Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права / По изданию 1914г. /. – М.: Фирма «СПАРК», 1994. – 335 с.

Тема 2. Протест векселя як міжгалузевий правовий інститут (3 год.).

Лекційне заняття (1 год.)

Сутність (правова природа) нотаріального провадження щодо опротестування векселя. Значення нотаріального провадження по опротестуванню векселя для вексельного обігу. Проблеми правового регулювання правовідносин при вчиненні протесту векселя в Україні. Види протестів векселя та їх правові наслідки.

Вексель є важливим платіжним засобом, який завоював майже увесь світ. Він не з’явився раптово і не є штучно вигаданим інструментом. За однією з історичних версій, вексель виник з переказу грошей і розвинувся із загальних умов грошового обігу та потреб торгівлі в ХІІ-ХІІІ ст. в Італії. Звідси він поширився на територію Західної Європи, де розвивався самостійно на основі звичаїв, передуючи законодавству, яке лише потім кодифікувало і закріплювало ці звичаї. А отже, практика вексельного обігу й опротестування векселя на території Західної Європи поширювалась поступово і послідовно. Давня Русь була осторонь того торгового руху, який спричинив вексель. І хоча Новгород і Псков підтримували активні торговельні зв’язки з німецькими містами, торгівля відбувалася лише за готівку, оскільки німецькі закони прямо забороняли торгувати зі слов’янами, брати у них товар на комісію і т.д. За таких обставин, умов для розвитку зовнішніх вексельних відносин не було.

Особливість розвитку вексельних правовідносин на території України полягає в тому, що і в період перебування більшої її частини у складі Російській імперії і в складі СРСР, і за часів визнання незалежності України, вексель завжди запроваджувався законодавчо – зверху вниз. Перший внутрішній вексельний статут з’явився на території Російської імперії в 1729 році за часів Петра ІІ, хоча за Петра І вже застосовували казначейські векселі. Статут про векселі 1903 року був третім і останнім вексельним статутом Російської імперії, після 1917 року він разом із усім законодавством втратив свою чинність. Крім того, за часів Російської імперії вексельний обіг зазнав суттєвих змін порівняно з вексельним обігом країн Західної Європи, оскільки Росія відмовилась від переказного векселя і здійснила абсолютний перехід до використання тільки простого векселя, хоча законодавство того періоду й регулювало обіг саме переказного векселя, що не відповідало практиці [190][1].^.

З переходом до нової економічної політики в 1922 році в СРСР було ухвалено «Положення про векселі», яке діяло недовго. Унаслідок прийнятого курсу на скасування НЕПу і проведення кредитної реформи в 1930 - 1932 роках було заборонено взаємне кредитування в господарському секторі (комерційний кредит) і замінено його лише банківськими кредитами [194][2]. Внутрішній вексельний обіг зник, а тому в практиці такий вид нотаріальної справи як опротестування векселя перестав існувати, хоча й не був скасований. Нотаріальне провадження щодо опротестування векселя існувало як правова гарантія забезпечення реалізації норм Женевських вексельних конвенцій, до яких СРСР приєднався в 1936 році [4, 5, 6][3]. Внутрішній вексельний обіг у період перебування території нашої держави у складі СРСР не існував з 1917 по 1922 роки і з 1932 по 1991 роки.

Саме з цієї причини правова природа протесту векселя як нотаріального провадження донедавна не була предметом окремого наукового дослідження. Однак про розуміння правової природи протесту векселя в зазначені періоди можна дізнатися, з класифікацій нотаріальних проваджень, які розглядались у теорії нотаріальної діяльності. Серед учених не було одностайної думки, стосовно змісту нотаріального провадження щодо опротестування векселя.

К.С. Юдельсон, класифікуючи нотаріальні провадження за їх змістом, виділяв протест векселя в групі нотаріальних проваджень, спрямованих на виконання нотаріатом функції засвідчення безспірності обставин. Оскільки окремо аналіз цієї функції при опротестування векселя він не проводив, то можна лише визначити суть усієї групи проваджень, спрямованих на виконання цієї функції, а саме: фіксація обставин, з якими пов’язується виникнення, зміна, припинення прав і обов’язків або таких, що мають доказове значення.

З.А. Іскандеров, а пізніше і К.С. Юдельсон, класифікуючи нотаріальні провадження за стадіями розвитку правовідносин, визначали суть протесту векселя як забезпечення і здійснення цивільного правовідношення [127, 213][4].

М.Г. Авдюков розглядав нотаріальні провадження за їх цілеспрямованістю і визначив суть протесту векселя як посвідчення безспірного юридичного факту [164][5].

Р.Г. Кочар’янц, визначаючи нотаріальні провадження як форму реалізації нотаріальних функцій, вважав, що протест векселя спрямований на реалізацію функції примусового виконання зобов’язань, які становлять зміст правовідносин .

Н.І. Авдєєнко, М.А. Кабакова, В.В. Комаров, Л.Ф Лєсніцка класифікували нотаріальні провадження за їх цілеспрямованістю і змістом та визначали суть протесту векселя як надання документу виконавчої сили.

Після відновлення в 1992 році вексельного обігу на території України в науці теж з’явилися різні правові позиції стосовно досліджуваного питання. Науковці, які вивчають проблеми нотаріату, як правило, дотримуються правової позиції щодо того, що суть нотаріального провадження про протест векселя полягає в наданні документу (в даному випадку векселю) виконавчої сили [133, 198] ^[6]. Таку ж думку висловлюють і деякі вчені в Російській Федерації [114][7].

В Україні підставою для такого розуміння був пункт 3 Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні», яким передбачено, що вексель, опротестований нотаріусом, є виконавчим документом [47][8]. Але після прийняття Закону України «Про виконавче провадження» [30][9], який не визначив вексель як виконавчий документ, Указ Президента України в цій частині втратив свою чинність.

Існує також і інша правова позиція: основною і єдиною функцією протесту векселя є посвідчення певного факту, який має місце в процесі вексельного обігу, а тому протест векселя – це офіційне загальновизнане посвідчення відмови основного боржника вчинити певні дії щодо оплати або акцепту векселя, або відмови особи передати оригінал векселя держателю копії [181][10].

Розкрити суть нотаріального провадження щодо опротестування векселя неможливо без визначення поняття й особливостей векселя та протесту векселя у вексельному праві.

«Вексельне право» – це стійке словосполучення, яке вживається при аналізі цивільно-правових відносин щодо проведення розрахунків і кредитування між суб’єктами права з використанням спеціального виду цінних паперів – векселів. При цьому даний термін залежно від контексту може вживатись у кількох значеннях: як розділ науки цивільного права [128, 203, 210][11]; як законодавчий підрозділ цивільного права, тобто сукупність спеціальних законодавчих норм [102, 103, 143, 179, 192][12]; як комплексне утворення в законодавстві, що є складовою законодавства про цінні папери і до сфери регулювання якого належать передусім цивільні, а також фінансові, адміністративні, процесуальні та інші відносини стосовно векселя [121][13]; як інститут цивільного [118, 120, 138][14] чи приватного права [104][15] або підгалузь цивільного права [107][16].

Вексель, як і будь-який цінний папір, можна розглядати у двох аспектах: по-перше, як спосіб оформлення будь-яких зобов’язальних правовідносин; по-друге, за своїм правовим режимом вважатися майном, на яке може виникнути право власності або інші речові права, і бути предметом різноманітних цивільно-правових правочинів (купівлі-продажу, схову, застави тощо). Тобто, з одного боку, вексель – це цінний папір як об’єкт правочину, а з іншого – безумовне грошове зобов’язання. У першому випадку – це право на вексель як на цінний папір, а в другому – право, що випливає із векселя як із безумовного грошового зобов’язання, тобто право на певні майнові права [144, 200][17].

Отже, у законодавстві вексель визначено як борговий цінний папір, який може існувати лише у документарній формі і має властиві тільки йому особливості щодо видачі, обігу, здійснення операцій, погашення і стягнення заборгованості.

Сукупність таких особливостей, які вирізняють вексель з-поміж інших боргових зобов’язань, в теорії вексельного права називають поняттям «сила векселя», яке не є однозначним, однак має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки з його допомогою наука намагається визначити всі особливості векселя. Саме сила векселя і викликає інтерес до векселя як теоретиків, так і практиків.

Особливості сили векселя науковці поділяють на матеріальні і процедурні [102][19].

Матеріальні особливостівідрізняють вексель від інших боргових зобов’язань тим, що:

1. Вексельне зобов’язання є абстрактним і повністю втіленим у документі вексель, тому останній не є лише доказом існування боргу. Вексель як документ – єдине джерело, відповідно до якого визначається зміст зобов’язання. Чого немає у векселі, того немає в зобов’язанні (ст.ст.5, 7, 8 Уніфікованого вексельного закону). Обіцянку заплатити дає зобов’язана за векселем особа не одній певній особі, а всім його законним держателям і без будь-яких умов [139][20]. Правочин, який був підставою видачі чи передачі векселя, як правило, має лише інформаційний інтерес. Однак, слід зауважити, що з видачею чи передачею векселя зв'язок між правочином і векселем повністю не припиняється, тому що на його виконанні базується висновок про добросовісність набуття векселя (ст.ст.16, 17, 19 Уніфікованого вексельного закону). Інша справа, що умови правочину не впливають на обіг векселя і стягнення боргів за ним, саме в цьому сутність абстрактності векселя.

2. Вексель призначений для широкого обігу і може передаватись у спрощеному порядку за допомогою передавального напису – індосаменту. Переходячи з рук у руки, вексель розширює коло відповідальних осіб. При цьому кожний надписувач на векселі стає відповідальним за платіж, якщо тільки він не звільнить себе від цього спеціальним беззворотним індосаментом (ст. 15 Уніфікованого вексельного закону), прочому відповідальність усіх надписувачів є солідарною (ст. 47 Уніфікованого вексельного закону). У цьому виявляється відмінність вексельного права від цивільного, яке передбачає передачу права вимоги тільки без обороту на себе.

Учасників вексельного обігу поділяють на осіб, зобов’язаних за векселем (боржників), і векселедержателя (кредитора). Боржників поділяють на основних і регресних (неосновних). Основні боржники – це векселедавець простого векселя, акцептант переказного векселя та векселедавець переказного неакцептованого векселя; ці особи завжди відповідають за вексельним зобов’язанням. Регресні боржники – це векселедавець переказного акцептованого векселя, індосант, аваліст; ці особи відповідають за вексельним зобов’язанням лише за наявності певних умови.

3. Вексельне зобов’язання має формальний характер, оскільки видається, передається, акцептується, оплачується, забезпечується порукою і протестується за суворо визначеними правилами. І хоча процес випуску векселя як цінного папера є досить простим і полягає в заповненні відповідного бланка папера і передачі його першому набувачу [173][21], порушення цих правил може призвести до невигідних і незворотних наслідків для учасника вексельних правовідносин.

Усю інформацію стосовно вексельного зобов’язання, а саме: строки, час, сума і місце видачі, підпис векселедавця – вважають достовірною. Крім того, важливим є те, що через формальний характер векселя недолік, що мав місце при видачі чи передачі, може бути протиставлений лише тому учаснику вексельного обігу, який придбав його у такий спосіб, але не наступному добросовісному набувачеві (ст.ст. 1-2, 5-9, 33, 53, 75-76 та ін. Уніфікованого вексельного закону). Вексельні правовідносини фіксуються у документі суворо визначеної форми – бланку векселя. Без такої документальної форми вексельні правовідносини неможливі. Реквізити векселя чітко визначено в Уніфікованому вексельному законі (ст.ст.1, 2, 75, 76). Форму вексельного бланка затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Недотримання вексельної форми, визначеної законом, має своїм наслідком втрату юридичної сили векселя і перетворює простий вексель на боргову розписку, а переказний вексель – на письмове доручення [201][22]. Вексельний обіг завжди строковий, і недотримання цих строків є наслідком припинення вексельних правовідносин взагалі або між певними учасниками вексельних правовідносин (ст. 53 Уніфікованого вексельного закону).

4. Для вексельного права, поряд із солідарною відповідальністю, характерний принцип самостійності вексельних зобов’язань: скільки підписів на векселі, стільки самостійних вексельних зобов’язань.Недійсність якогось із підписів не є підставою для недійсності всіх інших підписів. Наприклад, аваліст відповідає навіть тоді, коли зобов’язання особи, за яку він поручився, виявиться недійсним з будь-якої підстави, окрім дефекту форми (ст. 32 Уніфікованого вексельного закону).

5. Для вексельного права важливий сам факт володіння векселем, при цьому діє принцип цивільного права: рухома річ є власністю особи, поки не доведено зворотне. Набувач наділений презумпцією добросовісності, а тому необхідність доказувати його недобросовісність лежить на інших заінтересованих особах (ст. 16 Уніфікованого вексельного закону).

З огляду на подані особливості слід зазначити, що вексель у процесі обігу вважають безспірним документом за всіх підстав, за винятком дефекту форми. Тому опротестування цього документа повною мірою відповідає змісту нотаріальної діяльності.

У випадку порушення вексельного обігу набуває чинності процедурна особливість сили векселя.Хоча якщо уважно проаналізувати зміст матеріальних особливостей, то можна виділити процедурний характер більшості з них, адже й абстрактність, і формальність, і обігова властивість стосуються, перш за все, не змісту вексельного зобов’язання, а способів і умов його видачі, передачі, оплати і т. д. У тому й виявляється особливість вексельного права, що зовнішні процедурні ознаки векселя стали частиною його правової природи. Вексель розглядають не як доказ договору, а як самостійний документ, зміст якого визначається спеціальними нормами, що регулюють його видачу, обіг, платіж та інші питання вексельного обігу.

Суть процедурної особливості сили векселя полягає в тому, що ефективний вексельний обіг неможливий без швидкої процедури розгляду компетентними органами спорів про стягнення вексельної заборгованості і максимально швидкого виконання рішень.

Процес розгляду спорів, що випливають із вексельних зобов’язань, повинен характеризуватися швидкістю і суворістю, враховуючи суворість і формалізм вексельного права. Така особливість доцільна і необхідна для ефективного розвитку й існування вексельного обігу, оскільки заборгованість відповідно до вимог вексельного права вимагає набагато складнішої процедури її оформлення й обліку порівняно з оформленням цивільно-правової заборгованості, наприклад, в аспекті бухгалтерського і податкового обліку для суб’єктів підприємницької діяльності. Крім того, вексельне право передбачає жорсткі негативні правові наслідки для векселедержателя у випадку недотримання порядку оформлення, обігу, і пред’явлення до оплати векселя. Наприклад, втрата права регресу проти індосантів, трасанта й інших зобов’язаних осіб, за винятком акцептанта у випадку закінчення строків для здійснення протесту в неакцепті, у неплатежі, не пред’явлення до платежу в разі застереження «обіг без витрат» (ст. 53 Уніфікованого вексельного закону).

Економічна привабливість вступу у вексельні правовідносини, незважаючи на перераховані вище складності, саме й полягає в тому, що, виконавши належним чином усі приписи правового регулювання вексельних правовідносин держатель, векселя набуває права застосовувати спрощений механізм стягнення заборгованості за належним йому векселем.

Так, у Російській імперії відповідно до Статуту цивільного судочинства особливості провадження щодо стягнення заборгованості за векселем розглядалися не як особливості процесуального законодавства, а як необхідний висновок із природи векселя, тобто як його матеріальна особливість. Норми, які регулювали ці особливості, були перенесені до матеріального законодавства про векселі. Це пояснюється тим, що вони робили менш сприятливим становище осіб, які брали участь у вексельних правовідносинах, а тому стали матеріальною особливістю сили векселя. Більшість особливостей стали пояснювати не природою вексельного процесу і, як наслідок, процедурною особливістю сили векселя, а природою самого вексельного зобов’язання як зобов’язання письмового, абстрактного і формального.

На жаль, у законодавстві України правове регулювання порядку розгляду цієї категорії спорів можна охарактеризувати як надзвичайно нестабільне.

З липня 1992 року по вересень 1998 року спори, що випливали з вексельних зобов’язань, розглядались у загальному порядку, передбаченому для розгляду арбітражних спорів. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків», використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами могли тільки юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що визначалися такими відповідно до чинного законодавства України.

Оскільки в Арбітражному процесуальному кодексі України [13][23] не було передбачено будь-якого винятку щодо обов’язкового вживання заходів доарбітражного врегулювання спору, пов’язаного зі стягненням заборгованості за векселями, то держатель векселя, звертаючись із позовом, повинен був вжити таких заходів [223][24].

Така позиція, по-перше, повністю позбавляла вексель його сили в процедурному аспекті, адже за цих умов стягнення заборгованості за векселем, особливо опротестованим, потребувало більш складного і тривалого процесу порівняно зі стягненням інших видів заборгованості. Це в свою чергу суттєво зменшило привабливість застосування векселя в господарському обігу. По-друге, вимога була недоцільною стосовно опротестованих векселів, оскільки, вчиняючи протест векселя, тому що нотаріус пред’являв платнику вимогу про оплату (або акцепт) векселя й опротестовував вексель лише у випадку, коли зобов’язана за векселем особа не з’явилася до нотаріуса чи відмовилася виконати вимогу векселедержателя.

Векселедержатель повинен повідомити свого індосанта і векселедавця про неакцепт чи неплатіж протягом наступних чотирьох робочих днів після дня протесту, а у випадках обігу без протесту після дня пред’явлення векселя. В свою чергу кожний індосант у встановленому порядку повинен повідомити свого індосанта. Особа, яка не виконає зазначеної вимоги, несе відповідальність за збитки, яких може завдати її недбалість (ст. 45 Уніфікованого вексельного закону). Тобто дії, які відповідно до вексельного законодавства повинні були виконати векселедержатель і нотаріус при неоплаті чи неакцепті векселя за своєю суттю відповідали доарбітражному врегулюванню спору, і повторне їх вчинення невиправдано затягувало процес стягнення заборгованості. Неврахування особливостей векселя, які становлять його силу, зводила цей документ до ролі простої боргової розписки, судочинство за якою нічим не відрізнялося від судочинства за будь-яким іншим борговим документом, і вексельна сила у такому випадку зводилася нанівець.

З вересня 1998 року по липень 1999 року опротестований вексель вважався виконавчим документом, що, в основному, відповідало силі цього документа, але невиправдано порушувало розумний баланс між ефективним правовим захистом держателя векселя і вексельного боржника на користь першого.

З липня 1999 року по травень 2000 року вексельні спори знову вирішувались у загальному порядку відповідно до норм Арбітражного процесуального кодексу України.

З прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення доповнення до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» [67][25] стягнення з основних боржників заборгованості за векселями, опротестованими в установленому законом порядку, проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Отже, уже вкотре, векселю частково повернуто його силу в процедурному аспекті.

[1] [190] Терещенко Е.А. Вексель и вексельное право в Советской России (1921-1930 гг.): Дис... канд. юрид. наук: 12.00. 01. – Ставрополь, 2000. – 192 с. – Библиогр.: с. 172-192. [Електронний ресурс]: Повнотекстова база даних дисертацій Російської державної бібліотеки // Наукова бібліотека ім. М. Максимовича. – Режим доступу: https://www.library.univ.kiev.ua/ukr/onlinedb/diss-rsl.php3.

[2] [194] Тютюнник А.В., Турбанов А.В. Банковское дело. – М.: Финансы и статистика, 2005. – С.15-17.

[3] [4] Конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі, підписана в Женеві 7 червня 1930 р. [Електронний ресурс]: Законодавство України // Верховна Рада України (офіційний веб-сайт). – Режим доступу: http: zakon1.rada.gov.ua/cgi – bin/laws/main.cgi.

[5] Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, підписана в Женеві 7 червня 1930 р. [Електронний ресурс]: Законодавство України // Верховна Рада України (офіційний веб-сайт). – Режим доступу: http: zakon1.rada.gov.ua/cgi – bin/laws/main.cgi.

[6] Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, підписана в Женеві 7 червня 1930 р. [Електронний ресурс]: Законодавство України // Верховна Рада України (офіційний веб-сайт). – Режим доступу: http: zakon1.rada.gov.ua/cgi – bin/laws/main.cgi.

[4] [213] Юдельсон К.С. Развитие института советского нотариата // Уч. Труды Саратовского юрид. ин-та. – вып.13. – Саратов, 1969. – С. 238-240.

[5] [164] Нотариат в СРСР: Учебное пособие / М.Г. Авдюков, Д.Д. Аверин, Е.Н. Ковалева, Л.П. Смышляев; Под ред.: М.Г.Авдюков – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. – С.31.

[6] [133] Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальный процесс: Учебник. – Харьков: Консул, 1999. – С.89-91.

[198] Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні: Навчальний посібник. Особлива частина – К.: «Вентурі», 1999. – С.220-221.

[7] [114] Гражданское процессуальное право России: Ученик для вузов. – ІІ справ. и доп. изд. / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: Былина, 1998. – С.469.

[8] [47] Указ Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р. № 932/97 // Урядовий кур’єр від 27 серпня 1998 р. – № 163–164.

[10] [181] Сидоров І.Ф. Виконання вексельних зобов'язань: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2003. – С.8.

[11] [128] Катков В.Д. Общее учение о векселях. – Харьков: товарищество «Печатная С.П. Яковлева», 1904. – 363с.; [203] Цитович П.П. Курс вексельного права. – Киев: типография Кушнерева и Ко, 1887. – 346с.; [210] Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права, Т.III. Вексельное право. Морское право. – Санкт-Петербург, 1909. – 412с.

[12] [102] Барац С.М. Курс вексельного права в связи с учением о векселях и вексельных операциях. – СПб.: Общественная польза, 1893. – С.4; [103] Белов В.А. Проблемы цивилистической теории российского вексельного права: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.03. – М., 2004. – С.11. – Библиогр.: с. 312–405. [Електронний ресурс]: Повнотекстова база даних дисертацій Російської державної бібліотеки // Наукова бібліотека ім. М. Максимовича. – Режим доступу: https://www.library.univ.kiev.ua/ ukr/onlinedb/diss-rsl.php3; [143] Лысенко Ю., Ляшко В. Вексель в хозяйственном обороте. – К: Агенція «ПРЕС-ЦЕНТР», 1994. – С.20; [179] Рукавишникова И.В. Гражданско-правовая природа векселя (Сущность и ее влияние на проблему основания возникновения вексельных обязательств): Дис...канд. юрид. наук: 12.00.03. – Ростов, 1998. – С.20. – Библиогр.: с. 198–217. [Електронний ресурс]: Повнотекстова база даних дисертацій Російської державної бібліотеки // Наукова бібліотека ім. М. Максимовича. – Режим доступу: https://www.library.univ.kiev. ua/ukr/onlinedb/diss-rsl.php3; [192] Токарев Е.А. Вексельные обязательства и их действие в гражданском обороте Российской Федерации: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Томск, 2001. – С.8. – Библиогр.: с. 169-181. [Електронний ресурс]: Повнотекстова база даних дисертацій Російської державної бібліотеки // Наукова бібліотека ім. М. Максимовича. – Режим доступу: https://www.library.univ.kiev.ua/ukr/onlinedb/diss-rsl.php3.

[13] [121] Єфімов О.М.Правовідносини в сфері обігу векселів в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2005. – C.2;

[14] [118] Добрынина Л.Ю. Основные проблемы развития вексельного права в России на современном этапе: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Екатеринбург, 1997. – C. 77-90. – Библиогр.: с. 187–205. [Електронний ресурс]: Повнотекстова база даних дисертацій Російської державної бібліотеки // Наукова бібліотека ім. М. Максимовича. – Режим доступу: https://www.library.univ.kiev.ua/ukr/onlinedb/diss-rsl.php3; [120] Дробышев П.Ю. Вексель в коммерческом обороте: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.04. – СПб., 1996. – C. 22-28. – Библиогр.: с. 232–245 [Електронний ресурс]: Повнотекстова база даних дисертацій Російської державної бібліотеки // Наукова бібліотека ім. М. Максимовича. – Режим доступу: https://www.library.univ.kiev.ua/ukr/ onlinedb/diss-rsl.php3; [138] Кремер Ю.О. Гражданско-правовое регулирование вексельной ответственности: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Пермь, 1998. – C.8. – Библиогр.: с. 161-178 [Електронний ресурс]: Повнотекстова база даних дисертацій Російської державної бібліотеки // Наукова бібліотека ім. М. Максимовича. – Режим доступу: https://www.library.univ.kiev.ua/ukr/onlinedb/diss-rsl.php3.

[15] [104] Бервено С.М.Правові аспекти вексельного обігу в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1997. – 5-10с.

[16] [107] Васильев В.Е. Некоторые теоретико-правовые и гражданско-правовые проблемы векселя и вексельного обращения в современном российском праве: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Москва, 2000. – C. 61-74. – Библиогр.: с. 234-245 [Електронний ресурс]: Повнотекстова база даних дисертацій Російської державної бібліотеки // Наукова бібліотека ім. М. Максимовича. –Режим доступу: https://www.library.univ.kiev.ua/ ukr/onlinedb/diss-rsl.php3.

[17] [144] Майданик Р.А. Довірче управління векселями: практика застосування, поняття та види // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 6. – С.37–41; [200] Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, Кн. 1. – 2004. – С.146-152.

[18] [44] Cт.ст. 3, 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23 лютого 2006 р. № 3480–IV // Офіційний вісник України. – 2006. – № 13. – Ст. 857.

[19] [102] Барац С.М. Курс вексельного права в связи с учением о векселях и вексельных операциях. – СПб.: Общественная польза, 1893. – 21-60с.

[20] [139] Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С.34.

[21] [173] Право власності в Україні: Навчальний посібник / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.383.

[22] [201] Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, Кн. 2. – 2004. – с. 388-393.

[25] [67] Пункт 11 Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення доповнення до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 24 квітня 2000 р. № 693 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 17. – Ст. 710.