Філософське тлумачення техніки.

У науці існує три підходи до розгляду цього питання, які умовно можна позначити як розширений, нормативний та філософський.

- 3а розширеного підходу до техніки відносять будь-які допоміжні засоби діяльності, тобто знаряддя та засоби праці.

- У межах нормативного підходу техніку розглядають як сукупність технічних пристроїв і засобів.

- За філософського підходу насамперед звертають увагу на те, що поняття " техніка" вживають у таких значеннях, що сягають далеко за межі фіксації засобів людської діяльності: ми кажемо про " техніку " швидкого читання, " техніку " акторської гри, " техніку" гри на музичних інструментах і навіть про " техніку” інтелектуальної медитації. При такому вживанні поняття “техніки” вже не може бути застосованим лише для позначення технічних пристроїв, а фактично, може бути використане для характеристики майже всіх сфер та напрямів людської діяльності.

Е Кант розглядав техніку як розв'язання суперечностей між: органами тіла та їх функціями з позиції " природної душі" людини. На думку Е. Каппа, душа пов'язана з притаманним усій природі потягом до росту та розширення, і тому вона намагається перевищувати функції людських органів.

Відомий німецький філософ-екзистенціаліст М. Хайдеггер, один із найавторитетніших філософів XX ст., вважав, що техніка пов'язана із принциповими особливостями людського існування у світі. Живучи у сфері техніки, людина дедалі більше віддаляється від буття, тому що техніка в темпі прискорення стає засобом продукування, фабрикації. На думку М. Хайдеггера, людина марно тішить себе надією, що це вона керує технікою - насправді техніка вимагає людини, підкорює собі й ніби несе її на хвилі свого розвитку.

Своєрідну концепцію техніки розробив сучасний німецький дослідник X. Бек. Він визначив техніку як " зустріч людського духу із світом, причому людина формує і змінює органічну, неорганічну і власну (психічну і духовну) природу згідно з пізнаними нею законами природи, і власними цілями".

Майже всі, хто розглядає техніку в філософському аспекті, наполягають на тому, що вона вкорінена в сам фундамент людського існування і є проявом особливостей людської взаємодії із світом (а). Техніка, пов'язана із суттєвими особливостями людського пізнання та інтелекту (б). Нарешті, техніка незаперечно пов'язана з намаганням людини за допомогою кінцевого оволодіти нескінченним, за допомогою раціонального - позараціональним, функціонального та цілеспрямованого - самодостатнім, за допомогою ефективно нарощуваного опанувати спонтанно самопродукуючим (в).

До Другої світової війни внесок техніки у цивілізацію лише оптимістично схвалювався, а безперервний технічний прогрес здавався чимось навіки даним і таким, що стверджує ідею панування людини над природою. Справжня зацікавленість у філософському тлумаченні проблем техніки почалася із всесвітніх філософських конгресів у Відні (1968), у Варні (1973) та у Дюссельдорфі (1978). З того часу кількість друкованих праць, присвячених цій проблематиці, почала стрімко зростати, хоча й пізніше висловлювались сумніви щодо філософських проблем техніки. Крім суто філософських суперечок про онтологічний та гносеологічний характер сучасної техніки, філософія техніки зосереджується на таких проблемах, як наслідки застосування комп'ютерів, зокрема, можливість створення штучного інтелекту; зростаюча складність сучасної техніки та пов'язана з цим необхідність її оцінки; взаємозв'язки між технікою і суспільством, наукою і природою; шляхи й перспективи розвитку техніки та ін.