Онхоцеркоз

Онхоцеркоз (Onchоcercosis) — захворювання, збудниками якого є нематоди з родини Filafiidae: Onchocetca gutturosa, які у статево­зрілій стадії містяться у сполучній тканині пластинчастої частини шийної зв'язки, і О. lienalis, що локалізується у гастроліенальній зв'язці (велики рогата худоба), а також О. cervicalis, яка парази­тує у зв'язках шиї, О. reticulata — у сухожиллях передніх кінцівок (коні). Личинкова стадія онхоцерків (мікроонхоцерки) міститься у товщі шкірного покриву хворих тварин. Це захворювання реєст­рують повсюди.

Епізоотологічні дані. На відміну від більшості гельмінтозів, онхоцеркозом частіше уражуються дорослі тварини. Основне дже­рело зараження великої рогатої худоби і коней цим гельмінто­зом — мошки та мокреці. Ступінь інвазованості тварин залежить від кількості й видового складу цих кровосисів, а також віддале­ності випасних ділянок від водойм, у яких відбувається розплід комах. Мошки нападають на тварин для кровоссання вдень у трав­ні— червні (іноді й пізніше), мокреці — в ранкові та вечірні ходини або перед дощем з травня по жовтень. Кров ссуть лише сам­ки. Сезонна динаміка онхоцеркозу має зональні особливості внас­лідок різних строків льоту комах.

Імунітет. При філяріатозах, у тому числі й при онхоцеркозі, в організмі хворих тварин поступово виробляється нестерильний імунітет. Однак він не сприяє звільненню тварин від паразитів. При повторних ураженнях змешується кількість мікрофілярій та дорослих гельмінтів, що продовжують свій розвиток в організмі дефінітивних живителів.

Патогенез. Мікроонхоцерки й статевозрілі гельмінти в ураже­них тканинах спричиняють запальні процеси, появу некрозів, роз­ростання грануляційної тканини, яка згодом рубцюється і петрифі-
кується. У разі проникнення в уражені онхоцерками тканини мікробів розвивається гнійно-некротичний процес. Мають місце алергічні явища.

Клінічні ознаки. Перебіг онхоцеркозу у тварин має хронічну форму. Хвороба перебігає безсимптомно й субклінічно. У коней при сильному ступені інвазії з'являються нагніти холки, абсцеси, флегмони. При ураженні сухожиль кінцівок виникають «безпри­чинні» кульгання, некрози копитних хрящів. На початковій стадії захворювання у ділянці холки, спини, лопаток можна виявити щільні припухлості. Пізніше на їх місці розм'якшується тканина і утворюються нориці.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупа виявляють стате­возрілих онхоцерків у вийній і гастроліенальній зв'язках та сухо­жиллях передніх кінцівок. У місцях локалізації онхоцерків — не­крози й петрифікація тканин. В передній частині тіла — численні вузлики розміром від 2 до 9 см, у яких паразитують мікроонхоцер-ки. В цих місцях випадає волосся.

Діагностика. З метою виявлення мікроонхоцерків за життя проводять гельмінтоларвоскопічні дослідження зрізів шкіри тов­щиною 1, 5—4 мм, які у великої рогатої худоби беруть з нижньої частини черевної стінки, з плеча або задніх кінцівок — у коней. Проби шкіри розміщують на предметне скло, додають фізіологіч­ний розчин і ретельно розщеплюють препарувальними голками. Через 10—15 хв волокна видаляють, а вміст предметного скла мікроскопують. Посмертно онхоцеркоз діагностують при вияв­ленні патологоанатомічних змін у місцях локалізації паразитів і їамих збудників хвороби.

Лікування. Онхоцерки стійкі проти різних антгеяьмінтиків. Більшість препаратів, рекомендованих при цьому захворюванні, слабо діють на онхоцерків. Ефективним виявився івомек у дозі 0, 2 мг/кг. Його застосовують всередину, підшкірне або внутріш-ньом'язово. При онхоцеркозі застосовують також дитразин. Вели­кій рогатій худобі антгельмінтик вводять підшкірно в дозі 0, 1 г/кг протягом чотирьох діб підряд по одній ін'єкції на день у вигляді водного розчину (1: 1, 5).

Профілактика. В комплексі профілактичних заходів при онхо­церкозі важливу роль відіграє боротьба з кровосисними комахами. З цією метою знищують личинок і лялечок мошок та мокреців у річках, струмках та інших водоймах, використовуючи інсектициди. Важливу роль відіграє також осушення боліт. Для знищення окри--лених комах у період їх масового льоту шкірні покриви тварин періодично обробляють інсектицидами. Велику рогату худобу в цей період слід випасати й утримувати не ближче 5—6 км від проточних, водойм — місць розвитку преімагінальних стадій мо­шок. Деякі риби (наприклад, гамбузія) можуть поїдати личинок кровосисних комах.

3. М'ясо та методи визначення його доброякісності (морфологічний та хімічний склад м’яса, зміни м’яса в наслідок зберігання)