Білет № 14

1. Морфеміка як розділ мовознавства. Морфеміка як мінімальна значуща частина у структурі слова. Поняття про морфеміку сучасної літературної мови. Розділ мовознавства, який вивчає будову слова і типи морфем, також називається морфемікою. Самостійною наукою морфеміка стала у 70-их роках минулого століття, а до того часу її вивчали в складі морфології. Найменшу неподільну формальну частину слова, яка має значення і виділяється на основі зіставлення з елементами інших слів, називають морфемою, а сукупність морфем, що утворюють слова і становлять морфемну підсистему мови, –морфемікою. Кожна морфема є спільною для групи слів української мови і додає до слова певне значення – щоразу те саме. З морфемікою тісно пов’язані й такі розділи мовознавства, як морфонологія та морфотактика. Морфонологія вивчає звукові зміни та чергування голосних і приголосних звуків у морфемах: берегти – бережуть, ходити – ходжу, сон – сну, лід – льоду, перемогти – перемагати та ін. Морфотактика – це наука про закономірності сполучуваності морфем у словах.Морфема є найменшою і неподільною. Характерною ознакою всіх морфем є їхня відтворюваність і повторюваність у мові: в певній групі слів української мови вживається та сама морфема з тим самим значенням, наприклад, переробити, переписати, перефарбувати, (префікс пере- зі значенням «виконати дію вдруге»); синіти, біліти, зеленіти, червоніти, (суфікс -і- зі значенням «виявляти ознаку протягом якогось часу»); синити, білити, чорнити, (суфікс -и- зі значенням «надавати предметові якоїсь ознаки, кольору»).Кожна морфема має певне значення, а коренева морфема виражає поняттєвий зміст, тобто виявляє зв’язок з поняттям про предмет або явище. Так, поділивши слово при-в’яз-ува-ти на морфеми, встановлюємо їхні значення: префікс при-означає приєднання (пор.: прибивати, пришивати, приєднувати); корінь -в’яз- указує на дію – «з’єднувати, скріплювати щось, обвиваючи мотузкою»; суфікс -ува- має значення недоконаного виду, тривання дії, а суфікс -ти– показник форми інфінітива. При цьому подальше членування вже не призведе до виділення значущих частин: п-р-и … У словах садівник, працівник, пасічник, школяр, кресляр, лікар, тесляр суфікси -ник, -ар, -яр означають назв осіб за родом діяльності, а суфікси -ин, -анин, -чанин мають значення назв осіб за національністю чи територіальною ознакою: киянин, болгарин, полтавчанин.Морфемна будова слова - " це закономірна єдність взаємопов'язаних складових частин, розташованих у певній послідовності відповідно до їх ролі в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови".У мові морфеми виконують різні функції. Тому за функціональною ознакоюїх поділяють на лексико-поняттєві, словотворчі йграматичні.Лексико-поняттєвою морфемою називають корінь, оскільки він виражає основний поняттєвий зміст слова або навіть його лексичне значення, якщо у слові немає суфіксів і префіксів. Словотворчими є більшість префіксів і суфіксів, вони слугують для утворення нових слів від твірного слова, наприклад, годин-ник, школ-яр, пере-їхати, не-воля.Граматичними називають морфеми, які не утворюють слова з новим лексичним значенням, а лише виражають граматичні значення роду, часу, відмінка тощо. Вони поділяються на формотворчі та словозмінні.Формотворчі суфікси і префікси утворюють форми того самого слова і виражають різні граматичні значення, не змінюючи лексичного значення слова, наприклад, співала (формотворчий суфікс -л-має граматичні значення минулого часу та жіночого роду і слугує для творення відповідної форми дієслова), співав (суфікс -в утворює формудієслова минулого часу чоловічого роду), співати (суфікс -ти утворює форму інфінітива), найбільший (префікс най- утворює форму найвищого ступеня порівняння прикметника).Словозмінним афіксом називають закінчення слова (флексію): квітк-а, квітк-и, квітк-ою, співа-ють, співал-и та ін. За способом вираження (наявністю звукового показника) морфеми поділяють на нульові(наприклад, нульове закінчення в словах сад, тінь, колір) та матеріально виражені (субстанціальні).За структурною ознакою морфеми поділяють на прості йскладені. Складеними називаютьморфеми, що виникли з кількох елементів, кожен з яких функціонує в мові як окрема морфема: з-не-шкодити, по-над-плановий, по-по-їсти, с-пів-бесіда, театр-аль-н-ий, істор-ич-н-ий. За цією ж ознакою в самостійну групу виокремлюють і такий специфічний різновид морфем, як аброморфеми, що з’являються внаслідок складноскороченого способу словотворення: мед, пед, зав, спец, держта ін.Морфеми характеризують і за здатністю сполучатися з іншими морфемами. Ця ознака лежить в основі поділуїх на нерегулярні, що трапляються в поодиноких словах (пошт-амт, паст-ух), та регулярні, які виділяють у великій групі слів української мови (ніж-к-а, руч-к-а, голів-к-а, спин-к-а, брів-к-а тощо).І, нарешті, за місцем і роллю в слові морфеми поділяють на кореневі та фіксальні. Безкореневих слів в українській мові немає, а безафіксних – досить багато. Це частки, прислівники, сполучники, невідмінювані іменники та прикметники на взірець леді, купе, беж, бордо).Корінь – це спільна частина споріднених слів, яка виражає поняттєвий зміст. Корінь у слові може бути вільним (незв’язаним)або зв’язаним. Вільний коріньздатний поєднуватися зі словотворчими, формотворчими, словозмінними афіксами та іншими коренями або ж уживається самостійно, наприклад, синь, синій, синіти, синити, просинь, синюватий, синьо-сірий тощо.Зв’язані корені не вживаються без словотворчих афіксів. Їх називають так тому, що вони не відомі у вільному від афіксів вигляді, наприклад, у словах: ви-мик-ати, уві-мк-нути, ви-мик-ач, за-мок, від-мик-ати, вул-иця, пал-иця, пал-ецьСуфікс – це службова морфема, яка розташована в слові після кореня або іншого суфікса і надає йому нового лексичного або граматичного значення. На відміну від префіксів, суфікси приєднуються в слові до твірної основи, а не до слова. А від твірної основи вони можуть утворювати слова іншої частини мови, наприклад, мужній – мужність, календар – календарний, білий – білити, сумний – сумно. Слова української мови за структурою неоднотипні: вони переділяються на змінювані і незмінювані. У змінюваних словах виділяються дві частини: та, що змінюється, поєднуючись з іншими словами, і та, що залишається незмінною. У незмінюваних словах наявна лише незмінна частина. До змінюваних належать іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, дієприкметники.