Загальна декларація прав людини як результат сприяння та захисту основних прав і свобод людини

10 грудня 1948 року в Парижі Генеральна Асамблея ООН урочисто прийняла Загальну Декларацію прав людини – перший документ, який на міжнародному рівні проголосив основні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і таким чином встановив їх стандарти.

Після прийняття Загальної декларації прав і свобод людини почалося її активне визнання. На національному рівні на Декларацію посилалися конституції більшості нових незалежних держав, що виникнули після краху колоніальних систем (Того, Сенегал, Мадагаскар) і розпаду СРСР (Україна, Росія, Республіка Білорусь та ін).

Ця декларація стала фундаментом, на основі якого відбувалася вся міжнародна та внутрішньодержавна нормотворчість у галузі прав людини. Наша держава є стороною практично всіх конвенцій ООН в галузі прав людини. Положення декларації прав людини були повною мірою закріплені в Конституції України.

Значний досвід у застосуванні Загальної декларації набув Конституційний суд України, що часто використовує її положення при визначенні відповідності українського законодавства Конституції і міжнародним стандартам в області прав людини.

Проте значимість Загальної декларації полягає не тільки в тому, що вона стала першим міжнародним стандартом у сфері прав людини, але й у тому, що вона створила правову базу для подальшого наступного кодифікаційного процесу в цій галузі, що сприяв еволюції концепції прав людини.

Із Загальної декларації прав людини „виросли" відповідні спеціальні міжнародно-правові акти:

- Конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.)

- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.)

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.)

- Конвенція про заборону катувань та інших нелюдських, чи таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання (1984 р.)

- Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації

- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок

- Конвенція про права дитини (1989 р.)

Нині в Україні створена значна законодавча база щодо забезпечення прав і свобод людини:

- «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»

- «Про всеукраїнський референдум»

- «Про порядок організації мирних заходів»

- «Про звернення громадян»

- «Про громадські організації»

- «Про внесення змін до деяких законів України щодо участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення» та ін.

Проте, ще й зараз ми далекі від реального втілення високих принципів та ідеалів Загальної декларації прав людини. Велика кількість наших громадян до цього часу не забезпечена мінімальними правами, передбаченими цією Декларацією. Тому ми маємо усвідомити, що захист прав і свобод людини, її законних інтересів повинен стати сферою виняткової уваги та спільних зусиль влади, суспільства, всіх громадян України.