Обмін калію та його порушення в дітей

Калій є основним катіоном внутрішньоклітинної рідини. Його вміст в організмі людини біля 54 мекв/кг маси тіла, що становить 0, 2% всієї ваги. 98% калію знаходиться всередині клітин і лише 2% - у позаклітинній рідині. 95% всього калію здатно вільно обмінюватися. Концентрація калію всередині різних клітин суттєво відрізняється. В еритроцитах вона найменша (100-110 мекв/л), у м¢ язах – найбільша (140-160 мекв/л). В плазмі крові в дорослих концентрація К⁺ дорівнює в нормі 3, 8-5, 1 мекв/л. На протязі першого тижня життя й, особливо, в новонароджених спостерігається гіперкаліємія, тобто підвищення рівня калію плазми від 5, 7 до 8 мекв/л. Це зв¢ язано з тим, що кількість К⁺ в позаклітинній рідині визначається не стільки його вмістом в організмі, скільки станом кислотно-основного обміну. Ацидоз, який має місце в цьому віці, як правило, супроводжується гіперкаліємією, про що буде іти мова у відповідному розділі, а алкалоз – гіпокаліємією, тобто зменшенням концентрації К⁺ у плазмі крові нижче 3, 5 мекв/л. Крім того, оскільки висока внутрішньоклітинна концентрація калію створюється лише завдяки активності Na⁺, K⁺-АТФази, навіть незначне її пригнічення при гіпоксії чи ушкодженні клітин здатне суттєво збільшити концентрацію К⁺ в позаклітинному секторі без зміни загальної кількості цього катіону в організмі. Навпаки, при первинних змінах кількості калію в позаклітинній рідині він активно закачується в клітини Na⁺, K⁺-АТФазою або пасивно виходить із них по селективним калієвим каналам. Na⁺, K⁺-АТФаза у м¢ язах і деяких інших клітинах активується інсуліном і адреналіном, що дозволяє запобігти гіперкаліємії після вживання їжі та під час фізичного навантаження. Головним регулятором балансу калію в організмі, як і для інших фіксованих іонів, є нирки. Вони здатні реабсорбувати до 90% калію, що профільтрувався. Обов¢ язкові втрати калію з сечею і калом становлять 1, 2 мекв/кг/добу. Тому добова потреба організму дорослого в калії становить 1, 2-1, 5 мекв/кг/добу. У дітей, які ростуть, потреба в калії дорівнює 3-7 мекв/кг/добу. Головним джерелом калію для організму є м¢ ясо, фрукти і овочі.

Гіпокаліємія може виникати при недостатньому надходженні калію з їжею; при первинному і вторинному гіперальдостеронізмі; при надмірному виробленні (хвороба Іценка-Кушинга) чи введенні глюкокортикоїдів; при втраті калію під час блювання, діареї, лікування діуретинами та нирковому канальцевому ацидозі І типу; при переміщенні калію всередину клітин при алкалозі та введенні інсуліну. Оскільки мембранний потенціал спокою нервових та м¢ язових клітин прямо залежить від співвідношення між внутрішньоклітинною та позаклітинною концентрацією калію, зниження концентрації К⁺ в позаклітинній рідині веде до гіперполяризації клітинної мембрани та зниження її збудливості. Тому гіпокаліємія проявляється швидкою втомлюваністю, м¢ язовою слабкістю, гіпорефлексією, порушенням перистальтики з закріпами і паралітичною непрохідністю кишок, підвищенням чутливості серцевого м¢ яза до дигіталісу. На ЕКГ характерними є подовження інтервалу QT, сплощення зубця Т і поява зубця U, можлива брадикардія. Зниження концентрації К⁺ у плазмі нижче 1, 5 мекв/л викликає параліч м¢ язів і зупинку серця.

Гіперкаліємія виникає при нирковій недостатності, гіпоальдостеронізмі та гіпокортицизмі, при ацидозі, інсуліновій недостатності та надмірному введенні калію. Збільшення концентрації калію в позаклітинній рідині знижує мембранний потенціал спокою, що збільшує збудливість нервових і м¢ язових клітин. При ще більшому підвищенні рівня калію в позаклітинній рідині потенціал спокою може досягти рівня порогового потенціалу, що призведе до різкого зниження збудливості. Гіперкаліємія проявляється дратівливістю, діареєю, кишковими спазмами, патологічним впливом на серцеву діяльність. Оскільки підвищення рівня К⁺ порушує провідність і серцевий ритм на ЕКГ зубець Т стає високим і загостреним, інтервал PQ збільшується, комплекс QRS розширюється, може розвинутись атріо-вентрикулярна блокада. При збільшенні рівня калію у плазмі понад 7, 5 мекв/л може виникнути шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків і асистолія.