Міжнародний пакт про громадські і політичні права 1966

(International Covenant on Civil and Political Rights) — основоположний міжнар.-правовий документ у галузі міжнар. захисту громадянських (особистих) і політ, прав та свобод людини. Прийнятий ГА ООН 16.ХІІ 1966. Набув чинності 23.ІІІ 1976. Україна ратифікувала документ у 1973. Складається з преамбули, 53 статей і 2 Факультативних протоколів.

Відповідно до Пакту кожна держава-учасниця зобов'язується поважати і забезпечувати всім особам, що перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, визнані у ньому права незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політ, чи ін. переконань, нац. чи соціального походження, майнового стану чи ін. обставин (п. 1 ст. 2). Осн. частина істотних положень документа присвячена захисту традиційних громадян, (особистих) і політ, прав, які викладені у Загальній декларації прав людини 1948 і закріплені у Пакті. Зокрема, ставиться під міжнар. захист таке особисте право, як право на життя (ст. 6); заборонено катування або ін. жорстокі, нелюдські, такі, що принижують гідність, види поводження або покарання, а також рабство і работоргівлю у всіх її видах, примус, працю (ст. 7—8). Пактом гарантується кожній людині право на особисту недоторканність. Він не допускає свавільних арештів або тримання під вартою (ст. 9), гарантує всім позбавленим волі на основі закону гуманне поводження (ст. 10) і передбачає, що ніхто не може бути позбавлений волі на тій лише підставі, що він не в змозі виконати якесь договірне зобов'язання (ст. 11). Згідно з Пактом кожна людина має право вільно вибирати місце проживання і вільно пересуватися (ст. 12). Забороняється вислання іноземців, котрі законно перебувають на тер. держави — учасниці Пакту, інакше як на підставі закону (ст. 13), передбачається рівність усіх осіб перед судами і трибуналами. Встановлено, що кожен обвинувачений у крим. злочині вважається невинним, поки винність його не буде доведена згідно із законом (ст. 14). Положення Пакту не допускають зворотної сили закону, тобто встановлюють, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого крим. злочину внаслідок якоїсь дії чи упущення, що на момент його вчинення не вважалися крим. злочином згідно з внутрідерж зак-вом або міжнар. правом (ст. 15). Пакт забороняє свавільне або незаконне втручання у приватне і сімейне життя кожної особи, гарантує їй недоторканність житла, таємницю кореспонденції, захист її честі та репутації (ст. 17). З-поміж політ, прав і свобод документ ставить під міжнар. захист право на свободу думки, совісті та релігії, на одержання і поширення інформації та ідей (ст. 18—19), право мирних зборів, свободу асоціацій (ст. 21—22), право на участь в управлінні д-вою та заг. і рівне виб. право, яке забезпечує вільне волевиявлення виборців (ст. 25). У ряді положень забороняються пропаганда війни, націоналізму, расова або реліг. ненависть, дискримінація, ворожнеча і насильство (ст. 20). Визнано право чоловіків і жінок укладати шлюб і утворювати сім'ю на основі вільної та повної згоди, а в разі розірвання шлюбу враховувати інтереси дітей (ст. 23). Передбачено також обов'язок сім'ї, сусп-ва і д-ви вживати необхід. заходів для захисту прав дітей без будь-якої дискримінації (ст. 24). Пакт стверджує рівність усіх перед законом і право кожної особи на рівний та ефективний захист закону без будь-якої дискримінації (ст. 26), захищає права етн., реліг. і мовних меншин користуватися своєю культурою, рідною мовою, сповідувати свою релігію (ст. 27). Для контролю за виконанням положень Пакту на основі його ст. 28 ООН утв. Комітет з прав людини у складі 18 фахівців у галузі прав людини, які обираються на засіданні держав-учасниць. Д-ви подають на розгляд К-ту періодичні звіти про виконання ними положень Пакту. Перший Факультат. протокол, прийнятий одночасно з Пактом (набув чинності 23.III 1976, а для України — 25.Х 1991), надав право К-тові приймати і розглядати повідомлення від окр. осіб, які стали жертвами порушень будь-якого з прав, викладених у Пакті. 20.ХІ 1989 ГА ООН прийняла другий Факультат. протокол Пакту. Він передбачає, що д-ви, які погодилися його підписати, відмовляються від застосування смертної кари (набув чинності 1991).