Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Профілактика та заходи боротьби.






Основним засобом профілактики бабезіозу собак є запобігання нападу на них іксодових кліщів. З цією метою тварин вигулюють на вільних від кліщів територіях, застосовують протиклі-щові нашийники «Bolfo», «Kiltix», періодично обробляють шкірно-волосяний покрив тварин аерозолем чи пудрою «Bolfo». У Франції розроблено вакцину проти бабезіозу собак «Pirodog».

 

3. Вет-сан експертиза продуктів забою тварин у разі виявлення інфекційних хвороб сибірка туберкульоз пастерельозі птиці туляремія хв. Тешена хвороба Марека

Сибірка. Гостре інфекційне захворювання великої рогатої худоби, коней, свиней і промислових тварин. Післязабійний огляд. М’ясо погано знекровлене. Кров погано звертається дьогтеподібного вигляду. Зміни в лімфатичних вузлах: збільшені, набряклі, гіперемійовані, на розрізі цегляно-червоного кольору або темно-червоного. У ВРХ різко збільшена селезінка, пульпа її розм'якшена. У свиней при локалізованій формі в ділянці глотки, гортані і передньої частини шиї виявляють кров’янисто-желеподібні інфільтрати різної величини. Вражені частіше підщелепові лімфатичні вузли навколо яких утворюються серозно-катаральні інфільтрати. При експертизі свинячих туш відносно частіше зустрічається хронічна форма. При цьому уражується один чи два підщелепових лімфатичних вузла. Ветеринарно-санітарна оцінка: При підозрі на сибірку забій тварин припиняють. Від підозрюваних тварин відбирають проби – шматочки селезінки, лімфатичного вузла, вухо і направлять в лабораторію для бактеріального дослідження. До отримання результатів тушу і всі органи ізолюють. При встановленні діагнозу на сибірку всю тушу з внутрішніми органами, шкурою та субпродуктами та малоцінний дерев’яний інвентар спалюють, не допускаючи забруднення навколишнього середовища. Місце забою тварини дезінфікують. Шкури здорових тварин, які знаходилися разом зі шкірою хворої тварин дезінфікують.

Туберкульоз - хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, яка характеризується утворенням в різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. Передзабійна діагностика: розрізняють: легеневу, кишкову, генералізовану форми. Яскраво виражених клінічних ознакак не має, а ураження частіше виявляються під час післязабійного огляду туш.і Патолого-анатомічні зміни. Найчастіше уражаються легені, потім лімфатичні вузли голови, серозні оболонки грудної та черевної порожнин, кишечник та мезентеріальні лімфатичні вузли, печінка, нирки, селезінка, вим'я, статеві органи, м'язи, центральна нервова система. В легенях виявляють туберкульозні осередки у вигляді обмежених легеневими часточками бронхопневмоній з пошкодженням відповідних регіональних лімфовузлів. Санітарна оцінка м'яса. Виснажені туші від усіх видів тварин у разі виявлення в них будь-якої форми ураження туберкульозом органів або лімфатичних вузлів, внутрішні органи, у тому числі й кишечник, за умов генералізованого туберкульозного процесу, направляють на утилізацію.Туші нормальної вгодованості (крім туш свиней) за наявності локалізованого туберкульозного ураження (в лімфатичних вузлах, в одному з внутрішніх органів або інших тканинах), а також неуражені органи направляють на виготовлення м'ясних хлібів, консервів або проварювання. Внутрішній жир перетоплюють. Неуражений туберкульозом кишечник використовують на даному підприємстві, як оболонку у виготовленні тільки варених ковбас, а за відсутності такої можливості — направляють на виробництво сухих кормів.Уражені туберкульозом органи і тканини направляють на технічну утилізацію.У разі виявлення у свинячих тушах туберкульозного ураження у вигляді звапнювання осередків у підщелепних лімфатичних вузлах голову утилізують, а тушу, внутрішні органи і кишечник направляють на промпереробку.За умов туберкульозного ураження лише брижових лімфатичних вузлів направляють на утилізацію кишечник, а тушу та інші внутрішні органи — на промпереробку.У разі виявлення в одному із зазначених лімфатичних вузлів уражень у вигляді казеозних, незвапнених осередків або туберкульозних уражень (незалежно від їх виду) одночасно і у підщелепних та у брижових вузлах останні видаляють і разом із кишечником направляють на утилізацію, а тушу та інші органи — на виготовлення м'ясних хлібів, консервів або проварювання. Якщо туберкульозні ураження виявлено у кістках, усі кістки направляють на утилізацію, а м'ясо (за відсутності туберкульозних уражень) — на виготовлення м'ясних хлібів, консервів або проварюють.Шкури дезінфікують.У разі забою тварин, що реагують на туберкулін, санітарну оцінку м'яса та інших продуктів проводять залежно від виявлення туберкульозних уражень. Якщо туберкульозні ураження в лімфовузлах, тканинах і органах не виявляються, тушу та інші продукти забою направляють на промпереробку.

Хвороба Тешена — інфекційна гостра хвороба свиней переважно 2-10-місячного віку, характеризується ознаками ураження центральної нервової системи (негнійний енцефаломієліт і паралічі). Передзабійна діагностика. При надгострому перебігу – загибель тварин через 24-48 годин на фоні загального паралічу. При гострому – короткочасне (1-2 доби) підвищення температури до 41, 5*С, слабкість, на 2-3 добу симптоми ураження спинного мозку – параліч спочатку задніх, а потім і передніх кінцівок. У тяжких випадках – паралічі м’язів шиї та голови. Тварини гинуть на 3 добу після появи паралічів. Післязабійна діагностика. Патолого-морфологічні зміни в органах і тушах слабко виражені і не характерні. Спостерігають гіперемію органів грудної та черевної порожнин, мозкових оболонок, судин мозку, набряк головного і спинного мозку, крапкові крововиливи у спинному мозку. Ветеринарно-санітарна оцінка м'яса. За наявності дистрофічних змін у м'язах, тушу з усіма внутрішніми органами направляють на утилізацію або знищують. М'ясо та інші продукти забою переробляють на варені, варено-копчені ковбаси, консерви або проварюють. Кістки, кров, головний і спинний мозок, кишки, шлунки, сечові міхури, стравоходи, ратиці переробляють на сухі корми тваринного походження. Шкури з тварин не знімають, а обпалюють або ошпарюють. Допускається зняття шкур лише за умови наступної їх дезінфекції.

Туляремія — природно-осередкова хвороба диких гризунів, хутрових звірів, свійських та сільськогосподарських тварин. Хворіють і люди. Із забійних тварин найбільш сприйнятливі до туляремії: вівці, кози, кури та індики. Передзабійна діагностика. У дорослих тварин – перебіг безсимтомний, а у молодняку – гострий. У ягнят – гарячка (40, 5-41°С), прискорені пульс і дихання, ураження ЦНС – судоми, парези і паралічі задніх кінцівок. Слизові оболонки анемічні, лімфатичні вузли збільшені.У ВРХ – латентний перебіг, виявляють під час серологічних досліджень.У поросят – гарячка, кашель, пригнічення. У коней – латентний перебіг, іноді – аборти. У кроликів – ознаки реніту, утворення абсцесів у підшкірних лімфатичних вузлах. Післязабійна діагностика. Підшкірна клітковина гіперемована, в ній виявляють вузлики, що піддаються розпаду; глотка, шия, груди, інколи пахви набряклі. Лімфатичні вузли збільшені, в них виявляють некротичні сіро-жовті ділянки і абсцеси. Якщо перебіг хронічний, спостерігають виснаження, анемію, вузлики в легенях, печінці й селезінці, плеврити і пневмонію. Санітарна оцінка м'яса. У разі виявлення туляремії після забою тварин всі продукти забою зі шкурою знищують спалюванням. Туші та інші продукти забою, підозрювані в обсіменінні збудником туляремії в ході технологічного процесу переробки тварин, направляють на утилізацію.

Білет 7

1. Компетенція органів державної вет мед України

2. Хламідіози сг тварин

Хламідіоз свиней (Chlamydiosis suum) — хронічне захворювання свиней усіх вікових груп, що характеризується у свиноматок абор­тами, народженням мертвого або нежиттєздатного приплоду, у хря-ків — орхітами та баланопоститами, у поросят — пневмоентерита-ми, енцефаломієлітами, артритами. Епізоотологія хвороби. На хламідіоз хворіють свині всіх вікових груп.Незважаючи на значне поширення хламідій серед різних видів свійських і диких тварин та птиці, питання міжвидового переда­вання цих мікроорганізмів остаточно не з'ясовано. Клінічні При первинному виник­ненні інфекції в господарстві спостерігаються масові аборти у ра­зових свинок, що виникають наприкінці поросності і можуть дося­гати 80 — 100 % випадків. Аборти та народження мертвих і нежит­тєздатних поросят відмічають також і в частини основних свино­маток. У стаціонарно неблагополучних господарствах аборти ре­єструють лише у разових свинок. При цьому відхилень у стані здо­ров'я тварин, що абортували, зазвичай не буває, за винятком не­значного підвищення температури тіла та зниження апетиту, іно­ді — агалактії, метритів. Патологоанатомічні зміни. У свиноматок, що абортували, вияв­ляють ендометрити, іноді осередковий некроз слизової оболонки матки, а також набряк та інфільтрацію плаценти. У загиблих хря­ків спостерігають збільшення в 1, 5 — 2 рази розміру придатків сім'яників, геморагічне запалення сім'япроводів, баланопостити, орхіти. діагностика. Передбачає мікроскопію мазків-відбитків з уражених органів забитих хворих свиноматок, а також абортованих плодів; виділення збудника на курячих ембріонах та його ідентифікацію; біологічну пробу на білих мишах; виявлення в сироватці крові протихламідійних антитіл. Під час установлення діагнозу на хламідіоз потрібно виключити бруцельоз, лептоспіроз, сальмоне­льоз. Лікування не проводять. Хворих та підозрюваних щодо захворю­вання на хламідіоз тварин забивають на санітарній бойні. Профілактика Включають чітке дотриман­ня ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних правил під час ком­плектування та розведення свиней. Особливу увагу слід приділяти захисту господарства від занесення збудника хвороби ззовні. У цьому відношенні особливо небезпечними є стаціонарно неблаго-получні щодо хламідіозу племінні ферми.

3. Телязіози і вольфартіоз ВРХ

Телязіоз (Thelaziosis) — сезонний ензоотичний гельмінтоз очей різних видів тварин, переважно великої рогатої худоби, спричиню­ваний біонематодами підряду Spirurata, родини Thelazjidae: Thela-zia rhodesi, Th. gulosa, Th. skrjabini. Вид Th. rhodesi паразитує у кон'юнктивальному мішку, інші два види — у протоках слізних залоз. Клінічно хвороба проявляється сльозотечею, кон'юнктивітом або кератокон'юнктивітом, іноді помутнінням рогівки ока, утворенням більма та втратою зору.

Епізоотологічні дані. Телязіоз великої рогатої худоби реєстру­ють в усіх зонах України. Ензоотії інвазії спостерігаються вліт­ку — в липні — серпні, а.перші випадки захворювання — у кінці травня — на початку червня. Джерелом інвазії є хворі тварини та паразитоносії, а також уражені проміжні живителі. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з проміжними живите­лями на пасовищі. Частіше уражується велика рогата худоба в молодому віці. Основний збудник хвороби Th. rhodesi. Телязій.ви­являють в очах у будь-яку пору року, але найбільше — влітку.

Імунітет після перехворювання не розвивається. Патогенез полягає у впливі телязій механічною дією та іноку­ляцією банальної мікрофлори.

Клінічні ознаки. Хвороба розвивається у три стадії. Перша ста­дія характеризується сльозотечею, світлобоязню, кон'юнктивітом; друга — серозно-слизовим або гнійним кон'юнктивітом з сильним витіканням з очей, набряком повік; третя — помутнінням рогівки, іноді утворенням більма, прорив рогівки, втратою зору.

Діагностика. Для виявлення хворих тварин щотижня необхідно проводити клінічний огляд тварин. Діагноз на інвазію встановлю­ють за характерними клінічними ознаками. Також досліджують рідину, що витікає при промиванні очей, на наявність телязій та їх личинок.

Лікування. Для дегельмінтизації тварин при телязіозі очі тва­рин промивають спринцівкою з м'яким наконечником під тиском. Розчини вводять під третю повіку ока у кількості 50—75 мл, піді­гріті до 38—39 °С. При телязіозі, збудником якого є Th. rhodesi, застосовують водні розчини борної кислоти (2—3%-ні), йоду (йоду кристалічного — 1 г, йодистого калію — 2, води перевареної та профільтрованої — 2000 мл). Лізол та Іхтіол — у формі 3%-ної емульсії на риб'ячому жирі. Усі розчини готують у день лікування. При телязіозі, збудниками якого є Th. gulosa, Th. skrjabini, засто­совують дитразину цитрат у дозі 0, 01—0, 015 г/кг маси тіла твари­ни у вигляді 25%-ного розчину підшкірне, дворазове.

Лікувальну дегельмінтизацію проводять триразове з проміж­ком 2—3 дні. При розвитку кон'юнктивітів та кератитів і усклад­ненні їх інфекцією призначають сульфаніламіди, антибіотики.

Профілактика. У неблагополучних щодо телязіозу господарст­вах основним профілактичним заходом є поголовна профілактична дегельмінтизація великої рогатої худоби водним розчином йоду, хлорофосу або іншим препаратом. Профілактичну дегельмінтиза­цію проводять у зимовий період або навесні до початку льоту мух- корівниць. У період масового льоту мух тварин обробляють від нападу комах інсектицидами (емульсією ціодрину та іншими). Обробку проводять кожну декаду.

Профілактичним заходом проти телязіозу є стійлово-табірне утримання великої рогатої худоби, а також згодовування молод­няку в пасовищний період фенотіазино-сольової суміші, що слрияє зниженню кількості польових мух у зв'язку з масовою загибеллю у фекаліях личинок.

вольфартіоз

Родина Sarcophagidae. Мухи сірі, великі, з широкими прозорими кри­лами. На грудях мають чорні видовжені смужки. Ветеринарне значення ма­ють Sarcophaga carnaria (сіра м'ясна муха), завдовжки до 10 - 14 мм, має п'ять темних видовжених смуг, а також Wohlfahrtia magnifica (вольфартова муха). Ці мухи відкладають личинок. Вони є причиною міазів тварин.

Мухи є переносниками збудників сибірки, туберкульозу, бруцельозу, бе­шихи свиней, чуми птахів, паратифу, еймеріозу тварин.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані та клінічні ознаки, у ранах виявляють личинок мух. їх диференціюють від личинок інших видів комах.

Техніка відбору личинок. На рану заздалегідь наносять розчин або ае­розоль інсектициду (вольфартол, естразоль, негувон). Через 2 — 3 год личи­нок відбирають анатомічним пінцетом, миють у теплій воді. Перед консерву­ванням їх вміщують в окріп на 1 — 2 с.

Лікування. Місця ураження личинками обробляють одним з інсектицид­них препаратів (вольфартол, вольфазоль-Д, естразоль, леназоль, негувон тощо), який наносять одноразово або двічі з інтервалом 5-8 днів. Ділянки шкіри та слизових оболонок очищають від мертвих личинок і лікують мазями з антибіотиків, сульфаніламідних препаратів до повного загоєння.

Профілактика та заходи боротьби. Для зниження чисельності вольфа-ртових мух поблизу пасовищ, ферм і кошар та запобігання зараженню тварин їхніми личинками навесні проводять профілактичне обприскування з гідро­пультів, дезінфекційних машин розчинами та емульсіями інсектоакарицид-них препаратів (ектомін, ектопор, дибром, ціодрин, бутокс тощо). Препарати застосовують згідно з настановами, дотримуючись техніки безпеки.

Рани після стриження овець, кастрації обробляють плівкоутворювальни­ми препаратами (кубатол, клеол, колодій, клей БФ-6), засипають присипками з вмістом оксиду цинку, стрептоциду, ксероформу, йодоформу, гентаксану.

Білет 8

1. Організація ветеринарних заходів

2. Клостридіози сг тварин

3. Гельмінтози м’ясоїдних тварин: опісторхоз, токсокароз і діпілідіоз

Опісторхоз (Opisthorchosis) – природно-середкове захворювання ссавців, переважно собак, котів, хутрових звірів, свиней, а також людини, яке характеризується тяжкими розладами функції печінки та підшлункової залози.

Епізоотологічні дані. Опісторхоз поширений вогнищево. Оскільки основним джерелом ураження людини й тварин є риба, інвазована метацеркаріями опісторхісів, масове поширення хвороби спостерігається у басейнах магістральних річок. В Україні це такі річки, як Дніпро, Дністер, Північний Донець та Південний Буг. Найбільше випадків захворювання на опісторхоз виявляють у населення та м’ясоїдних тварин у Сумській, Чернігівській, Полтавській та Черкаській областях.

Діагноз. Прижиттєвий діагноз ставлять на основі клінічних та епізоотологічних даних, а також результатів копрологічних досліджень методом послідовних змивів або флотаційним методом Щербовича та Калантаряна. Відомий метод – алергічна реакція за допомогою алергена, який вводять із зовнішньої поверхні вушної раковини. У заражених тварин у місці введення алергена утворюється папула.

При патологоанатомічному дослідженні печінка збільшена й ущільнена. На її поверхні помітні численні кістоподібні потовщення жовчних протоків, іноді цироз, жовчний міхур збільшений у розмірі. В жовчних протоках та міхурі у тварин виявляють від кількох одиниць до 5 тис. опісторхісів, у людини – до 25 тис. паразитів.

Допоміжне діагностичне значення має дослідження поверхневих м’язів хвоста та спини риб під лупою з 10 – 20 разовим збільшенням. Метацеркарій збудника опісторхозу має овальну форму, покритий товстостінною оболонкою (цистою) незначної величини – 0, 3+ 0, 23 мм.

Лікування. Застосовують гексихол, гексихол – С, політрем та празиквантел (дронцит).

Профілактика. Важливим заходом профілактики опісторхозу є запобігання забрудненню навколишнього середовища, особливо прісноводних водойм, яйцями опісторхістів, виділеними з фекаліями, хворих людей та тварин. Ці заходи передбачають санітарну охорону річок, озер та інших водойм.

Особливу увагу приділяють раціональну розміщенню, утриманню і своєчасному очищенню дворових та громадських вбиралень. Недопустиме використання незнешкоджених фекалій людини та домашніх тварин для удобрення присадибних ділянок. Забороняється випускати в річки фекально-стічні води з кораблів.

У районах, де реєструють опісторхоз, забороняється згодовування м’ясоїдним сирої риби. Слід пам’ятати, що метацеркарії опісторхісів надзвичайно стійкі і довго зберігають життєздатність у тканинах риби навіть при досить тривалій дії низьких та високих температур. Рибу знезаражають при поодиноких випадках її ураження, у випадку значного ураження партії риби її утилізують. Знезаразити рибу можна витримуванням у 20%-ному розчині NaCI протягом 8 – 10 днів, заморожуванням при температурі 150 С – 14 діб, проварюванням – 30 хв.

Планову дегельмінтизацію звірів у звірогосподарствах проводять за місяць до гону та через 10 днів після відлучення щенят. Останніх дегельмінтизують у віці 1, 5 міс.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.