Правила оформлення реферату

Загальні вимоги.

Реферат друкують машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм) від двадцяти п’яти до тридцяти рядків на сторінці і не менше сорока знаків в рядку.

Обсяг (без бібліографії та без додатків) реферату: комп’ютерний набір — 1-1, 2 авторський аркуш /25-30 сторінок машинописного тексту (відповідно: вступ — до 3 стор., висновки — 2-3 стор.).

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: лівий — не менше 30 мм, правий — не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм.

Шрифт: Times New Roman та подібні. Розмір шрифту — 14. Інтервал — 1, 5.

Текст основної частини роботи поділяють на питання та підпитання.

Заголовки структурних частин реферату друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підпитань друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу у розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за виключенням заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Нумерація.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють уверху справа сторінки без крапки в кінці.

Підпитання нумерують у межах кожного питання. Номер підпитання складається з номера питання і порядкового номера підпитання, між якими ставлять крапку. В кінці номера підпитання повинна стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третє підпитання другого питання). Потім у тому ж рядку йде заголовок підпитання.

Зразок титульного аркушу реферату наведено нижче.

Посилання.

При написанні реферату необхідно здійснювати посилання на джерела, матеріали або окремі результати або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Особливу увагу при написанні наукової роботи слід приділити використанню наукових праць інших авторів. Таке використання можливе лише за умови дотримання авторських прав, за допомогою належним чином оформленихпосилань.

Посилання на джерела робляться згідно з їх переліком у квадратних дужках, наприклад, “… давши визначення терміну “репутація”, Р. О. Стефанчук вказує, що воно походить від латинського слова reputatio, яке означає обдумування … [30, c. 17]”.

Відповідний опис у переліку посилань:

30. Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві / Р. О. Стефанчук. — К.: Науковий світ, 2001. — 303 с.

Допускається також наводити посилання у виносках, при цьому його оформлення має відповідати бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера. Наприклад: “Так, Р. О. Стефанчук зазначає, що репутація (від латинського reputatio — обдумування …”¹.

Відповідне посилання посторінкової виноски:

¹ [30]. Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві / Р. О. Стефанчук. — К.: Науковий світ, 2001. — С. 17.

Посторінкові виноски нумеруються на кожній сторінці.

Цитати.

Сильною стороною наукової праці є вміння автора на підтвердження своєї правоти посилатися на авторитетні джерела або дискутувати зі своїми опонентами. У цьому випадку академічний етикет вимагає правильно відтворювати текст цитати. Текст цитати береться в лапки, приводиться в тій же граматичній формі, що і відповідному джерелі, зі збереженням особливостей авторського тексту.

При непрямому цитуванні (при викладі думок інших авторів своїми словами) варто гранично точно викладати авторські думки й коректно оцінювати думки опонента. Цитування не повинне бути ні надлишковим, ні недостатнім: надлишкове цитування створює враження компілятивного характеру роботи, а недостатнє — знижує наукову цінність роботи здобувача.

В обов’язковому порядку кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на джерело, будь те монографія або стаття, оскільки при замовчуванні фактів використання чужого матеріалу реферат до розгляду приймальною комісією не допускається.

Примітки.

Примітки до тексту, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на аркуші декілька, то після слова “Примітки” ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1. …

2....

Якщо є одна примітка, то її не нумерують, і після слова “Примітка” ставлять крапку.

Нумерація посилання проводиться для кожної сторінки окремо.

Список використаних джерел.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують із каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і та ін.

Допускаються різні способи складання бібліографічних списків:

ü алфавітний спосіб групування літературних джерел за прізвищами перших авторів або заголовків;

ü по мірі згадування у тексті роботи.

Студенту магістратури доцільно обговорити форму складання списку використаної літератури з науковим керівником.

Наукова література оформляються згідно з вимогами державного стандарту (див., нижче) і подаються в алфавітному порядку (спочатку кирилицею, потім — латиницею та ін.).

Реферат - таку назву мають два типи документів: 1. Доповідь на певну тему, що написана, спираючись на критичний огляд бібліографічних джерел. 2. Стислий усний чи письмовий виклад змісту наукової праці, книги, результатів наукового дослідження. Хоча реферат передбачає виклад чужих думок і результатів дослідження, важливо подати власну оцінку і зробити відповідні висновки щодо висвітченої проблеми.

Реквізити: 1) титульна сторінка, на якій зазначаються: назва міністерства, якому підпорядковується установа; назва закладу, в якому навчається автор; назва кафедри, на якій виконане роботу; назва теми реферату; назва факультету, шифр та назва спеціальності, спеціалізація, група, де навчається автор; прізвище, ім'я та по батькові особи виконавця; прізвище, ім'я та по батькові, посада, науковий ступінь наукового керівника, місце і рік написання; 2) текст, до складу якого входять: вступ, основна частина, висновки; 3) список використаної літератури.

Курсова робота — наукове дослідження, яке сприяє поглибленому самостійному вивченню певної проблеми, виявляє нахили та наукові зацікавлення студентів, виробляє в них уміння працювати з літературою, формує і вдосконалює дослідницькі навички, допомагає закріпити і практично використати знання із певного кола пройдених дисциплін. Курсова робота повинна містити результати власних наукових шукань виконавця. Обсяг роботи може бути різним, але не меншим за ЗО друкованих сторінок. Реквізити: 1) титульна сторінка, на якій вказується: назва міністерства ЯКОМУ підпорядковується установа; назва закладу, в якому навчається автор; назва кафедри, на якій виконано роботу; тема роботи; назва факультету, шифр та назва спеціальності, спеціалізація, група, де навчається автор; прізвище, ім'я та по батькові особи виконавця; прізвище, ім'я та по батькові, посада, науковий ступінь наукового керівника, місце і рік написання; 2) текст, у якому виділяються такі частини: а) вступ, де мотивується вибір теми дослідження, її актуальність, наукова новизна, визначається мета роботи і завдання, об'єкт, предмет та джерело дослідження, методи й прийоми дослідження, теоретичне і практичне значення роботи; б) основна частина (поділена на розділи і підрозділи), висновки; 3) висновки; 4) список скорочень; 5) бібліографія; 6) додатки (схеми, таблиці, ілюстрації допоміжного характеру, графіки, креслення, словники, картки тощо).

Бібліографія - це перелік книг, журналів, статей із вказівкою вихідних даних; покажчик літератури. Порядок розташування назв книг, навчальних посібників, словників, довідників, статей у списках літератури може бути алфавітним, хронологічним, тематичним. Усередині тематичних рубрик слід дотримуватися алфавітного або хронологічного принципу розташування назв. Здебільшого праці того самого автора розташовуються у хронологічному порядку.

Анотація - це коротка характеристика змісту книги, статті, рукописного тексту тощо. У ній наводяться найважливіші питання роботи, викладається зміст і дається її оцінка Може бути подана двома мовами: мовою тексту та однією з іноземних.

Рецензія - це критичний відгук (дає аналіз і оцінку) на художній твір, друковану наукову працю тощо.

Реквізити: 1) назва виду документа; 2) заголовок (який містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали автора, рік публікації, видавництво); 3) текст, що складається з двох частин: а) короткий виклад змісту роботи; б) висновки, зауваження, оцінка автора рецензії; 4) підпис та посада особи, яка рецензувала роботу; 5) дата.

Відгук - довідково-інформаційний документ, у якому містяться висновки уповноваженої особи або установи щодо перечитаних робіт, переглянутих фільмів, будь-яких мистецьких чи наукових творів.

Реквізити: 1) назва виду документа; 2) заголовок; 3) текст, у якому містяться: вступ; стислий виклад основних положень аналізованої роботи; висновок з пропозиціями, оцінкою і критичними зауваженнями; 4) підпис; 5) печатка; 6) штамп підтвердження підпису; 7) дата. У разі необхідності підпис автора відгуку завіряється секретарем (вченим секретарем) установи за допомогою спеціального штампа.

План. Тези. Конспект. У практиці роботи з книгою встановлені такі способи фіксації почутого і прочитаного - план, тези, виписки, конспект.

План є попередньою формою запису прочитаного. Він передує тезам та конспекту - складнішим та змістовнішим формам нотування. Вдало сформульовані тези включають у себе всі основні питання, які мас відбивати план. Тези - це стисло сформульовані основні положення прочитаного тексту, що вбирають суть висловленого. Якщо план допомагаг представити структуру тексту та назвати його основні теми, то тези розкривають суті» всім текстової інформації. Розрізняють два види тезування — відбір авторських тез із тексту; формулювання основних положень статті чи розділу книги власними словами. Складання тез - важливий засіб підвищення рівня самостійної роботи, розвитку логічного мислення та мовленнєвої культури.

Конспект - це короткий, але зв'язний і послідовний переказ змісту статті, розділу книги, лекції, промови, виступу тощо. Це універсальна форма запису почутого і прочитаного, в якій знаходять місце і план, і тези, і виписки, і цитати, і самостійні спостереження, зауваження. Основною особливістю конспекту є його лаконічність, стислість. Він сприяє кращому запам'ятовуванню прочитаного, дає можливість швидко встановити в пам'яті вивчене, узагальнити нагромаджений матеріал. Види конспектів: текстуальні, вільні, змішані. Конспект - найбільш досконала форма запису в процесі самостійної роботи над книгою, статтею тощо.

За походженням розрізняють конспекти усних виступів і конспекти друкованих праць.

Реквізити конспекту усного виступу: 1) дата складання; 2) прізвище та ініціали автора виступу; 3) заголовок; 4) текст.

Реквізити конспекту друкованої праці: 1) дата складання; 2) бібліографічні відомості першоджерела: прізвище та ініціали автора; назва (заголовок); місто, видавництво, рік видання; кількість сторінок; 3) текст.