Стислий зміст лекції

Вікові особливості учнів 5-8 класів. У складному процесі музичного розвитку школярів особливе місце по­сідає період навчання у 5-8-х класах. Саме в цей час закладаються основи світогляду, формуються морально-естетичні переконання, принципи та ідеали, художні смаки, складається система ціннісних ставлень, визнача­ється загальна спрямованість соціальних установок. Це стає можливим завдяки значній перебудові вже складених психологічних структур, вини­кнення якісно нових психічних утворень, які в подальшому розвитку ста­ють стійкими рисами особистості. Цей процес поступовий, залежить від багатьох чинників і розвивається нерівномірно у різних дітей.)

Психологи встановили, що кожному періоду дитинства відповідає свій провідний тип діяльності, розвиток якої зумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості школяра на певній стадії його розвитку. Провідною діяльністю підлітка є діяльність спішування, яка полягає у побудові стосунків з товаришами на основі певних моральних норм, що опосередковують вчинки підлітків.

Особливості підліткового періоду у розвитку дитини відбиті у його на­звах: " перехідний", " переломний", " важкий", " критичний". У цих назвах зафіксована складність і важливість перемін, які відбуваються у процесі розвитку особистості. Перехід від дитинства до дорослості складає основ­ний зміст цього періоду.

На відміну від молодших школярів, підлітки починають критично підходи­ти до людей, помічати їхні сильні й слабкі риси, певним чином оцінювати їх, порівнювати з собою. Важливим моментом у розвитку підлітка є формування

самосвідомості, потреби усвідомлювати себе як особистість. У нього виникає інтерес до себе, потреба в самооцінці, у зіставленні себе з іншими людьми і, як результат критичного ставлення до себе, активне самовиховання.

Інтерес до моральних і естетичних якостей людей, що оточують підлітка,

норм їхньої поведінки, СТОСУНКІВ ОДИН З ОДНИМ, ПРИВОДИТЬ у підлітковому віці до формування морально-естетичних ідеалів. Ідеал підлітка — це емоційно забар­влений, внутрішньо прийнятий образ, який стає регулятором його власної по­ведінки і критерієм оцінки поведінки інших людей. У ньому тісно зливаються в єдине ціле етичне й естетичне уявлення про ідеальну особистість.

Зміст ідеалів підлітків визначається їх інтересом до героїчних особис­тостей — людей незвичайної долі, мужніх, рішучих, вольових, що активно прагнуть до мети, долаючи труднощі й перешкоди.

У пошуках морально-естетичного ідеалу підлітки звертаються передусім до мистецтва. Зміст твору для підлітка є предметом активної дії, насиченої порівнянням героїв один з одним і себе з ними. Через порівняння підліток пізнає себе. Підліткам властиві співпереживання героям художніх творів, уявне входження у різні ситуації, постановка себе па місце героя. При цьому мистецтво дає змогу внутрішньої співучасті у таких подіях, які ви­ходять за межі безпосереднього життєвого досвіду і можливостей учнів. Таке діяння у внутрішньому плані зі змістом твору є дійовим засобом мо­рально-естетичного виховання підлітка.

Соціологічні дослідження показують, що в структурі художніх інтересів підлітка музика дедалі більше виходить на чільне місце. Вона ніби " обга­няє" інші види мистецтва за обсягом свого " споживання". Але за цією ситуацією виявляються досить складні суперечності побутування музики. Це, насамперед, однобічна орієнтація більшості школярів на естрадно-ро­зважальну музику. Стрімкий розвиток звукотехніки забезпечує глибоке проникнення цієї музики у сферу учнівського побуту та дозвілля, що сприяє формуванню поверхового споживацького типу музичної культури особис­тості. Місце відсутньої культури ставлень до справжніх музичних ціннос­тей посідають престижно-споживацькі запити.

Як слід навчати музики підлітків, щоб досягти бажаного наслідку музи­чного розвитку? Якщо відповідь на запитання " чому вчити? " дають шкіль­ні програми з музики, то запитання " як вчити? " безпосередньо пов'язане з уявленнями про особливості підліткового віку, динаміку розвитку особи­стості у цей період.

Молодший підлітковий вік охоплює період від 10 до 12 років, тобто співпадає з навчанням у 5-6 класах. Розглядаючи проблеми, пов'язані з

музичним навчанням молодших підлітків, слід передусім зупинитися па фізіологічних змінах, зумовлених загальним ростом організму та нерівно­мірним розвитком серцево-судинної системи. Мускулатура серця та його об'єм збільшуються приблизно вдвічі, і діаметр судин перестає відповідати потребам організму. Внаслідок цього мозок не отримує необхідного при­току крові, що стає однією з причин швидкої стомлюваності учнів. Водно­час нові умови життєдіяльності дітей потребують більших затрат нервової енергії. Нервові перевантаження нерідко стають причиною невмотивованих вчинків підлітків, інших негативних явищ. Це вимагає дотримання бережливого режиму праці і відпочинку учнів.

Особливо це відчувається на уроках музики, які найчастіше плануються у розкладі останніми, як нібито " легші" або " неосновні". Як у таких умо­вах проводити урок музики, щоб нейтралізувати негативні явища й акти­візувати учнів? Відповідь на це запитання дає практика: зацікавлювати підлітків важливими для них проблемами, частіше чергувати форми робо­ти на уроці, залучати їх до активної художньо-творчої діяльності. Багатьом учням подобається те, що дається легко і приносить успіх. Водночас їх дедалі більше приваблює зміст, який вимагає інтелектуальної активності, самостійної дії, розширює кругозір.

Спостерігаються суттєві відмінності між музичними інтересами і мож­ливостями дівчаток і хлопчиків. Інтереси хлопчиків зосереджуються пере­важно на спорті й пригодах, вони віддають перевагу ритмічно характерній і рухливій музиці. На психології хлопчиків відбиваються й фізіологічні зміни: вони починають соромитися співати (особливо в присутності дівча­ток), їм нерідко здається, що спів — " не чоловіча справа", що цим мають займатися лише ті, хто володіє голосом. У дівчаток ставлення до музики майже не змінюється. Вони, як і раніше, люблять співати і слухати музику, але менше, ніж хлопчики, цікавляться музикуванням.

У підлітка загострюється почуття власної гідності, з яким безпосередньо пов'язане прагнення до самоствердження. Вони бурхливо реагують на будь-які обмеження їх самостійності та спроби контролю, ображаються, коли дорослі не рахуються з їхніми інтересами, запитами і думками. У них по­мітне велике бажання відмежуватися від усього дитячого. Якщо вчитель не врахує цієї особливості й надалі ставитиметься до них, як до дітей, то цим викличе їхній внутрішній опір, неслухняність, упертість тощо. Цього не слід допускати при доборі пісень та вправ для розспівування.

Ставлення молодших підлітків до уроків музики значною мірою зале­жить від їх ставлення до вчителя. Школярі поважають учителів знаючих, вимогливих, але справедливих, доброзичливих і тактовних, які вміють цікаво і зрозуміло розповісти про музику, захопити музичною діяльністю. Вони особ­ливо цінують у вчителеві демократичність у ставленні до їх суджень. При цьо­му нав'язування вчителем власних оцінок не сприяє їх сприйняттю підлітками.

Слід уникати ситуації, коли оцінка вчителя (особливо в царині розва­жальних жанрів) не збігається з оцінкою більшості учнів. Тут потрібні опосередковані засоби впливу, переконливе обґрунтування власної пози­ції. Необхідно пам'ятати, що авторитет учителя серед учнів безпосередньо залежить від того, наскільки він зумів виправдати їхні сподівання. Потріб­но враховувати також негативне ставлення учнів до повчань і заборон, особливо необгрунтованих. Водночас вони не поважають учителів, які по­турають їм у всьому.

Старший підлітковий вік припадає на 7-8 класи загальноосвітньої школи. У цей час відбувається поступове вирівнювання розвитку серцево-судинної системи стосовно організму в цілому. Старші підлітки почина­ють відчувати надмір енергії, тому атмосфера подолання труднощів для них стає бажаною. їм властива підвищена збудливість,, нестійкість, нест­риманість, надмірна емоційність, імпульсивність поведінки.

Надмір життєвої енергії визначає й таку вікову особливість: старші підлітки не витримують, ситуації чекання. Тому вчителю не слід відволіка­тися через налагодження апаратури на уроці, запис тексту на дошці тощо, оскільки це змінює поведінку учнів до її погіршення. Потрібно ретельно планувати кожну хвилину уроку, прагнути залучати до активної роботи якомога більше учнів.

Займаючись співочим вихованням, слід враховувати фізіологічні зміни, пов'язані зі статевим дозріванням старших підлітків, які суттєво вплива­ють па роботу голосового апарату.

Зважаючи на підвищену активність старших підлітків, учитель повинен бути обережним у співочій роботі з ними, адже переважна більшість семи­класників і восьмикласників перебувають па різних стадіях мутаційних змін: від ще дитячого звучання голосу до набуття ним якостей дорослого звучання.

Не слід однак усі недоліки співу пов'язувати лише з віковими особли­востями учнів. Іноді інтонаційна неточність пов'язана з недостатнім роз­витком слуху, а сипота, хриплість є результатом набутих у побуті неправи­льних співочих павичок. Немалої шкоди завдає прагнення деяких підлітків перенести манеру співу чоловічих вокально-інструментальних гуртів на власне виконання. Переймання їх манери заважає повноцінному розвит­ку голосу старших підлітків. Тільки індивідуальний підхід до учнів допомо­же вчителеві з'ясувати причини неправильного співу й обрати доцільні педагогічні впливи.

З процесом статевого дозрівання пов'язаний і ряд нових явищ у психіці й поведінці підлітка. Йдеться насамперед про виникнення інтересу до іншої статі, складання нових стосунків між хлопцями і дівчатками, появу симпа­тій, закоханості, особливої сором'язливості. Зароджується інтерес до інтим­ного світу дорослих і робляться спроби прилучитися до нього. Ці особли­вості обов'язково мають враховуватися вчителем, адже музика найбільше звернена до почуттів дітей. Матеріал програм з музики дає широкі можли­вості для ознайомлення учнів зі світом кохання, стосунків між чоловіками й жінками. Не можна ставитись до підлітка як до якоїсь безстатевої істоти, треба делікатно, тактовно й уміло керувати стосунками учнів у класі.

У 7-8 класах змінюється мотивація навчання учнів. Спостерігається пе­реоцінка цінностей, навіть негативне ставлення до усталених поглядів, прагнення до самоствердження. Нерідко погіршується ставлення до уро­ків музики, оскільки підлітки часто не відносять музику до " серйозних" предметів.

Слід враховувати, що усвідомлення учнями життєвої значущості знань є важливим мотивом їхньої діяльності. Посилення їх інтересу до змісту предмета сприяє розвиткові позитивного ставлення до музичної діяльнос­ті, а розуміння громадського значення цієї діяльності сприяє формуванню художньо-пізнавальних мотивів учіння. Тому формуванню мотивації учіння вчителю музики слід приділяти постійну увагу.

Важливо виробляти в учнів розуміння нерозривного зв'язку музики з життям, допомогти їм переконатися в тому, що без музики життя людини стає збідненим, неповноцінним, сірим.

Поділ навчальних предметів на " цікаві" й " нецікаві" багато в чому ви­значається якістю викладання й особистими інтересами підлітка, а поділ уроків на " потрібні" й " непотрібні" — пов'язаний з формуванням профе­сійних намірів. Ставлення підлітка до навчання може погіршуватися й у випадку відсутності яскраво виражених музичних здібностей.

Підліток дуже чутливий до оцінних суджень учителів. Інтерес до навчан­ня послаблюється, якщо вчителі виявляють нетактовність, несправедливо оцінюють знання учнів, применшуючи успіхи одних і переоцінюючи інших.

В учнів цього віку особливо помітне прагнення до популярності. Якщо це не враховувати у навчальній роботі, то таке прагнення може виявитися у вчинках, які виходять за межі дозволеного чи пристойного.

У старших підлітків яскраво виявляється потреба у самовихованні, яке починає слугувати не тільки засобом самоствердження в класі — воно стає значущим саме по собі. Природно, що в процесі самовиховання підлітки ставлять привабливі цілі. Ця вікова особливість може бути використана для залучення учнів до музики. Якщо вони зрозуміють, що призначення музики не стільки в тому, щоб розважати, а насамперед, щоб облагоро­джувати, прикрашати життя людини, виникає сприятлива можливість зро­бити музику джерелом виховання і самовиховання підлітків.

Розглянуті вікові особливості учнів 5-8 класів вимагають методики му­зичного навчання і виховання, яка суттєво відрізняється від методики ро­боти у початкових класах. Передусім це стосується урахування фізіологіч­них змін, пов'язаних із загальним ростом організму та нерівномірним роз­витком серцево-судинної системи, статевим дозріванням; нових психіч­них утворень підвищеної збудливості, емоційності, імпульсивності пове­дінки підлітків; виникнення інтересу до іншої статі, симпатій, стану зако­ханості; появи нової провідної діяльності — діяльності спілкування; посту­пового формування морально-естетичних переконань, ідеалів, художніх смаків, самосвідомості; складення системи оцінних ставлень, соціальних установок; загострення почуття власної гідності, прагнення до самоствердження відмежування від усього " дитячого"; зрослих можливостей підліт­ків у сприйманні, осягненні й виконанні музики.

Особливості музичного сприймання та педагогічні проблеми його розвитку в учнів-підлітків. Щоб успішно виховувати дітей, учителеві слід враховувати специфіку впливу музики та особливості її сприймання школярами. Вирішення проб­леми впливу на них музики ускладнюється тим, що для повноцінного есте­тичного сприймання недостатньо лише самого факту сприймання. Учні, не підготовлені до розуміння музики, ніколи не зможуть осягнути її образ­ного змісту, їм властива своєрідна вибірковість, коли відкидаються незви­чні й складні для осмислення образи, ігнорується глибоке проникнення у зміст твору, породжується поверхове ставлення до музики. Іноді музика викликає зовсім не ті емоції, думки і прагнення, на які розраховує вчи­тель. Нерідко частина учнів байдуже ставиться до тих творів, які можуть дати їм естетичну насолоду, розкрити багатство людських почуттів, і нав­паки, захоплюються творами, на виховний ефект яких важко розрахову­вати. До небажаних наслідків нерідко приводить і надмірна кількість ху­дожніх впливів: замість естетичного враження виникає звичний і незначний відгук, замість збагачення особистості бачимо протилежне — поверхо­вість сприймання, бездумне наслідування моді. При цьому, зазначав А.С.Макаренко, діти звикають до пасивного задоволення, художні враження про­бігають поверхово, не зачіпаючи особистості, не викликаючи думок, не ставлячи перед ними ніяких запитань.

Вилив музики на особистість складається з численних художніх вра­жень, які накладаються одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблю­ючись. Перші казки й пісні, почуті в дитинстві, переглянуті фільми і про­читані книжки — увесь цей потік естетичних вражень, спрямований на сучасного школяра з дитинства, готує його до сприймання художніх цін­ностей, насолоди ними. Тому, аналізуючи вплив музичних творів па учнів, не можна розглядати їх як чистий аркуш паперу, оскільки навіть у дитячі роки їх сприймання насичене враженнями, переживаннями, думками, знан­нями тощо.

Прийнято вважати, що чим більше людина стикається з музикою, тим плодотворніший її вплив на особистість. Ця думка надто прямолінійна і не враховує особливостей сьогодення. Розвиток засобів масової комунікації різко збільшив кількість вражень, які отримує сучасна людина. Але було б помилкою вважати, що доступність музичних цінностей автоматично за­безпечує високий рівень духовного світу й культури людини. На наш по­гляд, сьогодні виникає проблема музичних вражень не стільки в плані їх дефіциту, скільки в плані їх надміру. Тому повноцінне засвоєння культур­ної спадщини вимагає цілеспрямованого музичного виховання з дитячих років. Культурі почуттів дитину слід вчити так само наполегливо, як і навчати основ наук.

Мистецтво справляє на людину цілісний і особистісний вплив. Ціліс­ність впливу мистецтва визначається передусім включенням у процес ху­дожнього сприймання всієї, особистості, взаємодією в художньому пере­живанні всіх рівнів психіки людини — її відчуттів, почуттів, уявлень, інте­лекту, пам'яті, інтуїції тощо. Особистісний вплив художнього твору на лю­дину зумовлений психологічним механізмом " перенесення" її в ситуацію, зображену художником, коли виникає ефект ототожнення себе з героями твору. Цей ефект виникає в результаті вияву своєрідного феномена: асо­ціативний механізм повідомляє про деяке переживання й одночасно викликає його (57, сі65). Читач, слухач, глядач ніби впізнає в героях тво­ру власний світ, заглиблюється в близькі образи, почуття і переживання, порівнює героїв один з одним і себе з ними. Тут найважливіше те, що в процесі такого співпереживання з'являються ставлення, естетичні й мо­ральні оцінки, які мають незрівнянно більшу спонукальну салу, ніж оцін­ки, які просто передаються й засвоюються.

Зрозуміло, що вирішальна роль у вихованні особистості належить са­мому життю. Жодне мистецтво не здатне замінити його. Але й життя не замінює мистецтво у формуванні особистості, передусім тому, що мистец­тво дає школярам можливість естетично пережити події, які вони через обмеженість свого життєвого досвіду й можливостей реально пережити не змогли б. А головне те, що індивідуальний досвід людини багато в чому визначається випадковими явищами, частковостями її особистого життя, мистецтво ж дозволяє подолати вплив цих випадковостей.

П.М.Якобсон підкреслював, що вплив мистецтва (у тому випадку, коли воно викликало глибоке художнє враження) значно пожвавлює психічні процеси особистості. При цьому актуалізуються властиві людині моральні й естетичні оцінки життєвих явищ, переживаються її пристрасті, погляди, переконання. У результаті виникає складна реакція на почуте, побачене і прочитане, яке є вираженням усього комплексу морально-естетичного до­свіду особистості (78, с.96).

Ці істотні, об'єктивні зрушення у психічних функціях людини, пов'язані з естетичними переживаннями, сприяють перетворенню рис особистості героя у переконання і властивості слухача, читача й глядача. У такому пере­творенні естетичні почуття відіграють роль " безумовного підкріплення". Вчені стверджують, що в естетичних переживаннях немає гносеологічної проти­лежності внутрішніх переживань людини і зовнішніх подій, які викликали ці переживання. Ще Арістотель зазначав, що якщо будь-яка життєва ситуа­ція, відображена в художньому творі, зумовлює глибокі естетичні почуття, то й за інших обставин, будучи не елементом твору мистецтва, а фактом життя, вона викликатиме в людини подібні емоційні зміни.

Діяльність учнів під час сприймання зумовлена процесуальною приро­дою музики. Вона виявляється у спостереженні за розвитком музичного образу і характеризується як активним, так і пасивним, споглядальним естетичним ставленням слухачів до твору. Отже, сам факт слухання музи­ки ще не означає, що її зміст буде осягнутий школярами.

Характерною властивістю музики як об'єкта сприймання є також те, що її безпосереднє сприймання триває лише стільки, скільки звучить сам твір. Тому на перший план виступає така властивість осягнення музичного твору, як активність свідомості слухача суть вияву якої полягає у виділен­ні найзначиміших в інтонаційному відношенні елементів музики і пов'язу­ванні їх у певну логічну лінію " Ніколи не слід відмовлятися від ствердження інтелектуального начала в музичній творчості і сприйманні, — писав Б.В.Асаф'єв. — Слухаючи, ми не тільки відчуваємо або переживає­мо певні стани, але й диференціюємо матеріал, який сприймається, прово­димо відбір, оцінюємо, отже, мислимо" (4, с.58).

Формування музичного сприймання починається з розвитку слухової спостережливості учнів, з виховання культури спостереження.

Спостереження музики суттєво відрізняється від спостереження, наприк­лад, картин: тут спостерігається процес, рух з усіма його змінами. Музичний потік рухається незалежно від того, що цікавить слухача, на яких деталях він хотів би зосередити увагу. Ця особливість музики, її часова природа, яка утруднює спостереження за нею, вимагає від учителя продуманої роботи.

Як же організувати спостереження учнів за музичним процесом? Роз­глянемо психолого-педагогічні основи даного виду діяльності.

Психологія розглядає спостереження як цілеспрямований процес пла­номірного і систематичного сприймання, яке здійснюється з метою вивчен­ня якогось явища, визначення характерних ознак тощо. Систематичні спо­стереження приводять до розвитку спостережливості, тобто вміння помі­чати найсуттєвіші, найхарактерніші, малопомітні ознаки та властивості предметів і явищ. Спостережливість не є вродженою якістю. Вона розви­вається у процесі навчання, вправлянь у спостереженні і визначається життєвим досвідом, знаннями учнів. Щоб спостереження стало методом пізнання, воно має відповідати таким дидактичним умовам:

■ учень повинен чітко уявляти, що він спостерігатиме, що хоче пізна­ти, тобто зрозуміти завдання спостереження;

■ наявність у дітей попередніх знань про об'єкт спостереження та плану спостереження, оволодіння прийомами спостереження;

■ вибірковість спостереження, дослідження явищ у різних ситуаціях;

■ у змісті спостереження повинен бути новий для учнів матеріал, який би спонукав до пізнавально-творчої активності школярів;

■ необхідність фіксації проміжних і підсумкових результатів спосте­реження у записах, схемах, малюнках.

Неодмінною умовою спостереження музики, її естетичного сприймання є зосередженість слухової уваги. Б.В.Асаф'єв зазначав, що " спостерігати мистецтво — значить... вміти сприймати його... Сприймати музику — справа важка. До неї слід готувати увагу" (4, с.47). І далі: " Спостереження за музикою веде до загострення слухових вражень (реакція на слухові подразнення), а отже, до збагачення нашого життєвого досвіду і нашого знання про світ через слух" (4, с.49). Від обсягу слухової зосередженості залежить якість спостереження за процесуальністю музики, емоційний вплив на слухачів, осягнення ними змісту твору.

Неуважність, відволікання підчас слухання, відсутність належних умов приводять до фрагментарності сприймання, пропусків важливих моментів становлення музичного образу. Уміння зосередитися, відволіктися від усьо­го, що не стосується музики, дається не одразу. Тому виховання слухової уваги є першочерговим завданням учителя музики.

Як відомо, увага — це психічний стан особистості, що виявляється у зосередженості свідомості на конкретних предметах і явищах. Увага пере­дає ставлення людини до певного об'єкта, забезпечує активність мислен­ня, концентрацію вольових зусиль на осягненні цього об'єкта (53, є.54). Фізіологи пояснюють увагу концентрацією збудження у певній системі клітин мозку при одночасному гальмуванні інших систем.

Основними якостями уваги є її обсяг, розподіл, концентрація (сила зо­середження) і стійкість (тривалість зосередження). Обсяг слухової уваги визначається ступенем диференційованості сприймання, а розподіл уваги — свідомим спостереженням за кожним з них. Ці якості виявляються в му­зичній діяльності людини, значною мірою визначаючи рівень її музичної культури. Найбільша увага і зосередженість вимагаються тоді, коли діти виступають у ролі слухачів.

Увага — це процес, який не існує поза діяльністю. Тому організація слухової уваги є передусім організацією діяльності сприймання музики. Дітей завжди приваблює самостійна творча діяльність, а не пасивне сприй­мання, їм ближча радість активного спілкування з музикою, ніж спогля­дальне до неї ставлення.

Психологи розглядають три види уваги залежно від причин її виникнення: мимовільну, довільну і післядовільну. Якщо мимовільної уваги, яка виклика­ється силою, новизною, оригінальністю подразника, буває достатньо при сприйманні розважальної музики, то для сприймання серйозної музики не­обхідні слухова зосередженість, напруження слухової уваги. Довільна слухо­ва увага при сприйманні музики виникає лише за певних умов, а саме: відсу­тність шумів і сторонніх звуків, дотримання художніх вимог до виконання музики вчителем або відтворення її за допомогою технічних засобів, доступ­ність музики і посильність завдань можливостям слухової уваги школярів.

Процес формування умінь музичного сприймання включає в себе два аспекти: по-перше, розвиток здатності до диференціації різних компонен­тів музики; по-друге, художнє осмислення і семантичне наповнення еле­ментів музичної мови. Співвідносячи елементи музичної мови з якимись діями, якостями, мовою, рухами, почуттям, грою тощо, діти вчаться мисли­ти в інтонаційно-образних формах. Центральною ланкою цього процесу є музична діяльність. Тут на музичний розвиток учнів благотворно діють два чинники: багатство музичних вражень, з одного боку, та повторність вражень — з другого.

Урахування розглянутих загальних та вікових особливостей музичного сприймання учнів підліткового віку сприятиме ефективному формуванню їхньої музичної культури. Зазначимо, що вікові межі сприймання вкрай нестійкі, динамічні, мінливі, диференційовані і залежні від зовнішніх впли­вів.

Залежно від дії чинників, які зумовлюють адекватне осягнення змісту музичних творів, сприймання може істотно змінюватися. Накопичення учнями знань, музично-естетичного досвіду, оволодіння уміннями музич­ної діяльності не забезпечують самі по собі високого рівня сприймання. Необхідні умови; за яких їхні знання, уміння й досвід могли б актуалізува­тися. Необхідне включення у процес музичного сприймання духовного потенціалу особистості, її творчих сил. Це ставить підвищені вимоги до керування музичним сприйманням школярів, вимагає від учителя адеква­тних методів педагогічної діяльності.