Професійна компетентність викладача ВНЗ

Основу компетентності фахівця, на думку сучасних науковців А.А. Бодалева, В.І. Жукова, Л.Г. Лаптєва, В.А. Сластеніна, К.А. Абульханової та інших складають: компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку. Професійна компетентність - це професійна підготовка і здатність суб'єкта праці до виконання завдань і обов'язків діяльності, міра і основний критерій його відповідності вимогам професійної діяльності.

Основними компонентами професійної компетентності фахівця визначені:
1. Знання - в більшості - логічна інформація про навколишній і внутрішній світ людини, зафіксована в її свідомості.

2. Вміння - психічні утворення, які полягає в засвоєні людиною способів і навиків діяльності.

3. Навички - дії, сформовані в процесі повторення і доведені до автоматизму.
4. Професійна позиція - система сформованих установок і орієнтацій, відношення і оцінок внутрішнього і навколишнього досвіду, реальності і перспектив, а також домагань, які визначають характер дій, поведінки. Процес формування професійної позиції базується на спрямованості особистості (психологічна властивість яка поєднує цінності, устремління, потреби особистості).

5. Індивідуально-психологічні особливості людини - поєднання різних структурно-функціональних компонентів психіки, які визначають індивідуальність, стиль діяльності, поведінки і виявляються в якостях особистості.

6. Акмеологічні варіанти - внутрішні збудники, які обумовлюють потребу в саморозвитку, творчості та самовдосконалення.

Крім того, в понятті «професійна компетентність» ще виділяють такі складові, як:

А) професійна кваліфікація;

Б) соціально-професійний статус;

В) професійно значущі особистісні якості.

Зупинимося на характеристиці соціально-професійного статусу (CПС). Доцільно виділити в CПС соціальну й професійну складові

Під соціальною складовою розуміється зовнішній аспект діяльності працівника освіти в соціальній сфері в цілому й освітній системі зокрема.

Під професійною складовою соціально-професійного статусу розуміється інтегра­тивний показник, що описує представленість рівня професійної кваліфікації в соціаль­ній системі.

Професійна кваліфікація забезпечується вихідним або відкоригованим рівнем освоєння змісту професійної діяльності, тобто теоретичних уявлень про неї та способи її реалізації.

Професійну кваліфікацію необхідно розглядати як теоретичну, практичну й дос­лідницьку підготовленість до діяльності та продуктивність цієї діяльності. В результаті професійної діяльності створюються соціально та професійно значущі продукти.

У системі професійних знань педагога вищої школи можна виділити декілька ос­новних блоків.

Перший блок – психологічні знання. На думку Є. О. Клімова, підготовленість у сфері психології – це перш за все чіткі уявлення про специфічну психічну реальність, які супроводжуються позитивним афективним тоном, пов’язані з великим інтересом до неї та готовністю контактувати з нею в міжособистісному спілкуванні.

Другий блок – власне педагогічні знання. Знання дидактики та їх творче викорис­тання, на думку М. В. Буланової-Топоркової, спрямовують формування та розвиток пе­дагогічної майстерності викладача вищої школи. Вони допомагають викладачу аналізу­вати залежності, які обумовлюють хід і результати процесу навчання, встановлювати на цій основі закономірності, які діють в освітній сфері, обирати методи, організаційні фор­ми та засоби навчання, найбільш ефективні для здійснення якісної підготовки фахівців

Третій блок – це комплекс знань професійного спрямування, відповідно до яких педагог вищої школи повинен мати про уяву: характерні особливості тієї чи іншої спе­ціальності; сучасний стан, умови і перспективи розвитку професії; систему підготовки кадрів для виробництва; методологічні основи теоретичної і практичної підготовки фа­хівців за певною спеціальністю тощо.

Четвертий блок – це конкретно-предметні знання. Він передбачає знання теоре­тичних основ і розуміння фахівцем тих явищ, які складають основу дисципліни, що ви­кладається.

П’ятий блок – науково-дослідні знання. передбачає цілісне уявлення викладача про науку як систему знань і метод пізнання; загальний аналіз методології та визначення її місця в науковому пізнанні; сутність загальнонаукових і конкретнонауко-вих методів дослідження, планування й організації наукового експерименту; обробку результатів наукових спостережень та їх оформлення; роботу з науковою літературою та підготовку матеріалів до друку тощо.