Особливості самовираження, самоствердження та самореалізації у підлітковому та юнацькому віці.

Відомо, що питання про самовираження, самоствердження та самореалізацію у підлітковому та юнацькому віці постає дуже гостро, бо це є спосіб не тільки вияву свого " Я" /що є характерним для всіх вікових стадій/, а це і важлива умова адекватного і гармонійного розвитку особистості. Потреба у самовираженні особистості може виявлятися в різних формах - явних /наприклад самолюбування/, чи неявних. Чим слабкішою є здатність людини опонувати своєму внутрішньому " Я", чим слабкіша самооцінка, тим більше значущою для неї є зовнішня виразність. Реальні зміни, пов'язані зі зміною зовнішності у підлітковий та юнацький період вносять суттєві корективи в уявлення про себе, сприйняття себе, самооцінку, в " Я-концепцію".

Як відомо, потреба у самовираженні виникає ще в дитинстві, але активно змінюється, наповнюється новим змістом у підлітковому віці, або юнацькому віці. Ця проблема дуже важлива і їй надають особливого значення психологи та педагоги, тому що самовираження в подальшому розвитку особистості стає основою самоствердження, самореалізації процесів, визначальних у життєтворчості людини.

Потреба у самовираженні може бути прихованою у внутрішній сутності особистості, якщо її не було реалізовано на даному етапі життя. Нереалізована потреба здатна " відроджуватися" на нових етапах життя / й дуже часто у новій якості/. Певна річ, так буває тоді, коли цю потребу не було придушено, зневажено оточенням. Якщо ж так сталося, то самовираження теж переходить у внутрішню сутність особистості, але перетворюється на той чи інший комплекс, на нереалізоване " Я". Так з'являється комплекс самолюбування /" хворе себелюбство" / або неповноцінності /у сфері, особистого життя/, неадекватність самооцінки /низький рівень домагань та ін./. У цьому випадку, по суті, відбувається неузгодженість між " Я-концепцією" і реальною поведінкою, що і породжує страждання особистості. Й чим більш значущого є риса, запрограмована в " Я", тим сильніше переживання неузгодженості. Людина реагує на таку неузгодженість почуттями провини, образи, гніву. І якщо спогади про це завжди зберігалися у пам'яті, то людина була б приречена на постійні страждання. У таких випадках вступає в дію механізм психологічного захисту.

Тому дуже важливо систематично і послідовне вивчати і аналізувати поведінку підлітків та юнаків, коло їхніх інтересів, здатність долати труднощі та досягати поставлених цілей і залежно від цього змінювати стратегію допомоги завищувати чи знижувати рівень домагань, співвідносити їх з реальними можливостями. Технологію такої допомоги можна сформулювати так:

І. Необхідно зрозуміти юнака чи певну індивідуальність з її потребами, пізнати, які з них домінують, а які хронічно не задовольняються, оскільки юнак просто не знає розумних засобів для їх задоволення призводить до виявів негативної поведінки.

2. Не має сенсу багаторазово пояснювати доцільність тих чи інших норм задоволення своїх потреб; треба озброїти вихованця знанням тих засобів, які забезпечують успішне задоволення соціально значущих спонукань, потреб. Ні свідомість, ні воля самі по собі не здатні перебудувати ієрархію мотивів. Така перебудова відбувається тоді, коли одній потребі протистоїть інша.

3. Оскільки безпосереднім " трансформатором" структури потреб є позитивні емоції, а вони, в свою чергу, пов'язані з успішним задоволенням таких потреб, ознайомлення юнака із засобами задоволення цих потреб - найперша турбота вихователів. Не стільки спілкування, співпереживання, духовних контактів очікує юнак від вихователів, скільки реальної допомоги у пошуках засобів задоволення соціально цінних потреб, зокрема потреби у самоствердженні.

Самоствердження. Як внутрішня домінанта людської життєдіяльності, самоствердження відіграє велику роль у процесі становлення особистості. Правда, сам термін " самоствердження" застосовується принаймні у двох значеннях. Перше - це намагання особистості завоювати соціальну позицію, знайти своє місце у своєму оточенні в суспільстві. В іншому випадку " самоствердження" ототожнюється із " самореалізацією" тобто прагненням реалізувати себе в об'єктивному світі. Однак ці поняття не тотожні і кожне з них має свої характеристики.

Психологи стверджують, що прагнення до реалізації своєї індивідуальності, свого " Я" особливо яскраво виявляється в юнацькому віці. Юнак - це людина, що в ній особисте " здійснюється", виступає як внутрішня необхідність, як потреба. Тому, характеризуючи прагнення юності, слід мати на увазі, що юність - той період дозрівання особистості, коли у свідомості закладаються фундаментальні установки, що виявляються потім як ціннісні орієнтири у практичній діяльності. Дослідження показують, що людина буває найбільш багатогранною саме доти, доки керується майбутнім, маючи на увазі відносно віддалену ціль. О. М. Леонтьєв наголошував, що справжнє людське в людині характеризується тим, що в неї формуються найвищі життєві цілі /мотиви/, які підкоряють усі інші, і заради цих вищих життєвих цілей здатна жертвувати всім, навіть самим життям. Саме у підлітковому віці і юності в основу поведінки покладається щось стійке, якесь ядро, центр мотиваційної структури поведінки,

Якщо на ранніх етапах життєдіяльність індивіду відбувається за формулою " діяти, щоб існувати", тобто першочерговою домінантою виступає інстинкт, самозбереження /свідомо чи несвідомо/, то на пізніших етапах розвитку - в підлітковому і юнацькому віці - з розвитком індивідуальної свідомості, з'являється нове інтегративне прагнення " існувати, щоб діяти", яке починає домінувати у регуляції; поведінки особистості. Таке прагнення, мабуть, і є виявом потреби у самоствердженні. Сутність самоствердження розкривається через спрямованість особистості на задоволення найбільш фундаментальних потреб - в праці, творчості, повазі.

Потреба у творчій самореалізації - важлива характеристика особистості. Самореалізація має велике значення для розвитку особистості, оскільки засвоєний життєвий досвід, який пройшов крізь призму внутрішнього світу особистості, оцінюється, критично переробляється нею і переходить у дійову позицію, умову саморегуляції. Як " акумулятор" індивідуального досвіду механізми самореагуляції надають діяльності і поведінці людини особистісного смислу, що знаходить свій вираз у перетворенні суспільних вимог і оцінних критеріїв на норми самооцінки і самоконтролю. Для успішної дії внутрішніх механізмів самореалізації необхідна висока моральність особистості, тобто високий рівень її духовного розвитку. Недостатній рівень моральності може призвести до негативної самореалізації особистості.

При цьому слід пам'ятати, що життєтворчість особистості є насамперед соціальною творчістю, але не інакше, ніж через прагнення реалізувати себе, " виповнити" себе. Розбіжність між соціально бажаним і індивідуальними устремліннями породжує ситуації неповної самореалізації як в окремих видах діяльності, так і в особистості у цілому.

Близькими до поняття самореалізації є поняття саморегуляції, самокерування, які характеризують психологічний механізм самовияву, внутрішнього панування над собою. Самокерування є елементом внутрішнього контролю у процесах самовиховання, самопереконання, самопанування.

Самореалізація - це по суті " самоконструювання", в процесі якого набувається життєвий досвід. Самореалізація може бути не тільки по­зитивною, а й негативною, у результаті чого має місце антисоціальна поведінка особистості.

Якщо проаналізувати негативну самореалізацію в підлітковому віці, то необхідно відзначити, що в цьому періоді онтогенетичного розвитку підліток часто порушує загальноприйняті норми, стає " некерованим". Для нього нема авторитетів, крім компанії друзів. Це пояснюється тим що підліток не вміє правомірними засобами задовольнити свої соціальне психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні. Специфічній у підлітковому віці є прагнення якомога скоріше досягти статусу дорослої людини, самостійності. Ця установка може реалізуватися як позитивним, так і негативним способом. Підліток може брати участь у різних видах трудової діяльності, які не вимагають спеціальної професійної підготовки, фізично доступні йому. Прагнення до новизни життєвих вражень та до лідерства дозволяє йому досягти певних успіхів і навіть особистої самореалізації у спорті, мистецтві, художній, музичній, технічній творчості та ін.

Водночас психологічно напружена ситуація розвитку учнів підліткового віку за відсутності необхідного педагогічного керування іноді змушує їх використовувати не завжди кращі, але " швидкодіючі" засоби досягнення " дорослості". Так, наприклад, підлітки легко і швидко опановують такі негативні форми психологічного захисту як " витіснення" неприємних роздумів про наслідки свого вчинку, хитрощі, відкритий негативізм або конформне підкорення вимогам, демонстрація фізичної сили, агресивність, загроза, брутальність, шантаж.

В основі негативних форм самореалізації лежать специфічні для підлітків особливості особистості: суперечливий розвиток особистісних утворень, недостатня критичність до себе та завищені вимоги до інших, неадекватно високий рівень домагань та малий життєвий досвід, прагнення до ризику, самостійності, а водночас несвідома підпорядкованість авторитетній людині, психологічне розчинення у групі ровесників. У " важких підлітків" дуже розвинутий " рефлекс наслідування", який підштовхує їхнекритично переймати негативні форми поведінки ровесників.

Психологічними дослідженнями доведено, що однією з найбільш поширених причин негативної самореалізації " важких підлітків" є їхня нездатність соціально прийнятним способом компенсувати свою непристосованість до соціального оточення, зв'язану з низкою особистісних акцентуацій та недостатнім розвитком загальних здібностей.

Надзвичайно важливою стороною самореалізації особистості є самовизначення. Саме завдяки самовизначенню особистість включається в ті, чи інші структури суспільного життя через індивідуальний вибір. Індивід сам робить вибір /але він завжди його внутрішньо усвідомлює/, він вибирає з того, що реально доступно йому в даний період його життя. Зрозуміло, що у такому контексті самовизначення розглядається як певне самообмеження. Таке самообмеження не перешкоджає розвитку особистості, а лише ставить його у певні реальні рамки. Хоча вибір є досить психологічно складною процедурою з можливими помилками, труднощами для особистості, але вона спирається на нього, здійснюючи саморегуляцію на основі тієї лінії життя, ціннісний орієнтир якої виростає із самовизначеності.

Загалом в психолого-педагогічній науці розрізняють три рівні самовизначеності. На інтраіндивідному рівні виникає прагматичне самовизначення, що реалізує егоїстичні мотиви у сфері життєтворчої діяльності, безвідносно до інтересів інших людей і соціальних груп. На інтеріндивідуальному рівні - соціальне /особистісне, колективістське/ самовизначення, що опосередковує характер взаємодії індивіда із соціумом. Рівню метаііндивідному відповідає громадське самовизначення, інтенсивне становлення якого спостерігається у старшокласників, коли учні виявляють схильність до справ, зв'язаних з професійним самовизначенням, усвідомленням " себе в суспільстві". Певна річ, що досягненню гармонії всіх трьох рівнів сприяє створення суспільних та соціально-психологічних умов для самовизначення та самореалізації особистості.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняття " Я-концепція".

2. Визначте основні функції " Я-концепції".

3. Дайте характеристику психологічного віку і психологічного часу в юнацькому віці.

4. Визначте особливості самовираження, самоспостереження і самореалізації у підлітковому віці.