Суспільний прогрес та основні концепції його тлумачення.

Ідея суспільного прогресу складалась поступово, " пробиваючи" собі дорогу та утверджуючись у суспільній думці. Ці знання постійно змінювались і збагачувались соціальним досвідом. Нині вважається, що прогрес - це форма розвитку, яка характеризується спрямованістю, переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до все більш досконалого. В історико-філософській думці прослідковуються як оптимістичні, так і песимістичні погляди на суспільний розвиток.

Песимістична лінія була започаткована ще давньогрецьким поетом Гесіодом, котрий вважав, що суспільство розвивалося по висхідній лінії лише до так званого " золотого віку", коли люди були бідні, але всі рівні між собою. Після цього розвиток пішов по низхідній і набув ознак регресу. Щастя, на його думку, належить минулому й тепер безнадійно втрачено.

Давньогрецькі філософи Демокріт та Епікур відмічали, що у суспільстві спостерігається поступовий рух уперед, а давньоримський філософ Лукрецій Кар акцентував увагу на необхідності руху вперед. Основними його віхами вважав використання вогню, відкриття заліза, появу освіти, утворення сім´ ї, виникнення мистецтв та ін.

У період Середньовіччя ідея суспільного прогресу заперечувалась. Вважалося, що Бог створив світ (природу, суспільство, людину) у досконалій формі. Епоха Відродження актуалізувала ідею прогресу. Оригінальну теорію прогресу сформулював Ж.-А.Кондорсе. Для нього прогрес, перш за все, був удосконаленням людського розуму та його здібностей. Він стверджував, що від епохи до епохи прослідковується розвиток людських здібностей, умінь, навичок, який розглядався ним " як картина прогресу людського розуму".

Найглибше тлумачення суспільного прогресу в той час дав Г. Гегель. Розвиток суспільства він розглядав як діалектичне співвідношення прогресу й регресу, як діалектичну єдність і боротьбу протилежностей. Слід зазначити, що теорії прогресу на етапах становлення капіталізму відігравали позитивну роль, але з утвердженням буржуазії ідеї суспільного прогресу суттєво змінилися. Вже у філософії О.Конта, прогрес розглядався як " поліпшення, удосконалення існуючого порядку". Останній розуміється як незмінна умова прогресу, котрий включає в себе у зародковому стані всі можливі досягнення людства і можливий лише в межах капіталістичного суспільства. Г.Спенсер розглядав прогрес як єдиний універсальний еволюційний процес переходу від одноманітні до різноманіття.

Історія XX століття ознаменувалася наростанням песимізму в розумінні даної проблеми. Показовою є позиція французького соціолога Р.Арона, який одну із своїх праць прямо назвав " Розчарування у прогресі".Для сучасних філософів і соціологів характерне вибіркове (половинчате) розуміння прогресу, як прогрес в одній із сфер життя, і як занепад й регрес у іншій. Такою ж є позиція К.Ясперса, котрий стверджував, що ні саме людське буття, ні його боротьба і мудрість не прогресують, а прогрес є лише у знаннях, у техніці. Серед сучасних мислителів характерним є і повернення до ідей коловороту. Сам прогрес часто витлумачується ними як циклічність, ріст, соціальна зміна тощо. Філософія марксизму обґрунтувала, що потреби й інтереси є спонукальними мотивами й чинниками прогресу. Тому рушійні сили прогресу вибудовуються у струнку систему: виробництво матеріальних благ - потреби - інтереси - цілі - бажання - прагнення - діяльність людей.

У зв´ язку з різким погіршенням екологічного стану, зростаючим техногенним навантаженням на природне середовище та зміною клімату, утверджується думка про взаємо обумовленість суспільного прогресу й екологічних проблем, суспільного прогресу і глобальних проблем сучасності. Стверджується, що про суспільний прогрес можна говорити у тій мірі, у якій суспільство спроможне вирішувати глобальні проблеми, в тому числі й екологічні.