Розкрийте історію виникнення дидактичного проектування в педагогіці.

Історія виникнення бере свій початок із складання конструкторських дисциплін: системотехніки, теорії рішень, сетьового планування, ергономіки, технічної естетики. Ці дисципліни побудовані як теорії конструювання. Інше джерело – сама педагогіка. Велика кількість відомих педагогів минулого, так або інакше, торкалися проблеми педагогічного проектування та технологій навчання. Ретроспективний аналіз рішення проблем проектування у сфері освіти дозволив зафіксувати, що ряд важливих теоретичних ідей було започатковано у вітчизняній педагогіці ще у 20-і роки ХХ ст. Цією проблемою займалися: Блонський П.П., Макаренко А.С., Шацький С.Т. та ін.

У вітчизняній педагогіці засновником теорії та практики педагогічного проектування по праву може бути Макаренко А.С., який розглядав виховний процес як особливим чином організоване «педагогічне виробництво». Він був супротивником стихійності процесу виховання й тому видвигав ідею розробки «педагогічної техніки», «техніки будування нової людини» Продуманість дій, їх послідовність, терпіння, орієнтованість на вихованця й сьогодні вражають у його педагогічній системі. А.С. Макаренко був на боці проектування в людині всього кращого. У цьому зв’язку він наполегливо рекомендував вищим перебудувати роботу так, щоб випускати педагогів-техників: «Истинным стимулом человеческой жизни является завтрашняя радость. В педагогической технике эта завтрашняя радость является одним из важнейших объектов работы» - говорив педагог.

Але, протягом довгого часу у вітчизняній освіті прогресивні ідеї педагогів залишалися не потрібними. В період 30-60-ті рр. ХХ ст. значно скоротилася кількість публікацій з методики й технології досліджень. У 60-ті роки минулого сторіччя у публікаціях відображалася думка щодо необхідності формування нової наукової дисципліни – педагогічного проектування. На початку 70-х рр. ХХ століття в педагогічній літературі з’явилися такі терміни, як «програма діяльності», «проекти виховання, навчання, організації», «плани», «програми», «проектування особистості» та ін. Все це потребувало «інструментів теоретичного осмислення й педагогіка все глибше проникала в область проектування. Одним з прибічників педагогічної інструментовки виховання був В.О.Сухомлинський, який у педагогічній діяльності виділяв такі складові частини, як: науку, майстерність та мистецтво. У поняття «майстерність» він вкладав усі нюанси навчально-виховного процесу, чітко визначаючи їх причинно-следственную зв’язок, а також вміння педагога розбиратися у складності та багатогранності педагогічних явищ, при цьому не використовуючи термінів «проектування» й «технологія». На початку 70-х рр. ХХ ст. вчені стали більш широко трактувати і сам статус педагогіки: «…Вона являє собою галузь діяльності, в якій совмещаются, по-перше, функція дослідження реально протікаючого процесу навчання та виховання, по-друге, функція складання (проектування) систем навчання і виховання. В.В. Краєвський – автор цих строк вже тоді стверджував, що кінцева мета всієї наукової роботи в галузі педагогіки – розробка найбільш ефективних систем навчання і виховання. Такі системи, на його думку, визначаються у педагогічних проектах, «сценаріях» практичної діяльності у вигляді навчальних та виховних планів та програм, рекомендаціях тощо. Таким чином, вся наукова робота в галузі педагогіки являє собою роботу з обґрунтування педагогічних проектів.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. з’явилася перша праця з педагогічного проектування діяльності. Формування нових напрямків педагогічної науки кінця 80-х початку 90-х рр. ХХ ст. зумовило активізацію досліджень і в галузі проектування. «Фактично з цього часу воно стає самостійним» - говорить В.П.Беспалько. Він признавав проектування і технології як самостійних предметів педагогічної науки.

З цього часу починають складатися різні підходи до вивчення проектування як особливого механізму управління в освіті, як категорії дидактики, як алгоритму складання педагогічних систем.

Так, підсумовуючи вище означене можна сказати, що проектування у педагогіці пройшло еволюційний шлях розвитку від методу проектів до функцій управління освітніми системами. Кінець ХХ століття появою принципово нових технічних можливостей, стрімким зростанням психологічних, кібернетичних, педагогічних знань людства, розповсюдженням інформаційно-комунікативних технологій. У цей час проектування стає важливою складовою формування нової педагогічної ідеології – освіти протягом всього життя.