Сучасні проблеми дидактики вищої школи.

Новий етап сучасності вимагає поліпшення якості підготовки кадрів відповідно до вимог науково-технічного прогресу. При цьому діяльність викладачів вищої школи повинна бути спрямована на прищеплення студентам умінь і навичок самостійної роботи.

З метою дальшого поліпшення підготовки спеціалістів з вищою освітою викладачі і науковці вузів працюють тепер над удосконаленням навчальних планів і програм, над створенням нових підручників і посібників. Провадяться наукові дослідження, внаслідок яких більш раціонально визначається зміст тих або інших наук, що вивчаються у вузі, проводиться узгодження між ними, добираються більш ефективні форми і методи навчання.

Сучасний спеціаліст сьогодні — це вмілий організатор, здатний на практиці застосовувати принципи наукової організації праці. Він уміє працювати з людьми, цінує колективний досвід, критично оцінює досягнуте.Щоб підготувати такого спеціаліста, потрібно добитися дальшого поліпшення навчально-виховної роботи в кожному вузі, вирішити ряд актуальних проблем теорії й практики педагогіки вищої школи і перш за все її дидактики.

Важливою проблемою дидактики вищої школи, яку слід нині серйозно досліджувати, є Проблема змісту вищої освіти з кожної спеціальності. Розвиток науки і техніки, що відбувається в наш час, докорінно змінює процес виробництва, в сфері якого після закінчення вищої школи будуть працювати її вихованці. Цей розвиток приводить до того, що ручна праця людини замінюється технікою, яка систематично удосконалюється і модернізується.Сучасний розвиток науки і техніки характеризується не еволюційними, а революційними змінами в сфері виробництва, коли з'являються якісно нові знаряддя праці, сировина і матеріали, машини, що замінюють не лише фізичну, а й розумову працю людини і забезпечують небачену до цього часу продуктивність праці.

Тепер говорять не лише про науково-технічний прогрес, а й його науково-технічну революцію. Вона означає докорінну перебудову технічних основ матеріального виробництва, якісний стрибок у розвитку знарядь і засобів праці, технології та організації виробництва, у розвитку енергетики, управлінні, в характері трудової діяльності людей.

Нові відкриття привели до створення комплексних автоматизованих ліній на виробництві і цілих заводів-автоматів, електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) і автоматизованих систем управління процесами виробництва (АСУ), що в свою чергу вплинуло на зміст і структуру як фізичної, так і розумової праці людини.Все це ставить нові вимоги до спеціалістів, які готуються у вищій школі, до теоретичної і практичної підготовки їх відповідно до вимог науково-технічної революції. Виходячи з цього, необхідно і далі серйозно займатися як в теоретичному, так і практичному плані дальшим удосконаленням змісту вищої освіти з кожної спеціальності, розробкою нових навчальних планів, програм і підручників вищої школи.

Працюючи над удосконаленням змісту освіти у вищій школі стосовно до профілю підготовки спеціаліста високої кваліфікації, треба мати на увазі два аспекти цієї проблеми:

перший — це творче врахування досвіду минулого й сучасного та використання всього того, що є надбанням вищої школи і чого не можна відкидати в процесі підготовки спеціалістів високої кваліфікації; другий — це передбачення перспектив розвитку і потреб народного господарства, науки і культури з випередженням на п'ять, десять, а при можливості і на більше років.

Проводячи наукові дослідження цієї проблеми, треба визначити не лише дисципліни, а й конкретні питання, які слід вивчати на тому або іншому курсі, стосовно до профілю підготовки спеціаліста, науково обгрунтувати послідовність у їх вивченні, встановити міжпредметні зв'язки й усунути дублювання (особливо при вивченні гуманітарних предметів), чітко окреслити співвідношення між теоретичною і практичною підготовкою студентів, між обов'язковими аудиторними заняттями і самостійною роботою студентів.

Науковці кожного вузу, працюючи над створенням раціональних навчальних планів і програм підготовки спеціалістів з кожного фаху, повинні керуватись такими положеннями:

- вводити до навчальних планів і програм вивчення найновіших досягнень у розвитку певної галузі науки і техніки, щоб готувати спеціалістів на рівні цих досягнень; - старанно вивчати і враховувати потреби виробництва і науково-дослідних установ у підготовці спеціалістів з вищою освітою; - творчо використовувати наявний досвід роботи факультету, вузу в цілому з підготовки студентів до активної участі в сучасному будівництві, не ігнорувати його позитивних сторін, вносити в нього елементи нового і прогресивного.

Великі завдання стоять перед викладачами вищої школи у створенні нових підручників і посібників для студентів і особливо методик викладання того або іншого нормативного чи спеціального курсу. Особливої уваги заслуговує проблема удосконалення навчально-виховного процесу у вищій школі, форм і методів навчання та виховання студентів.

Важливою проблемою дидактики вищої школи єдослідження форм і методів навчально-виховної роботи у вузі і дальша раціоналізація їх. Причому ця проблема є дуже близькою до проблеми наступності в роботі між вищою і середньою школами. На жаль, ця проблема не дуже активно досліджується у наших вузах.

Досвід і попередні дослідження показують, що між середньою і вищою школою і на сьогодні ще багато неузгодженості як у змісті освіти, так і в формах та методах роботи.

Вузівські форми і методи навчання на першому та й на наступних курсах навіть при систематичному відвідуванні лекцій дають можливість студентові бути присутнім на заняттях, але нічого не робити. Є можливість просто сидіти на лекції й думати про щось інше, далеке від занять. А якщо лекція читається цілому потоку, є можливість займатися і своїми справами, а то й порозмовляти. У кращому стані в цьому відношенні перебувають предмети, де, крім лекцій, є семінарські заняття, лабораторні або практичні роботи. При вивченні цих дисциплін систематично поєднується лекційна форма навчання з самостійною роботою над першоджерелами, з семінарами, колоквіумами та ін. У процес навчання так чи інакше вносяться елементи зворотного зв'язку, зворотної інформації, а отже, і елементи контролю за навчанням студентів.

До форм і методів навчання й виховання студентів перших курсів необхідно включити елементи навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл, таких як систематичне визначення завдань студентам і контроль за їх виконанням, коротке опитування студентів на початку лекції того матеріалу, який вивчався на попередній лекції, і підсумки.

Студентів перших курсів треба вчити і виховувати найбільш старанно, систематично.

Вже з перших днів навчання до них слід довести режим роботи вузу і правила внутрішнього розпорядку та організувати чітке їх виконання; більш докладно ознайомити студентів з обраною ними професією, значенням та перспективами розвитку; систематично привчати студентів до форм, методів і прийомів розумової праці, виховувати в них прагнення до систематичного поповнення своїх знань, до удосконалення своєї професійної підготовки.

Якщо у вищій школі форми і методи навчання на перших курсах треба наблизити до форм і методів середньої школи, то й учителі шкіл у старших класах мають готувати учнів до навчання у вищій школі.Для цього поряд із традиційними уроками в старших класах слід ширше застосовувати шкільну лекцію і семінарські заняття, вчити учнів самостійно працювати над підручниками і книгами. В цьому працівники вищої школи повинні допомагати вчителям.

Потребують уваги й такі проблеми дидактики вищої школи, як наукова організація праці студентів і викладачів, інтенсифікація і раціоналізація навчально-виховного процесу та управління ним, впровадження технічних засобів і програмованого навчання та багато інших.

46. Індивідуальний навчальний план студента.

Індивідуальний навчальний план студента — це нормативний документ, за яким здійснюється навчання студента, виходячи з вимог освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та з урахуванням його особистих освітньо-професійних інтересів і потреб.

Індивідуальний навчальний план студента складається на підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та вибіркові навчальні дисципліни, обрані студентом, з обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки.

Індивідуальний навчальний план складається на кожний навчальний рік і затверджується в порядку, встановленому вищим закладом освіти, але, як правило, деканом факультету (завідувачем відділення).

Індивідуальний навчальний план студента є робочим документом студента, який складає його разом із куратором на початку кожного навчального року. Він містить інформацію про перелік, обсяг навантаження студента (усі види навчальної діяльності) і послідовність вивчення навчальних дисциплін (курсів). Індивідуальний навчальний план студента є додатком до «Інформаційного пакета спеціальності», який студент отримує після зарахування на навчання.

Методичне керівництво індивідуальним навчанням студентів та контроль за виконанням ними індивідуальних навчальних планів здійснюється деканами факультетів (завідувачами відділень) та від­повідними кафедрами (предметними або цикловими комісіями).