Роман І.Багряного «Сад Гетсиманський» як перший твір «тюремно-табірної» прози в світовій літературі. Художня трансформація біблійних мотивів та образів у творі.

Іван Багряний вписав своє ім'я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського СоюзуНародився 1906 року в місті Охтирка Сумської обл в сім'ї муляра У 1912—1916 pp. хлопець навчався в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та у Краснопільській художньо-керамічній школі. У 1932 р. І. Багряний був заарештований у Харкові в присутності колег В. Поліщука і О. Слісаренка «за політичний самостійницький український ухил в літературі й політиці...», засуджений на п'ять років концтаборів БАМЛАГу (Байкало-амурский лагерь). У 1936 р. І. Багряний утік, переховувався між українцями Зеленого Клину на Далекому Сході (враження від цього періоду життя відбито в романі «Тигролови»). Через два роки письменник повернувся додому, був повторно заарештований, сидів у Харківській в'язниці 2 роки й 7 місяців (пережите в ув'язненні він пізніше описав у романі «Сад Гетсиманський»). “Сад Гетсиманський” — один із перших творів, що започаткували “табірну” прозу, Іван Багряний тікає із заслання й переховується у Буреїнському і Суданському районах, знайомиться із життям українців-переселенців, а потім повертається до Охтирки, де за доносом його знову арештовують і відправляють до харківської в’язниціна Холодній Горі. Тут письменник утримується понад дна роки, з них 83 дні — у камерісмертників. Ці факти й лягли в основу " Саду Гетсиманського. Роман «Сад Гетсиманський» оснований на фактах майже дворічного перебування автора під слідством в харківських тюрмах. За біблійною легендою Гетсиманський сад — місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа, місце зради. Тихий, гарний сад, який став душевною опорою для Христа, є разючим контрастом до жахливої дійсності, в якій страждає і якій мужньо протистоїть молодий інженер-авіаконструктор Андрій Чумак. У Біблії Гетсиманський сад — місце зради Іудою Христа, місце останньої передсмертної молитви Спасителя. Євангельський сюжет Андрієві Чумаку розповів в'язень Петровський. Цей опис у Святому письмі найбільше збентежив головного героя, особливо "...темний, сповнений чорного, задушливого тропічного мороку сад, тоскна тиша..." Він, ніби бачить Сина Божого, який звертається до Отця небесного: " Отче мій, коли можна, нехай обмине ця чаша мене..." Ці ж слова взято автором за епіграф до роману, який пронизаний трагізмом і безпорадністю. Гірка чаша страждань не обминула Андрія Чумака. Він таки зійшов на свою Голгофу. Його земляки зрадили себе і Україну, вчинили великий гріх, допомагаючи більшовикам встановити антилюдяну радянську владу, поневолити Вітчизну. Знову з'являються Юди, бо священик рідного села, де виріс Андрій, доніс на нього в НКВС. Обставини, в яких перебуває герой, — незвичайні, ситуації напружені, в душах героїв багато сум'яття, розпачу і зневіри. Проте всупереч усьому Андрій перемагає, витримує тортури й допити, знаходить у собі сили зберегти людську гідність. Андрія та інших дітей коваля не розчавлює тоталітарний прес — ситуація скоріше бажана, аніж дійсна. В ній передано непереможну віру автора в незнищенність свого народу. Така оптимістична кінцівка і така провідна ідея «Саду Гетси-манського». Окрім основної проблеми, у цьому творі Іван Багряний також художньо досліджує проблеми любові й ненависті, вірності та зради, батьків і дітей, віри та безнадії, збереження роду, родини. Всі вони показані'традиційно для народного сприймання — з гуманістичних традицій. Показуючи трагедію української інтелігенції, Багряний не проймається зневагою до інших націй, а навпаки, проймається болями «населення» всіх камер (росіян, євреїв, німців, вірмен, поляків). До того ж він зображує одного з найжорстокіших Слідчих, українця за походженням, представника славного козацького роду Донця, милосердного наглядача Мельника, який виявився катом, що під час розстрілів добиває ломиком тих, кого не взяла куля.

Поряд з негативними образами представників режиму автор показав образ єврейського юнака Давида, який «не розколовся», витримав усі тортури — і вийшов з катівні живим. Роман містить чимало публіцистичних відступів, роздумів, які підкреслюють провідну ідею, авторську позицію. Вони знижують художню вартість твору, але є прикметною рисою індивідуального стилю письменника.

3.Специфіка вивчення епосу. Прийоми роботи з епічними творами. Епос - один з трьох родів художньої літератури. Конкретизуючи теоретичний зміст поняття «епос», Л. І. Тимофєєв на перший план висуває «розгорнуте зображення людських характерів, розповідність, сюжетність, багатогранність образів».До малих епічних форм відносяться розповідь, казка, новела, байка і т. д., до середніх - повість, поема, до великих - роман, епопея. У творах, що відносяться до епічного роду, провідною рисою завжди залишається розповідність, що поряд з іншими особливостями накладає свій відбиток і на сприйняття, і на шкільний аналіз епосу. Звертаючись до нового твору, вчитель торкнеться історію його створення, до якого б літературному роду воно не ставилося. Однак, наприклад, проблему співвідношення реальної основи твору і художнього вимислу, як значну, самостійну проблему, доцільніше розглядати, природно, при вивченні оповідання, повісті або роману. Питання про організацію домашнього читання, контролю за читанням виникне у зв'язку з вивченням епічних жанрів (ліричні твори при першому знайомстві з ними учнів обов'язково читаються у класі-вголос). Належність досліджуваного твору до тих чи інших літературних роду впливає і на види роботи по засвоєнню змісту. Якщо орієнтовна бесіда, що виявляє ступінь розуміння учнями прочитаного твору, проводиться в будь-якому випадку, аробота над планом доцільна при вивченні епічних та драматичних творів, то усний переказ, так широко поширений на уроках російської літератури в школі, пов'язується перш за все з епічними творами і не виправданий у відношенні лірики. Пояснюється це тим, що переказуються головним чином події, а лірика в її чистому родовому прояві не подієвий, не сюжетна у своїй основі. У VI - VII класах аналіз стає більш поглибленим, а пропоновані програмою розповіді - складніше, ширший. Вивчаючи їх, школярі набувають навички, необхідні в старших класах для розбору великих прозових творів-повістей, романів. На жаль, деякі методисти вважають достатнім обмежитися при вивченні художніх творів у школі лише одним їх первинним читанням. Більшість вчителів і методистів стоїть на іншій точці зору.. Вони стверджують, що «ми мало вчимо вдумливому аналізу як образів, так і всього твору в цілому».

Дуже часто перше читання не може викликати повних і вірних вражень і емоцій, навіть читання ліричних віршів. Наступний короткий аналіз потрібен длятого, щоб вага відтінки і деталі картини, рисуемой автором, стали зрозумілі й зримі учням. Лише засвоївши ці деталі, учні зможуть естетично вірно і глибоко сприйняти художній твір. Таким чином, основним завданням бесіди, комментирующей текст художнього твору в V-VI класах, є залучення учнів до тих образів, до тієї образної системи, які дані художником слова в читається оповіданні або вірші. Треба допомогти дітям побачити те, що намалював письменник, треба зробити його картини близькими і зрозумілими маленьким читачам. Тоді слово вчителя як би з'явиться підступом до читання-баченню, про який так пристрасно і переконливо говорила М. А. Рибникова. Таке читання можливе лише в тому випадку, коли школярі зацікавляться змістом твору, пропонованого їх увазі. Захопленість, зацікавленість учнів тим життям, тими подіями, тими почуттями, про які розповідає письменник, допоможуть їм стати не тільки слухачами, а й активними читачами, виразно і переконливо передають художній текст. Отже, для кращого розуміння і засвоєння художнього твору абсолютно необхідна бесіда з прочитаного тексту, комментувати і навіть аналізує його. Цим і пояснюється наявність в методиці вступних або вступних занять, звичайно, навіть попередніх читання тексту. Як показує практика, найбільш ефективними для невеликих творів є в середніх класах вступні заняття після першого читання. Зацікавлені яскравим прочитанням тексту, учні з увагою слухають перші вступне слово вчителя про прочитаний твір та його автора і активно беруть участь у розмові. Дуже важливо, щоб слово вчителя було змістовним, оригінальним, не шаблонним, заглибленим емоційний вплив від прочитаного і сприяє розумінню картини, яку малює автор. Знайомство з художнім твором іноді слід почати з коротких біографічних відомостей про письменника, повідомивши їх у вигляді окремих конкретних фактів з його життя, або яскравого, образного оповідання про письменника та його творчість.