися в медицині (епідеміологи М. Гамалея та Д.

Заболотний, медики та біологи О. Богомолець, О. Палладін.

У 1928 р. в Україні працювало 37 тис. науковців. Проте зразу ж почалося

і переслідування вчених.

У 20-х рр. завдяки процесу українізації бурхливо почали розвиватися

музика й театр. Виникають професійні музичні колективи: капела “Думка”,

Київський симфонічний ансамбль. Плідно працюють композитори Г. Верьовка,

П. Козицький, Л. Ревуцький, а пізніше - Б. Лятошинський, М.

Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич. У 30-х рр. - були відкриті

Консерваторії.

.Становлення українського театру зв’язано з іменами Л. Курбаса, Г. Юри,

А. Бучми, Ю. Шумського. Але й тут стали жертвами репресій Лесь Курбас -

автор і керівник театру “Березіль" у Харкові, Ф. Лопатинський.

Незважаючи на негативні явища розвою, театральна справа набуває поступу:

у 30-ті рр. існує вже 80 театрів.

Образотворче мистецтво в ті роки представлене М. Дерегусом, Б. Івановим,

А. Петрицьким та ін., які разом з майстрами старшого покоління М.

Бойчуком, І. Їжакевичем поповнили українську культуру новими творами.

В кінематографі працює режисер О. Довженко. Він виступив 1928 р. з

першим своїм значним фільмом “Звенигора", невдовзі поставив картини

“Арсенал", “Земля", потім “Щорс".

Українська культура несла і втрати, пов’язані з її історичним минулим.

Йдеться про знищення культурних пам’яток, насамперед церков.

До кінця 1939 р. перестало існувати 70% діючих церков. Ініціаторами

закриття і знищення храмів були українські урядовці В. Затонський, П.

Постишев, С. Косіор, Л. Каганович, Г. Петровський та інші.

79.Український мистецький авангард ХХ ст.(школа М.Бойчука, творчість О.Архипенка)

Мистецтво авангарду зруйнувало традиційні засади художньої творчості.Авангардизм у живопису – це різні напрями, які виступали щоразу з позицій відкриття нових ідей. художники-авангардисти свідомо відмовляються від буквалізму – від зображення предметного світу таким, яким його бачить око художника. Авангардне мистецтво - і це теж його особливість – несе в собі специфіку світовідчуття людини ХХ століття. Історію авангардного живопису в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює 1907-1914 роки. Світова і громадянська війна перервали певною мірою цей процес. Другий починається з 1920 року, коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва: літературі, живопису, театрі, архітектурі. Цьому бурхливому бажанню осягати нові форми було покладено кінець у 30-х роках у Радянському Союзі. Причиною нищення авангарду була монополія однієї ідеології; додалося й те, що складність мови нового мистецтва робить неможливим офіційний контроль над інакомисленням.Молоді майстри, що відчули за кордоном смак вільного вибору засобів естетичного вираження, стали в Україні першим загоном авангарду, підтриманим більшістю студентства Києва і Харкова. В 1914 році новоутворена група “Кільце”влаштувала свою виставку, в якій взяв участь 21 художник.

Українські художники прагнули наситити світ кубізму барвистістю. Почерпнутою з народної творчості - кераміки, лубків, ікон, вишиванок, ляльок, килимів, писанок, де зберігалася близкість до таємничих стихій життя.

Яскравою художньою особистістю був Казимир Малевич, творець супрематизму.

Школа монументального українського мистецтва, представлена творчістю Михайла Бойчука і його учнів, надихалася формами візантійських ікон, релігійного Ренесансу, живописного примітивізму безіменних українських малярів минулих віків. В основі естетики тогочасного монументального живопису – уникнення зайвих деталей, випадкових, не характерних ракурсів; схематизація, простота, сила – з почуттям віри – велич; зверненість до національних перлин та авангардність художньої мови, яку можна назвати конструктивізмом. Обдарованими “бойчукістами” виявили себе В.Седлер, І.Падалка, М.Рокицький, О.Павленко. Твори “бойчукістів” 20-30-х років: розписи Червоноармійських луцьких казарм, оформлення Київського оперного театру до І Всеукраїнського з`їзду Рад, Київського кооператвного інституту, Харківського Червонозаводського театру – перші в усьому радянському мистецтві значні монументальні ансамблі.

Гордістю українського авангардного мистецтва є також всесвітньо відомий скульптор- кубофутурист Олександр Архипенко (1887-1964). Скульптор постійно експериментує, створюючи абсолютно новаторські речі. Так, образ паризького циркача “Медрано” сконструйовано з металу, дерева, скла. Це перший у ХХ ст. “мобіль” - робот, своєрідна машина для демонстрації змінних набірних кольорових зображень, їх названо “архипентурою”: цей спосіб живопису справляє враження справжнього руху. Великий скульптор насичувавпластичні форми магічною символікою, вони справляюить враження первісності, вічного творення життя.

Український мистецький авангард творив справді високе мистецтво. 10-20-ті роки становлять собою цілу епоху в житті України. В цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має наш народ.