Декларація про надання незалежності колоніальним країнам та народам 1960

— міжнар. документ, що став істотним внеском ООН у реалізацію принципу самовизначення народів, проголошеного в її Статуті. Прийнята 25-ю сесією га ООН 14.ХІІ 1960 з ініціативи СРСР. Декларація започаткувала новий етап боротьби міжнар. співтовариства проти колоніалізму і сприяла прискоренню ліквідації колон, системи в цілому.

Декларація зажадала негайно вжити заходів щодо передачі влади народам підопічних та несамоврядних територій, а також усіх ін. територій, які ще не здобули незалежності. Вона підтвердила право всіх народів на самовизначення; закликала д-ви світу суворо і сумлінно дотримувати положень Статуту ООН, розвивати відносини на основі рівноправності, невтручання у внутр. справи, поважання суверен, прав усіх народів і тер. цілісності держав.

Наступні рішення ООН з питань деколонізації, ухвалені після 1960, грунтувалися на положеннях Декларації. Зокрема, в резолюціях ГА ООН підтверджувалося, що колон, панування загрожує міжнар. мирові та безпеці, визнавалося право народів вести боротьбу за своє визволення з використанням усіх засобів, включаючи воєнні, а також отримувати від міжнар. співтовариства необхідну допомогу.

Положення декларації сформульовані на основі норм інших документів, раніше схвалених міжнародним співтовариством держав. Так, уже Статут ООН проголосив принцип рівноправності і самовизначення народів і націй і зобов'язав колоніальні держави " максимально сприяти" розвитку населення колоній в напрямку до самоврядування або незалежності. Це полегшило багатьом країнам звільнення від колоніального гніту. Тим не менш, до 1960 року під колоніальним гнітом все ще перебувало близько 100 мільйонів чоловік, а в Алжирі, Індокитаї та інших залежних країнах велися колоніальні війни. Керуючі держави під приводом запобігання " хаосу і насильства" та підготовки колоній до того, " щоб вони могли самостійно стояти на власних ногах", всіляко гальмували їх звільнення. Західні політики і науковці, виправдовуючи курс на збереження колоніалізму, стверджували, ніби правом самовизначення можуть користуватися тільки нації, а на населення колоніальних країн цей принцип не поширюється, оскільки нації там ще не сформувалися. Британія, вимушена надати незалежність ряду своїх колоній, прагнула передати управління в руки білої меншості скрізь, де воно було. Нарешті, все колоніальні держави, грубо зневажаючи волю народів, робили все можливе, щоб зберегти в звільняються країнах нав'язаний їм в період свого панування капіталістичний суспільний лад, тобто щоб позбавити народи можливості здійснити своє право на самовизначення в повному обсязі.

Виникнення після Другої світової війни світової соціалістичної системи змінило співвідношення сил на міжнародній арені. Поява нових соціалістичних держав, а також перших країн, що звільнилися в самій ООН істотно вплинуло на співвідношення сил і в цій організації, де раніше безвідмовно діяла слухняна США машина голосування. Спираючись на підтримку і приклад світової системи соціалізму, національно-визвольний рух набрав сили. Тільки в 1960 в Африці виникло 17 нових держав.

Важливе значення мала і теоретична розробка вченими соціалістичних країн, прогресивними діячами звільнених держав, міжнародно-правових аспектів ліквідації колоніалізму. Вони показали, що правом на самовизначення користуються не тільки нації, а й народи, що складаються з частини формується в націю національної групи або кількох таких груп, що мають спільну територію, одну або декілька інших спільнот (історичну, мовну, релігійну) і об'єднані спільністю мети, якої вони хочуть досягти за допомогою самовизначення. Було показано також, що принцип самовизначення включає в себе не тільки право народу на визначення свого міжнародного статусу, а й право на самостійне вирішення всіх своїх внутрішніх справ, включаючи визначення суспільного ладу.

2. Прийняття

23 вересня 1960 на 15-й сесії ГА ООН радянської делегацією був внесений на розгляд проект Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам. У його введення підкреслювалася несумісність колоніальних порядків до покладених в основу Статуту ООН гуманними ідеалами, зокрема рівноправності і самовизначення націй і народів. У документі викривався міф про нездатність колоніальних народів управляти своїми справами, показано, що міжнародні конфлікти і війни породжуються імперіалістичними державами, їх політикою заохочення расизму і розпалювання взаємної ненависті між країнами і народами. Радянський проект вперше закликав невідкладно повністю ліквідувати колоніалізм і надати всім колоніальним країнам, підопічним і іншим несамоуправляющимся територіям повну незалежність і свободу в будівництві власних національних держав. В цьому його історичне значення.

Під час розгорнувся на Генеральній Асамблеї ООН обговорення конкретні пропозиції радянського проекту підтримали представники понад 70 делегацій. Афро-азіатські держави підготували паралельний проект Декларації, який включав ряд принципових положень радянського проекту. Враховуючи спільність положень афро-азіатського проекту з радянським проектом, радянська делегація визнала можливим не вносити в нього поправок, а обмежитися двома доповненнями: вказати, що всім колоніальним країнам незалежність має бути надана не пізніше 1961 і що наступної сесії ГА ООН має бути розглянуто питання про виконанні Декларації. Оскільки радянський проект не був прийнятий (за - 32 голоси, проти 30 при 30 утрималися), а афро-азіатський був схвалений більшістю голосів (89 при 9 утрималися - США та їх союзники), Радянський Союз, прагнучи надати Декларації максимальний політичну вагу, офіційно приєднався до цього документу.

3. Принципи

Д

З числа радянських доповнень було прийнято друге - обговорити на 16-й сесії ГА ООН питання про виконання Декларації. З тих пір це питання постійно залишається на порядку денному віх чергових сесій ГА ООН.

Прийняття Декларації значною мірою прискорило ліквідацію колоніальних режимів. На руїнах колоніальних імперій виникло близько 100 нових держав, колоніальна система імперіалізму була ліквідована.