Формування адекватної Я-концепції.

Становлення " Я-концепції", що в цілому зумовлене широким соціально-культурним контекстом, відбувається у процесі обміну діяльністю між людьми, завдяки чому індивід уточнює, коригує образ свого " Я" '. Формування адекватної " Я-концепції" і передовсім самосвідомості - важливе завдання освітньо-виховного процесу, складова частина технології життєтворчості.

У психології та соціальній психології свідомість молодих людей у віці 14-18 років розглядається як зріла, така, що має багато рис і якостей свідомості дорослої людини, але разом з тим утримує залишки дитячої свідомості. Правомірність такого підходу підтверджується численними дослідженнями і важко його заперечувати теоретично. Однак, з погляду практичних завдань сьогодення, яскраво простежується необхідність визначення найбільш суттєвих і специфічних рис та якостей молодіжної свідомості як особливого феномена, де різні риси дитячої і зрілої свідомості не тільки " механічно" співіснують, а й взаємно впливають, взаємодіють, породжуючи принципово нові якісні елементи, властиві тільки молодіжній свідомості.

Як показують дослідження, незавершеність загального розвитку в молодому віці, виявляється у відчутті постійного збільшення сил та можливостей, що зумовлює здатність молодої людини до активного засвоєння нових знань і досвіду, до динамічних і глибоких якісних змін структури її свідомості. У зв'язку з цим дослідники відзначають наявність своєрідної риси молодіжної свідомості - сполучення комулятивності і емоційної надмірності у самому процесі формування і функціонування цієї свідомості. Комулятивність характеризує підвищені можливості молодої людини до накопичення та творчої переробки знань, освоєння соціальних ролей, що зумовлює появу нових соціальних, інтелектуальних та психологічних рис її як особистості. Саме комулятивністю пояснюється процес швидкого накопичення знань та уявлень, цілей, ідеалів, які тільки формуються і активно " завойовуються" юнаками через вплив минулого на очікування майбутнього. Емоційна надмірність породжує відчуттявласної неповторності, підвищену чутливість, гостроту, безпосередність /прямолінійність/ сприйняття, уявлення про унікальність та неповторність власних почуттів та переживань, а також максималізм і полярність суджень і оцінок. У цей час збільшується діапазон соціальних ролей та обов'язків. Розв'язання багатьох життєвих завдань залежить від соціальної активності, а неможливість реалізувати цю активність породжує юнацький негативізм. Цей негативізм і нетерпимість є наслідком завищення оцінок і домагань. Оцінки друзів та однолітків є найавторитетнішими і вони стають провідними стимуляторами юнацької поведінки. Нездатність до адекватної оцінки не тільки своїх окремих діянь та виявів, а й своєї особистості в цілому заводять людину в " глухий кут”, коли їй " нема чого сказати самій собі", коли вона знає саму себе гірше, ніж людей з якими спілкується. Існує загальна тенденція пояснювати успіх та невдачу у житті відповідно до самооцінки та " Я" -коцепції" в цілому. Адекватна, правильна оцінка самого себе /самооцінка/, самопізнання сприяє визначенню свого місця в житті, життєвої позиції. Пізнання самого себе починається з пізнання своїх здібностей, характеру, можливостей. Водночас " Я" як стійкий образ себе, своїх можливостей має включати здатність до внутрішнього діалогу із самим собою,

Дослідження " образу " Я" в психології. Образ " Я" є провідним саморегулятором поведінки особистості. Він виступає як злита воєдино множина уявлень людини про себе у різних життєвих реальностях. Саме " Я" з тим центром, ядром особистості, котре поступово формуючись під час її розвитку, стає внутрішнім джерелом активності, відповідає за те, що бажання людини є її власними бажаннями. Якби не стабілізуюче " Я", людину, неначе тріску, негайно закрутив би вир подій, нескінченні переходи від однієї ролі до іншої, розшматували б суперечливі вимоги, норми, очікування.

З давніх давен проблема " Я" породжувала, живу зацікавленість учених. Однією з ранніх моделей " Я" була концепція американського психолога В.Джемса. Він розмежовував " ідеальне Я", що містило уявлення про взірець, яким треба керуватися, і " емпіричне Я" - те, що поєднує людину зі світом, те, що вона може вважати часткою свого життя. Емпіричне " Я", у свою чергу, поділяється на три складові: " матеріальне Я" - тіло, одяг, власність; " соціальне Я" - те, ким вважає людину її оточення; " духовне Я" - сукупність психічних здібностей і схильностей.

На початку двадцятого століття американський психолог Ч. Кулі висунув теорію " дзеркального Я", згідно з якою уявлення про власне " Я" формується у людини під впливом групи. Так появилися " Я" -образ, " Я" -улюбленець жіноцтва, " Я" - людина, котру ніхто не розуміє...

Та чи не найбільш відомою є модель " Я", запропонована З. Фрейдом. Вона являє собою триповерхову будову, що складається з " воно", " Я" і " супер-Я". " Воно" є підсвідомою структурою особистості, джерелом її психічної енергії, яка спрямовується двома основними факторами: уникнути смерті і досягти насолоди. Та оскільки цього замало для співдії з іншими людьми, в особистості протягом її життя формується " Я" - свідоме начало, що узгоджує підсвідомі імпульси " воно" з вимогами суспільства і природи. " Супер-Я" виникає на основі " Я" і є своєрідним цензором, що стежить за виконанням засвоєних індивідом моральних приписів і норм. Таким чином, " Я" виступає як арена битви між психо-біологічними прагненнями " воно" і соціальними заборонами " супер-" Я" що є психологічним втіленням совісті.

Близька до фрейдистської концепції теорія, запропонована Е. Берном. Кожна людина, за Берном, володіє певним, здебільшого обмеженим репертуаром станів свого " Я", які не є ролями. По-перше, це стани " Я", близькі до станів батьків; по-друге, стани " Я", спрямовані на оцінку реальності; по-третє, стани " Я", котрі діють з моменту фіксаціі у ранньому дитинстві і є архаїчними пережитками онтогенезу. Ці стани Берн називає відповідно - Батько, Дорослий, Дитина - це джерело інтуїції і творчості, спонтанності. Дорослий - стан, необхідний для раціональної взаємодії з навколишнім світом. Батько виконує дві основні функції - допомагає у вихованні власних дітей і дозволяє автоматично реагувати на більшість пересічних ситуацій.

Ще один американський психолог М. Розенберг, запропонував детальнішу класифікацію станів " Я". До неї входять справжнє " Я" /тобто яким я видаюсь собі в дійсності у цю мить/, динамічне " Я" /тип особи, якою я прагну стати/, фантастичне " Я" /яким би я хотів бути, коли б усе було можливо/, ідеальне " Я" /тип особистості, яким я відповідно до власних переконань мушу бути/, майбутнє " Я" /те, яким я, на мій погляд, можу стати/, ідеалізоване " Я" /тобто таке, яке мені приємно бачити/. Крім того, утілюється ряд зображуваних " Я" - образів і масок, які індивід виставляє на загальний огляд, аби замаскувати якісь негативні, хворобливі чи просто інтимні риси і вади свого " Я".

Життєвий шлях і " Образ " Я". Пошуки " Я" незмінне зв'язані з проблемою відокремлення " Я" від " не-Я'", тобто з проблемою вибору. Найбільш важливим і відповідальним серед будь-яких видів вибору є життєвий вибір особистості. Предметом життєвого вибору може бути будь-яка сфери життєтворчості індивіда /бо в кожній з них він так чи інакше самовизначається/ і навіть усе життя в цілому, коли йдеться про вибір стратегії життя, визначення смисложиттєвих орієнтирів, життєвої програми, кредо тощо.

Життевий шлях - це життя людини, розгорнуте в часі і просторі, індивідуальна історія, протягом якої вона формує свою особистість. С.Л.Рубінштейн особливо підкреслював думку про те, що історію життя людини становить насамперед те, що вона засвоїла зі спадщини попереднього історичного розвитку людства і що сама внесла у цей розвиток, тобто людина є настільки особистістю, наскільки вона має свою історію. Остання визначається подіями - тими вузловими моментами, поворотними пунктами, коли внаслідок ухвали людиною певних рішень відбувається подальше становлення її " Я", а отже, і долі. Відтак зрозумілою є зацікавленість у вивченні різних відрізків життєвого шляху, бо він є водночас шляхом пізнання особистістю себе самої.

З'ясовуючи етапи життєвого шляху вчені психологи насамперед намага­лися виходити з критерію самовизначення. Дослідження показують, що головні життєві вибори людина розпочинає здійснювати після 16-річного віку.

У період від 16-20 до 25-50 років переважна більшість молодих людей здійснює пошук і вибір власного " образу " Я". За цей час вони встигають спробувати свої сили у різних видах діяльності /праці, побуті, дозвіллі тощо/, як кажуть " побувати у бувальцях". На цей час припадає вибір подружньої пари, здобуття освіти і професійних умінь, визначення місця проживання і свого соціального статусу. Водночас життєва мета ще залишається овіяною романтикою, життєва перспектива сповнена мрій і сподівань.

У періоді від 25-50 і до 45-50 років людина остаточно стверджується у своєму покликанні, створює коло постійних соціальних зв'язків: виховує дітей. Цей період, як правило, називають зрілістю, котра переживається як вершина творчих можливостей людини. Самовизначення відбувається на основі, реальних досягнень особистості, самооцінка погоджена з оцінками оточення. Життєва перспектива базується на досвіді подоланого шляху і розумінні подальших напрямків руху.Віковий період від 45-50 до 65-70 років збігається із завершенням професійної діяльності, послабленням здоров'я неминучою втратою близьких, трансформацією самосвідомості під впливом розуміння обмеженості форм самовизначення. Життєва перспектива усвідомлюється як скорочення часової перспективи. Прикладанню принципово нових життєвих цілей різних сферах життя перешкоджають не тільки об'єктивні, а й суб'єктивні причини. Досить імовірною є душевна криза, що послаблюється підтримкою близьких або аматорськими захопленнями. Найчастіше життєві цілі зв'язуються з іншими людьми, а життєва перспектива будується напрагненні побачити за життя реальні успіхи близьких. Глибина почуттів при цьому може і не зменшуватися, тож усе, що відбувається з дорогими серцю людьми, сприймається як події власного життєвого світу, реалізація особистої долі.